Валерій Пекар: Почему израильские власти призывают иранцев к свержению режима, в то время как украинское руководство не обращается к гражданам России? -- Блоги | OBOZ.UA
По-перше, немає до кого звернутися. Багато іранців виявляють глибоку ненависть до режиму, а старше покоління ще пам'ятає часи до революції. У той же час, росіяни часто сприймають свій режим як невід'ємну частину реальності: так було, є і, ймовірно, залишиться. У них немає підстав для порівняння, хоча режим аятол вже на два десятки років старший за путінський.
Я не знаю, чи є в Ірані організовані рухи, але час від часу відбуваються заворушення. В росії таких заворушень ніколи не було, сама думка про них для росіян є дивною. Неприхований моральний спротив в росії налічує десятки тисяч людей (ніщо в масштабах країни), в Ірані мільйони, при тому, що постраждати можна не менше.
По-друге, концепція зміни влади в Ірані отримуватиме підтримку з боку США, Європи та сусідніх держав. Натомість ідея зміни режиму в Росії стикається з опором з боку США та Європи, а сусідні країни також не готові до таких змін.
Причини такого становища були неодноразово розглянуті, але це не зробило їх більш зрозумілими. Ядерна зброя присутня як там, так і тут. Цінні природні ресурси є в обох випадках. Небезпечний диктатор, що становить загрозу для світу, також є в обох країнах. Китайські інтереси простежуються в обох ситуаціях. Чисельність населення в цих країнах велика (і я впевнений, що різниця не така вже й значна). Чому ж можливість зміни влади в Ірані обговорюється, тоді як в РФ навіть думати про це заборонено?
3. По-третє, Ізраїль не соромиться активно підтримувати антирежимні сили та їхні прагнення в Ірані. На відміну від нього, Україна вагається з відкритою підтримкою антирежимних рухів — мова йде не про тих, хто прагне зайняти місце Путіна, а про ті сили, які мають намір розпустити імперію, зокрема національно-визвольні та регіоналістські рухи. Впродовж року (!) у Верховній Раді безрезультатно розглядається законопроєкт, що визначає основи державної політики в цій сфері. Невизначеність позиції України заважає й іншим країнам виробити свою власну точку зору.
Поки ми не розгледімо в тумані майбутнього перемогу, ми навіть не почнемо до неї наближатися.
