Чи залежить свобода слова в Україні від зрадника, що перебуває в СІЗО?
Уявіть парламент, в якому Комітет свободи слова залежить від одного-єдиного депутата. І цей депутат — Нестор Шуфрич, який тепер знаходиться під вартою за підозрою у державній зраді. Це не вигадка з політичного трилера, а цілком реальна ситуація у Верховній Раді України в 2025 році.
Замість того, щоб відкликати з комітетів депутатів, які мають підозри у державній зраді і часто займають керівні позиції, або ж переформатувати склад та відновити його ефективність, пропонується розпустити сам комітет.
Після кончини секретаря Сергія Швеця в парламенті знову підняли питання про ліквідацію Комітету свободи слова. Ніхто не бажає залишатися в його складі, і наразі він налічує рекордно малу кількість учасників — всього троє народних депутатів. Більшість членів комітету вирішили його покинути.
У європейських парламентах саме опозиція очолює комітети свободи слова, що є природною практикою демократичних систем. Такий контроль з боку опозиції дозволяє тримати баланс і не давати владі перетворити інформаційний простір на пресслужбу.
В Україні також намагалися дотримуватися цієї традиції, і наразі Комітет свободи слова очолює Ярослав Юрчишин з партії "Голос". Проте, депутати, навіть з опозиційних фракцій, не поспішають долучатися до його команди. Чому так відбувається? Виявляється, свобода слова стала незручною темою. Вона не приносить політичних дивідендів, а навпаки, викликає конфлікти, адже доводиться піднімати питання, які влада часто воліє залишити без уваги.
В нас же опозиційні депутати обирають "бюджетний", "антикорупційний", що завгодно тільки не "свободу слова".
Свобода слова є відповідальністю, що проявляється у співпраці з журналістами, критиці цензури, захисті тих, хто став жертвою репресій, протидії дезінформації та у ставленні до складних питань щодо телемарафонів. Важливо підтримувати правду, навіть коли це суперечить політичним інтересам.
Поки парламентарі безпорадно знизують плечима, стверджуючи, що "немає бажаючих", країна ризикує залишитися без інституції, що повинна контролювати, як влада управляє медіа-сферою, забезпечувати сприятливі умови для незалежної журналістики, а також боротися з дезінформацією та ворожими інформаційними кампаніями.
Скасування комітету свідчить не лише про нехтування питаннями свободи слова, а також про зневажливе ставлення до євроінтеграційних зобов'язань. Україна зобов'язалася захищати журналістські права, забезпечувати медійний плюралізм і боротися з дезінформацією — ці вимоги є складовою частиною євроінтеграційного процесу. Крім того, це вказує на нездатність парламентської більшості призначити на вакантну посаду свого представника чи представницю, які б змогли зміцнити комітет і сприяти відновленню його ефективної діяльності.
Окрім цього, подібні ризиковані ініціативи суперечать концепціям відкритого парламенту, які мають намір реалізувати у Верховній Раді з метою забезпечення більшої прозорості та підзвітності парламенту перед суспільством, а також зміцнення співпраці між Радою та громадськістю.
І коли в парламенті кажуть: "в Україні зі свободою слова й так усе добре", -- це сигнал. Сигнал, що влада не готова говорити про свободу слова серйозно. І опозиція, на жаль, теж.
Спроба ліквідувати комітет під приводом "реформування структури" вказує на те, що свобода слова втратила свою значущість. Якщо ця інституція зникне, то причина не в недостатній кількості людей, а в нестачі політичної волі та відсутності цінностей. Це тривожний сигнал для держави, яка бореться не лише за свою територію, а й за можливість стати частиною вільного світу.
