Тарас відзначався яскравим почуттям справедливості. Протягом майже двох років його, як добровольця-війська, вважали зниклим безвісти.

Тарас з'явився на світ і провів свої дитячі роки у Здолбунові, містечку на Рівненщині. Після закінчення гімназії він отримав освіту в галузі менеджменту та почав працювати за спеціальністю. Його захоплення спортом, зокрема футболом, включало також і американський футбол. Проте найбільше його цікавила історія України. Незважаючи на те, що в певний момент його визнали непридатним до служби в армії, він все ж вирішив стати на захист своєї батьківщини.

"Мій батько був вояком УПА, за це в 1944-му його заслали у Норильськ, де відсидів 10 років, -- розповідає тато воїна Петро Галянт. -- Син дуже цікавився історією нашого роду, вишукував дані в архівах. Ще у школі Тарас долучився до організації "Тризуб". Коли почалась Революція Гідності, допомагав доглядати маму, яка через хворобу була прикута до ліжка. При тім їздив на Майдан -- не міг стояти осторонь таких важливих для країни подій".

У червні 2023 року Тарас Галянт відвідав військовий комісаріат, приховавши, що має проблеми зі здоров'ям і визнаний непридатним для служби. "Ми швидко зібрали йому речі, і о п'ятій вечора син вирушив на полігон," - продовжує співрозмовник. "Він був досвідченим комп'ютерником, добре розбирався в своїй справі, але вирішив вступити до складу 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Після цього я поїхав до Житомира, щоб проводити Тараса на навчання до Польщі". Тоді, в серпні, батько востаннє бачив свого сина.

Після повернення з-за кордону Тарас разом із своїми товаришами опинився на Донецькому напрямку, де почав виконувати обов'язки гранатометника. "Він завжди перебував на нулі, -- згадує Петро Галянт. -- Останній раз ми спілкувалися 11 січня минулого року, коли сина відправили з позиції на відпочинок". Тарас попередив, що наступного дня вирушає на завдання. Незабаром після цього батькові прийшло повідомлення про те, що його син зник безвісти.

"Можливо, Тарас сам вирішив приєднатися до іншої групи для виконання завдання. Протягом кількох днів я намагався зв'язатися з його товаришами, але вони не мали жодної інформації про це. Невдовзі вони також загинули", -- розповідає пан Петро. Він здав зразок крові для аналізу ДНК, звертався до різних установ та чекав, сподіваючись, що син живий. Але в червні цього року йому зателефонували з Харкова і повідомили: "Є збіг у результатах ДНК-експертизи". Після повторного аналізу підтвердили, що це дійсно тіло його сина. 38-річний Тарас Галянт загинув 12 січня минулого року під Новомихайлівкою.

28 жовтня 2025 року вся громада проводжала воїна в останню подорож. Його прозвали "Камаз" через невисокий зріст та худорляву статуру, але в американському футболі він завжди грав з відвагою. "Тарас мав надзвичайно розвинене почуття справедливості, - зазначає його товариш Олександр Данилюк. - Він мріяв про вільну і незалежну Україну, тому й вирушив на фронт. Він дуже гордився тим, що служив у десантно-штурмових військах".

"Тарас був справжнім патріотом! Він був єдиним у своєму роді для мене," -- говорить 77-річний батько, який працює фельдшером-парамедиком на "швидкій".