У пошуках українського аналога Петена

Двадцять друге червня. На пострадянському просторі ця дата асоціюється з операцією "Барбаросса" та вторгненням німецької армії в СРСР. Але в Західній Європі той же день календаря пов'язаний з іншою, не менш яскравою сторінкою воєнної історії ХХ століття.

Цієї неділі ми відзначаємо 85-річчя Другого Комп'єнського перемир'я, укладеного між Францією та Німеччиною 22 червня 1940 року. Важливо зазначити, що в даному контексті термін "перемир'я" ("armistice") фактично означав капітуляцію однієї зі сторін.

Герой попередньої війни маршал Анрі Філіп Петен очолив країну за шість днів до перемир'я, щоб прикрити національну ганьбу власним авторитетом.

Його уряд не лише відмовився продовжувати бойові дії, але й погодився на розділ Франції на дві зони — окуповану північ і вільний південь. Вони прийняли рішення про роззброєння французької армії та передачу важкої техніки німецьким військам. Уряд зобов’язався зменшити свої збройні сили до мінімальних розмірів. Також він погодився фінансувати утримання німецьких окупаційних сил на французькій території. Крім того, було прийнято рішення залишити сотні тисяч французьких військових в полоні в німецьких таборах. Уряд також дав згоду на видачу Гітлеру німецьких антифашистів, які раніше знайшли притулок у Франції.

Натомість французам було надано обмежений суверенітет на обмеженій території: але й то ненадовго. Восени 1942-го, після висадки англо-американських військ у Північній Африці, Німеччина проведе військову операцію "Антон". Протягом двох тижнів і трьох днів німецькі війська займуть усю неокуповану південну Францію і покінчать із ілюзорною французькою незалежністю.

Обеззброєна французька армія не надасть жодного опору новому вторгненню. Влада Франції, у свою чергу, висловить невдоволення щодо порушення мирних угод 1940 року, але, зрозуміло, це буде проігноровано.

Через 85 років цей історичний кейс знову виявився актуальним. 2025-го ми самі переконалися, наскільки розпливчастим може бути поняття "перемир'я".

На початку року багато закордонних спостерігачів вважали, що вже до літа Київ та Москва зможуть домовитися про перемир'я. При цьому під "перемир'ям" мався на увазі вимушений взаємний компроміс. Визнання того, що ні Росія, ні Україна не в змозі здобути беззаперечну перемогу на полі бою. Так завершилася радянсько-фінська війна 1940-го. Корейська війна 1953-го. Ірано-іракська війна 1988-го.

Проте план щодо замороження конфлікту між Росією та Україною, котрий на Заході сприймають як розумне та компрісне рішення, фактично був відкинутий Москвою. Російська сторона продовжує наполягати на повній капітуляції Києва, що намагається прикрити під виглядом подібного до "перемир'я", що мало місце в 1940 році. У Кремлі досі вважають, що цей сценарій можливий і здійсненний.

Сьогодні Росія не сприймає ані українського Маннергейма, ані українського Лі Син Мана, ані українського Хомейні. Москві необхідний український Петен. І, цілком ймовірно, що в Кремлі вже розглядають можливих претендентів на цю позицію.

Чинного президента Володимира Зеленського в цій якості, очевидно, не розглядають. Звідси наполегливі заяви росіян про його нелегітимність та спроби його позбутися. "Якщо хочете миру, прибирайте Зеленського", - цей меседж Кремль транслює майже відкрито. В надії на те, що хтось інший із вітчизняних політиків виявиться більш зговірливим та задовольниться лаврами нового Петена.

Лише 85 років тому Анрі Філіп Петен поставав не лише як звичайна людина, а й як символ своєї епохи. Він не був просто військовим чи політичним діячем, а став втіленням духу Франції та обставин, у яких країна опинилася на той час.

Петен - це приголомшливий успіх німецького бліцкригу. Це розгром бельгійських, голландських, британських експедиційних та найбоєздатніших французьких військ менш ніж за місяць. Це взятий без бою Париж, форсована Луара та прорвана лінія Мажино.

Хоч би як важко не було Україні в нерівному протистоянні з РФ, нічого, що можна було б порівняти з французькою кампанією 1940-го, на нашій землі не було і немає. За час повномасштабної війни ворожі війська так і не змогли повністю окупувати навіть Донецьку область. Кремлівський бліцкриг в Україні зірвався понад три роки тому. Проте російські офіційні особи намагаються поводитися так, ніби він мав успіх. І висувають умови "перемир'я", які були б доречними в разі краху фронту та колапсу української армії.

Петен також символізує думки мільйонів французів того часу. Це справжні почуття, з якими Франція намагалася розлучитися в 1945 році, створивши собі в пам'яті героїчну історію війни.

У 1940 році Роман Гуль, який раніше служив офіцером в армії гетьмана Скоропадського та став білоемігрантом, жив у Франції. У своїх спогадах він малює картину того часу:

Усі: селяни, виноградарі, ремісники, бакалійники, ресторатори, офіціанти, перукарі і солдати, які поспішали, як натовп, прагнули тільки одного - щоб це жахливе падіння в безодню нарешті закінчилося... У всіх на устах було одне слово - "армістіс" (перемир'я), яке означало, що німці не просуватимуться на південь Франції, не зайдуть сюди, не розмістять свої війська і не будуть конфіскувати худобу, хліб, виноград, вино... Де Голль, який мріяв про опір, у той час втік з Франції до Лондона і, на жаль, не стояв на боці Франції та її народу. З народом був Петен.

Безумовно, в Україні сучасного часу відчувається загальна втома від тривалої війни. Чимало військових зазнали емоційного та фізичного виснаження. Багато цивільних категорично виступають проти примусової мобілізації. Проте в Україні відсутнє відчуття швидкого занурення в безодню. Це занурення, яке мільйони громадян намагаються зупинити, хоч би на короткий час, і готові зробити для цього все можливе.

Цього руйнівного психологічного ефекту вдалося уникнути в перші, найкритичніші тижні повномасштабного вторгнення. А надалі для його появи вже не було передумов. І навіть систематичний повітряний терор в українському тилу не допоможе Росії досягти чогось подібного. Без катастрофічного обвалу фронту це неможливо.

Чи існують в Україні прихильники капітуляції, які маскуються під ідею перемир'я? Безумовно, як і в будь-якій країні, що переживає війну. Проте, щоб втілити у життя свого Петена, ця частина суспільства повинна перетворитися не просто на відносну, а на абсолютну більшість. На даний момент це виглядає малоймовірним.

Чи існують в Україні охочі взяти на себе роль вітчизняного Петена? Політики, які таємно міркують про таку можливість? Важко дати однозначну відповідь. Проте, якщо хтось на Печерських пагорбах дійсно має намір реалізувати цю ідею, йому варто пам'ятати, що за новою версією перемир'я неминуче буде запущена нова операція "Антон".