Три роки змагань: як змінилися ми та конфлікт Росії з Україною.

Після початку великої війни журналіст DW Костянтин Гончаров, який раніше виїхав до Німеччини разом із дружиною та доньками, повернувся в Україну, щоб приєднатися до Збройних сил. Ось його особистий підсумок трирічної боротьби за свободу.

Військова агресія Росії щодо України не зникла після короткого періоду під тиском міжнародних санкцій, гучних політичних заяв чи побоювань щодо наслідків. Навіть значні втрати не стали стримуючим фактором для Путіна; кожна невдача на фронті, навпаки, спонукає Росію шукати нові шляхи продовження конфлікту, а не відмовлятися від нього.

Протягом майже трьох років я спостерігав, як російська армія зазнає змін, як еволюціонує поле бою, і як наші оборонні сили адаптуються до умов війни, немов живий організм, який опинився в ворожому середовищі. Українська армія навчається не лише виживати в цих умовах, але й перетворювати їх на свою користь, використовуючи найсучасніші технології. Проте жодні інновації не можуть замінити найважливіший елемент цієї війни - солдата-піхотинця, який, незважаючи на втому, біль і страх, міцно тримається за рідну землю.

Ознайомтеся також: Конфлікт в Україні: "Я не мав іншої альтернативи, окрім як стояти на захисті свого дому"

Перший вихід на передову навряд чи можна забути: земля тремтить під ногами, повітря розривається від вибухів, чути тріск палаючих будівель, пронизливий свист осколків і віддалені крики. У цей момент я вперше справді відчув суть війни - її хаос і безжалісність. Пам’ятаю, як пролітали перші автоматні черги - короткі, уривчасті, немов ритмічні удари по самій реальності. Вони з тріском ламали гілки дерев і вдарялися об метал. Запах гару і пороху заповнював легені, залишаючи на язику терпкий, сірчистий присмак, як після десятків феєрверків, що вибухнули одночасно. Але тут немає радості - лише гірка правда війни.

Моя військова кар'єра розпочалася в розвідувальному взводі десантно-штурмової бригади, яка брала участь у звільненні Херсонщини та Миколаївщини, а також вела бої на Донеччині і Запоріжжі. Спочатку ми боролися за кожен клаптик землі, а згодом — за кожну вулицю та зруйновану будівлю в містах, які постраждали від артилерійських обстрілів та авіаударів.

Після отримання травми і тривалого процесу відновлення, я був перенаправлений до підрозділу радіоелектронної розвідки (РЕР). Тепер моя основна зброя полягає не в автоматі, а в даних. Завдяки аналізу радіосигналів, ми можемо виявляти переміщення супротивника, місця розташування командних пунктів, ворожі безпілотники та засоби радіоелектронної протидії (РЕП).

Мій бойовий шлях зазнав змін, так само як і сама війна. На фронті з'явився новий, визначальний елемент. FPV-дрони, які на початку вторгнення виглядали як вимушена імпровізація, відчайдушна спроба подолати брак артилерійських боєприпасів, тепер перетворилися на повноцінну, високоточну зброю. Окопи, бліндажі та бронетехніка стали цілями в своєрідному змаганні між пілотами: хто швидше виявить, долетить і знищить супротивника.

З розвитком безпілотних технологій виник новий виклик – їх протидія. Засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ), які відповідають за глушіння радіосигналів, удосконалюються вражаючим темпом. Це змушує операторів FPV постійно адаптуватися: змінювати частоти, поліпшувати алгоритми зв'язку та розробляти нові методи наведення. Жодна з переваг не є сталою і вимагає невтомної праці програмістів та інженерів.

Однак усі ці технологічні інновації не можуть вирішити найважливіше питання — відновити сили тих, хто перебуває на передовій у постійній напрузі. Протягом трьох років повномасштабної війни питання ротації піхотних підрозділів стало критичним викликом для української армії. Втомлені бійці, які тижнями або навіть місяцями залишаються "на нулі" в очікуванні заміни, втрачають пильність і моральний дух. Безсоння розмиває їх свідомість, а тіло страждає від нестачі їжі та води. У такі моменти вже не залишається часу на роздуми чи аналіз — лише існування, реакція на загрози та виконання наказів.

Солдати ведуть боротьбу не місяцями, а роками, і не мають навіть шансу на кілька днів повернутися до звичного життя. Навіть коротка пауза могла б сприяти відновленню їх сил і витривалості. Проте кожен боєздатний підрозділ сьогодні є безцінним ресурсом.

На багатьох фронтах Збройні сили України реалізують стратегічну оборону, тому командування не може дозволити собі відвести частину військ для відпочинку — це призведе до утворення вразливості, яку супротивник негайно намагатиметься використати. Поки тривають бойові дії, військовослужбовці залишаються на своїх постах, проявляючи неймовірну витривалість.

Парадоксально, але в умовно спокійних тилових містах війна часто відчувається навіть гостріше. Втомлені від безперервних повітряних тривог, цивільні мешканці живуть у постійній тривозі, ніби очікуючи на неминучу катастрофу, яку неможливо зупинити. На фронті ситуація більш зрозуміла: є чіткі накази, визначені завдання і очевидний ворог. Головне - демонструвати ефективність, адже це впливає не лише на їхнє власне виживання, але й на швидкість досягнення перемоги.

Війна змінила моє сприйняття життя. З чогось абстрактного та незрозумілого вона стала моєю щоденною реальністю. У цій жорстокій обстановці все ж знаходиться місце для маленьких радостей: чашка гарячого чаю після важкого дня, можливість змити з себе бруд або кілька годин тиші без звуків вибухів. Справжнє щастя для мене — це спостерігати, як безпілотники знищують ворога на підходах до наших позицій.

Звісно, я хочу повернутися до сім'ї, мирного життя, улюбленої справи. Ніколи більше не брати до рук лопати, не мерзнути в мокрих окопах, не їсти вермішель швидкого приготування, не мріяти про гарячу воду, санвузол та чистий одяг. Кожен з нас втомився, проте ми не можемо зупинитися. Ми не маємо іншого вибору, крім як воювати далі - не лише заради себе, а й за тих, хто вже не зможе повернутися, за тих, хто чекає на нас удома. За право жити вільними.

Я не вірю у швидкий мир, бо не бачу точок дотику для компромісу між сторонами. Навіщо агресору припиняти війну, якщо він продовжує свій "повзучий наступ", захоплюючи все нові території України? Росія не відступить сама по собі, зупинити її здатен тільки організований спротив. Лише там, де злагоджено діють піхота і дрони, технології і незламний людський дух, там ворог не має шансів просуватись далі.

Кожне зволікання з наданням міжнародної допомоги надає ворогу можливість укріпити свої позиції, і це ясно усім, хто перебуває на передовій. Проте наша боротьба продовжиться, незважаючи на будь-які політичні зміни чи коливання у позиціях наших закордонних партнерів. Хоча деякі світові лідери сьогодні намагаються перекласти відповідальність за початок конфлікту з агресора на наші плечі, наш спротив залишиться непохитним. Ми захищаємо не лише нашу територію, а й нашу ідентичність та право на гідне майбутнє.