Українська стратегія під час президентства Трампа, виклики, що виникають від українців, та аналогії з Першою світовою війною: інтерв'ю.

Єжи Помяновський - досвідчений польський дипломат, який вже більше десяти років працює в Брюсселі. Він очолює Європейський фонд за демократію (European Endowment for Democracy, EED) - організацію, що сприяє розвитку демократичних та громадських ініціатив у різних країнах світу, в тому числі й в Україні.

Він також вміє вловлювати зміни в настроях західних країн стосовно України та конфлікту з Росією.

Бесіда редактора "ЄвроПравди" Сергія Сидоренка з Помяновським виявилася надзвичайно близькою до реальної політики – настільки, що деякі його висловлювання про ставлення Заходу до війни та можливі "компроміси" можуть шокувати або навіть образити частину української аудиторії. Проте ці тези необхідно усвідомлювати й аналізувати, а не ігнорувати.

У цьому контексті, і не лише про це, йдеться в статті "Дискурс на Заході - підготовка до переговорів. Питання підготовки до перемоги України не обговорюється". Нижче представлені ключові думки Помяновського, викладені від першої особи.

Настільки докорінна зміна влади у США, звісно ж, принесе зміни. Але єдине, що ми знаємо про Трампа - це те, що він непередбачуваний. Дуже важко вгадати, яким буде його наступний крок.

Ця непередбачуваність означає, що Україні буде важко будувати якісь довгострокові плани.

До речі, це не завжди призводить до негативних наслідків для України. Іноді це може стати на користь, адже надає і вам додаткову гнучкість.

Ідея про те, що Трамп "передасть Україну Путіну", активно обговорюється, але я не вважаю її реальною.

Не слід недооцінювати, що в середовищі військових та оборонних структур США існує ясне усвідомлення важливості війни з Росією в Україні з стратегічної перспективи для самих Штатів. Україну не можна просто віддати в жертву задля незначних політичних угод.

Зміцнення Росії суперечить інтересам Сполучених Штатів.

І абсолютно негативного сценарію, як-от здачі України Путіну, не буде.

Я в даний момент спостерігаю надзвичайну історичну схожість із подіями 1918 року, коли закінчувалася Перша світова війна. Тоді в колах переможців звучали заклики не зупинятися, адже потрібно було продовжувати шлях до Берліна, оскільки існувала думка, що через два десятиліття знову спалахне війна.

Але суспільство у Франції, у США, у Великій Британії тоді настільки втомилося від війни, що вимагало негайного миру, а через 20 років почалася війна. І це дуже схоже на те, що ми бачимо зараз з підходом Сполучених Штатів до війни проти України.

Це становить реальну небезпеку.

Якщо у вашій спільноті переважають такі емоції, жоден політик не зможе витримати такого тиску — саме так функціонує демократія.

Ваше суспільство у сучасному світі може донести до інших суспільств волю українського народу - через соціальні мережі, через адвокаційні кампанії, через різні механізми. І це не менш важливо, ніж офіційні політичні переговори.

Разом з тим, пересічні поляки чи бельгійці, які розмовляють з українцями, отримують суперечливі сигнали. Вони бачать не лише готовність України захищати себе, а чують також щось на кшталт "я не знаю, що там відбувається", або "та в Україні досі корупція", або "ви можете заплатити і виїхати за кордон".

Це шкодить Україні, треба змінити цю комунікацію.

Я висловлюю свою думку безповоротно та щиро: нині в політичному обговоренні на Заході стосовно України акцент робиться на підготовці до переговорного процесу, а не на досягненні перемоги.

Членство в НАТО та Європейському Союзі є невід'ємними складовими, від яких не слід відмовлятися під час будь-яких майбутніх дискусій. Це унеможливить для Росії шанс відновити конфлікт через два, п'ять або навіть сім років, що стане справжнім досягненням.

Я сподіваюся, що європейська підтримка буде настільки потужною, що дозволить Україні мати певний простір для маневру, укладати короткострокові угоди зі Сполученими Штатами в сприятливі моменти та готувати більш вигідну позицію для майбутніх "мирних переговорів".