Українсько-польська єдність та спільна культурна спадщина.
Необхідно акцентувати увагу на спільному історичному надбанні, що єднає наші народи.
Обговорення історії є важливою частиною усвідомлення суспільством сучасності та формування перспектив на майбутнє. Ще в I столітті до нашої ери Цицерон підкреслював цінність історії як наративу, який може не лише навчати, але й розважати, приносячи користь громаді.
Утім пригадування минулого має також здатність мотивувати до вбивств і воєн між народами. На таку властивість вказав знаний французький поет і філософ Поль Валері (1871-1945). Осмислюючи причини лихоліть двох світових воєн, він означив історію "найнебезпечнішою хімією інтелекту". Справді, все подальше ХХ століття сповнене етнічними чистками, депортаціями та іншими формами масових убивств, заснованих на політичних маніпуляціях про минуле народів, розмовах про їх "історичні права", "спадщину", "історичних друзів і ворогів" тощо.
На жаль, так сталося і в українсько-польських стосунках. Їх трагічні сторінки за роки Другої світової війни сталися також і через розмови про минуле, які не просто розділяли і налаштовували сусідні народи до взаємних звинувачень, а й заохочували масові вбивства.
Рішення Сейму Республіки Польща про встановлення 11 липня "Дня пам'яті" та розголос довкола нього в Україні спонукають до переоцінки всіх попередніх здобутків політичних еліт обох держав.
ПОЛЯКИ ТА УКРАЇНЦІ - СУСІДНІ НАРОДИ
Історія їхніх стосунків охоплює безліч подій, серед яких є як трагічні моменти, так і такі, що викликають почуття сорому. Справжній сором. Молитися за невинних жертв і надавати родичам можливість запалити свічку пам'яті — це правильний вчинок, що відповідає християнським цінностям. Разом із поляками ми переживаємо горе за безневинними жертвами масових вбивств, сподіваючись, що й поляки сумують за невинними українцями, які стали жертвами злочинів на національному, релігійному або політичному підґрунті.
Сьогодні українці щоденно переживають втрати своїх безневинно загиблих рідних, друзів, колег, сусідів та співвітчизників. У нашій сучасності трагедії стали частиною повсякденного життя, і ми відчуваємо їх глибше, ніж коли-небудь. Кожна протягнута рука допомоги стає для нас неоціненним подарунком. Наша колективна пам'ять зосереджена на польському народі — на відкритих кордонах для біженців у лютому 2022 року, на українських прапорах, що майорять на державних та приватних будинках у всіх куточках Польщі, на двомовних плакатах з написами "Ви можете на нас розраховувати! Możecie na nas liczyć!".
Враховуючи це, доцільно дотримуватися принципу діалогу, який був утверджений після Помаранчевої революції 2004 року серед політичних еліт обох країн. Історія може надавати аргументи для взаємних звинувачень під час обговорення подій Української революції 1917-1921 років або українсько-польських конфліктів у XIX столітті. Проте, з іншого боку, історичний досвід створює можливості для зосередження на діалозі. Це дозволяє спільно працювати над травмами, досягати примирення та планувати спільне майбутнє. Особливо важливо підкреслити, що українсько-польська солідарність проявилася як надійний захист під час повномасштабної агресії Росії у 2022 році, що була спрямована на масове винищення українського народу та загрозу для Європи.
ЄДНАННЯ ЧАСІВ
Історія відносин між Україною та Польщею не обмежується лише двадцятим століттям, а налічує коріння, що йдуть в раннє Середньовіччя.
Згадаймо, приміром, шлюби дітей володарів Русі й Польщі, першим з яких став шлюб старшого сина хрестителя Русі Володимира Святославича та дочки першого польського короля Болеслава Хороброго на початку ХІ століття. І в цій тисячолітній історії більше прикладів спільних здобутків, пригадування яких здатне поєднати і вести у спільне європейське майбутнє дві держави та їхні народи.
В умовах сучасного виклику, що постає перед усією Європою через агресію Росії проти України, особливо важливо згадати про епоху Речі Посполитої - спільного дому для предків сучасних поляків, литовців і українців. Ця держава, заснована 1 липня 1569 року на спільному сеймі у Любліні представниками політичних еліт, проіснувала більше двох століть, перш ніж була знищена та розділена внаслідок дій російської імператриці Катерини ІІ.
Протягом століття свого існування Річ Посполита стала унікальним прикладом у сфері державного управління та політичних цінностей у Європі свого часу. На фоні інших монархій вона, мабуть, була єдиною, що втілювала концепції європейських мислителів про державу як соціальний контракт, у якому кожна особа має визначене коло прав та обов'язків, що зумовлені її соціальним оточенням.
Її монархи були виборними, перед вступом на престол присягали у дотриманні прав своїм підданим, а всі головні рішення приймалися на загальному парламенті одноголосно (а не простою більшістю) представниками усіх земель. А основними політичними цінностями цієї держави стали ідеї античних мислителів про республіканізм, справедливе правління, спільне для всіх суспільне благо та право легітимного опору проти свавілля будь-кого над законом і традицією.
Ці цінності, які лежать в основі сучасних держав-членів Європейського Союзу, на той час були втілені лише в Речі Посполитій. Саме звідти їх перейняли керівники козацької держави, заснованої в середині XVII століття гетьманом Богданом Хмельницьким, котрий виступив проти порушень соціальних та релігійних прав. Принципи справедливого управління, виборності гетьманів, а також повага до законів і суспільного блага "батьківщини" стали невід'ємними складовими в документах усіх українських гетьманів.
Досить згадати, що Конституція гетьмана Пилипа Орлика, видана в 1710 році, має схожість зі сеймовими конституціями польських монархів. У цих документах також представлений перелік основоположних норм і принципів, який завершується текстом присяги та підписом правителя.
Кількома десятиліттями раніше на засадах поваги до прав усіх соціальних груп, цінностей та практик правління держави "шляхетської демократії" (саме так часто називають Річ Посполиту) сформував діяльність всіх органів влади козацької держави її гетьман Іван Мазепа (у 1687-1709 рр.).
Проте ці принципи виявилися несумісними з методами правління московського царя Петра I, який був покровителем і верховним начальником козацького гетьмана. Іван Мазепа протистояв викликам його свавілля та тиранії, що стали очевидними вже на початку війни зі шведським королем Карлом XII, коли було зневажено права та традиції козацького війська. Як зазначав Пилип Орлик у преамбулі до Конституції 1710 року, "московський протектор став смертельною загрозою для козацької нації та всього світу".
Дійсно, півтора року тому московські війська вчинили жорстоку різанину серед усіх жителів козацького Батурина. Це жахливе діяння, яке відзначалося великою кількістю жертв (серед яких були не лише чоловіки-військові, а й жінки та діти), можна вважати першим навмисним актом геноциду українського народу.
У 1796 році професор Йоган-Християн Енгель у своїй латиномовній "Історії України та козаків" назве виступ Івана Мазепи відчайдушною спробою вберегти козацьку Україну в якості бастіона всієї Європи від варварства московитів з Азії. Перед написанням цих рядків авторитетний професор став свідком розчленування Речі Посполитої під егідою російської імператриці Катерини ІІ, яка затаврувала політичний устрій цієї держави анархією і свавіллям. У такий спосіб російська інвазія ліквідувала розладнаний бастіон Європи.
Цінності, що об'єднують.
Сучасний авторитарний режим у Росії має намір здобути владу над Європою, застосовуючи ті ж методи — сіяти розбрат і розподіл. Чи можемо ми це допустити?
Українсько-польська солідарність, що ще більше зміцніла з початком широкомасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, виявилася надійним щитом відсічі російської агресії. І в контексті рішення Польського Сейму про заходи на 11 липня вкрай важливо замислитися над тим, що допоможе тримати єдність і забезпечити наше спільне і всієї Європи майбутнє загалом.
Чи не може, зокрема, таким стати пригадування спільної звитяги 400 років тому під Хотином (у 1621 р.) польсько-литовських загонів коронної армії під командування Яна Ходкевича та українських козаків на чолі з Петром Сагайдачним? Адже, як писала тогочасна європейська преса, Річ Посполита виявилася форпостом усієї Європи.
З огляду на сказане, чи не доречно нам звернутися до пригадування прикладів, здатних тримати обидві країни та їх народи разом, і тим самим творити єдиний щит Європи проти нечуваного російського варварства? Сьогодні як ніколи важливо згадати про цінності, здатні поєднати. Ідеї справедливості, поваги до закону, право на опір свавіллю і тиранству - основа фундаменту нинішнього ЄС. Сформульовані ще античними класиками, вони виявились тими засадами, які змогли остаточно поєднати різні європейські країни впродовж другої половини ХХ століття, зокрема, допомогти Франції та Німеччині подолати існуючий доти спектр взаємних історичних претензій.
ГІДНЕ ВШАНУВАННЯ ЖЕРТВ - ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ШЛЯХ
Ми повинні всіма можливими способами продовжувати зусилля для встановлення взаєморозуміння.
Це усвідомлення спонукало керівників України та Польщі чітко визначити свою готовність до конструктивного обговорення спільного історичного минулого без зайвих політичних маніпуляцій. Імпульс з високих політичних платформ дозволив Міністерствам культури обох країн розпочати діалог щодо спільної історії. В результаті, у листопаді 2024 року була створена польсько-українська Робоча група з історичних питань, яка зосередилася на забезпеченні прав польських та українських громадян на гідне вшанування пам'яті своїх рідних, які загинули внаслідок трагічних подій 20-го століття і досі не мають належного поховання.
Ми вже отримали перші результати, які польська сторона охарактеризувала як дипломатичний прорив десятиріччя. 10 травня 2025 року завершилися роботи з ексгумації в селі Садове Тернопільської області (раніше відомому як Пужники). Незабаром останки осіб, виявлені спільною українсько-польською експедицією, будуть перепоховані відповідно до християнських традицій.
Україна також планує провести пошукові роботи в Польщі, що стане яскравим свідченням готовності зрілих націй залишити позаду історію 20-го століття та розпочати нову спільну епоху в 21-му столітті.
Створювати умови для неупередженого наукового вивчення сторінок нашої спільної історії - як героїчних, так і трагічних. Саме тому важливо звертатися до історії польсько-українських відносин не для пошуку аргументів, що підігрівають сучасні політичні дискусії, а зосередитися на тому спільному історичному досвіді, який об'єднує наші народи.
Продовження обговорення та розвиток стійкого партнерства в культурній сфері лише посилюють безпеку наших націй у загальному "європейському домі". Адже єдиною справжньою небезпекою для України та Польщі тривалий час залишаються російські імперські прагнення.
Создатели:
Микола Точицький, очільник Міністерства культури та стратегічних комунікацій України.
Ярослав Затилюк, кандидат історичних наук, викладач Національного університету "Києво-Могилянська академія", науковий співробітник Національного музею історії України та Інституту історії України НАНУ
