Вибори в Молдові: потенційні загрози для України.

Зображення: EPA/UPG Основна проблема - питання ідентичності.

Політична ситуація в Молдові стикається з двома ключовими викликами, які досі ніхто не наважився вирішити належним чином, і які загострюються у передвиборчий період. Перший виклик полягає в браку національної ідеї, що базується на справжній ідентичності та відкриває нові горизонти для майбутнього. Це питання не обмежується лише виборчими уподобаннями, а стосується значно більш глибокого аспекту — усвідомлення себе як єдиної спільноти.

LB.UA - 16 років спільно. Якість, яка залишається незмінною.

Підтримайте нашу ініціативу!

Молдовське суспільство характеризується наявністю кількох різних ідентичностей:

Уніоністи — це ті, хто підтримує ідею об'єднання з Румунією та ідентифікує себе з румунською культурою та спадщиною. Молдовеністи, в свою чергу, вважають себе представниками окремої нації, молдаван, що виникла в рамках радянського контексту. Є також група людей, які продовжують дотримуватися вузького світогляду, що випливає з великого російського імперіалізму, відомі як "вата".

І до сьогодні жоден політик, обраний народом, не зміг стати лідером, який об'єднує всі верстви населення.

Ця проблема була помітною ще на перших парламентських виборах 1990 року, коли Комуністична партія отримала понад 40 % голосів. Політичний табір, який вона уособлювала, всі наступні роки трансформувався, дробився, об'єднувався і виплескував на політичну сцену нових гравців, як от нині - "Альянс молдаван". Під час свого першого брифінгу його лідери окреслили ряд напрямків, які цілком дозволяють співвіднести цей проєкт саме з тим молдовенізмом, який плекала радянська соціальна інженерія й який донині служить російському інтересу: ну по-перше, використання ідеологеми "молдовська мова", який нині можна почути з вуст хіба що Марії Захарової, по-друге, чітке проголошення сувераністського курсу, який в нинішніх геополітичних обставинах асоціюється скоріше із євроскептичними рухами на службі Кремля, аніж з ідеєю ідентичності і, по-третє, чітке проголошення досвіду євроінтеграції Угорщини для себе за взірець.

Протягом часу незалежності Молдови, обличчя молдовеністів зазнають змін, тоді як проросійський наратив, на якому базується молдовенізм і до якого вони звертаються, залишається стабільним і небезпечним. Ця незмінність викликана екзистенційною порожнечею, що була залишена після розпаду СРСР, коли народи опинилися відрізаними від своїх історичних коренів. Ця порожнеча знову й знову проявляється у вигляді нових політичних технологій, які часто виявляються успішними, оскільки вони використовують травму та глибокий прагнення бути почутим. Прагнення існувати.

Зображення: Радіо Свобода Український прикордонник на території, що межує з Придністровським регіоном Республіки Молдова в Одеській області. Інша проблема - це Придністров'я.

Це питання вказує, швидше, на явну відсутність консенсусу (а точніше - зацікавленості) в розв'язанні придністровського конфлікту, внаслідок якого виникла на кордоні з Україною так звана "Придністровська Молдавська Республіка" (ПМР), яка фактично стала музеєм молдовської ідентичності. Таким чином, ця проблема в значній мірі є наслідком першої.

Проте в цій ситуації існує ще один важливий аспект — корупційний. І варто зазначити, що Україна також внесла свій вклад у формування цієї проблеми. Проте після Революції Гідності 2014 року роль України почала змінюватися, а з початком широкомасштабної агресії Росії сприйняття Придністровського анклаву стало явно трактуватися як загроза національній безпеці.

Після 2024 року позиція Кишинева щодо регіону почала змінюватися, але в зовсім протилежному напрямку. Енергетична криза 2025 року продемонструвала, що саме Кишинів виявився першим, хто готовий прийти на допомогу Придністровʼю, запобігаючи його занепаду. Таким чином, поки Україна намагається відірватися від радянських пасток, Молдова все ще сподівається скористатися ними у своїх інтересах.

Під час інтерв'ю для LB.ua колишній віцепрем'єр Молдови з питань реінтеграції Олег Серебрян визнав цю ситуацію, і це вже не є таємницею для всіх у Молдові. На офіційному рівні Росію, звичайно, ідентифікують як агресора, аби повідомити те, що Київ хоче почути. Однак водночас, ризики, пов'язані з існуючим статус-кво в Придністров'ї, здаються багатьом непомітними, і для багатьох це, схоже, є вигідним.

Изображение: noi.md Олег Серебрян

Тож якщо так званий "молдовенізм" виступає як сурогат ідентичності, на якому можна, як на милицях, пришкандибати до наступного політичного сезону, то Придністров'я - це такий самий сурогат, але для тіньової економіки. Контрабандний анклав, із якого живляться в тому числі й автори сурогатних наративів, які підміняють політику ідентичності.

Ураган Вікторія!

Протягом років незалежності багато політичних партій, переважно проросійської спрямованості, використовували ідеї молдовської ідентичності у своїй риториці. Одним із найпомітніших прикладів цього явища став колишній президент Ігор Додон, який неодноразово звертався до даної концепції у своїх виступах.

Проте в цьому політичному сезоні "Альянс молдаванів" не займає першу позицію. Ще минулого року, під час президентських виборів, естафету "молдовенізму" перебрала на себе Вікторія Фуртуне, лідерка партії "Велика Молдова" та колишня прокурорка Антикорупційної прокуратури з досвідом роботи в двадцять років. Вона харизматична, впливова, амбітна, але водночас має зв'язки з відомою "мережею Шора", яка була причетна до масового підкупу голосів під час минулих президентських виборів.

Ця мережа діяла (і, ймовірно, досі функціонує) за моделлю фінансової піраміди: учасники не лише отримували обіцяні виплати, але й додаткові бонуси за залучення нових членів. Саме цю стратегію Росія застосовувала для маніпуляцій з голосами, зокрема на користь Фуртуне. Результати її діяльності на президентських виборах стали особливо помітними в автономному регіоні Гагаузія, де вона зайняла друге місце. У цьому регіоні з 2023 року реальна влада належить бізнесмену Ілану Шору, якого в Молдові засудили на 15 років і який зараз ховається в Москві.

Вікторія Фуртуна розпочала свою політичну кампанію в Придністров'ї, біля пам'ятника Олександру Суворову. У цей момент вона випустила білого голуба, символізуючи свої заклики до "миру". Відповідаючи на запитання в одному з інтерв'ю про вибір саме цього місця, вона просто і чітко пояснила: "А що в цьому такого? Придністров'я — це частина Молдови". Загалом, Фуртуна активно використовує наративи про славне минуле, міфологію "Великої Молдови" і висловлює територіальні претензії до України, стверджуючи, що Буджак, нині відомий як частина Одещини, є "історичною молдовською землею".

Зображення: nokta.md Вікторія Фуртуне під час зйомок рекламного відео на фоні пам'ятника Суворову.

Концепція "Великої Молдови" відображає реваншистські настрої не лише стосовно України, але й Румунії, причому саме до Румунії в першу чергу. Сучасні кордони Молдови, які вона отримала в рамках Радянського Союзу, були визначені після підписання пакту Молотова-Ріббентропа та остаточно закріплені в результаті Ясько-Кишинівської операції 1944 року, коли Червона армія вигнала румунські та німецькі війська з Бессарабії. Важливо зазначити, що Ясько-Кишинівська операція неодноразово використовувалася як сценарій для військових навчань, які Росія проводить у Придністров'ї, і останні такі навчання мали місце у червні.

Стале існування попиту на історичний реваншизм у суспільстві свідчить про наявність глибокої травми. Ця технологія формує відчуття не лише гордості за свою країну, а й створює образ героя, якому у відображенні демонструють великих предків, навіть якщо це "відображення" спотворене.

Чому ж тоді не обрати унію?

Водночас націоналістичні рухи у Молдові здебільшого засновувалися на ідеї возʼєднання з Румунією. Ця ідея має назву "уніря", що перекладається як союз. Звісно, для Росії будь-які прорумунські сентименти це крах ідеї радянської Молдови і "молдовенізму", мета якого якраз і полягає у протиставленні усьому румунському. Ідея уніонізму так і не стала за тридцять років домінантною у молдовському суспільстві й тут треба віддати належне і російській пропаганді, і внутрішньополітичній боротьбі.

Політик і історик Октавіан Цику висловив думку: "У разі падіння України, єдиним способом для Молдови зберегти свою незалежність є інтеграція з Румунією."

Фото: stiripesurse.ro

Потенціал уніонізму в Молдові досягає свого завершення, і виникає питання, чому "керівництво церкви повинно бути в Бухаресті". Влада, навіть якщо вона базується на неприродних основах, не буде віддана добровільно. Для Румунії це стало б значним досягненням, тоді як для Молдови, принаймні для значної частини населення, це означало б ще один етап глибокої екзистенційної кризи.

Таким чином, концепція унії, яка передбачає об'єднання Молдови з Румунією, залишається переважно ідеєю інтелектуальних еліт, а не приваблює широкі маси населення. Простота та зрозумілість міфу про "Велику Молдову" Фуртуне надають йому значного потенціалу як ідентифікаційного ресурсу. Як відомо, народ є джерелом влади, тому молдовенізм часто виступає як опора в складні часи. У періоди кризи він не лише є наслідком діяльності "мережі Шора", а, скоріше, ця мережа з'являється як результат впливу молдовенізму.

Провокація

Сучасна влада обрала інший підхід, представивши європейську інтеграцію як масштабний об'єднавчий проєкт. Проте за весь цей час ця стратегія не виявила своєї ефективності. Адже, зрештою, це більше політична орієнтація, ніж глибока ідентичність. Саме ця ідентичність, а не сам проєкт, повинна стати основою сили для втілення таких стратегічних прагнень.

У таких умовах покоління умовних "євроінтеграторів", навіть якщо припустити, що воно становить більшість, змушене латати всі ідентичнісні дірки цією самою ідеєю - без історичного прецеденту, без досвіду поколінь глибокого консенсусу у суспільство, яке рве на шматки за кожної нагоди.

Це, своєю чергою, створює спокусу для політичного керівництва Молдови - не вирішувати історичні колізії й, зокрема, дві головні проблеми по суті, а підштовхує укласти черговий компроміс із сурогатом. Й відкласти момент свого політичного "жертвоприношення".

Шукати істинну національну ідею та здійснювати справжню реінтеграцію країни — це складні завдання, які передбачають не лише рішучість, а й готовність до самопожертви, з усіма можливими наслідками, включаючи втрати для окремих осіб. На жаль, до такого рівня політичної відповідальності, як правило, здатні далеко не всі, і це стосується не лише Молдови.

Фото: РІА Тріумфальна арка в Кишиневі, за радянського режиму називалася Аркою Перемоги, було зедено на згадку про перемогу російської армії в російсько-турецькій війні 1828 -- 1829 рр.

Саме тому сурогат ідентичності в дусі радянського молдовенізму може знову виступити як тимчасове об'єднуюче рішення. Це здатне на певний час задовольнити екзистенційну потребу суспільства та забезпечити певну стабільність. Проте така ситуація триватиме лише до наступних виборів, коли знову виникне відчуття розгубленості та почнеться новий цикл пошуків самоідентичності.

Загрози для України

Геополітичні маневри значною мірою залежать від числа залучених політичних гравців. У цьому контексті зовнішня політика Республіки Молдова потребує виняткових навичок та делікатного балансування. Це на практиці означає, що вести переговори між двома активними сусідами — Україною та Румунією — є набагато більш складним завданням, ніж якби їх було десять.

Ситуація ускладнюється ще більше через те, що ці дві сусідні держави активно укріплюють своє стратегічне партнерство, що зменшує геополітичні можливості для Молдови, яка опинилася між ними. Таким чином, варіанти для альтернативних сценаріїв зводяться до мінімуму, залишаючи Кишинів без вибору. Навіть якщо цей єдиний шлях (проєвропейська орієнтація) повністю відповідає національним інтересам країни.

Власне у цій особливості полягає план Росії - перетворити Молдову в "червоний клин" у регіоні. Власне в цьому й полягає суб'єктність, на перший погляд "молдовенізму", який плекав Радянський союз, а нині плекає Росія.

Водночас сусідні держави - Україна та Румунія - по-різному сприймають Молдову. Для Румунії вона є частиною спільного культурного простору, територією, яку свого часу окупував Радянський Союз, своєрідною румунською "ДНР". Натомість для України Молдова тривалий час залишалася пострадянською республікою, а нині на місці цього сприйняття взагалі нічого немає.

Італійський протест у Брюсселі: Євроінтеграція Молдови за рахунок України.

Координація таких різноманітних концепцій є не лише теоретичним завданням, а й практичним викликом. Наприклад, розглянемо термін "молдовська мова". Цей вираз існує в документах і дискусіях протягом десятиліть, хоча насправді мова йдеться про ту ж румунську мову, яка була штучно відокремлена радянською соціальною інженерією з метою створення штучної ідентичності.

Протягом багатьох років формулювання "молдовська мова" вживалося в офіційному документообігу України. Румунія неодноразово закликала відмовитися від цього постколоніального маркера, але було б дивно, якби Україна зробила це до того, як свою офіційну позицію висловить сам Кишинів.

Врешті-решт, це сталося: Україна відмовилася від певного терміна після висловлювання Кишинева. У 2023 році Молдова офіційно затвердила румунську як державну мову, що викликало хвилю позитивних змін у регіоні, який в результаті фактично позбувся одного з найбільш нав'язливих символів колоніального минулого. У відносинах між Києвом і Бухарестом стало помітно більше порозуміння.

Один з провідних фігур "Альянсу молдован", Думітру Ройбу, у 2021 році висловив вимогу визнати, що румунська мова не існує.

Зображення: noi.md Думітру Ройбу

Прийняття сурогату "молдовенізму" з метою збереження влади могло б призвести до того, що Кишинів стане перешкодою в регіональній поліці, заважаючи розвитку. Хоча на перший погляд це може не здаватися катастрофічним для самої Молдови в найближчій перспективі, стратегічно це означає повільний процес деградації як в геополітичному, так і в ідентичному аспектах.

Першим викликом для України в даному контексті є потреба сформувати чітке та збалансоване розуміння ідентичнісних ініціатив у сусідній державі, а також налагодити співпрацю з ними на основі принципів добросусідства з Румунією. У цьому трикутнику (Україна - Молдова - Румунія) будь-яке нерозуміння щодо "ідентичнісної карти" Молдови може призвести до стратегічних наслідків.

Другий ризик полягає в тому, що Молдова може повернутися до риторики "нейтралітету", але не лише через проросійських проксі, а й завдяки політичним персонам, які мають вплив на ухвалення рішень. Це не є справжньою нейтральністю; скоріше, це ще один прояв "молдовенізму", що підтримує кремлівські наративи, маскуючись під "баланс". Подібна логіка, навіть на фоні формального прогресу в євроінтеграційних процесах, може призвести до ментально-політичної "придністровізації" всієї країни. Якщо цей процес отримує часткове фінансування з Росії, є великий ризик, що він стане загрозою, незважаючи на санкції ЄС. Через механізми "молдовенізму" проросійські сили пропонують суспільству зручне забуття в обмін на стабільність, дешеві товари та спрощене бачення минулого. Але рано чи пізно це "забуття" вплине і на питання європейської інтеграції.

Саме з цієї причини для України важливо сприймати питання європейської інтеграції Молдови не як самостійний процес, а як важливу стадію на шляху до Європейського Союзу. Це повинно стати складовою частиною "великого будівництва" європейського безпекового простору навколо України. Усі альтернативні або відкладені рішення можуть загрожувати цілісності цього простору та, в кінцевому підсумку, перспективам інтеграції України.