Величезна кінематографічна криза: Яким чином Україна ризикує позбутися свого потенційного Голлівуду.

"Українська кіноіндустрія розпочала своє існування в 2014 році". До цього моменту національний кіноринок був значно під впливом російських виробів. Багато людей ставили питання: "Чи зацікавлені українці в перегляді фільмів, знятих в Україні?" Однак за останнє десятиліття стало очевидно, що відповідь однозначна: "Так, хочуть". Це підтверджують результати соціологічних досліджень.

Своїм розвитком українське кіно завдячує передусім державному фінансуванню. Планові видатки бюджету на фінансування Державного агентства з питань кіно з 2015 року по 2021-й зросли у майже чотири рази - із 176 млн грн до 665 млн грн.

Однак після початку великої війни влада різко скоротила видатки на цей напрям. Відповідно до уточненого державного бюджету 2022 року витрати на кіно мали б становити 150 млн грн, однак фактично вдалось використати лише 62 млн грн.

У 2024 році очікувалося, що підтримка українського кінематографа відновиться до рівня, який існував до війни, і навіть перевершить показники 2021 року. Однак, за два місяці до закінчення року, Державне агентство України з питань кіно змогло реалізувати лише 25% від запланованого фінансування.

Починаючи з 2022 року, Державне агентство України з питань кіно зазнає критики за недостатньо ефективне керівництво. В умовах великої війни відомство вирішило відмовитися від практики пітчингу, яка забезпечувала прозорий розподіл бюджетних коштів між кінопроєктами. Це рішення було обґрунтоване "умовами воєнного стану".

Окрім цього, Рада з державної підтримки кінематографії (РПК) - орган при Держкіно, що визначає, які саме стрічки отримають фінансування, - відмовлявся проводити перевибори свого складу. Хоча це має відбуватись кожні два роки, і вчергове мало б статись в березні 2023-го. Причина та сама - війна.

Вся ця ситуація викликала обурення серед представників кінематографічної спільноти. Вони висловили звинувачення на адресу Держкіно за відсутність прозорості та легітимності в їхніх діях. Ще в січні 2024 року Спілка кінематографістів разом із рядом культурних діячів підписали звернення, в якому закликали до зміни керівництва Держкіно та оновлення складу РПК, а також до перенаправлення фінансування, що призначене для підтримки кінематографа, на потреби Збройних Сил України.

"Основна проблема - це їхній тотальний страх працювати прозоро. Рада з підтримки кінематографії після повномасштабного вторгнення втратила звʼязок з реальністю. Всі рішення ухвалювали за закритими дверима, без трансляції та публічності, громадськість просто отримувала протоколи", - зазначає продюсер Андрій Котляр, один з підписантів того листа.

7 березня 2024 року Уряд України вирішив продовжити термін повноважень членів РПК, очолюваних Артемом Колюбаєвим, який раніше був бізнес-партнером Андрія Єрмака, голови Офісу президента. У результаті цього, Державне агентство України з питань кіно прийняло рішення відновити проведення пітчингів.

Проте після подачі позову Національної спілки кінематографістів, суд визнав склад РПК недійсним, що унеможливило розподіл бюджетних коштів на підтримку індустрії.

Лише влітку Державне агентство України з питань кіно здійснило переобрання членів Ради з питань кінематографії. Наприкінці жовтня новим головою став колишній директор Одеської кіностудії Андрій Осіпов.

На вересень 2024 року виконання річного бюджету Держкіно склало всього 25%: з передбачених близько 666 млн грн було витрачено лише 172 млн грн. Майже 500 млн грн, що залишилися, новообрана РПК має намір розподілити 19 листопада між 96 проектами. Проте представники ради попереджають, що не всі проекти отримають фінансування.

В майбутньому ситуація стане гіршою. Річ у тім, що у 2025 році фінансування Держкіно планують зменшити на 70% - до 204 млн грн. За словами нового керівника РПК, таке падіння загрожує українському кіноринку "застоєм". "Заявка на необхідний обсяг фінансування була озвучена і її істотне зменшення - це небезпечна ситуація, що призведе до затяжної кризи на роки", - попередив Осіпов.

Ситуація така, що в українському кінопрокаті на сьогоднішній день можна побачити багато проєктів, які здебільшого стартували свою реалізацію в період з 2018 по 2021 роки. Успішні фільми, що виходили на екрани у 2022-2024 роках, фактично завершувалися ще до початку великої війни. Це стало причиною, чому ринок зміг заповнитися якісним контентом "автоматично".

Однак, як зазначає Осіпов, цей ефект може зійти нанівець у 2026-2027 роках, якщо державні витрати будуть істотно зменшені. Це може призвести до ризику втрати кваліфікованих спеціалістів.

"Український кіноринок лише на початку свого становлення, а за останні чотири роки успішні українські режисери, сценаристи та продюсери реалізували свої перші кінопроєкти", - зазначає продюсер стрічки "Люксембург, Люксембург" Володимир Яценко.

Якщо молоді кіномитці не зможуть знайти можливості для реалізації своїх ідей в Україні, то, ймовірно, вони шукатимуть їх за межами країни. Проте в такому випадку фільм перестане бути українським. Кіновиробники, швидше за все, оберуть продовження роботи над проектом під іншим прапором, ніж залишити його без розвитку.

"Як авторка, я була б готова віддати свій проєкт іншій країні, якщо вона його профінансує. Тоді це буде фільм іншої країни з українською режисеркою", - наголошує продюсерка фільму "Ля Палісіада", який представлятиме Україну на премії "Оскар" у 2025 році.

В бюджетному комітеті Верховної Ради зазначають, що зменшення фінансування Держкіно пов'язане з недостатнім використанням коштів у 2024 році. Однак, між кіновиробниками та Держкіно виникає взаємне звинувачення в цій ситуації.

Деякі вважають, що скорочення фінансування могло бути наслідком дій тих, хто підписав згаданий лист. "У нашій спільноті є особи, які стверджують, що виділення коштів Держкіно слід скасувати. Виглядає так, що певна частина кінематографістів не може досягти успіху в конкурсі і внаслідок цього виявляє недружню конкуренцію. Така критика змусила депутатів прийняти рішення про зменшення фінансування", - говорить Осіпов.

Критики Держкіно висловлюють думку, що зменшення фінансування є спробою влади "покарати" кінематографістів. "Це демонструє позицію влади: якщо ви не здатні досягти компромісу, то залишитесь без фінансування," - зазначає Котляр.

Заяви про конфлікт серед представників кіномистецтва мають своє підґрунтя. Проте ситуація нагадує не так суперечку між кінопродюсерами, як їхнє об'єднання проти дій Держкіно. Значна частина гравців ринку вирішила не брати участі в 19-му конкурсі на отримання державних фінансів для кінопроєктів. Усі продюсери, опитані журналістами ЕП, висловили підтримку бойкоту пітчингу.

"Ви усвідомлюєте, що відбувається з конкурсом, який залишили без уваги всі провідні учасники? Які фільми можуть з'явитися в результаті? Для мене це зрозуміло: сьогодні глядачі вже звикли до високоякісного українського кіно, а тепер їх захлесне нова хвиля низькопробного контенту", - зазначає Яценко.

Знімання фільмів в Україні, зазвичай, є невигідною справою, оскільки вітчизняні стрічки мають низький шанс на окупність у прокаті. Навіть найбільш успішні проекти в кінотеатрах покривають лише частину витрат на їх створення.

Наприклад "Мавка" з бюджетом у понад 180 млн грн зібрала в українських кінотеатрах 156 млн грн. Один із найдорожчих фільмів в історії країни, "Довбуш", на який витратили приблизно 120 млн грн, зібрав в середині країні тільки половину від цієї суми.

Голова РПК зазначив, що ситуація з прокатом фільмів в Україні зумовлена невеликим обсягом ринку. "Економічні умови для кінематографістів такі, що ймовірність того, що фільми зможуть окупитися в прокаті, становить 99%. Щоб ринок мав достатні обсяги для генерації доходів, необхідно, щоб було не менше двох тисяч екранів. Проте до лютого 2022 року в Україні функціонувало лише 500 екранів", - підкреслив Осіпов.

Вартість створення повнометражного фільму визначається жанровою належністю, фінансовими цілями та обраною стратегією. Українські кінематографічні проекти не можуть сподіватися на мільйонні бюджети у доларах, проте це стимулює вітчизняні кіностудії до прояву креативності та інноваційності.

Щоб досягти успіху в кінематографі, необхідно зосередитися на малобюджетних проектах або використовувати різноманітні джерела фінансування та стратегії монетизації, зазначає Яценко. Наприклад, хоча фільм може не приносити прибутку в кінотеатрах, його можуть придбати стрімінгові сервіси або телевізійні канали.

На даний момент в Україні навіть найбільш успішні кінематографічні студії стикаються з фінансовими втратами під час зйомок фільмів. Хоча вони можуть відзначити деяке покращення у зменшенні збитків від великих проектів, реальність така, що створення серйозних кіноробіт в нашій країні можливо лише за умови підтримки з боку держави або інших фінансових джерел.

Наприклад, компанія FilmUA має можливість створювати високобюджетні фільми навіть із збитками, компенсуючи витрати за рахунок кількох малобюджетних проектів, таких як трилогія "Скажене весілля". У свою чергу, ForeFilm, яка є автором стрічок "Люксембург, Люксембург", "Я і Фелікс", "Ти - Космос", фінансує виробництво художніх фільмів за допомогою прибутків від рекламного бізнесу.

Фільмова індустрія, особливо для компаній та незалежних виробників, що не мають достатніх фінансових резервів, може отримати підтримку від державних або західних фондів. Найбільш вигідним рішенням є співфінансування.

Наприклад, виробник документального фільму "Квіти України" - Gogol Film - зумів таким чином зібрати значний, за українськими мірками, бюджет у понад 13 млн грн. 20% з цієї суми профінансували приватні інвестори, а 80% - фонди ЄС та України. При цьому, фільм не отримував коштів від Держкіно.

"Ми зібрали всі можливі ресурси з усієї Європи, і наразі наш бюджет досягає 13 мільйонів. Це типовий бюджет для документальних фільмів у країнах ЄС. Навіть у США за такі кошти створюється незалежне кіно," - зазначає продюсер стрічки Гліб Лукʼянець.

У той же час західні інвестиційні фонди не прагнуть безумовно фінансувати кіновиробництво в Україні. Вони ставлять свої вимоги, зокрема встановлюють специфічні критерії для проектів, які можуть отримати їхню підтримку.

"Одна справа, коли експертами є люди зі своєї країни, інша справа, коли вони усі різні. У кожного своя повістка. Зіштовхнувся з тим, що українське кіно після повномасштабного вторгнення стало стигматизованим тим, що війна - єдина тема", - зазначив Лукʼянець.

Зараз основними викликами українського кінематографа є недостатнє фінансування та зниження довіри до Державного агентства України з питань кіно серед представників галузі. Навіть після нових виборів у РПК активісти не припиняють вимагати скасування 19-го пітчингу.

Підписанти листа також просять від держави чіткої стратегії розвитку кіноринку. "Від держави потрібне розумне фінансування. Не просто дати гроші на патріотичне виховання, це не буде працювати. Нам потрібно створити стратегію розвитку індустрії: чи ми будуємо сервіс, чи розвиваємо сильний внутрішній ринок", - каже Яценко.

Недостатні кроки щодо співпраці з ЄС є також предметом критики. "Вони (Держкіно - ЕП) не артикулювали жодної проблеми, не заведено жодної іноземної інвестиції. Комунікації з тими фондами, які намагались прийти в Україну, провалили", - каже Котляр.

У РПК визнають наявність кризи, проте причинами неефективного розподілу фінансів серед кінематографістів вважають дії тих, хто критично висловлювався про 19-й пітчинг. Вони зазначають, що хоча цей конкурс і не можна охарактеризувати як "юридично бездоганний", проте дії критиків, зокрема судовий позов проти Держкіно, призвели до того, що протягом пів року рада не мала можливості здійснити розподіл виділених коштів.

Таким чином, у 2025 році бюджет Держкіно, ймовірно, зазнає суттєвого скорочення. Як повідомив Осіпов, уряд "вже ухвалив рішення" про відмову в збільшенні фінансування для відомства. Шанси на перегляд цього рішення під час голосування за державний кошторис у Верховній Раді залишаються вкрай низькими.