Стриптиз, Лічхандон і Раджа. Які таємниці приховують позивні українських військових?
Якось уночі оператори дронів із підрозділу Головного управління розвідки Міністерства оборони України полювали на окупантів. Або, як висловився співрозмовник УП серед розвідників, "*бали пі*орів скидами".
Один з пілотів зміг досягти ідеальної картинки, що дозволила точно коригувати удари безпілотника. "Дивовижний знімок! Режисура на найвищому рівні. Ти справжній Тарантіно!", - вражено відзначили його товариші. Так, прізвище відомого американського режисера стало позивним для українського оператора БПЛА. Хоча, на жаль, це тривало недовго.
Вранці бійці з'ясували, що били по позиціях корейців, які воювали проти України під російським триколором. Тоді вони вибрали для пілота новий псевдонім - Лічхандон. Раптом ви не знали: Лі Чхан Дон - відомий південнокорейський режисер.
Розвідники повинні постійно оновлювати свої позивні, аби російські військові не змогли їх впізнати. Тому оператор дронів вже давно не використовує ім'я Лічхандон. Проте, в неофіційній обстановці, його товариші все ще жартують, називаючи його цим іменем.
В даний час численні українські військовослужбовці мають свої позивні. Вони застосовують їх для забезпечення конфіденційності та зручності спілкування під час виконання завдань на місцях.
Культура використання псевдонімів в Україні має багатовікову історію. Вона проходила через чотири ключові етапи: період козацтва, діяльність підпільних рухів, участь добровольців і миротворців у міжнародних конфліктах, а також сучасну російсько-українську війну.
"Українська правда" провела інтерв'ю з істориком та військовим Ігорем Бігуном, щоб з'ясувати, чому й як українці в різні епохи вдавалися до використання псевдонімів. У рамках дослідження традицій присвоєння позивних під час сучасної російсько-української війни ми звернулися до бійців, розвідників та контррозвідників за додатковою інформацією.
Цей текст присвячений історії та її подіям. Запрошуємо вас у захоплюючу подорож від часів козацтва до сучасності.
Зміна імені у випадку зміни професії чи соціального статусу – це давня практика. В Україні її коріння йде до часів козаків, які, рятуючись на Січ, здобували свободу від кріпацтва.
Багато з них займалися військовими справами. Часто основою для створення псевдонімів слугували звання та посади козаків, такі як Курінний, Джура, Сотник і Хорунжий.
Самоіронії козакам точно не бракувало. Вони раз у раз вигадували одне одному гумористичні або іронічні прізвиська, пов'язані з особливостями зовнішності, як-то Горбоніс чи Рябко.
Пристрасті або залежності часто знаходили відображення у виборі псевдонімів. Наприклад, якщо козак мав пристрасть до карткових ігор, йому могли присвоїти прізвисько "Туз" або "Нижник" (що відповідає "валету" в картах). Цікаво, що сучасні українські військові також використовують подібні принципи при наданні позивних.
Читайте також: "Волоцюги із Сарматії". Як козаки допомогли Речі Посполитій стати великою та постраждали від величі шляхти
Після розпуску козацької системи в Україні настав час спокою у сфері культури псевдонімів. В той же час, за межами країни ця практика, навпаки, почала активно розвиватися.
Учасники польського визвольного руху активно застосовували позивні для забезпечення конспірації, розповідає історик і військовий Ігор Бігун у коментарі УП. Слід зазначити, що він сам не використовує військове прізвисько, оскільки працює в штабі і вважає, що в таких умовах це недоречно.
Внаслідок відновлення польської державності в 1918 році, українські діячі визвольного руху детально аналізували їхній досвід, прагнучи досягти подібного успіху. Українська військова організація (УВО) запозичила багато елементів у поляків, – зазначає Бігун. – Зокрема, практика використання псевдонімів для приховування справжніх імен вперше з'явилася в українському націоналістичному русі саме в цей період.
Ця традиція була успадкована ОУН, а згодом і УПА. Українські підпільники обирали псевдоніми виключно з метою конспірації. Іноді вони навіть не мали уявлення про справжні імена та прізвища своїх товаришів. Це слугувало запорукою безпеки в разі арештів і допитів їхніх соратників.
Командири мали по кілька псевдонімів, щоб не потрапити на гачок до спецслужб. Наприклад, Роман Шухевич був головою проводу ОУН, головнокомандувачем Української повстанської армії, генеральним секретарем з військових справ Української Головної Визвольної Ради (УГВР). В ОУН він був відомий як Тур, в УПА - як Тарас Чупринка, а в УГВР - як Роман Лозовський. Листувався з членами проводу під псевдонімом "Чернець".
Історик Ігор Бігун пояснює: "Іноді підпільники обирали собі псевдоніми на честь своїх супротивників. Наприклад, один із лідерів у Волинській області в 1943-1944 роках носив прізвисько "Ленін", оскільки в міжвоєнний період був членом Комуністичної партії Західної України. Серед інших псевдонімів зустрічалися імена Сталіна, Ватутіна та Хрущова. Принаймні троє учасників ОУН також обрали псевдонім "Берія"."
Це стало настільки звичним явищем, що в керівництві Української повстанської армії почали видавати укази про заборону використання так званих "ворожих" псевдонімів. Виникали курйози. Уявіть собі ситуацію, коли повстанців, що мали псевдо "Сталін" або "Берія", нагороджували відзнаками УПА! Проте, за словами Бігуна, ці заборони у підпіллі не виконувалися.
Умань, 1992-ий рік.
Вздовж шляху крокують до вокзалу молоді люди з великими сумками - волонтери Української національної асамблеї та Української народної самооборони (УНА-УНСО). Біля них повільно проїжджає на велосипеді місцевий чоловік.
- Куди ж ви прямуєте, хлопці? - запитує він.
- На фронт! У Придністров'я, - гучно вигукує один із присутніх у натовпі.
- Ой, я б із задоволенням приєднався... Але куди ж мені запропонувати велосипед? - зітхає чоловік, знизуючи плечима.
Протягом півдня ми групою обходили родичів місцевих "УНСОвців", намагаючись залишити у них велосипед для добровольця. Нам вдалося це зробити лише з третьої спроби — ми помістили двоколісний транспорт у сарай до одного з хлопців. На війну в Придністров'ї велосипедист вирушив під позивним "Ровер".
Військовослужбовці УНА-УНСО використовували псевдоніми під час бойових дій у Придністров'ї в 1992 році, де підтримували сепаратистів, в Абхазії в 1993-му на стороні грузин, а також у Чечні в 1994-1995 роках, коли воювали на боці чеченців. Про це розповів Ігор "Тополя" Мазур, бойовий командир УНА-УНСО та діючий офіцер 112-ї бригади територіальної оборони. Лише співробітники штабу, які не брали участі в активних бойових діях, не мали псевдонімів.
Для того щоб уникнути уваги російських і українських спецслужб, члени організації постійно змінювали свої позивні в різні періоди конфлікту. У Придністров'ї Мазур використовував псевдонім Гай, який він обрав, спираючись на прізвище свого прадіда.
На фронті в Абхазії позивні для добровольців створював лідер київської організації. Мазур отримав позивний Тополя через свій зріст, що становить два метри.
"Наша партія бійців, яка їхала в Абхазію, була "дерев'яна". Всі були з позивними, пов'язаними з деревами: "Тополя", "Шипшина", "Калина", "Верба", "Береза". Наступна партія мала псевдоніми, які асоціюються з погодою: "Дощ", "Сльота", "Калюжний", "Ясний"", - пригадує Тополя.
Нагадуємо, що журналіст і засновник "Української правди" Георгій Гонгадзе у 1993 році створив документальний фільм "Тіні війни" на тлі російської агресії в Абхазії. Центральними персонажами цього фільму стали воїни УНА-УНСО.
У Чечні бійці "УНСО" використовували "регіональні" позивні. Мазур отримав ім'я Аскер, що в чеченській мові означає солдат.
У ході війни між Росією та Україною боєць обирає собі другий псевдонім - "Тополя". Цей позивний настільки прижився у середовищі, що багато хто починає сприймати його за справжнє прізвище офіцера Мазура.
- Вітер-1! Вітер-1! Вітер-1! - чітко промовляє у рацію один із українських солдатів.
— Дощ-10, на зв'язку! — відповідає радіст на протилежному боці дроту.
Протягом багатьох років військові використовують подібний спосіб комунікації для координації своїх дій на полі бою. У радіозв'язку забороняється називати співрозмовників за іменем, прізвищем чи званням, адже ворог завжди може перехопити цю інформацію.
З розвитком радіомовлення у ХХ столітті позивні стали невід'ємною частиною роботи радіооператорів у збройних силах різних країн. Українські радисти також активно впроваджували цей елемент у свою практику.
Раніше в ЗСУ псевдоніми здебільшого асоціювалися з раціями, а не з військовими особами. Радіопозивні, як правило, формувалися зі сполучення слова та цифри. Бійці отримували їх у вигляді таблиць, які були підготовлені службою зв'язку підрозділу.
Оскільки до 2014 року в Україні не було активних бойових дій, українці найактивніше використовували радіопозивні під час участі в миротворчих операціях за кордоном.
Читайте також: Таємниці шевронів. Що розповідають про військових їхні нарукавні знаки
В спецслужбах ситуація була кардинально іншою. У центрі спецоперацій "Альфа" СБУ використання позивних стало обов'язковим для всіх контррозвідників ще до початку російської агресії в 2014 році. Більше того, до вибору псевдоніма ставляться з багатьма вимогами: він повинен бути коротким, не нагадувати прізвище, а також містити чималу кількість дзвінких приголосних, щоб забезпечити чітку передачу інформації по радіозв'язку.
Полковник Служби безпеки України Роман Костенко розповідає УП про давню традицію, притаманну "альфівцям":
Ти не можеш самостійно обрати собі позивний. Зазвичай вони виникають з кумедних випадків або незвичайних ситуацій. Наприклад, "Трос" — так його прозвали, адже під час першого тренування він порвав усі троси на тренажерах. А "Краб" отримав своє ім'я через нестандартний стиль плавання. Мені пощастило не "потрапити" в неприємні ситуації на початку служби, тому я отримав досить звичайний псевдонім (сміється).
Костенко став Громом у 2008 році, щойно перевівся в СБУ із ЗСУ. В "Альфі" він займався мінно-вибуховою справою. Де би він не з'являвся - на навчаннях чи бойових завданнях, усе навколо гриміло, тому й "Гром".
"Альфівці" мають як основні позивні, так і одноразові. Останні вони почали активно використовувати вже після 2014-го - під час спецоперацій і бойових задач. Дехто з командирів тимчасово змінює оригінальні псевдо своїх бійців на числові - не "Турист", а "221-ий". Хтось грається з іменами і прізвищами - не Іван Петренко, а "Дмитро Шевченко". І, звісно, ніхто не афішує, що він з "Альфи".
Нині в українській армії щонайменше 880 тисяч військових. Більшість із них мають позивні. Виняток - штабісти в тилу (вони зазвичай звертаються один до одного на ім'я та прізвище).
Введення коротких кличок стало поширеним явищем з початку військових дій на сході України. По-перше, багато бійців отримали портативні радіостанції, які значно полегшують спілкування на полі бою. Принцип анонімності все ще залишається на порядку денному. По-друге, використовувати короткі псевдоніми для звернення до товаришів значно зручніше, ніж згадувати їхні повні імена та прізвища.
Свої позивні під час АТО здобули як нинішній, так і колишній головнокомандувачі Збройних сил України: Олександр "Барс" Сирський та Валерій "Волонтер" Залужний.
Сирський очолював військове формування, яке носило його ім'я. Щодо Залужного, то він обрав свій псевдонім після того, як провів 5 днів на гауптвахті у 2016 році через "недостатнє забезпечення солдатів на полігоні "Широкий лан", коли саме волонтери контролювали ситуацію, пояснює співрозмовник з оточення колишнього головнокомандувача, згідно з інформацією від УП.
У бойових підрозділах важливо, щоб позивні не дублювалися, аби уникнути непорозумінь під час виконання місій. Проте, у бригадах часто трапляються випадки, коли зустрічаються "двійники".
"Коли я приєднався до армії в 2022 році, навколо мене було багато людей з позивними на кшталт Адвокат, Дід і Борода. Я ж прагнув чогось оригінального, тому вибрав позивний "Морті". Цей персонаж з серіалу "Рік і Морті" мені дуже подобається, адже він постійно розвивається морально та інтелектуально впродовж сезонів. Під час служби я зустрічав кількох військових з таким же позивним, і один із них також був "хартійцем", - ділиться своїми думками 27-річний Олексій Крименюк, начальник відділу планування бригади "Хартія".
Дехто з військових, як Морті, вигадує собі позивний сам.
Деякі люди приходять до армії з прізвиськами, які отримали ще в дитинстві. Наприклад, начмед із позивним "Раджа". Його друзі почали називати його так ще в початковій школі, адже він завжди був лідером у своєму класі. У 2023 році 30-річний медик вирішив приєднатися до військових під цим же іменем.
Комусь позивні підбирають на БЗВП - з прив'язкою до віку, цивільної професії, зовнішніх особливостей. Але найчастіше клички "народжуються" в курйозних ситуаціях на службі або на полі бою.
Одного разу українським розвідникам довелося здійснити "тактичний відступ" з їхніх позицій. Вони діяли настільки швидко, що один з бійців залишив свої берці, зате встиг "евакуювати" класичні туфлі, які тримав на випадок непередбачених ситуацій.
Через активність бойових дій у розвідника не було можливості купити нове тактичне взуття, тому довелося якийсь час ходити на позиціях у пікселі й елегантних лакованих туфлях. Побратими довго сміялися, а потім дали йому позивний "Мажор".
Протягом майже п'яти століть в Україні цілі використання псевдонімів зазнали значних змін: від прагнення почати нове життя під новим ім'ям до потреби в конспірації і зручності у військових умовах. Сьогодні українці створюють нову главу в історії розвитку позивних, яка суттєво відрізняється від усіх попередніх.
Під безліччю абстрактних псевдонімів приховані справжні воїни, кожен з яких має свої унікальні риси, звички та вірування.
"У нашому батальйоні існує думка, що змінювати позивний не варто, адже це може призвести до лиха. Є випадки, коли бійці гинули в бою майже одразу після того, як обирали нові позивні, які їм не до вподоби. Тому всі дотримуються цього забобону," - ділиться своїми думками з УП боєць із досить провокаційним позивним.
Чоловік вступив до лав Сил оборони України на початку масштабної війни. Протягом більше ніж півтора року він не мав жодного прізвиська, оскільки служив у охоронному підрозділі в Києві, де це було неприпустимо.
В останні дні вересня 2023 року військовий приєднався до бойового батальйону. У Донеччині вже відчувалася прохолода. Проте він не відмовлявся від своїх звичок і продовжував спати лише в спідній білизні. Час від часу, напівоголений, він вибігав на вулицю вночі, щоб покурити.
