Слава Медведенко: Продав чемпіонські кільця НБА за 250 тисяч доларів у часи російської агресії.

РБК-Україна провела інтерв'ю з Медведенком, у якому він поділився своїм незвичним шляхом до баскетболу, розповів про свою роботу на майданчику з такими легендами НБА, як Шакіл О'Ніл та Кобі Браянт, а також пояснив причини, чому він відмовився від контракту на 16 мільйонів доларів. Крім того, він розкрив деталі суперечки з президентом Федерації баскетболу України Михайлом Бродським.

Зрозуміло, що баскетбол вимагає гравців з високим ростом. Ваш зріст становить 208 сантиметрів. Як ви прийшли до цього виду спорту?

- Я не любив баскетбол у дитинстві. Був найвищим у класі, і побоювався, що від баскетболу можна стати ще вищим. Був такий міф. Із одягом було дуже проблематично. Доводилося перешивати щось у ательє. Тільки в 19-20 років я вже виїжджав за кордон і міг вільно знаходити собі одяг.

Які враження у вас залишилися від Лос-Анджелеса, міста, де проживають численні знаменитості з кіно та розважальної індустрії?

Кожного разу, коли я прибуваю до Лос-Анджелеса, прикордонники одразу впізнають мене і вітають, запитуючи, на скільки часу я приїхав. І на вулицях міста люди також мене впізнають. Лос-Анджелес славиться своїм великим баскетбольним ком'юніті, де багато хто захоплюється грою, а "Лейкерс" є символом міста. Відвідати матч цієї команди — це справжня подія, незважаючи на те, що Crypto.com арена вміщує цілих 19 тисяч глядачів. Практично всі знаменитості прагнуть потрапити на ігри, а деякі з них мають постійні абонементи.

- Відомо, що зірка Голлівуду Джек Ніколсон серед них. Центр кіноіндустрії Голлівуд - це частина Лос-Анджелеса. Чи відчувався дух шоу-бізнесу у місті?

Близько половини населення міста складають актори та режисери, представники кіноіндустрії. Заходиш до ресторану чи кафе, і помічаєш, що більшість працівників увечері відвідують кастинги для зйомок.

- Вам хотілося зіграти у кіно?

Я взяв участь в епізоді фільму "Oh Way, My Summer Game", який мав обмежений показ. Після цього я зрозумів, що акторська кар'єра не для мене. Для цього потрібно бути, як Шак (Шакіл О'Ніл - прим.), завжди на позитиві та з жартами. Або повністю поглинутися в образ, присвятивши цьому все своє життя. Акторство - це нелегка справа. Станіслав Медведенко в складі "Лос-Анджелес Лейкерс" (фото: Getty Images).

Центровий Шакіл О'Ніл є однією з найяскравіших постатей в історії НБА. Протягом 15 сезонів він отримував запрошення на Матчі всіх зірок. Чи дійсно він такий життєрадісний і відкритий, як вважають?

- Так, це талант. Дуже багатогранний. У нього це природно виходить. Щирість, невимушена радість, посмішка, телегенічність, з наших він цим нагадує Іссуфа Санона (розігруючий збірної України та латвійського ВЕФ, - Ред). Прикольний чувак. І при цьому він - величезна машина, монстр - два метри шістнадцять сантиметрів.

Ця особа є відкритою і завжди готовою підтримати новачків, навіть мною. Він активно допомагає в повсякденних справах. Дуже командний гравець, який сприяє створенню згуртованої команди. Працювати з такою людиною надзвичайно легко і приємно.

- Іншою зіркою "Лейкерс" був один з найкращих гравців в історії НБА Кобі Брайант. Він був із таким самим настроєм?

Кобі був абсолютно іншим. Він був трудоголіком, який віддавав себе роботі на всі сто. В певному сенсі, навіть нагадував соціопата. Здавалося, що, окрім баскетболу, у нього немає жодних інтересів. Проте, незважаючи на це, у нас склалися досить теплі стосунки. Коли його майку підняли під стелю арени Лос-Анджелес Лейкерс, ми влаштували святкування. Він сказав мені: "Знаєш, коли я завершив кар'єру в баскетболі, я просто не знав, чим займатися далі". Кобі мав улюблену кав'ярню на узбережжі, де іноді снідав перед тренуваннями. Він зізнавався: "Я сиджу там, у мене в голові порожньо, і я не розумію, що робити. Єдине, що приносить мені радість, це мої діти. Я намагаюся проводити з ними якомога більше часу". Життя професіоналів буває непростим. Багато людей не уявляють, що відбувається за кулісами цього шоу (Браянт завершив кар'єру у 2016 році, а у 2020-му загинув в авіакатастрофі, - Ред.).

Зірки "Лос-Анджелес Лейкерс" Шакіл О'Ніл і Кобі Брайант змагалися за лідерство в команді?

Ні, у кожного гравця була власна роль та позиція, які визначав тренер. Я виступав як потужний форвард, а іноді грав на позиції центрового. Кобі Брайянт і Станіслав Медведенко (фото: Getty Images)

"У 2004 році команда "Даллас" запрошувала вас приєднатися до "Лейкерс". Що стало причиною вашої відмови?"

- Пропозиція була дуже гарною. Іноді шкодую, що не прийняв, але то вже таке. Контракт пропонували на чотири роки по чотири мільйони на рік.

До 2000 року ви здобули досвід, виступаючи виключно за українські та литовські клуби. І раптом вам випала нагода приєднатися до найпрестижнішої ліги світу, в одну з найсильніших команд. Які емоції вас охопили в той момент?

Перший місяць став для мене справжнім культурним шоком. Я адаптувався до нових тренувань, умов та величезних стадіонів, які вміщують по 20 тисяч глядачів. Коли я виходив на майданчик, відчуття було таким, ніби над головою розкинуто безмежжя повітря, і я не знав, як з цим впоратися. І раптом десятки людей починають викрикувати свої емоції, реагуючи на мої дії або помилки.

Я зосередився на баскетболі, а все інше відступило на другий план. Якщо ти маєш навички і прагнеш розвиватися, то адаптуватися стає можливим.

Чи відвідували ви літній тренувальний табір перед вашим дебютом у НБА?

Так, це було щось неймовірне, просто "в хлам". Gladiators' battles. Скаути з усіх куточків світу виявили 35 найталановитіших гравців і зібрали їх у таборі. Це була справжня м'ясорубка. Лише один або два з них підпишуть контракт. Не всі зуміли закріпитися в команді.

Щоб досягти мрії про НБА, хлопці долали труднощі, бігаючи з травмованими колінами та забоями. Один з кандидатів тиждень продовжував тренування з переламаними кистями, приховуючи це від інших, ретельно замотуючи їх пов'язками і терплячи біль. На щастя, я потрапив до табору вже маючи контракт.

Ви завершили свою кар'єру грати досить рано, у віці 28 років. Сезон 2006/2007 виявився останнім у вашій професії. Що стало причиною цього рішення?

- Завадили травми. На шостий рік у НБА мені зробили операцію на спині. Ще рік помучився в "Атланті", та й годі.

Високі гравці, такі як ви, зростом приблизно 210 сантиметрів, зазвичай демонструють вражаючу силу під кошиком, проте не завжди володіють точним дальнім або середнім кидком. Однак, якщо проаналізувати ваші ігрові моменти, можна помітити, що найефективніші атаки з відстані зустрічаються досить часто. Яка значимість цього аспекту у вашій грі?

- Зараз у НБА далекий кидок ще цінніший, ніж раніш. У баскетболі цінні великі хлопці, які можуть грати обличчям до щита, розтягувати оборону суперника, постійно загрожувати далеким і середнім кидком. Високі, рухливі гравці з поставленим кидком дуже цінні.

У останні роки в баскетболі все більше команд акцентують увагу на дальніх кидках. Чи не призводить це до того, що гра стає менш різноманітною та не такою цікавою для глядачів?

Зовсім ні. Баскетбол постійно змінюється та вдосконалюється. Мені здається, що невдовзі ми можемо побачити 4-очкову лінію. Можливо, зовсім скоро гравці вже стабільно кидатимуть з центру майданчика (сміється - Ред). Прогрес триває, технології не стоять на місці. Існує все більше можливостей для вдосконалення кидка. Гра стає набагато динамічнішою. Якщо хочете порівняти, погляньте на те, яким був баскетбол 10, 20 або навіть 30 років тому.

- Чинний президент Федерації баскетболу України (ФБУ) Михайло Юрійович Бродський теж пропонував запровадити у баскетболі 4-очковий кидок. Але ви критикували цю його ідею. Чому?

- Він не пропонував лінію 4-очкового кидка, він просто запропонував, щоб за деякі кидки давали по чотири очки. Як він це уявляв, ніхто не зрозумів. Можливо, за кидок зверху... Не всі дострибують до кільця (сміється, - Ред.) Краще уточніть у нього. Може, з-під ноги. Може, через лицьову лінію.

Можливо, Станіславе, ви є прихильником традиційних поглядів і вважаєте, що людина без досвіду в спорті не здатна ефективно очолювати федерацію. Які, на вашу думку, недоліки в роботі Михайла Юрійовича?

По-перше, важливо, щоб він був лідером думок. Він повинен глибоко розуміти, як функціонує баскетбол, вміти відрізняти, наприклад, штрафний кидок від триочкового. Якщо керівник не знає всіх нюансів, це ще не катастрофа. Але коли він виступає в авторитарній манері, не бере участі у процесах і не розуміє, що відбувається навколо, це вже проблема. Зараз він перебуває в Італії і навіть не бере участі в жодних подіях. Збірна проводить матчі, а він навіть не з'являється на їхніх іграх. Схоже, що баскетбол йому зовсім не ціканий.

Чому, на вашу думку, саме Бродський очолює федерацію?

- Він усім розповідає, що любить баскетбол. Ну то люби собі. Хіба це означає, що його треба очолювати й загнати під плінтус? Якщо ти не розумієш гри, як ти можеш призначати тренерів? На юнацькі та молодіжні збірні U-16, U-18, U-20. Чи, може, у нього є експерти? Але всі бачать, що він тих експертів обирає за лояльністю. І все у президії ФБУ - це лояльні люди. Що він скаже, то й вони і голосують.

І взагалі, у президії федерації у нас зібралися всі люстровані люди, які зараз живуть за кордоном. Це не федерація. Так це не працює.

Сидить секретар ФБУ Володимир Драбіковський, підписує всі документи, Бродський навіть не з'являється в Україні. Він не розуміє, як влаштований дитячий чемпіонат. Навіть не цікавиться. Про що говорити: не цікавиться національною збірною. Іди на пенсію, виховуй дітей, якщо втомився. Спонсоруй, якщо хочеш, ніхто не забороняє.

Він стверджує: "Я, мовляв, великий бізнесмен, у мене багато грошей". Мені не зрозуміла його мотивація. Він намагається вплести свої менеджерські навички з бізнесу в контекст баскетболу. Хоча деякі паралелі можна провести, без глибокого розуміння гри неможливо передбачити подальший розвиток. Наразі наш баскетбол переживає важкі часи. Відсутня чітка стратегія та послідовність, все відбувається наосліп. І тепер це стало очевидним. Вони намагаються все пояснити війною.

Які конкретно проблеми існують у нашому баскетболі?

Ти усвідомлюєш, куди ми рухаємось. Федерація баскетболу України (ФБУ) робить вигляд, що активно працює над розвитком Суперліги (вищого дивізіону), але сама Суперліга вже зрозуміла цю ситуацію. Щодо дитячого баскетболу, то він залишений на самоплив. Всі тренери в Києві, які продовжують займатися з дітьми, заслуговують на пам'ятник. Вони самостійно організовуються, набирають дітей і вирішують усі питання. А що робить ФБУ? Вони лише організовують Юнацьку баскетбольну лігу (ЮБЛ), надають розклад, суддів, і на цьому все. Їм це цілком влаштовує.

Коли розпочалися бойові дії, чемпіонат міста організовували самостійно, оскільки федерація перестала існувати.

У вас з Бродським існує тривала історія знайомства. Під час ваших ігор у "Денді-Баскет" у 1996-1997 роках він не виплатив вам заробітну плату за два місяці? Це правда?

- Це факт. Вже можу вільно про це говорити. Перед ним немає жодних зобов'язань. Зарплата була 50 доларів на місяць. Я ще пацан був - 16 років. Бродський кільком перспективним хлопцям пропонував приїжджати поїсти безкоштовно у його кафе, але було дуже далеко. Разів п'ять я доїхав. Він дуже пишався цим благодійством.

У 1997 році я підписав контракт з "Будівельником". Для того щоб отримати вищу компенсацію за свій переїзд, Бродський стверджував, що моя зарплата становила 250 доларів.

Я знайомий з цим діячем і бізнесменом вже з 16 років. Дозвольте розповісти ще одну цікаву історію. Мій перший матч за "Денді" у Суперлізі став справжнім дебютом — я показав гарну гру та заробив кілька очок. Після матчу Бродський підійшов до мене, вручив сто доларів і сказав: "На, тримай!" — це виглядало досить позерськи, і я був приємно здивований. Адже тоді я отримував всього 50 доларів на місяць, а тут за одну гру — така сума! Я був у захваті. Але коли прийшов до клубу, дізнався, що це були просто авансові виплати з моєї наступної зарплати. Багато людей не можуть зрозуміти, який він насправді персонаж.

Він навіть ініціював проти мене судовий процес. Його люстрували. Я зауважував, що у нього є певні юридичні труднощі. Бродський сам звернувся до суду, а згодом перестав з’являтися на засідання. Змінилися кілька його адвокатів. Юристи виявилися втомленими від цього безглуздого процесу, і справу закрили. Я не можу сприймати його всерйоз.

Станіслав Медведенко (зображення: facebook.com/slava.medvedenko)

Майк Фрателло провів 23 роки на посаді головного тренера в НБА та з 2011 по 2015 рік очолював збірну України, у складі якої ви також входили до тренерського штабу. Під його керівництвом команда досягла рекордних результатів: на Євро-2013 українці фінішували на шостій позиції, а також вперше в історії кваліфікувалися на чемпіонат світу 2014 року. Якими ж були секрети його успіху?

Олександр Волков зміг організувати його запрошення. Це виявився дуже розумний крок і єдино можливий варіант. Фрателло прийшов із власним тренерським складом, до якого входили професіонали з досвідом роботи в НБА понад 20 років. Я насолоджувався співпрацею в його команді. Здавалося, що я ніколи не покидав НБА, адже підготовка, тренування та планування проводилися на такому ж рівні. Тренерська культура, ставлення гравців до тренувань і умови роботи відповідали найвищим стандартам НБА. Ми детально аналізували кожного гравця, їхній прогрес, а також психологічну взаємодію між ними. Працювати ми могли до пізньої ночі. Кожному було поставлено чітке завдання.

- Коли ви були гравцем, то брали участь лише у Євро-2005. Баскетболістам із НБА складно приїжджати на європейські змагання?

Це справжня катастрофа. У тебе попереду тривалий сезон — 82 матчі. Після цього короткий релакс, приблизно на десять днів. Потім починається підготовка до нового сезону. Багато спортсменів починають її з інших видів спорту. Наприклад, відомий у 70-80-х роках Карім Абдул-Джаббар захоплювався йогою, деякі займалися карате. Це цікаво, допомагає розслабитися емоційно, але й забезпечує фізичне навантаження. Після цього інтенсивність тренувань збільшується — працюєш на піску, займаєшся велоспортом, бігаєш, лікуєш травми. І з часом поступово повертаєшся до баскетболу.

А якщо грати за збірну - це дуже нелегко. Ти тільки відбомбив сезон, трохи відпочив. І вже треба у повній бойовій готовності їхати на чемпіонат. Після Євробаскету - коротка пауза. І знову потрібно бути готовим на всі 100, розпочинається сезон у США. Тому багато гравців НБА приїжджають на Євро не в оптимальних кондиціях.

У грудні 2024 року відбулася зміна на посаді головного тренера національної збірної. Віталій Степановський очолив команду на початку відбіркового циклу до Євро-2025, але результати виявилися невтішними — команда зазнала поразки в перших чотирьох матчах. У підсумку, до команди повернувся латвійський тренер Айнарс Багатскіс. Чи є це рішення вдалим?

Моя думка така: наразі це, мабуть, найбільш оптимальний вихід з ситуації. Враховуючи, в якій ситуації опинилася команда, втрачати вже нічого. Я маю запитання до Степановського: чому він не налагодив спілкування? Можливо, у нього не було підтримки від помічників, фінансування, або ж він не зміг досягти згоди з певними гравцями, що залишає багато запитань. Відсутність комунікації — це його основна проблема.

Якщо він взяв на себе цю роль без укладення контракту і покладався лише на слова Бродського, це серйозна проблема. Він фактично завдав собі шкоди.

Якщо він не промовляв із федерацією всі свої потреби, не говорив, скільки йому помічників та коштів на збірну потрібно, це одна історія. Якщо він вважав, що все витягне сам, без помічників - це інше. І те, й інше - це помилка. І все це призвело до закономірного результату - 0:4 у турнірній таблиці. Заміна тренера навряд чи допоможе. Якби ще залишалися шанси, цю заміну тренера ще можна було б критикувати, або оцінювати.

Чи веде себе новий тренер по-іншому?

Багатскіс одразу оголосив, що його контракт діє до 2027 року. Я впевнений, його агент сказав: "Багель, ти ж не можеш покладатися лише на слова, чи будеш ти працювати зі збірною за непевною схемою?" Коли Степановський був призначений у квітні 2023 року, він не вийшов з жодною інформацією про свій контракт, чи взагалі про його наявність. Віталій не мав досвіду керівництва на такому рівні. Він працював у збірній так, як і в клубі. Потрібно було залучати досвідчених асистентів. І повірте, таких спеціалістів вистачає. Багато з них готові були б приєднатися за помірну плату.

Комунікація виявилася неефективною. Невідомо, як проходить відбір, і які є погляди на цей процес. Коли не запросили Іссуфа Санона, я залишився в повному недоумінні. Брак коментарів і спілкування з вболівальниками відчувався явно. Степановський не усвідомлює, що він працює зі збірною, а не з приватним клубом – тут не можна діяти за власним бажанням. Станіслав Медведенко залишається найуспішнішим українським баскетболістом в НБА (фото: Getty Images).

- Повернімося до США. Ви потрапили у 2000-му у НБА, і відразу до ЛАЛ, а по закінченню першого ж сезону стали чемпіоном НБА. Що ви відчули після фінального свистка?

Перед вирішальною грою вже все було зрозуміло: ми вели в серії 3:1, і залишалася всього одна перемога. Кобі Браянт ділився зі мною спогадами: "У 1996 році я був на фіналі НБА, коли Чикаго з Майклом Джорданом виграли титул. Я сидів ось тут", - і вказав на віддалений кут зали, під стелею, де гравців можна було розгледіти лише через бінокль. Перед останньою грою з "Філадельфією" я вирішив піднятися на таку ж позицію в нашій арені. Хоча б на мить відчути себе в шкірі тих уболівальників. Сиджу там і думаю: неймовірно, через дві години я можу стати чемпіоном НБА!

Шакіл О'Ніл і Кобі Браянт були видатними зірками Національної баскетбольної асоціації. Як їм вдавалося співіснувати в одній команді?

Перші два сезони проходили досить успішно. Шакіл був головною зіркою нашої команди, але з часом, коли Кобі почав показувати свій найкращий рівень, ситуація почала змінюватися. Браянт здобув цінний досвід, став більш зрілим і набирав впевненості у своїх дальніх кидках. У такій атмосфері двом сильним особистостям стало складніше співіснувати. А Шакіл — це завжди виклик його амбіцій.

Вони сперечалися з Кобі, хто є лідер команди, хто більше візьме кидків на себе. Я міг би стати триразовим чемпіоном НБА. Але протиріччя вийшли на свій пік під час мого четвертого сезону 2003/2004. Ми дотягнули до фіналу, але у фіналі все пішло шкереберть. Хімії не вистачало, "Детройту" пощастило, ми самознищилися. Та програли серію 1:4.

- У вашому першому сезоні 2000/2001 ви жодного разу не виходили у старті, не грали у плей-офф і за сім зустрічей на майданчику проводили лише 5-6 хвилини. У другому та третьому сезоні це вже були 71 та 58 ігор у регулярці, ігри у плей-офф та трохи більше 10 хвилин у середньому. Але найкрутіші показники були у четвертому сезоні - 68 ігор, з них 38 у старті, 21 хвилина в середньому, 8 очок, 5 підбирань. Це був ваш найуспішніший сезон у НБА?

Так, це був справді чудовий сезон. Основний пауер-форвард Карл Мелоун отримав травму. Проте резервні гравці виявилися надзвичайно потужними.

Я починав у "Лейкерс" із мінімальної зарплати, приблизно 350-400 тисяч доларів на рік. Нині "мінімалка" в НБА - 770 тисяч доларів, зарплати помітно зросли. Мій контракт постійно збільшувався, максимальна моя зарплата в ЛАЛ була три мільйони.

Ваш конкурент Мелоуна також мав вражаючу кар'єру, подібно до Шака та Кобі. Він приєднався до команди в 2003 році. Яка ж була його історія?

- Я розумів тренера Філа Джексона. Прийшов зірковий ветеран, його не можна було посадити "на баню" (лавку запасних, - Ред.). З іншого боку, був молодий, який показував результати - це я про себе. Думаю, якби час розподілявся рівномірніше, якби мені давали більше ігрових хвилин, то Мелоун дожив би до фіналу. У фіналі чекали на нього, але травми завадили.

Я був вражений, наскільки освіченим і інтелектуальним виявився Мелоун. Команда "Лейкерс" складається з багатьох гравців, які отримали освіту в престижних університетах. Це стало зрозуміло мені, коли в 2006 році я перейшов до "Атланти". Спілкування в роздягальні та поза нею мало зовсім інший рівень.

Ваш наставник Філ Джексон перед тим, як приєднатися до Лос-Анджелес Лейкерс, мав досвід роботи з Майклом Джорданом у "Чикаго Буллз". Як йому вдавалося управляти тренуваннями таких видатних спортсменів?

- Мотиватор. Він це умів. Згуртувати команду задля досягнення мети.Філ Джексон і Станіслав Медведенко (фото: Getty Images)

- За традицією, гравці, які стали чемпіонами НБА, отримують персні із дорогоцінних металів та каменів. Яка доля ваших двох?

- У 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, я виставив їх на аукціон. За них отримали 250 тисяч доларів. Їх ми витратили на психологічну реабілітацію дітей, відновлення спортивного залу в Чернігові, на екіпірування для юних баскетболістів. Цих коштів вистачило приблизно на два роки.

- Хто були покупцями?

- Один із них був стоматолог із Лос-Анджелеса. Він жартома писав мені в Instagram: "Чувак, давай я тобі зуби зроблю, приїжджай". Прикольний. Ми листуємося, він цікавиться іноді, що у нас в Україні. З другим ми не спілкувалися особливо.

Чи ваші друзі з Америки проявляють зацікавленість до подій в Україні?

- Коли все почалося 2022 року, то це було. Нині стало складніше.

Що ви робили, коли почалася повномасштабна війна?

Російські війська наближалися до Києва, і я вирішив приєднатися до добровольчого батальйону. Мені видали автомат, і я став частиною нашої згуртованої громади на лівому березі, в Микільській Слобідці. Ми організували штаб, де розподілили чергування по району та встановили блокпости. Крім того, готували обіди для тих, хто виконував свої обов'язки. Ситуація була абсолютно невизначеною, і Київ виглядав порожнім. Світлофори не працювали, поліція зникла, а машини, які потрапили в аварії на перехрестях, могли залишатися там місяцями, оскільки їх ніхто не прибрав.

Я мав обмежений досвід роботи зі зброєю, зокрема з рушницею. Тактичні навички мені не вистачало. У нашому добробаті були досвідчені командири, які мали значний практичний досвід. Серед нас був і колишній хокеїст на прізвисько "Канада", адже він раніше виступав у Канаді. Він очолював наш підрозділ, що складався з десяти осіб, і ми ретельно планували свої дії.

У нас була перепустка та можливість переїжджати з одного берега на інший, поповнювати запаси. Ті дні неможливо забути.

Потім я був у Бучі, возив гуманітарку, ліки. Ще було заміновано, русня тільки-но відступила день тому. Бачили згорілі танки вздовж траси. Ще тіла людей лежали просто на вулицях. Деякі місяць не виходили із підвалів, льохів. Як то кажуть - є, що згадати, нема що дітям розповісти.

Ми разом із волонтерами підтримували дітей, які втекли з Донецької та Херсонської областей. Деякі з них практично не розмовляли і залишалися дуже стриманими. Інші приймали антидепресанти, прокидалися вночі з криками.

- Як ви вважаєте, допомога від США у цій війні достатня?

Допомога могла б бути значнішим. Я не маю вичерпної інформації про всі фактори, які брали до уваги в адміністрації Байдена. Виглядає так, ніби вони дещо остерігалися можливого загострення ситуації. Можливо, з часом ми дізнаємося більше подробиць.

- На яких умовах потрібний мир Україні?

На мою думку, мир є необхідним у будь-якій ситуації. Однак це не повинно означати здачу. Я вважаю, що компроміс буде десь на середині, що не влаштує ані нас, ані росіян до кінця. Слід усвідомлювати, що цей конфлікт не вирішиться найближчим часом. Дуже прикро, що ми маємо такого непередбачуваного сусіда.

Яким чином висловлювали свої голоси ваші знайомі з Америки?

- По-різному. Як за Трампа, так і за демократів. Чимало людей вважають, що Трамп був на користь США. На мою думку, адміністрація Байдена виявилася більш стабільною. Медведенко реалізував свої чемпіонські персні НБА, а отримані кошти передав на благодійні цілі (фото: facebook.com/slava.medvedenko)

- Український бігмен Олексій Лень уже 13 сезонів у НБА, віднедавна грає за "Вашингтон Візардс". Перед цим був у "Сакраменто Кінгз". Не так багато зіграв у плей-офф, не часто був основним центровим у команді. Він міг би досягти у США більшого?

- Я думаю, що у Леня чудова кар'єра. Послухай... Скільки чувак у НБА? Більше десяти років! Хто може таким похвалитися?! Якщо ти понад п'ять років граєш у НБА, то в тебе вже успішна кар'єра.

Він пройшов через різні етапи свого розвитку. У певних командах, наприклад, ефективно використовували його навички при дальніх кидках. Зараз він демонструє відмінну гру на позиції другого центрового. Повністю справляється зі своїми обов'язками, за що і отримує визнання. Я впевнений, що його чекає ще один-два сезони в НБА, а можливо, й більше.

- Лень міг досягти більшого в НБА, стати основним центровим в одній із команд?

Ця історія довга. Я вперше зустрів його в Дніпрі, спілкувався з тренерами. Це питання викликає багато суперечок, але я не хочу в це заглиблюватися. А якщо б він на якомусь етапі потрапив до європейської команди? А якщо б його запросили в іншу систему? А якби в Меріленді йому надавали більше можливостей грати обличчям до кільця, можливо, його кар'єра пішла б зовсім іншим шляхом... Існує безліч нюансів. Слухай, щоб потрапити до НБА, потрібно, щоб зійшлося багато факторів. І йому вдалося це зробити. Підкреслю, у нього дійсно вражаюча кар'єра в НБА.

Український легкий форвард Святослав Михайлюк у 2018 році потрапив до НБА, зокрема до "Лос-Анджелес Лейкерс". Які причини стали перешкодою для Святослава у його спробах закріпитися в складі команди?

Історія була досить простою. Команді потрібен був або досвідчений снайпер, або провідний розігруючий. Однак у Свята не вистачало досвіду для ролі шутера, оскільки він лише нещодавно потрапив до НБА, а відсоток його точних кидків залишався низьким. Спробували його на позиції розігруючого, але він не мав необхідних навичок для першого номера. Врешті-решт, в Лос-Анджелес Лейкерс зрозуміли, що на цих позиціях вже є достатньо кваліфікованих гравців, і вирішили обміняти Михайлюка.

Якби він тепер приєднався до "Лейкерс", його шанси були б зовсім іншими. Нині він володіє навичками стрільця і міг би проявити себе в новому світлі. Він здобув досвід і розуміє механізми гри. Коли ж він тільки починав, йому було важче реалізувати свій потенціал.

- Михайлюк вже сьомий сезон у НБА. Він додав ці роки?

Зараз Свят виглядає досить вражаюче. Він перебуває в чудовій фізичній формі і активно тренується. Якщо б він покращив свої навички в захисті, це могло б кардинально змінити думку деяких менеджерів НБА про нього. У своїй 27-річній віці він перебуває в оптимальний період для кар'єри. Святослав має значний досвід і залишається в хороших фізичних кондиціях. Вік від 26 до 32 років вважається найкращим для професійного гравця в НБА, і він якраз входить у цей період.

- Вам не здається, що у Михайлюка надто авантюрний стиль, занадто багато непідготовлених кидків?

- За той час, що йому дають на майданчику, він має брати ці кидки. Іноді зі складних положень, іноді із явних. Якщо він їх не візьме, то їх візьме хтось перший інший. А якщо не заб'є, то сяде "на баню". В нього зараз роль не дуже стабільна. Але він вже сформувався як гравець. Він уже має навички, і їх експлуатуватиме.