Спав у гробі, любив божевільну. Приховані сторінки життя Івана Франка, які не обговорюють на уроках.
Які незвичні деталі про Івана Франка залишаються поза увагою на заняттях з української літератури, досліджує РБК-Україна (проєкт Styler).
Під час свого навчання в Дрогобицькій гімназії Франко мешкав у родичів, які займалися виготовленням трун. Через обмеженість простору йому доводилося ночувати в майстерні, оточеній трунами, а іноді навіть усередині них. Цей жахливий досвід він згодом згадував із гіркою іронією.
Його приватна бібліотека справляла враження навіть на дослідників: вона містила близько 12 тисяч книг. У колекції можна було знайти рідкісні філософські праці, словники санскриту та стародавні варіанти Біблії. Ці книги стали основою його особистісного зростання та джерелом для багатьох перекладів.
Після одного з затримань Франко опинився в тяжких обставинах. Він залишився без грошей на харчування і три дні страждав від голоду. На щастя, випадковий працівник готелю натрапив на непритомного Франка і врятував йому життя.
Під час своєї подорожі Карпатами Іван Франко залишив свій автограф на Писаному Камені, розташованому поблизу села Буковець. Це місце вважалося священним ще в епоху до християнства. Франко був вражений місцевими легендами і вірив, що гуцульська земля володіє унікальною енергією.
У своїх листах Франко зазначав, що під час хвороб йому починали з'являтися голоси, які надихали його на нові творчі ідеї. Він також вірив, що дух Адама Міцкевича сприяв йому у відновленні втраченого твору польського класика. Його духовні дослідження перепліталися з елементами містицизму та окультизму.
Франко активно підтримував спробу реформи українського правопису, створену Михайлом Драгомановим. У 1878 році він опублікував кілька текстів за цією альтернативною орфографією. Вона була ближча до фонетичного принципу, але не прижилася в широкому вжитку.
На початку XX століття Франко переживав важкі часи, не маючи власного помешкання. Студенти та представники інтелігенції Львова вирішили допомогти йому, зібравши кошти для придбання невеличкого будинку. Цей вчинок став символом народної вдячності та визнання його заслуг.
Будівля під номером 152 на вулиці Франка у Львові була спроектована архітектором Мартином Заходнім (1869-1910). Сьогодні тут розташовано Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка. (фото: Вікіпедія)
У 1916 році, після смерті Франка, його кандидатуру було висунуто на Нобелівську премію з літератури. Хоч нагорода не була вручена посмертно, сам факт номінації є підтвердженням високої оцінки його творчості. Цікаво, що ініціатором виступили науковці з Австро-Угорщини.
У 1960-70-х роках в Радянському Союзі функціонував пасажирський корабель "Іван Франко", виготовлений у Німецькій Демократичній Республіці. Цей лайнер став головним представником серії круїзних суден, які здійснювали міжнародні рейси. Ім’я Франка стало символом культурної значущості та престижу.
На двадцятигривневій банкноті, яка була випущена у 2003 році, можна знайти уривок тексту Івана Франка, надрукований за допомогою драгоманівки. Це особливий випадок застосування реформованого правопису на національних грошах. Дизайн банкноти символізує його мовну та ідеологічну боротьбу.
Лицьова сторона банкноти номіналом 20 гривень. 2003 р. (фото: Вікіпедія)
Іван Франко використовував близько ста псевдонімів, серед яких можна виділити Джеджалика, Мирона, Невідомого, Каменяра, Нірвану та Живого. Цей підхід дав йому змогу публікувати свої твори в цензурованих виданнях та організовувати тематику своїх статей. Декілька з його псевдонімів досі залишаються неясними та викликають зацікавлення.
Батьки Франка мріяли, щоб син пішов у духовний сан. Він справді навчався у дяка, однак обрав гімназію й подальший світський шлях. Його подальші критичні погляди на церкву були зумовлені цим раннім досвідом.
Ольга Хоружинська, дружина Франка, страждала на серйозні психічні захворювання. Її стан із часом лише погіршувався, що відбилося на родинному житті. Франко, попри труднощі, залишався турботливим батьком чотирьох дітей.
Іван Франко разом із дружиною та дітьми на сходах власної вілли, вересень 1904 року. Діти, зліва направо: Петро, Тарас, Анна та Андрій (фото: Вікіпедія).
Франко намагався двічі стати депутатом австрійського парламенту, прагнучи відстоювати інтереси українського народу. Проте обидва рази його кандидатуру відхилили через тиск з боку церковних та державних структур. Ця політична невдача стала для нього серйозним розчаруванням.
Австро-Угорська поліція розглядала Франка як надзвичайно загрозливого інтелектуала. Він не раз був затриманий, його кореспонденцію перехоплювали, а його твори вилучали з бібліотек. Це підтверджує значний вплив його ідей на суспільство.
Франко вважається одним із піонерів українського детективного жанру. У його творах "Для домашнього огнища" та "Грабіж" присутні елементи розслідування, інтриги та психологічного аналізу. Це була спроба адаптувати українську прозу до європейських норм і традицій.
Для того щоб вивчити соціальні умови праці, Франко вирішив самостійно піти працювати на шахту. Він не обмежувався лише спостереженнями, а активно долучався до видобутку корисних копалин, спілкувався з шахтарями та жив серед них. Цей досвід став основою для багатьох його соціальних творів.
Франко часто писав у парках або на лавках у центрі Львова. Люди пам'ятали, як він із блокнотом і олівцем занотовував репліки для чергової драми. Так з'явилися знамениті твори "Украдене щастя" та "Сон князя Святослава".
У старості Франко хворів на важкий поліартрит - не міг тримати ручку. Він диктував свої твори синові Андрієві, не зупиняючи творчості навіть у фізичному болі. Це прояв неймовірної сили духу.
Попри те, що влада не звернула уваги на похорон Франка, його труну несли звичайні люди. Це стало безмовним підтвердженням його заслуг перед народом. Прощання з Каменяром перетворилося на подію великого національного значення, позбавлену будь-якого офіційного характеру. Він знайшов свій останній спочинок на Личаківському цвинтарі у Львові.
