Дослідники отримали зразки ДНК коня, якому понад 360 тисяч років.

Вчені з Тюбінгенського університету вперше змогли отримати генетичний матеріал з археологічної ділянки, що відкриває нові горизонти в розумінні збереження ДНК.

Науковці з Тюбінгенського університету повідомили про видобування найстарішої ДНК, коли-небудь отриманої з відкритої археологічної ділянки. Генетичний матеріал належить вимерлому виду коня Equus mosbachensis, який жив у Європі приблизно 360 тисяч років тому. Дослідження опубліковане у журналі Nature Ecology & Evolution і кидає виклик усталеним уявленням про те, що генетичний матеріал може зберігатися тисячоліттями лише у замороженому середовищі або захищених місцях, таких як печери чи вічна мерзлота.

Археологічна ділянка Шенінген, розташована у Нижній Саксонії, вперше привернула увагу у 1990-х роках, коли під час видобутку бурого вугілля було виявлено незвичайну колекцію палеолітичних дерев'яних списів. Поряд з цими артефактами знайшли скам'янілі рештки щонайменше двадцяти коней. Хоча точний вік ділянки досі обговорюється, дослідники сходяться на думці про значущість нової знахідки. Кістки коней виявилися настільки добре збереженими у багатому на карбонати та бідному на кисень мулі, що зберегли життєздатну ДНК протягом тисячоліть.

Відновлений геном походить від Equus mosbachensis, зниклого виду коней, який існував в Європі в середньому плейстоцені. Дослідники зазначають, що цей вид став частиною еволюційної лінії, яка відокремилася від предків сучасних коней приблизно 800-900 тисяч років тому в процесі великої міграції через Берингову протоку з Північної Америки до Євразії.

На відміну від сучасних домашніх коней, Equus mosbachensis не має прямих нащадків. Аналіз отриманої ДНК дозволяє уточнити його місце в родинному дереві коней, встановлюючи чіткіші межі між давніми лініями. "Основною метою нашого дослідження було визначити позицію та походження Equus mosbachensis у родинному дереві коней, а також поглибити наше розуміння генетичних зв'язків із сучасними кіньми", - зазначила Аріанна Вайнгартен, аспірантка Тюбінгенського університету та один із авторів дослідження.

Цей зразок тепер стає найстарішою ДНК, коли-небудь виділеною з відкритої археологічної ділянки. До цього моменту рекорд належав геному євразійського слона віком 240 тисяч років. Попри відсутність захисту печери чи вічної мерзлоти, зразок із Шенінгена дав неушкоджений мітогеном завдяки анаеробним та багатим на мінерали умовам осаду.

Археологічна ділянка Шенінген вже давно є свідченням складних моделей поведінки ранніх гомінінів, ймовірно, представників Homo heidelbergensis або Homo neanderthalensis. Розташування останків коней поблизу дерев'яних списів вказує на ймовірність організованого полювання, яке, можливо, відбувалося вздовж берега озера, де тварини могли бути загнані в пастку. Згідно з дослідженнями команди з Тюбінгенського університету, кістки щонайменше 20 коней були знайдені у безпосередній близькості до стародавньої зброї.

Вайнгартен зазначила, що ця концентрація вбитих коней поряд з інструментами надає "вражаючі докази тісного зв'язку між людьми та конями задовго до їх одомашнення". Тварин, ймовірно, розбирали на місці, їхні рештки швидко поховали у мулі, що захистило як кістки, так і ДНК від подальшого розкладання.

Ця трактування посилює вже існуючі уявлення про ранніх людей як про вмілих мисливців, що володіли екологічною свідомістю та вмінням ефективно використовувати інструменти. Також воно підкреслює роль коней не лише як об'єктів полювання, але і як важливих компонентів у стратегіях виживання давніх гомінінів, які населяли центральну Європу в епоху плейстоцену.

Відновлення ДНК в умовах, які раніше вважалися непридатними, вносить новий елемент у археологічну генетику. Козімо Пост, один із ключових авторів дослідження, зазначив, що отримані результати "демонструють, що, на диво, навіть у, здавалося б, несприятливих умовах, таких як відкриті археологічні території, дуже стара ДНК може зберігатися і бути відновленою".

Згідно з опублікованими даними, це дослідження відкриває нові горизонти для вивчення еволюційної історії видів у нетрадиційних умовах збереження. Деякі ділянки, які раніше вважалися непридатними для аналізу ДНК, тепер можуть бути піддані повторному аналізу.

Хоча датування ділянки залишається предметом дискусій, одна стаття 2024 року, опублікована у Science Advances, переглянула її вік до 200 тисяч років, молекулярне датування кінського мітогеному припускає старішу оцінку приблизно 360 тисяч років. Ця невідповідність підкреслює складнощі у визначенні точних часових рамок, але не применшує генетичної значущості знахідки.

Відкриття у Шенінгені демонструє, що генетичний матеріал може зберігатися у набагато ширшому діапазоні умов, ніж вважалося раніше. Це розширює горизонти для майбутніх досліджень стародавньої ДНК та дозволяє науковцям переглянути археологічні колекції, які раніше не розглядалися як джерела генетичної інформації. Дослідження також поглиблює розуміння еволюції коневих та їхнього місця в екосистемах плейстоцену.