Співачка Тетяна Піскарьова: Всі, хто залишив країну, повинні усвідомлювати, що ніде на нас не чекають.

РБК-Україна взяло інтерв'ю у Піскарьової, де вона поділилася своїми думками щодо "шароварщини", пояснила, чому не змогла залишитися за кордоном, а також розповіла про свої методи подолання стресу.

Ви виконували роль вокального тренера протягом двох сезонів "Фабрики зірок". Які у вас враження про Регину Тодоренко? Якою вона запам'яталася на проекті?

Вона була надзвичайно цілеспрямованою та енергійною особистістю. Її прагнення досягти успіху та бажання вчитися завжди вражали. Постійно запитуючи про підготовку номерів, вона створювала відчуття єдності в нашій команді, де всі ми були як одна велика родина: тренери, спеціалісти та учасники. Я ділилася з нею безліччю творчих порад, вокальних технік та дихальних вправ. Жоден з нас навіть не міг уявити, що трапиться така катастрофічна та незрозуміла ситуація, яка шокувала людство і сам Всесвіт.

Вона була неймовірно відкритою, гучною та яскравою особистістю. На мою думку, коли вона почала налагоджувати стосунки в Росії, це відбувалося не випадково. В її рішучості простежувалося бажання досягти успіху в російському шоу-бізнесі, що, можливо, вона вважала кроком до того, щоб здобути популярність в Україні. Звичайно, я не можу говорити від її імені, проте тоді, в ті часи, ніби інтуїтивно склалося враження, що необхідно вирушити до Москви, підкорити цей ринок, а вже потім стати відомою в Україні.

Така думка існувала багато років. Як нібито перший крок такий. Але всі забувають, що перший крок вони робили та роблять завжди в Україні. Тому що в Україні найкращі фахівці в навчальних закладах. То навчаються вони тут, а тоді їдуть. Ну, зараз взагалі про це мови не може йти. Треба бути зовсім дурним і несповна розуму, коли в тебе в країні таке горе, а ти десь їдеш щось підкорювати. Не знаю, для чого і навіщо. Ну, це вже неприйнятно.

Яка ваша думка щодо її дій та поведінки в умовах масштабної війни, що триває зараз?

На мою думку, сучасні молоді артисти навіть не можуть уявити собі таку ситуацію. Це абсолютно логічна позиція, адже я шалено люблю свою країну, умови життя, батьків, сім'ю, рідну землю та батьківщину. І тут немає іншої думки. Далі вже справа за тобою: або ти мудрий, або ж ні. Вважаю, що багато в цьому залежить від грошей. Це питання статусу та фінансового благополуччя. Вона вийшла заміж і, напевно, відчула всі радощі, пов'язані з матеріальними благами.

Знаєте, от в мене така є картинка світу, що якщо я викреслила, то я викреслила. А викреслюємо ми сьогодні багатьох людей навіть підсвідомо. Не спеціально, бо Регіна мені нічого поганого не зробила, але вона сьогодні відверто транслює зрадницьку позицію. Вона просто забула, звідки вона і що вона з себе уявляє, і звідки вона почала пити воду. А в той колодязь вона просто плює.

Тетяна Піскарьова поділилася своїми думками щодо зрадниці Тодоренко (фото надане артисткою).

Ви виконували роль солістки в Зразково-показовому оркестрі Збройних Сил України. Це дійсно почесне та серйозне завдання. Які моменти з цього часу залишилися у вас найбільше в пам’яті?

- Я з ансамблем Збройних Сил України живу все своє життя. Те, що в трудовій книжці в мене було написано, що я солістка, то це означає лише тільки те, що мені дуже пощастило потрапити в такий великий професійний склад високих музикантів під керівництвом полковника Дмитра Жановича Антонюка. Це просто неймовірний, легендарний диригент, який об'єднує навколо себе крутих музикантів, а мені, значить, пощастило і він побачив в мені той потенціал, коли я була молода.

Тепер, коли я вже доросла, я маю можливість працювати з ними протягом усього свого життя. Вони були частиною мого шляху, супроводжуючи три мої сольні концерти. Це означає, що наше партнерство триває вже багато років. Кожного разу, коли вони запрошують мене, я одразу збираю всі партитури, проходжу репетицію, і ми виходимо на сцену. Наша співпраця ніколи не зупиняється.

Які ваші думки щодо чоловічих артистів, таких як Потап, Олег Винник та Влад Яма? Вони покинули країну і активно діляться своїм життям у соціальних мережах. Перебуваючи за межами України, вони не раз ставали героями скандалів.

З початку війни я змушена була покинути свій рідний дім. Мій чоловік вивіз мене, наших двох дітей і собаку до кордону. Там ми перетинали кордон пішки через величезні черги людей. Це були жахливі моменти. Протягом півтора року я повинна була дотримуватися його вказівок, постійно пам'ятаючи, що в першу чергу я – мама. Діти – це наше майбутнє, і я прагнула, щоб мої дочки були здоровими та стійкими, адже вони обов'язково повернуться в Україну, коли війна закінчиться. Вони зможуть створювати нові пісні та народжувати дітей. Мій чоловік поставив переді мною цю мету, і я змушена була відокремити себе як творчу особистість, адже в той час я була лише мамою.

Коли я усвідомила, що не можу змінити ситуацію, незважаючи на те, що за кордоном організувала три всеукраїнські міжнародні фестивалі і зібрала навколо себе дітей українських біженців, з якими активно працювала... Мені не вдалося знайти вихід, і я зрозуміла, що без повернення в Україну не зможу ні дихати, ні жити. Я відчувала себе, як дерево, вирване з корінням. Тепер, повернувшись, я відчуваю щастя.

Отже, всім, хто, так би мовити, втік, слід усвідомити кілька важливих моментів. По-перше, нас ніде не чекають. По-друге, ми не є необхідними для інших. По-третє, якщо ми комусь і потрібні, то це лише нашій Україні та українцям. Коли ці люди усвідомлять, що справді втекли, їм варто зрозуміти: спокою і душевної розради їм не знайти ніде, окрім як повернувшись додому.

Ніколи не пізно почати. Піднімайтеся, не бійтеся повертатися, дивіться людям в очі з відвагою, розкажіть їм про свої переживання і починайте діяти на благо України. Це справді необхідно.

- Тобто ви вважаєте, що все одно вони можуть повернутися, мають таке моральне право - повертатися?

Вони насправді зазнали великих втрат. Можливо, навіть втратили все. Але необхідно повернутися додому, щоб знову почати жити і відчути свою значущість. Можливо, доведеться не раз попросити вибачення у суспільства за свою слабкість і страхи. Потрібно повертатися і це – беззаперечно.

Коли тебе відправлять геть, ти почнеш бігти. Якщо ж пробачать — знову зустрінешся і продовжиш працювати. Можливо, я просто надто добра. Але повернутися потрібно. Навіть якщо допустив помилку, варто вміти визнавати її і просити вибачення. І на цьому все.

Піскарьова висловила свою думку щодо того, чи готові українці сприйняти Потапа та Винника (зображення надане співачкою).

Ви мали виступи за межами України. Які думки висловлюють українці, які наразі не мають можливості повернутися на батьківщину?

Я пройшла через цей досвід, провівши півтора року за кордоном, де займалася волонтерством і навчанням дітей. Це був період, сповнений емоцій і переживань. Хочу зазначити, що вислів "не можуть повернутися додому" актуальний лише тоді, коли у людини немає дому — він може бути втраченим, зруйнованим або ж виникають інші складнощі. У всіх інших випадках мені важко давати рекомендації, але я б обрала повернення. Адже лише тут я відчуваю себе справжньою людиною, в іншому місці цього не відчуваю.

Сьогодні більшість виконавців, включаючи вас, відмовилися від пісень російською мовою. Приміром, Настя Каменських зазначила, що в Україні вона співає тільки українською, але за межами країни може виконувати російські композиції. Чи отримували ви запити на виконання "старих хітів", і яка ваша точка зору на цю ситуацію?

- Я категорично проти, категорично і три знаки оклику. Не можна цього робити. Все, забули, відрізали, цього більше нікому не потрібно робити ніколи. Це просто життя вже поставило такий розділ на "до" і "після". Більше так ніколи не буде. Я категорично проти.

Не має значення, де ти знаходишся. Як тільки ти перетинаєш кордон іншої країни і хтось звертається до тебе, навіть якщо це твої співвітчизники, які можуть просити: "А давайте, заспівайте". Ні! У соціальному житті, коли ти спілкуєшся, співаєш або обговорюєш мови, ти повинен виходити з чітким меседжем – виключно українською мовою. У своєму домі, в повсякденному житті – це твій особистий вибір, це твоя приватна справа.

І ти повинен бути прикладом, нести українське слово, українську мову, думку, український заклик, меседж. Щоб світ кожного разу бачив, що є думка, є позиція, є звернення української людини. Ще до кінця війни ми не знаємо скільки часу. І кожного разу ти просто повинен нагадувати світові, що нам потрібна допомога і підтримка. От і все.

До речі, у вас є пісня під назвою "Золото обручальних колець". Ви переклали її ще до початку великої війни. Проте, пізніше одна з журналісток з журналістики висміяла ваш переклад. Чи відчули ви через це образу?

На мою думку, вона висловилася абсолютно вірно. В той час я вже прагнула перекласти все, адже приблизно 80% мого репертуару завжди складали українські пісні. Проте були й кілька російськомовних композицій. Коли у твоєму "блоці" є десять українських пісень, а раптом ти заспіваєш російською, це звучить для мене досить дивно.

І це єдина була мотивація, мені просто хотілося, щоб воно було в єдиному мовному просторі. І, звичайно, ця журналістка, вона слушну думку мала. Я не вдало переклала цей текст. Мене це не образило, бо я доросла дівчинка. І я подумала, що дійсно, треба допрацювати.

Відома артистка поділилася своїми враженнями від життя за межами країни (фото: instagram.com/piskareva.tanya)

- До повномасштабної війни ви спілкувалися з кимось з артистів з РФ? Чи писали вони вам вже після 24 лютого 2022 року?

У мене є досить цікава пригода. Нещодавно мені написав музикант з Росії. Це не суперзірка, а скоріше маловідомий виконавець. Він зв'язався зі мною одразу після того, як я випустила пісню "Сестра", яку виконала разом з Оксаною Пекун. Спочатку пісня була російською. Цей виконавець, який працює в Москві на власній студії, розповів, що вже давно живе в Росії, хоча родом з Луганщини. Він висловив подяку за чудову пісню і зазначив, що "не все так просто". Також він запропонував заспівати дуетом, щоб трек почули в Росії, і запрошував мене до себе.

Я сказала ні, бо цього не може бути. Тому що з 2014 року у нас все "однозначно". Ну і він почав розповідати на цю тему, що мене там не було, а він був. Ну і на тому ми завершили. Почалася війна. Пише: "Я співчуваю, але потерпіть, прийдуть і врятують". Тоді вже була дуже відома на весь світ фраза про напрям російського корабля. Ну вже я її використала. Якраз в той час в мене більше не було ніяких слів.

І час іде, і ми презентували цю пісню українською. Він написав мені вже після того, як його відправили "за кораблем". У повідомленні він зазначив: "Я вас дуже розумію, і українська версія звучить приємніше". На цьому наші розмови закінчилися.

На самому старті масштабного конфлікту багато хто висловлював незадоволення "шароварщиною", згодом почали стверджувати, що легкі, веселі пісні виглядають невідповідно, а пізніше критика торкнулася і занадто сумних композицій. Як ви вважаєте, чи вдається українському шоу-бізнесу знайти цей баланс?

Цей момент безсумнівно є реальністю. Найважливіше, що можу зазначити, це те, що це абсолютно нормально. Суспільство пройшло через шок, страждання, втрати, біль, смуток, неприйняття та опір. Так було, є і буде завжди. Це природно, що всі ці етапи емоційного стану, в якому ми існуємо, немов м'ясорубка, перемелюють нас, і творчі особистості виражають це у своїй діяльності.

Тепер про моє особисте сприйняття. Всі йшли по одному сценарію почуттів, тому і народжувалися спочатку отакі пісні втрати, страшного болю, тоді пісні спротиву, тоді пісні віри в майбутнє, тоді патріотичні. А тоді люди втомилися і почали говорити, що ми маємо одне життя і в нас запасного життя не існує. Бо життя тільки одне. І ми в ньому живемо.

Саме з цієї причини люди починають формувати позитивний, веселий та оптимістичний репертуар. Це свідчить про наше прагнення жити повноцінно. Важливо пам’ятати, що життя у нас одне, і ми повинні насолоджуватися ним у всіх його проявах. Я ставлюся до цього з великим розумінням.

Яка ваша думка щодо роботи нових українських митців?

Що мене особисто турбує, так це те, що я спостерігаю за контрастом. З одного боку, є висококласні особистості, які досягають неймовірних цілей, а з іншого — жахливий хаос. Коли мої колеги ділять зі мною пісню, і, на щастя, я не знаю імені співачки, де звучать рядки "Ти гірка, як д*па, огірка", я починаю відчувати дискомфорт.

Я вже зовсім доросла, але іноді почуваюся так, наче я загубилася. Мені здається, що це просто неприпустимо. І я задумалася: що ж насправді відбувається? І тут такий різкий контраст. Спочатку я відчувала величезне замішання, а потім зрозуміла, що, напевно, ми переживаємо дуже складні часи, коли людям справді страшно і тривожно, коли їхні серця переповнені болем. І це поєднання почуттів - від смутку і страху до абсолютно безглуздого сміху. Знаєте, є таке слово — дурносміх. Це про те, що я відчуваю. І, на жаль, іноді виявляється, що ситуації зовсім не смішні.

Давайте обговоримо минуле. ЗМІ активно висвітлювали ситуацію з вашим колишнім чоловіком, оскільки у 2013 році ви зіткнулися з позовом на суму 3 мільйони гривень. Здається, що ваш колишній партнер, Віктор Трач, взяв кредит і зробив вас поручителем. Як завершилась ця історія?

- Ця історія була дуже складна. Я дізналася, що я - боржниця, він мені, до речі, це повідомив. Сказав, що якісь погані люди повісили на нього кредит 3 мільйони 750 тисяч гривень. Це кредит брало підприємство, яке тваринництвом займалося, і він його був засновником. Ми були в шлюбі, і я автоматично, я так розумію, так звану довіреність давала. Це так виявилося, бо ми вже розлучилися на той час як два роки.

Після двох років розлучення ми знову зустрічаємось, і він повідомляє мені, що на мені висить кредит, який банк вимагає погасити. Він стверджує, що я нібито взяла його на себе, проте я нічого про це не знала. Виявилось, що це все було фальсифікацією. Щоб довести свою правоту, я звернулася до графологічної експертизи, провела три дослідження і в суді довела, що підпис на кредитних документах не мій, а підроблений. Ця боротьба тривала півтора року, але зрештою я довела свою позицію, і справа була закрита.

Тетяна Піскарьова прокоментувала скандал на шоу "Супермама" (фото: instagram.com/piskareva.tanya)

Ви були учасницею програми "Супермама", де інші мами змусили одну з ваших доньок плакати на камеру, а також дозволяли собі критикувати вас. Чи відчуваєте ви шкоду за участь у цих зйомках, і чи дійсно реаліті-шоу зазвичай маніпулюють монтажем?

Шоу завжди залишається шоу. Коли ми погоджуємося на участь у таких проектах, ми усвідомлюємо, що ситуація може змінитися в будь-який момент. Звісно, ми не можемо подобатися одна одній, як долари. Кожна з нас у цій команді вважала себе супермамою. Я сприймала це як проект. Маючи досвід участі в подібних заходах, я знала, що потрібно додавати насичені моменти до шоу, і ці ситуації виникали природно, без жодного режисерського втручання.

Тому що десь трошки заздрість була, а десь, знаєте, бажання знецінити. Але це на мене не впливає, тому що я доросла жінка, знаю собі ціну. З самовпевненістю в мене все нормально. Але що стосується Насті, моєї дочки, то, звичайно, дитина вона менш стійка, ніж я. Дитина, вона відчуває цей світ емоційно, вона була підлітком в тому моменті. І мами натиснули на правильну кнопку, це було пов'язано з розлученням тоді. Насті було десь 12, а ми розлучилися, коли їй було 6 років. І дитина ще була в стані проживання цього моменту.

Звичайно, мені б не хотілося, щоб це сталося, але я усвідомлюю, що режисери і редактори мають свою роботу, і їм потрібно демонструвати певний приклад. Коли дитина заплакала, це було неприємно. Мені справді стало шкода, що це транслювалося на всю країну. Проте, режисери та редактори були задоволені, адже такі емоційні та напружені моменти важливі для програми. Як професіонал, я їх розумію, але як мати і просто як людина, звісно, це важко прийняти. Але, на жаль, так уже сталося.

Раніше ви співали композицію "Люблю" разом з Олегом Шаком. Цей виконавець мав величезну популярність, але зараз про нього майже не згадують. Що сталося з ним тепер?

- Олег Шак - це дуже крутий музикант. Це високого рівня професіонал. Ми з ним багато зробили спільної роботи. Він поїхав в Америку, він спочатку хотів потрапити до війська і йому відмовлено було в цьому питанні. Він зрілий мужчина, його вік ще нібито дозволяє, але, напевно, в військкоматі більш точно відомо, чи годен він чи не годен. Знаєте, то не нам вирішувати.

Йому відмовили, але він все ще прагнув залишитися в музиці, творити і писати. Він вирушив до США. Наразі він працює на чудовій студії звукозапису, створює треки та компонує пісні. Займається благодійною діяльністю за кордоном. Ми підтримуємо контакт, і я дуже сумую за моментами, коли можемо випити каву та поговорити. Він завжди спілкується з теплотою та ентузіазмом, але зараз перебуває в Америці. Можливо, чекає на закінчення війни, а може, вже будує своє творчє та музичне життя на новому місці.

В умовах постійних обстрілів, як ви особисто справляєтеся зі стресом? Які методи ви використовуєте, щоб заспокоїти себе та своїх доньок?

- Хочу сказати, що коли я була за кордоном, я не спала півтора року. Я займалася з психологами, виходила зі стресу, з того стану. І я з нього не змогла вийти. Тільки я повернулася додому - мені добре, мені гарно і мені спокійно. Навіть коли ми не спимо вночі, коли ми спускаємося до підвалу, бо у нас в будинку приватному є підвал і ми його облаштували, ми спокійно спускаємося, лягаємо там на своїх матрацах спати.

Прокидаємось вранці, і життя продовжується. Новий день розпочинається: вівсянка на сніданок, яєшня, потім до школи, а далі – у справах. Вдома мене оточують стіни, які надають підтримку, а люди навколо дивовижні. Я відчуваю щастя, адже повернулася додому. У мене є з чим порівняти: я знаю, як виглядає стан, в якому я відчувала себе безнадійно, і тепер, коли живу знову, насолоджуюсь кожним моментом, адже життя у мене одне. Вважаю, що саме так потрібно налаштовуватися. Іншого виходу немає, і ніхто з нас не запитує про це.

Лише завдяки відвазі титанових воїнів та Збройних сил України ми можемо усвідомлювати цінність кожного нового дня. Ми пережили сьогоднішній день і рухаємося далі – наступний, за ним ще один. Лише б війна закінчилася. На жаль, не всі наші сини повернуться додому. Не всі. На кожному кладовищі вже багато поховань. Це надзвичайно важко. Саме це мені здається найболючішим. Я не можу на це дивитися, і сльози просто перетворюють мене на порох. Яка жахлива ціна, яка неймовірна, безмежна ціна. І лише щирий уклін нашим захисникам і захисницям – Збройним силам України.