Перетворення "центру зла"
Як Москва озброює Пхеньян в обхід Пекіна
Багато років КНДР у світі сприймали як злиденну країну-відлюдника і найслабшу ланку нової осі зла, проте з підтримкою Росії вона стає ключовою складовою частиною цього небезпечного угруповання. І не усім учасникам осі це насправді вигідно.
Пхеньян активно надає Москві військову підтримку в конфлікті з Україною, постачаючи як зброю, так і військових. У відповідь Росія фактично сприяє формуванню з Північної Кореї потужної диктатури, озброєної до зубів, яка забезпечить безпеку для себе, але водночас створить загрозу для всього регіону. Важливо не упустити з уваги цей процес, зокрема для Китаю.
ЕВОЛЮЦІЯ У СТАНІ ДЕРЖАВ-ІЗГОЇВ
Термін "вісь зла" (англ. Axis of evil) уперше використав колишній президент США Джордж Буш-молодший у щорічному зверненні до Конгресу в січні 2002 року, описуючи уряди країн, які американська розвідка звинувачувала у спонсоруванні тероризму, володінні та/або спробах розробити зброю масового ураження попри встановлені міжнародними угодами заборони. У різний час до осі зла відносили Ірак, Лівію, Сирію, які зі зміною режимів втратили цей неприємний "статус".
Однак дві держави у переліку противників цивілізованого світу залишаються незмінними - це Іран та Північна Корея. Перший відзначається своєю підтримкою численних екстремістських груп, які в багатьох країнах вважаються терористичними. Другий, у свою чергу, проігнорував міжнародні зусилля та численні резолюції ООН, створивши власну ядерну зброю і міжконтинентальні балістичні ракети (МБР), здатні досягати Північної Америки. Обидва режими з фанатичною відданістю прагнуть знищити Сполучені Штати та їхніх регіональних союзників - Ізраїль і Південну Корею відповідно.
Просто стерти все з лиця землі, а далі – що? Будуть відновлювати свої території, розвивати економіки, щоб поліпшити життя людей, чи знайдуть нового ворога і продовжать війну? Це питання залишається без відповіді. Зараз увага зосереджена на перемозі над давніми супротивниками, але оскільки подолати США в найближчому майбутньому навряд чи комусь вдасться, деспотичні режими в Тегерані та Пхеньяні ще багато років залишатимуться на порядку денному.
На сьогоднішній день до "клубу диктатур", які загрожують світовій стабільності, належить і Росія. Ще в березні 2014 року РФ анексувала український Крим і розпочала військові дії з метою захоплення Донбасу. А 24 лютого 2022 року вона розв'язала жорстоку та безглузду повномасштабну агресивну війну, прагнучи відновити імперські амбіції. Таким чином, до числа країн-ізгоїв нині входять Росія, Іран та Північна Корея.
До сучасної осі зла інколи додають Китай, хоча це питання викликає певні суперечки. Підкреслимо, що китайська влада не ставить за мету знищення інших суверенних країн і не висуває ядерних загроз. Навпаки, Китай намагається стримати агресивні настрої російських чиновників, застерігаючи їх від легковажних ядерних погроз, які можуть призвести до катастрофічних наслідків для всього світу.
Північна Корея завжди викликала певний скепсис, адже, незважаючи на оптимістичні заяви Пхеньяна про досягнення в ядерній сфері, країна в цілому залишилася затиснутою в часі, немов застрягла в другій половині минулого століття з застарілим арсеналом. Її режим, здається, здатний лише на різкі та провокуючі висловлювання щодо Сеула і Вашингтона, які часто виходять за межі пристойності.
НЕОБЧИСТИМ ВИРАЗИВАННЯМ ВІЙСЬКОВИХ МОЖЛИВОСТЕЙ ПХЕНЬЯНА
Проте Північна Корея недаремно багато років була закритою мілітаристською державою. З населенням близько 26,5 мільйона КНДР має одну з найчисленніших армій світу, яка сьогодні налічує більше ніж 1,1 мільйона військовослужбовців (термін служби становить 10-12 років). На озброєнні перебуває приблизно 3500 танків і 2500 одиниць іншої бронетехніки.
У 1949 році, коли була створена держава, Північ мала більш розвинену промислову інфраструктуру в порівнянні з Півднем. Саме на півночі Корейського півострова зосереджувалися основні промислові підприємства, електростанції та інші важливі виробництва, тоді як Південь залишався відсталим в індустріальному плані і в основному спирався на аграрний сектор.
Після створення Корейської народно-демократичної республіки (КНДР) уряд під керівництвом Кім Ір Сена зосередив свої зусилля на розвитку важкої промисловості, зокрема на виробництві озброєнь. Як результат, КНДР стала значним центром військової продукції, де у величезних обсягах виготовляли танки, самохідні артилерійські установки, зенітно-ракетні системи та іншу бронетехніку разом із боєприпасами до неї. Також окрему увагу приділяли ракетним та ядерним програмам.
Північна Корея, незважаючи на запроваджені санкції, активно займається експортом своєї військової продукції, виготовленої у великих обсягах, до різних воєнізованих груп. Ця діяльність нагадує тіньовий ринок зброї. До нещодавнього часу найбільшим попитом користувалися ракети середньої та малої дальності. Хоча ці ракети в КНДР створюються на основі застарілих технологій, їхні характеристики виявилися достатніми для залучення уваги потенційних покупців.
Північнокорейська програма озброєнь черпала натхнення з радянських зразків, які були щедро надані комуністичним режимом Москви своїм союзникам у Пхеньяні. В результаті, до початку 2020-х років у КНДР накопичилися значні запаси військової техніки, що за своїми характеристиками нагадує те, що використовується в армії Росії. Хоча більшість цього озброєння є застарілим, Пхеньян невпинно прагнув модернізувати та розширити свій арсенал, досягнувши при цьому чималих успіхів.
Основним напрямком розвитку для Північної Кореї є удосконалення артилерійських систем, зокрема через створення нових реактивних систем залпового вогню (РСЗВ). Хоча така зброя не відзначається високою точністю, вона здатна завдавати значних руйнувань, що й потрібно керівництву КНДР. У разі військового конфлікту, влада планує першочергово націлити удари на столицю Південної Кореї — Сеул, який розташований приблизно за 40 кілометрів від межі між країнами, де мешкає майже половина з 52 мільйонів жителів Південної Кореї.
Завдяки постійній увазі до артилерії, вона сьогодні є найпотужнішою складовою частиною збройних сил Північної Кореї та однією з найсильніших у світі. Згідно з даними цьогорічного видання "The Military Balance", яке публікує британський Міжнародний інститут стратегічних досліджень, загальна кількість артилерійських систем, як ствольних, так і реактивних, у армії КНДР може перевищувати 21 тисячу одиниць.
Серед них приблизно 5,5 тисяч одиниць припадає на реактивні системи залпового вогню (РСЗВ), тоді як решта три чверті складають артилерійські гармати, гаубиці та міномети. Кількість мінометів може сягати близько 7,5 тисячі, з калібром від 82 до 160 міліметрів. Загалом, кількість артилерійських систем може становити до 8,6 тисячі гармат різних калібрів, зокрема 122, 130, 152, 155 та 170 міліметрів.
Однією з останніх інновацій північнокорейських військових, протестованою наприкінці минулого року, є надпотужна реактивна система залпового вогню калібру 600 мм KN-25. Ця система оснащена новими високоточними снарядами і має дальність ураження до 400 км, що дозволяє американським і корейським експертам віднести її до класу ракет малої дальності. На сьогоднішній день залишаються невідомими точні кількості KN-25 та їхніх ракет у арсеналі Північної Кореї, однак є дані про те, що Москва виявила інтерес до покупки цієї потужної зброї і готова щедро інвестувати в її придбання.
Не дивно, що значні ресурси та можливості північнокорейського військово-промислового комплексу викликали інтерес представників Кремля. Путін і Кім, два авторитарні лідери Росії та КНДР, швидко знайшли спільну мову та узгодили умови щодо вартості підтримки Північної Кореї у війні Росії проти України.
СТРАТЕГІЧНІ ПАРТНЕРИ
За звичайних часів режим Кімів міг би правити Північчю в такій парадигмі ще багато років, розробляючи й нарощуючи запаси зброї, відбиваючись від звинувачень опонентів та критикуючи США і Південну Корею. Проте все змінила повномасштабна російська війна проти України.
У Кремлі переоцінили власні сили й так само глибоко помилилися в оцінках України й українців, через що запланований триденний бліцкриг перетворився на понад три роки безславної і ганебної для росіян війни, до якої недоімперія Путіна виявилась неготовою. Тож із Москви поїхали емісари із завданням знайти зброю для продовження війни.
Першою країною, яка відгукнулася на заклики рятунку агресора, став Іран. Однак його потенціал виявився обмеженим через зростаючу загрозу військового конфлікту з Ізраїлем, особливо після жорстокого нападу терористичної організації ХАМАС на ізраїльську державу 7 жовтня 2023 року. В результаті, Москва звернулася по підтримку до наступного учасника "осі зла" - Північної Кореї. І виявилось, що ця одна з найбільш бідних країн світу (займає 213 місце з 230 у рейтингу ВВП на душу населення) має в своєму арсеналі необхідну Росії зброю у достатніх обсягах.
Крім того, північнокорейський режим, який самостійно називає себе "республікою", по суті, є тиранією з авторитарним правлінням одного лідера. Він виявив готовність підтримати Москву не лише постачанням техніки, але й людськими ресурсами, відправивши на іноземну агресивну кампанію в Європі понад 15 тисяч солдатів. Наразі Пхеньян продовжує надавати підтримку своєму союзнику, пообіцявши не лише поставки озброєння, але й направлення робочої сили для відновлення "звільнених територій" у Курській області, а також до 25 тисяч працівників на російські заводи, що займаються виробництвом безпілотників.
За таку щедру підтримку потрібно розплачуватись не менш щедро, проте домовленості між Путіним і Кімом обидві сторони зберігають у великій таємниці, то ж що саме Росія передає КНДР в обмін на допомогу у війні, можна здогадатись за певними ознаками. Зокрема, це бойовий досвід північнокорейських військових у веденні сучасної війни та удосконалення наявних у КНДР видів озброєння у боях в Україні.
Як зазначили українські розвідники та військові, на початку цього року північнокорейські ракети та артилерійські системи, на жаль, стали набагато точнішими. Існує ймовірність, що за цим покращенням стоять не корейські, а російські інженери. Адже за такий короткий проміжок часу, менше ніж за рік, корейці навряд чи змогли б досягти настільки значного прогресу у вдосконаленні своїх ракетно-артилерійських систем. Для цього потрібно було б провести детальний аналіз стрільб в різних умовах, виявити недоліки, розробити корективи, повторно протестувати у бойових умовах і оцінити результати вдосконалення.
Однак це лише найочевидніша "оплата" з боку Росії. Набагато цікавіше те, що відбувається за кулісами офіційних зустрічей і переговорів. Насправді, щодо потреб Пхеньяна варіанти досить обмежені, адже основними з них залишаються продовольство для населення, яке страждає від хронічного голоду, нафта і паливо, а також, що найважливіше для режиму, сучасна зброя та технології її виробництва.
Керівництво Північної Кореї вже тривалий час прагне здобути військову силу, яка могла б зрівнятися з потужностями армій Південної Кореї та Сполучених Штатів, а в ідеалі навіть перевершити їх. Це включає в себе розвинені військово-морські сили з надводними та підводними суднами, оснащеними ракетами, бойову авіацію, а також балістичні й гіперзвукові ракети, поряд з розвідувальними супутниками на навколоземній орбіті.
Щоб досягти такого рівня в умовах обмежених фінансових ресурсів і, що важливо, нестачі кваліфікованих спеціалістів, може знадобитися не один десяток років. Інша справа, якщо "опіка" над проектами перейде до країни, яка вже має необхідні розробки.
Офіційно, звичайно, у Москві та Пхеньяні відмовляються визнавати міцну військову співпрацю, оскільки такі дії з КНДР заборонені чинними резолюціями Ради Безпеки ООН, які Москва раніше також підтримувала.
Визнання порушень належних обмежень може призвести до критики з боку партнерів Росії, зокрема Китаю. Тому, незважаючи на очевидність будь-яких дій щодо Північної Кореї, в Москві надають перевагу мовчанню та запереченню.
Однак стрімкий розвиток Північної Кореї в будь-якому з наведених напрямків озброєнь свідчить про технічну та іншу підтримку, яку надають російські партнери КНДР. Крім того, розвідувальні служби США, Південної Кореї, Японії та ряду інших держав активно займаються дослідженням деталей військових взаємин між Росією та Північною Кореєю.
СВІЖІ ВИКЛИКИ ДЛЯ ОБЛАСТІ
19 червня Москва та Пхеньян урочисто відзначили першу річницю укладення угоди про всебічне стратегічне партнерство. Свято супроводжувалося дипломатичними прийомами та тривалими промовами, де підкреслювалася важливість статті 4 угоди, яка зобов’язує сторони надавати військову та іншу підтримку одна одній у разі збройного нападу з боку будь-якої держави або коаліції.
Кілька днів тому начальник ГУР МО України Кирило Буданов повідомив, що Росія уклала угоду з Північною Кореєю щодо створення потужностей для виготовлення російської версії іранських безпілотників Shahed-136, відомих як "Гарпія" та "Герань". Ці дрони продемонстрували свою високу ефективність під час війни в Україні. За словами Буданова, наразі Москва та Пхеньян лише домовилися про початок організації виробництва таких безпілотників, а терміни подальших етапів залишаються невідомими. Проте можна не сумніватися, що будівництво буде здійснюватися в максимально стислі терміни, щоб розпочати випуск продукції якомога швидше.
Разом із покращенням північнокорейських балістичних ракет KN-23 та вже згаданих 600-мм РСЗВ KN-25, які використовуються у контексті російської агресії в Україні, отримання іранських дронів "шахед" з дальністю польоту до 2 500 км суттєво підвищить здатність армії КНДР завдавати ударів на великі відстані. Це дозволить їм вражати цілі практично по всій території Південної Кореї, де відстань від кордону до південного узбережжя перевищує 500 км, а також створить загрозу для Японії, відстань до якої складає трохи більше тисячі км.
Для об'єктивності слід зазначити, що північнокорейці вже тривалий час працюють над створенням ударних дронів-камікадзе та відкрито повідомляють про перші успішні тестування. Однак якість цих розробок, принаймні на даний момент, викликає певні сумніви — режим Кіма має звичку маніпулювати інформацією, представляючи бажане як реальність. Тому підтримка з боку Росії буде надзвичайно важливою для Пхеньяна.
Також варто зазначити два нові есмінці Північної Кореї, які були спущені на воду в квітні та червні. Згідно з інформацією від Кіма, ці кораблі будуть оснащені як балістичними, так і крилатими ракетами, здатними нести ядерні боєголовки. Раніше всі спроби Північної Кореї інтегрувати такі ракетні системи на свої кораблі або підводні човни виявилися невдалими, але тепер, здається, вони досягли успіху. Цей розвиток подій знову насторожує, адже він співпав зі зростанням "братських" відносин між Москвою та Пхеньяном, що, можливо, свідчить про російську підтримку в цьому процесі.
Є підстави вважати, що наступним кроком стане "прорив" інженерів Північної Кореї в авіаційній галузі, які можуть створити сучасний винищувач. Водночас, досягнення в ракетній технології також не залишаться осторонь, і, можливо, космічна програма Пхеньяна зможе подолати свої труднощі, вивівши на орбіту справжній розвідувальний супутник чучхе, а не його примітивний макет. Це дозволить уникнути ситуацій, коли доводиться публікувати зображення Білого дому з інтернету, представляючи їх як знімки з космічного апарата.
Крім того, на тлі інтенсифікації допомоги Москви Північна Корея впродовж останнього року активно розбудовує свої потужності з виробництва артснарядів і ракет, яких гостро потребує для війни Росія. Чи потрібні будуть північнокорейській армії додатково такі боєприпаси, виготовлені на збільшених потужностях, не відомо, проте їх точно можна буде продати до сусідньої Росії, де попит зберігатиметься ще багато років і після завершення війни проти України, а також іншим зацікавленим покупцям.
Таке стрімке просування Північної Кореї у виробництві сучасних систем зброї створить зовсім інший рівень загроз для Південної Кореї, США і Японії та їх партнерів у Індо-Тихоокеанському регіоні й точно не залишиться непоміченим союзниками. Відповідно, це вимагатиме посилення заходів стримування з їх боку та нарощування військових сил на Корейському півострові, що, своєю чергою, вже зачепить інтереси Китаю, який дуже не хотів би, щоб неподалік його кордону американці збільшували свої військові бази.
Проте залишається важливим питанням, чи намагатиметься Пекін вплинути на Пхеньян, щоб змусити його зупинити військові експерименти та уникнути провокацій, що можуть призвести до збільшення американської військової присутності в регіоні. Північнокорейський режим, як за часів попередніх Кімів, так і під керівництвом нинішнього лідера, демонструє незалежність і часто ігнорує прохання з Пекіна, якщо вони суперечать його власним інтересам.
Крім того, у світі автократів не заведено відкрито чи приховано погрожувати. Якщо одна з країн незадоволена діями свого партнера, це проявляється в інших формах - наприклад, у зменшенні активності в комунікаціях, затримці з обіцяною фінансовою допомогою чи інвестиціями, а також у припиненні експорту або імпорту під різними нейтральними приводами. Проте, такі дії чітко сигналізують адресату, що його дії не викликають схвалення.
Згадаймо також про ще одного "вічного лідера" - Олександра Лукашенка, який ще до "президентських виборів" у Білорусі в січні оголосив про намір відвідати Китай. Однак, він так і не отримав запрошення й вирушив до Пекіна з приватною поїздкою лише через півроку, на початку червня, щоб зустрітися зі Сі Цзіньпіном і підтвердити свою абсолютну відданість. Основною причиною невдоволення китайських партнерів стало те, що Лукашенко не виконав свої зобов'язання, пов'язані з припиненням незаконної міграції до європейських країн і ядерними погрозами на адресу Заходу, що негативно впливало на торговельні відносини Китаю з ЄС.
Білоруський лідер активно підхопив агресивну риторику президента Росії і врешті-решт змушений був довго виступати в Пекіні, розповідаючи про своє захоплення Китаєм та мудрим керівництвом Сі Цзіньпіна, дякуючи йому за підтримку. Через кілька днів він навіть запропонував встановити пам'ятник лідеру КНР у Мінську. Однак, на відміну від Лукашенка, Кім Чен Ин грає за своїми правилами і не так вже й боїться втратити китайську допомогу, адже у нього є новий, потужніший союзник — Росія.
Сьогодні, на тлі проблем Ірану та руху в економічну прірву Росії, на півночі Корейського півострова створюється територія для виробництва найзатребуваніших у сучасній війні ракет, снарядів та ударних дронів, здатна забезпечити потреби будь-якої країни у разі війни. Причому виробництво, яке з огляду на особливості зовнішньої політики КНДР наразі не викликає значного занепокоєння у світу, подібного до ядерної програми Ірану, направленої на знищення Ізраїлю.
Завдяки масштабній військовій співпраці з Росією КНДР стає впливовим гравцем осі зла, її центральною ланкою та опорою і може ще довго залишатись у категорії країн-ізгоїв. Кіма і його оточення це абсолютно не тривожить.
