Співачка Оксана Муха: Коли володієш енергією — береш весла і пливеш | Інтерв'ю з Лесею Вакулюк

Співачка Оксана Муха в ефірі програми "Європейці" на каналі Еспресо розповіла про свою боротьбу з недугою, підтримку Збройних Сил України, своє життя між Львовом та Римом, а також поділилася думками про те, чому мова є більш ніж лише способом комунікації — це питання гідності.

У цьому проєкті "Європейці" я зустрічаюся з людьми, які своїми вчинками змінюють цей світ на краще. Це і громадські, і культурні діячі, це і військові, волонтери, політики - люди різних професій, різних напрямів, але всіх їх об'єднує одне - європейські цінності.

Колись вона вирішила відновити ім'я Квітки Цісик в Україні — американки, яка походила з родини військових біженців зі Львова, і чий вокал українських пісень вона вперше почула у дитинстві. Зрештою, з її виконанням одна з пісень принесла їй перемогу на талант-шоу, а тепер вона активно відроджує українські ретро-хіти, а також знайомить українців із забутими колядками, щедрівками і народними мелодіями. Її голос звучить ніжно, а її позиція залишається стійкою і часом навіть категоричною. Вона впевнено заявляє, що російська мова є символом окупації і не має місця в Україні.

На початку 2025 року вона оголосила, що бере паузу в творчості на рік, бо лікування важкої хвороби і паралельні благодійні концерти, гастролі світом, за допомогою яких зібрала понад мільйонну допомогу Збройним силам України, виснажили її. Але не минуло й року, як Оксана Муха знову повернулася на сцену і сьогодні вона в нашій студії.

Співачка Оксана Муха, фото: www.facebook.com/Oksana.Mukha.Music

Я звертаюся до неї: привіт! Чому не змогла витримати цю паузу?

Характер. Складний і непередбачуваний характер, властивий людям, народженим під знаком Близнюків.

Справді? Лише це? Чи не можеш ти просто сидіти без діла, коли в країні відбуваються важливі події, а ти, здається, лише спостерігаєш, нічого не роблячи?

Це очевидно. Розумієш, кожен має право висловити, коли відчуває втому. Проте, втома може минути. І, безумовно, якщо у тебе є думки чи справи, які потрібно реалізувати, ти їх виконуєш. Серце підказує, що варто діяти. Серце шепоче, що потрібно допомагати.

У твоєму житті сталося так, що в один момент з’явилися дві великі події: початок повномасштабної війни та діагноз твоєї хвороби. Але твій непохитний характер не дозволив залишитися в тіні. Ти вирушила в подорожі по світу та зібрала більше мільйона на допомогу. І це мова йде про мільйон в гривнях чи в доларах?

Почну з того, що коли я захворіла, ми вже співпрацювали з фондом Revive Soldiers Ukraine з 2016 року. Не хотіла б зараз вказувати на конкретні цифри чи терміни, адже це не має великого значення. Головне, що в Києві, в Ірпені, відкрито реабілітаційний центр Next Step Ukraine, де наші військові можуть безкоштовно проходити реабілітацію і повертатися до служби.

У Львові запрацював новий центр Next Step Ukraine, де наші військові отримують безкоштовну допомогу в процесі відновлення здоров'я. Ми забезпечуємо їх харчуванням та проживанням, надаючи повний пансіон безкоштовно, щоб підтримати наших захисників.

Ми ніколи не зупинялися, ні під час співпраці з Іриною Ващук та організацією Revive Soldiers Ukraine за кордоном, ні коли розпочалася війна та я зіткнувся з хворобою - найскладнішим періодом у моєму житті. Ми продовжували організовувати збори та концерти, незважаючи на труднощі. Це, безумовно, залежить від твоїх внутрішніх потреб. Не можна просто сидіти без діла. Як тільки з’являється хоч трішки енергії, ти починаєш діяти, беручи в руки весла і гребучи вперед.

Ясно, що часом треба відсапнутися, це зрозуміло, але як маєш що зробити, то робиш.

Коли ти активно працювала з веслами, скільки концертів проходило щомісяця або щотижня? І в яких місцях вони відбувалися?

Зазвичай найбільші внески та найуспішніші збори проходили в Сполучених Штатах. До нас приєднувався Сашко Божик. Іноді ми працювали окремо, а іноді разом. Це виглядало, наприклад, так: ми вирушали в поїздку на два-три тижні, і наші активності припадали на п’ятницю, суботу та неділю.

Різні населені пункти. Ти повертаєшся до волонтерів після концерту, щоб переночувати. Звісно, всі прагнуть поспілкуватися, адже вони підтримували тебе, прийняли в свій дім і хочуть обмінятися кількома словами. Але ти вже відчуваєш втому, адже о третій ранку тобі потрібно вставати, а о п’ятій бути в аеропорту, адже літак на наступне місто відправляється о сьомій.

П'ята година ранку, а ти вже на сцені. Це, безумовно, виснажливо, але водночас дуже захоплююче - спостерігати за людьми, які збираються разом. Можливо, за рік такі гастролі відбуваються чотири рази, а іноді й три поспіль. Це непросто. Для мене, принаймні. Можливо, є артисти, які здатні виступати щодня: переїхали - виступили - переїхали - знову на сцені.

Я так не можу, а зараз тим більше вже так не можу. Те, що я колись собі дозволяла три дні поспіль співати, тепер це неможливо. Тепер, якщо буде "двійник", значить після того два дні або хоча б день мене не рухати зовсім.

Як зараз твоє життя виглядає? Де живе Оксана Муха?

На розтяжці. Як і у багатьох українців. На непростій розтяжці. Там медики, в Римі. А тут рідні. І потрібно встигнути все.

Ти спостерігаєш за життям в Італії. Там багато українців, які були ще до того, як почалося повномасштабне вторгнення, і до того, як почалася війна у 2014 році загалом. Бо вони їхали туди за тим, щоб заробити трохи грошей і підтримати свої родини в Україні, а тепер їх там стало ще більше. Ці українці, які там, - хто вони? Ти з ними спілкуєшся, ти підтримуєш з цією українською громадою біженців якісь відносини?

Більше спілкуюся з тими, хто виїхав давніше, Хто виїхав, власне, в силу заробітків, і це був їхній вибір - ця країна. Тобто люди, які вирішили, що хочуть жити там. І більшість тих людей, з якими я спілкуюся, вони багато працюють для підтримки України. Це є незмінно одні і ті ж люди.

Протягом усього цього часу я не зустріла жодного з новоприбулих. Склалося враження, що більшість тих, хто прибув і отримав підтримку, не проявляють активності. Вони намагаються впоратися з новими викликами, пристосовуючись до життя в чужій країні, починаючи все з нуля. Однак мені важко це визнати, зокрема говорячи про Рим: більшість біженців, які мали можливість отримати допомогу... Ми активно допомагали, їздили до готелів, привозили необхідні речі, збирали кошти, і я бачила, як виглядає їхнє життя: вони забезпечені трьома прийомами їжі та проживанням у готелі, проте навіть не з’являлися на звичайних мітингах, щоб нагадати місту про ситуацію в Україні, про війну і труднощі, з якими ми стикаємося. Це, здається, їх не хвилювало. Завжди є ті ж самі люди, які роками працюють, які тримаються разом. Вони можуть сваритися між собою, ділитися на "кращих" і "гірших" – типова ситуація для українців.

Проте кожен займається чимось.

Чому важлива мова? Наприклад, якщо людина опинилася в Італії через війну, вона може стверджувати, що підтримує Україну, але при цьому продовжує спілкуватися російською. Це пов'язано з тим, що адаптуватися до української мови в Італії може бути значно складніше.

Якщо вони виїхали разом з родиною, підтримують спілкування в колі близьких і не мають друзів, то навряд чи змінять свою мову. Проте, якщо вони опиняться серед українців, які спілкуються українською, у них з’явиться можливість. Знаєш, людині часом буває нелегко навіть виконати прості фізичні вправи або зайнятися спортом, це може бути досить складно. А для того, щоб змінити мову, потрібна справжня сила волі.

Потрібно мати клепку в голові. Потрібно розуміти, чому це потрібно зробити. Потрібно широко мислити. Знати історію, розуміти, в який спосіб цей "язик" прийшов в твою сім'ю.

Якщо ви є корінними росіянами, які прибули на схід, до села чи міста, що страждає від голоду, тоді це зрозуміло. Але в такому випадку дивує, як ви могли з’явитися на нашій землі і не проявляти поваги до нас. Ви не цінуєте нашу мову, не вшановуєте наші традиції та культуру. Якщо це не має для вас значення — тоді вам немає місця тут.

Якщо у людини був прадід, українець і козак, який спілкувався українською, а згодом їм нав'язали російську мову, і всі вони масово перейшли на неї, вважаючи це необхідним, то їхньою рідною мовою стала російська. Якщо при цьому у людини не виникає розуміння причинно-наслідкових зв'язків, і вона не здатна зрозуміти навіть елементарні речі, то, напевно, це говорить про відсутність розуміння в більш широкому сенсі.

Якщо усвідомлюють, тоді переходять самостійно, навіть вдома самі говорять українською мовою.

Квітка Цісик є яскравим прикладом, особливо в контексті наших сучасних реалій. Її батьки під час Другої світової війни змушені були тікати від Червоної армії та радянської окупації, адже в іншому випадку їм загрожували сибірські табори, розстріли або ще гірші долі через їхню проукраїнську позицію. Вони змогли врятуватися, спочатку потрапивши до Німеччини в табори для переміщених осіб, а згодом їм пощастило емігрувати до Америки. Там, у країні, де можна було нарешті відчути себе в безпеці та втілити американську мрію, народилася Квітка. Як популяризатор її творчості, розкажи, чому, незважаючи на те, що вона виросла в Америці, Квітка говорила українською мовою, співала українські пісні та інвестувала в те, щоб ці мелодії звучали не так, як зазвичай, а з елегантністю. Тепер вся Україна захоплюється її творами і захоплено вигукує: "Як це неймовірно!"

Це не лише про те, що батьки передали своїй дитині любов до України, мови та пісень так, що вона це полюбила. Важливо, що виховання батьків зіграло ключову роль у цьому процесі – як вони це їй представили. Дитина помітила, що батьки щасливі від цього, і сама знайшла в цьому своє щастя.

Квітка мала унікальну можливість зростати в чудовому сімейному середовищі. Це була справжня еліта, наповнена творчими особистостями. Тут панувала висока культура, що відображалася у розмовах, поведінці та мисленні. Вона мала змогу навчатися, досліджувати світ, знайомитися з різними музичними напрямками і отримувати досвід від співпраці з багатьма виконавцями. Саме це дозволило Квітці створити такі неповторні пісні з особливими аранжуваннями.

Я хочу висловити особливу вдячність Еду Раковічу, чоловіку, який підтримав Квітку, повірив у її почуття та допоміг створити ці неймовірні альбоми. Окремо слід відзначити Джона Кортнера, який займався аранжуванням. Адже вміти відчути суть пісні та правильно її аранжувати — це справжній дар. Квітці було важливо чітко донести сенс кожної композиції, щоб він зміг це відчути. Я впевнений, що найбільшим досягненням української культури, яке ми маємо на сьогоднішній день, стали саме ці два альбоми, які вона створила.

У твоєму житті Квітка Цісик коли з'явилася? Це ж, напевно, ти розповідаєш про те, що в дитинстві, це були совєтські часи ще, напевно?

Та зовсім шмакодявка була. Так, на касеті. Я вже розповідала неодноразово, це відбулося в горах, біля Кам'янського водоспаду. Це чудовий Кам'янка-водоспад, тепер там вже все забудували. Вже немає цієї краси, якісь вибудували дивні споруди біля річки, під горами, і нічого там не відбувається, отак стоїть. Ми відпочивали там із наметами. Тато привіз з закордону магнітофон, який під'єднувався до акумулятора в машині.

Цю вечірню ватру я завжди пам’ятатиму: як тріщить полум’я, який аромат свіжого нічного лісу. Зоряне небо, шумлива річка — і голос Квітки. Все сталося в ідеальний момент.

Зараз можна просто ввести запит у Google: Квітка Цісик - хто вона? Ти отримаєш різноманітну інформацію, а також знайдеш кілька документальних фільмів. Можна скористатися Shazam, щоб визначити, яка це пісня. Але раніше такого не було. Що ж сталося далі? Уяви себе маленькою дитиною, яка чує цю мелодію...

Мій тато отримав від когось уривок з журналу, який був навіть вирваний. На ньому було зображення Квітки, намальоване грубим коричневим олівцем. Це був просто начерк, який передавав її риси, але не ідеально. Цей маленький аркуш передали мені. Здається, я так захопила своїх батьків своїм захопленням нею, що вони змушені були знайти спосіб підтримати мене і розшукати цю інформацію.

Це вам передали з-за океану, так?

Я завжди мріяла про те, як виглядає вона. Я чула її голос і уявляла, яка вона прекрасна. Але як же виглядає насправді? Я почала малювати для неї картинки, уявляючи: "Тату, наступного разу, коли поїдеш, візьми мене з собою в валізі, я швидко знайду її і не буду заважати." Це було таке чисте дитяче бажання. Я уявляла, що Америка така близька, я просто вийду і відразу її зустріну. І знаєш, це щире дитяче прагнення та любов з'єдналися з сином, чоловіком і сестрою Мая. Все якось склалося так, ніби доля звела мене з цими чудовими людьми на моєму шляху.

Як вплине досвід батьків Квітки Цісик, які виростили свою доньку в Америці, на сучасних українських біженців?

Не впевнена. В мене з'явилися певні сумніви. Переважно люди прагнуть інтегруватися.

Це, згідно з твоїми спостереженнями, так?

Більшість. Те, що молодці українці, принаймні Канада, Америка - значно потужніша діаспора, ніж, скажімо, у тій же Італії. Потужніша в якому сенсі - за океан виїжджали сім'ями, розумієш, це є дві ноги. В Італію жінки виїжджали самі. І це є зовсім інша діаспора.

В США існує безліч українських суботніх шкіл, і я щиро вдячна батькам, які присвячують цей день навчанням, щоб їхні діти могли відвідувати школу, спілкуватися з українцями та шукати свою ідентичність. Це надзвичайно важливо. Витрачати один вихідний на збереження української культури – це чудово, і це дійсно приносить результати.

Проте слід зазначити, що існують діти з русифікованих територій, які також відвідують ці недільні навчальні заклади, чи не так?

У мене є досвід навчання в Торонто, у школі імені Йосипа Сліпого. Зараз там працює моя подруга, і ми мали можливість поспілкуватися з викладачами. Вони стикаються з певними труднощами у спілкуванні з людьми, які говорять російською. Багато з них не усвідомлюють відмінності між українською та російською мовами. Що особливо засмучує, так це те, що навіть люди, які народилися в Канаді і вивчили українську, можуть не розуміти російську. Це справді так! Коли викладачі спілкуються з батьками в чаті, де мами продовжують писати російською, вони змушені перекладати повідомлення, щоб зрозуміти, про що йдеться.

Цей шлях - це своєрідне прохання: "Говоріть зі мною українською, я не розумію російської". Це прохання, яке звучить у школах, коли на перервах просять не спілкуватися російською мовою агресорів, є довгим процесом. Проте, поступово, але впевнено, це дає свої плоди. Крок за кроком.

Ти також є дитиною, яка з’явилася на світ у радянські часи і частково зросла в атмосфері, де домінували ці часи. Потім настали 1990-ті, період змін та перебудови. Українська культура завжди залишалася десь на другому плані, адже російське мистецтво було в тренді. Ти живеш у суспільстві серед однолітків, які можуть захоплюватися різними виконавцями – пам’ятаю своє дитинство: популярні були Міша Шуфутинський та Тетяна Буланова, під чиї пісні сльози лилися рікою. А ти намагалася принести свою українську музику, і на тебе дивилися так, ніби ти намагаєшся виділитися або бути незвичною. Як так сталося, що ти виросла з гордістю за свою українську ідентичність в Україні, незважаючи на ці обставини?

Я теж слухала Буланову. Вона лунала в ефірах і ти не міг її не слухати, тому що це було якоюсь невід'ємною частиною нашого життя тоді. І Алла Пугачова, і ще якісь, не пригадую що, але точно було. Але, знову ж таки, мені пощастило з сім'єю. У нас була українська пісня розрадою. У нас були просто вечори, коли ми співали.

У нас є запис, колись його таки людям оприлюдню. Нам 4-5 років із сестричкою, і ми з мамою, з татом, з бабцею і з дідом записували пісні. На плівку. Натискалася кнопочка, ми всі сиділи півколом, тато брав акордеон і акомпанував нам, ми співали, віршики розказували. В нас були такі вечори. І це мене і рятувало, що родина має своє натхнення.

Отак-от, міцно тримаючись за свою пісню, за культуру, за звичаї. В нас були чудові звичаї вдома. В нас були вишиванки завжди, в нас завжди було все проукраїнське вдома. Це в собі було. Знаєш, то було в ефірі, бо воно так було, а в нас був наш світ. От за вікнами одне, а вдома інше.

А потім мама нам з Уляночкою запропонувала піти в Пласт. І з того почалося ще більше українство, тому що в Пласт приходили, власне, українці. Не ті, які не знають, хто вони, а ті, хто точно знають, хто вони, що в них в душі українство. І сила почала ще більше збільшуватися, любов до землі ще більше збільшуватися.

Це дивовижна, знову ж таки, паралель з Квіткою Цісик, тому що її батьки теж віддали в Пласт, як робило дуже багато українців, які опинилися за океаном. Щоб зберегти українство своїх дітей, віддавали в Пласт. Але вони були іноземцями в чужій країні, а ми ж не іноземці у своїй країні.

Пласт справді виконує важливу роль, і я радий, що його розвиток сьогодні настільки активний. Особливо в Лондоні — це вражаюча організація. Я в захваті від того, як ефективно вони працюють. У Римі Пласт також починає розширюватися: вже існує кілька гуртків, і діти активно долучаються. Також пластуни є в Канаді та США, і їх чимало.

Знаєш, мені зараз на думку спав Маріуполь. У 2022 році ми давали концерт у цьому місті.

Перед нападом?

У жовтні 2021 року наш зал був переповнений українцями. Серед них було багато пластунів, і я щиро сподіваюся, що вони всі в безпеці. Це було справді вражаюче. Коли багато хто стверджує, що схід України піддався русифікації, це не зовсім так. Просто ви бачили лише те, що транслювалося в ефірі, а українців у цьому контексті не показали. Вибачте за це.

Пласт - це гарне місце для дітей. Гарне місце для зустрічей собі подібних. У мене біля ліжка лежить іконка, мені один пластун подарував у Маріуполі, - Юрій Змієборець. І підписано ззаду: "СКОБ".

"Сильно. Красно. Обережно. Бистро". Це я для тих наших читачів, які не знають пластунських термінів, - це привітання по-пластунськи.

Я заохочую, дуже заохочую в Пласт віддати дітей. Вони знайдуть гарних друзів. Вони будуть без ґаджетів, в реальному житті. Це прекрасно, коли ти мандруєш горами, ставиш намети, розпалюєш багаття, сам собі готуєш їжу. Ти весь пропах димом, ти спітнілий ідеш в річку, ти спостерігаєш, як змінюється місяць вночі, якісь зорі, як пахне ліс вночі, а як удень. У тебе є співи, у тебе є романтика, у тебе є реальне життя.

Коли людина опиняється в приємному середовищі, її мрії починають розцвітати, і вона відчуває бажання чогось нового. Саме в такі чудові миті виникають позитивні прагнення. Якщо ви не знаєте, чим зайняти своїх дітей, спробуйте запропонувати їм щось нове — можливо, це їм сподобається. Мої найкращі друзі, з якими я підтримую зв’язок з 14-15 років, - це мої однодумці з Пласту. І наша дружба триває досі.

Як ти навчала свого сина? Чи було в нього так само, як у твоїх молодших роках, коли Таня Буланова звучала скрізь і від неї не можна було втекти? У його дитинстві вже могли з'явитися не лише російські виконавці, а й українські зірки, які виконували пісні російською мовою.

Данило показує себе з найкращого боку, адже вміє розрізняти суттєве від несуттєвого. Я не перешкоджаю йому слухати російський контент, адже це частина його навчання. Він не віддається цьому захоплено, і в його плейлісті немає нічого, що б викликало в нього захват. Проте він розуміє російську мову — мову, яку варто знати, щоб бути обізнаним. Він усвідомлює, чим живе та дихає ця культура, і чітко знає, що є для нього цінним та чим він насправді цікавиться.

На жаль, я не є та мама класична, в якої є звична робота, яка приходить додому о шостій-сьомій вечора, зготує вечерю, допоможе зробити уроки, поприбирає вдома, пообіймає на ніч, розкаже казку - і мама є завжди. А на суботу-неділю в мами вихідні, і ця мама тобі присвячена. Я мама, яка присвячена світу і людям. Данило, мене має тоді, коли в мене є вільний час.

Це не завжди було так, але десь з п'яти років моя присутність у його житті почала зменшуватись. Він навчився самостійно виховувати себе. Іншими словами, він самостійно знаходив цікаву для себе інформацію і вчився розрізняти добро і зло. Ми багато спілкувались і обговорювали різні теми, але я ніколи не нав'язувала йому свої правила, не казала, що можна, а що ні. Через певні обставини він зрозумів усе сам. Він спостерігав за нашим життям, знав, що нам подобається, а що є забороненим, що ми ненавидимо і що обожнюємо. Дитина завжди відображає свою сім'ю. Не можна вимагати від неї більше, ніж вона може дати. Він робить те, що бачив у мені. Він знає, на що я витрачаю свій час, куди їду і чому, а також, який результат я отримую від своїх зусиль. І мені не потрібно нічого додатково пояснювати.

Отже, ти не контролювала, який контент він переглядає на своєму планшеті або телефоні, де російський YouTube може йому пропонувати різні відео.

Безумовно, були моменти, коли деякі речі були абсолютно неприйнятні, і це визнавалось. Проте слід зазначити, що ти не можеш постійно контролювати дитину. Ти можеш лише показувати їй приклад. Якщо твій приклад буде привабливим, цікавим, і між вами пануватим доброзичливий зв'язок, довіра і любов, ви зможете спілкуватись на різні теми. Наприклад, учора ми з Данилом спілкувались до пізньої ночі, обговорюючи різні спогади, він ділиться своїми думками, я – своїми. Ми просто насолоджувались бесідою.

Про політику було?

Ні. Про життя, про емоції, про перше кохання, про якісь спогади - таке, сердечні речі. Якщо дитина любить батьків і вони є для неї прикладом, вона все одно рано чи пізно буде робити так, як роблять батьки. Найважливіше стежити, з ким дитина спілкується, щоб вона не попала в погане товариство, тоді ти ні на що не повпливаєш. Поки дитина має гарних друзів, поки ти для неї є прикладом, авторитетом, поки дитина тебе любить, поки ти їй свою любов віддаєш і вона це цінує, усе буде добре.

Ти ділилася спогадами про те, як разом з трьома поколіннями: бабусею, дідусем, батьками і сестрою, ви збиралися, щоб записувати українські пісні та читати вірші. Але що можуть зробити ті діти, чиї батьки зазнали русифікації і не мають змоги передати їм цю важливу зв'язок з українською культурою?

Їм треба шукати друзів, які їм із цим допоможуть. Наодинці це дуже важко зробити. Треба старатися просто попасти в товариство - в українське товариство, яке допоможе. Віддавати дітей в заклади, які зберігають традиції, у середовище українське, де їм допоможуть. Подати це красиво. Ходити в Шевченківський гай, якщо у Львові, на Великдень, на Різдво. Бачити цю культуру, старатися влитися в неї. Полюбити її - і тоді все вийде.

Коли я згадую про "любов до культури", в уяві постає Квітка Цісик та твоя участь у талант-шоу, де ти здобула перемогу. Ти вийшла на "сліпі прослуховування" з неймовірною піснею "Де ти тепер?" від Квітки Цісик, справжнім романтичним твором. І двоє наставників обернулися до тебе. Я спеціально переглянула це відео - цікаво, чи пам'ятаєш ти той момент?

Я чітко пам'ятаю це.

Серед тренерів були Монатік, Тіна Кароль і ті, що до тебе повернулися, - це Потап і Дан Балан. І, власне, поки ще Потап не повернувся, але він вже сказав: "Боже, це Квітка Цісик, я дуже добре знаю цю пісню". А вже коли повернувся, він почав говорити про те, що він дуже любить Квітку Цісик.

Так, і пам'ятає її в усіх деталях.

І знає її біографію, і так далі, і так далі. Ти вибрала Дана Балана, попри цю любов Потапа. Як так сталося, що тепер Потап - де він, в Іспанії чи де? Його поведінка якась така дивна трохи, у нього була біографія, коли він у своєму стилі гумористичному знімав штани перед російською публікою на російській сцені разом з російськими виконавцями.

На мою думку, не варто витрачати час на цю особу. Існує таке поняття, як гідність. Можливо, ця людина не має її. Чесно кажучи, я не знаю, що ще додати. Це дійсно неприємно і страшно. Але я не можу стверджувати, що була в захваті від його виступів чи творчості – вона мені ніколи не була близька. Є виконавець, який працює над своїми проектами, я слухаю його, поважаю всіх, хто займається мистецтвом, але в моєму житті це нічого не змінило – ось така моя думка.

Чи отримувала ти пропозиції виконувати пісні російською мовою? Мовляв, Оксано, це допоможе тобі досягти більшої аудиторії, і вся Україна тебе оцінить, а не лише окрема частина?

На "Голосі країни" подібного не спостерігалося, адже я чітко заявив, що виконуватиму тільки українською мовою.

Якою була реакція на цю декларацію?

Нічого страшного. Це навіть добре. Мені пощастило, що в той час Дан був відкритий до України. Він шалено захопився українською мовою, відчуваючи її через музику. Саме тому я вирішила звернутися до нього – адже він, не розуміючи жодного слова з моєї пісні, все ж повернувся до мене. Це означає, що він відчув щось особливе. Це доводить, що спілкуватися можна не лише через розум, але й на рівні душі, емоцій і духовності. Це справило на мене велике враження і дало результати.

Настав момент, коли мені запропонували: "Оксано, вже третій ефір ти виконувала українську пісню. Можливо, варто внести деякі зміни." Мені порадили підготувати список пісень, які б я хотіла співати іншими мовами. Я зібрала те, що мені подобається, переважно французькі композиції, додала кілька англійських, одну італійською, а також щось іспанською. Ми разом обирали, що краще звучатиме.

Дан залишався на зв'язку з нами в режимі онлайн, оскільки не зміг бути присутнім під час вибору пісні. В результаті ми зупинилися на "Вояж-вояж". Тепер ми активно працюємо над цією композицією. Особливо мені подобається французька – це така чудова мова, я просто в захваті від її звучання, від цих ніжних звуків і багатогранності. І ось ми дзвонимо Дану: "Послухай, будь ласка, нашу нову версію!"

Я безмежно вдячна йому за те, що в той критичний момент він проголосив: "Що ви робите? Що ви робите з нею? Вона повинна співати лише українською!" Я щиро ціную його підтримку та те, що він вислухав мене.

А потім, після того, не було жодних пропозицій, якщо буде в репертуарі щось російське?

Не було жодної пропозиції. Я вважаю, що не мало сенсу навіть це обговорювати, і всі це усвідомлювали. Тому у мене ніколи не виникало таких варіантів. Розумієш, я настільки випромінюю певну енергію, що відштовхую ці можливості, що вони не можуть навіть наблизитися до мене. Навіть не торкаються моїх волосся, бо це абсолютно не моє, і така перспектива просто не може увійти в моє життя.

Чому ж тоді звертаються до інших артистів? Наприклад, до Монатіка або Тіни Кароль, які виступали в ролі суддів?

У мене інша мета. Це бізнес – їхня креативність, Монатік, Тіна. Це саме бізнес.

Бізнес може бути без принципів?

Саме тому це й є бізнес. Тут немає місця принципам. Це всього лише широка поп-культура, орієнтована на заробіток. Я не належу до масового сегменту. Моя ідентичність тісно пов'язана з охороною української культури. Це зовсім інший світ. Я не можу виконувати будь-які пісні без розбору. Мені просто не вдається це зробити. Я можу продемонструвати діапазон в три октави та виконати різні вокальні вправи, але якщо я виконуватиму пісню, яку не люблю або яка мені не близька, я просто почну співати погано - так уже влаштована моя природа. Я не зможу виконати будь-який твір. Я можу співати тільки те, у що вірю та що мені близьке, те, що резонує в моїй душі. Саме завдяки душі мені вдається передати цю емоцію. Це не те, що можна навчити. Це або дар, або ні. Ноти можна виконувати, і я можу їх співати, як багато інших. Але ось це тепло, яке виникає, коли люди вірять у щось...

У мене одного разу був такий класний концерт. Я співала, може, вісім пісень. Сиділа публіка в горах, це було на високій горі. Сиділо, може, 20 людей. Усі були одіті в білому. Це такий був дуже особливий захід. І після того до мене підійшли кілька людей і сказали: "Ви знаєте, в мене таке враження, що я до сьогодні не знала, що таке українська пісня. Я до сьогодні не знала і не розуміла, що таке українська пісня".

Тому це моє покликання. Це не є вигаданий якийсь такий - от я собі придумала, що я це буду робити, або в мене там з дитинства: ти маєш робити. Це сталося з моїм народженням. Це сталося, тому що я маю це робити.

Проте ти ж є живою людиною, і навіть нині проходиш курс лікування. Це лікування потребує коштів, і ти не можеш постійно бути своєрідною благодійною організацією "Оксана Муха", присвячуючи себе лише просуванню української ідентичності. Адже щодня потрібно дбати про своє існування.

У мене є й інші можливості для заробітку. Благодійні концерти, на яких ми допомагаємо, — це лише одна частина. Існують також заходи, про які я не розповідаю публічно. На жаль, їх стає все менше, оскільки я просто не встигаю за всім. Мене виснажує постійна метушня — літати з місця на місце і бути всюди одночасно.

Ми згадали вже трохи про ті пісні, що, ти кажеш, не можеш просто так заспівати пісню, якщо ти її не відчуваєш. Зараз ти маєш нову програму, і це ретро-пісні. З цією програмою ти відвідаєш кілька міст України. Що це за ретро-пісні? Де ти їх шукала? Чим вони особливі й чому вони мають бути важливі українцям?

Ми всі звикли, що початок української естради і найбільш відомі твори - власне, Володимира Івасюка. Але до Володимира Івасюка в нас були композитори, які змушені були також втекти за кордон, бо інакше їх би знищили.

Таким був Богдан Весоловський, який, перебуваючи за межами рідної країни, за океаном створив... чесно кажучи, не знаю, скільки творів він залишив після себе, але в мене є три його збірники. В них можна знайти танго, фокстроти та вальси. Він справді король української естради. Мені дуже хочеться, щоб люди не забували про його творчість.

Звичайно, зараз спостерігається справжній бум на музику Весоловського, адже цей рік став знаковим для його творчості, і багато людей виконують його хіти, такі як "Ти з любові собі не жартуй". Також популярні пісні Кос-Анатольського, зокрема "Ніч над Карпатами темно-крилатими шовками тихо зліта". Я прагну, щоб ви відкрили для себе не лише знайомі мелодії, які вже запали вам в душу, але й ті, що досі не звучали. Наприклад, "Гей-га" – це неймовірна пісня, а "Я знов тобі" виконується досить рідко, хоча в ній закладено глибокий зміст. "Лети, тужлива пісне, через море у даль" – це вже частина мого життя. Будучи далеко, я постійно відчуваю ностальгію за домом, думаю про свою дитину і про те, що там відбувається. Моє тіло тут, а серце і душа залишилися вдома. Я знаю, що таке жити за океаном, відчуваючи відстань від рідних стін і усвідомлюючи, що повернутися зараз неможливо. Ти змушений залишатися тут, дбати про себе, але в той же час твоє серце прагне повернутися додому.

Ці пісні, насправді, створені з серця, яке неймовірно прагнуло повернутися додому. Вони справді чудові. Серед них будуть і ті мелодії, які супроводжували мене з самого народження, які ми співали в родинному колі, які обожнювали мої батьки. Я вірю, що цей проєкт стане особливим. На сцені зі мною буде мій тато, який акомпануватиме на акордеоні. Зазначив навіть Данило, що коли тато виходить на сцену, він може просто стояти, навіть не граючи. Я не можу зрозуміти, що виходить від нього, але люди відчувають цю енергію. Його присутність наповнює зал позитивом і теплом. Це не кожен здатен зробити. Я знаю, що він чудово грає, але те, що він випромінює, робить атмосферу набагато яскравішою. Я щаслива, що поки тато ще має силу, ми нарешті зможемо створити чудову програму, в якій він зможе взяти участь.

Ця програма - ти будеш Україною їхати з нею? Якими містами?

Ми наразі лише в Житомирі. Можливо, навесні вирушимо трохи далі. Я наберуся сил. У нашому маршруті будуть Стрий, Івано-Франківськ, Тернопіль, Коломия, Чернівці, Ужгород, Житомир та Шептицький. Багато людей запитують: а де Львів? Чому його немає в списку? Ви ж не забули про нього?

О, Господи, як же я можу забути про Львів! Цього року минає 15 років з моменту, як я випустила свій перший альбом і зрозуміла, що спів — це моє покликання. І вперше за ці 15 років я не зможу провести концерт у Львові. Не через те, що я не бажаю цього, а тому, що не вдалося знайти вільне місце і дату в Театрі Марії Заньковецької. На жаль, я зверталася з цього питання ще в травні, але, на жаль, дати на листопад, жовтень або початок грудня так і не знайшли. Хоча варто зауважити, що хор "Гомін" зміг отримати дати для своїх виступів наприкінці червня.

Якщо говорити про Оперний театр і чому я не відвідую Оперу, то причина в тому, що не можу собі дозволити встановити таку високу ціну на квитки для моїх глядачів. Справа в тому, що вартість виробництва включає безліч складових: рекламу, освітлення, звук, а також команду акторів (в нашому випадку їх зазвичай досить багато – на Різдво у нас виступало 60 осіб на сцені). Аренда театру також коштує чимало – близько 300 тисяч. У підсумку, загальна сума витрат складає приблизно 700 тисяч, тільки щоб реалізувати цей проект.

Ось я виходжу в нуль. Тож мені потрібно встановити ціну квитка приблизно на рівні 650-700 гривень в середньому. Це означає, що відвідувач, який займе місце на гальорці, де вид та звук не найкращі, повинен буде заплатити щонайменше 600 гривень.

Але ж подібні ціни встановлюють й інші артисти?

Ставлять, але я думаю, що спроможність є різна у людей. І на сьогоднішній день, в часі війни, я знаю, як важко зараз давати собі раду. І якщо сім'я хоче прийти до мене на концерт і вона має заплатити дві тисячі, щоб щось побачити й почути, а зарплата в людини, скажімо, 15, в кращому випадку 20, не знаю, в кого яка ситуація. Це є великі гроші. Я не можу собі дозволити орендувати так дорого театр.

Зазначу, що серед інших організаторів, які регулярно проводять концерти в Оперному, суми можуть коливатися від 120 до 130 тисяч. А мені ж озвучують 300 тисяч. Тож, залишимося в очікуванні кращих часів. Сподіваюся, що навесні ситуація покращиться, і, можливо, вдасться забронювати дату в Театрі Марії Заньковецької.

А може, настав час вирушити далі, до нового глядача, який саме зараз прагне знайти свою українську ідентичність?

На схід - це неодмінно. Але лише навесні. Саме навесні.

Ми весь час ходимо довкола того, що ти розповідаєш про своє здоров'я і про те, наскільки воно впливає на твою творчість, що треба трошечки зменшити кількість видавання енергії. Я десь читала, що актори, як виходять на виставу, втрачають кілька кілограмів ваги. Так десь, як під час польоту якісь пілоти чи стюардеси.

Я стикаюся з труднощами у процесі схуднення, відчуваю, що втрачаю сили та енергію.

Це також має велике значення і робить свій вплив на наше повсякденне життя та здоров'я. Чи намагаєшся ти якось попереджати інших жінок, чи демонструєш їм свій приклад, чи ділитися інформацією, чи займаєшся просвітницькою діяльністю?

Я не змогла цього зробити. Хоча мені надходили запрошення, я планувала поїздку, але не змогла організувати свій графік так, щоб повернутися і знову виїхати. Тому участь для мене стала неможливою. Проте, люди все ж дізнаються про мене і мої контакти, і я активно спілкуюся з жінками, які борються з онкологією – не лише з раком грудей, а з різними формами цієї недуги. Я допомагаю їм знаходити лікарів, організовувати житло та знаходити людей, які можуть допомогти з перекладом, супроводжуючи їх у цьому важкому шляху крок за кроком.

Але якщо зараз є можливість мені звернутися до жінок у першу чергу: ми звикли, що в нас постійно щось може поболювати. І нічого страшного, бо в жінки в силу наших історичних бід склалася така непорушна жіноча сила, яка попри все має тих дітей витягнути, городи обробити і в підпілля піти їсти занести. Тобто вона все на собі тягне. І ми навчилися жити з тим, що в нас щось болить, і відкладати: от коли вже в мене буде час, я це зроблю.

А згодом, можливо, усе налагодиться.

А далі, можливо, все мине - адже в кого ж не виникає болю? На жаль, онкологічні захворювання мають свою підступність, адже біль може не проявлятися. Ти не відчуваєш болю, але раптом помічаєш якусь шишку. Вона не спричиняє дискомфорту, і ти думаєш: «Це, напевно, дрібниця. Може, з часом усе вирішиться само собою». Але насправді, від моменту, коли ти виявив щось незвичайне, до початку лікування проходить досить тривалий період обстежень.

Якщо ви з самого початку будете марно витрачати час на роздуми, чи варто вам щось робити, ви просто втрачаєте його. І поки ви зволікаєте з лікуванням, ваша хвороба може швидко прогресувати. Я вже пережила складну стадію, коли моя лімфатична система була пошкоджена, і з'явилися метастази.

Якщо ви помічаєте, що у вашому житті чи організмі відбуваються незвичайні зміни — наприклад, ви стали погано спати, прокидаєтеся в поту, відчуваєте потребу частіше відпочивати вдень або вам важко зосередитися на спілкуванні, оскільки постійно хочеться спати, — це може бути тривожним сигналом. Я сама пережила подібне під час екскурсії до Ватикану, коли вже мала шукати медичну допомогу. Я стояла, спершись на Миколу, і просто засинала на ногах. Якщо ви стали помічати тривожні симптоми, ваш організм почав реагувати інакше, ви відчуваєте труднощі з фізичними навантаженнями, які раніше давалися легко, або у вас з'являються важкі сновидіння, не ігноруйте це — зверніть увагу на своє самопочуття.

Дорогі дівчата, ви мене чуєте? У вас є 5 хвилин після нашого ефіру – скористайтеся цією можливістю! Подзвоніть у будь-яку зручну для вас клініку та запишіться на обстеження грудних залоз. Не відкладайте це на завтра, зробіть це сьогодні, адже записи можуть зайняти до тижня.

І якщо ви через тиждень, не дай Бог, дізнаєтеся, що у вас є ущільнення, вам прийдеться пройти ще дуже довгий період часу, щоб почати працювати з тим ущільненням.

Ти, коли дізналася про свій діагноз, чи в тебе була тоді думка, що Квітка Цісик, якою ти захоплюєшся... Бо це якось, чесно... Квітка Цісик мала той самий діагноз. Я не знаю, чи так само він звучав, але тим не менше. І, власне, якесь повторення долі.

Так само звучав. Багато хто говорив у коментарях: ось, так хотіла бути Квіткою, що навіть стала на цей шлях.

Боже мой...

Я була вражена тим, наскільки жорстокими можуть бути люди. "Дійшла до того, що навіть захворіла на рак".

Боже мой!

Справа в тому, що я хочу зупинитися на темах, які можуть бути не зовсім звичними для багатьох. Страх, який відчуває людина, може призвести до серйозних наслідків — саме цей страх. Я завжди переживала, щоб не захворіти на рак, оскільки помічала певні збіги з Квіткою. Мій батько Володимир також є музикантом. Моя сестра — піаністка, вона теж належить до пластунів, має 35-й розмір взуття і зростання 1,52 метра.

Також ти є сином.

Також маю сина. Також розлучилася з чоловіком. Також співаю так, як мені подобається. Також люблю коней.

Я боялася цього. А не треба було боятися. Треба було постійно собі говорити: у мене цього не буде, у мене цього не буде, от цього у мене не буде. І коли в якомусь стресовому моменті в тебе є оця так звана пробоїна того, чого ти боїшся, - твоє біополе є зранене, і те, чого ти найбільше боїшся, вступає в силу. У моїй ситуації, мабуть, це спрацювало.

У моєму випадку це були справжні емоційні гойдалки, переповнені стресом. Хочу підкреслити: я не є частиною масового виробництва і не займаюся бізнесом. Моя музика – це щось особливе для людей. Я не виступаю з провокаційними танцями на сцені. Я відкриваю свою душу, залишаючи себе без захисту.

Без резервування.

Коли я виходжу до людей, я не замислююсь про якісь дзеркала, які, за порадами, допомагають зберегти силу. Чому ж я тоді йду до людей? Я йду до них, бо в цей момент Господь прагне обійняти їх через мене, подарувати їм любов і теплоту. Як я можу, маючи цей дар, займатися чимось незначним, що віддаляє мене від людей? Якщо так, тоді краще залишитися вдома.

Бажаю всім мати великі мрії, підніматися вгору та прагнути найвищих цілей.