Від демонстрацій до громадянського конфлікту? Чотири з половиною можливих розвитків подій для Ірану.
Протести в Ісламській республіці тривають уже третій тиждень, і наразі важко сказати, чи вдасться владі придушити цю хвилю незадоволення жорстокими заходами. Незважаючи на велику кількість уривчастих повідомлень з місць подій, суттєвої інформації, яка б допомогла скласти повну картину, катастрофічно бракує. Минулого четверга в усій країні було відключено мобільний зв'язок та Інтернет. До вихідних уряд знайшов спосіб блокувати сигнали "Старлінків", ймовірно, використовуючи російське обладнання для радіоелектронної боротьби та китайські технології. Якщо підтвердиться інформація про успішність цього масованого глушіння супутникового сигналу, це може стати серйозним сигналом тривоги для багатьох країн, від України до Тайваню.
Зіткнення протестувальників із силовиками на вулицях десятків іранських міст стають дедалі запеклішими. На багатьох відео, що зафіксували розгін мітингувальників, чутно не просто поодинокі постріли, а інтенсивну стрілянину з автоматичної зброї. До придушення протестів залучено й армію.
Інформація про кількість жертв значно варіюється. Згідно з даними Новинного агентства правозахисних активістів (HRANA), на неділю було зафіксовано понад п'ятсот загиблих та більше десяти тисяч затриманих. Ці цифри варто вважати лише мінімальними: волонтери HRANA працюють над перевіркою кожного звіту. Справжня кількість жертв може виявитися набагато більшою.
Показовим є те, що, згідно з даними правозахисників, серед убитих -- майже пів сотні силовиків. Пов'язане з Корпусом вартових ісламської революції (КВІР) новинне агентство "Таснім" оприлюднило список більш як сотні загиблих співробітників поліції, КВІР і пов'язаних з останнім воєнізованих формувань "басидж". Такі повідомлення, вочевидь, виконують пропагандистську функцію. Режим заперечує мирний характер протестів і прагне легітимувати застосування сили щодо демонстрантів. Однак опублікований перелік може відповідати дійсності. В іранських Telegram-каналах чимало відеосвідчень того, що протестувальникам іноді вдається руками, ногами й підручними засобами виплеснути свій гнів на неповоротких співробітників репресивних органів.
Трапляються й кадри, на яких високі чоловіки в цивільному, котрі нападають на мітингувальників, кричать арабською (й одержують фізичну відсіч). Як видно, це учасники лояльних до режиму груп з Іраку й, можливо, Лівану. Незрозуміло, наскільки масово влада залучила іноземних бойовиків для придушення протесту. Навіть поодинокі такі випадки набувають широкого резонансу, оскільки є для опонентів режиму наочним підтвердженням того, що в самій країні в аятол достатньої підтримки немає. Влада, щоправда, спробувала організувати зустрічні мітинги своїх прихильників. Спостерігачі стверджують, що їх масштаб виявився значно меншим, аніж у протестних виступів, попри те, що учасників зганяли із застосуванням адміністративного ресурсу. Так, повідомляли, що бюджетників примушували брати участь у демонстраціях підтримки влади під загрозою звільнення.
Незважаючи на великий масштаб протестного руху, його істотною вадою є відсутність чітко визначеного лідерства, як особистісного, так і інституційного. Ситуація в країні така, що організованих опозиційних політичних структур немає. Лише в деяких регіонах, де проживають національні та релігійні меншини, місцеві неформальні авторитети можуть мати певний вплив, і іноді існують підпільні організації, які раніше займалися контрабандою. За межами вже сформованих невеликих груп протестувальникам надзвичайно складно координувати свої дії та узгоджувати вимоги, особливо в умовах обмеженого зв’язку.
У цій ситуації несподіваної для багатьох спостерігачів ваги набув голос спадкоємного принца, сина останнього шаха Рези Пехлеві. Минулого тижня люди виходили на площі тоді, коли до цього закликав принц. Його звернення надихають протестувальників, які скандують монархічні гасла й підіймають державний прапор Ірану шахських часів. Наявність за кордоном авторитетного представника протестувальників, який є вільним у своїх висловлюваннях і здатний комунікувати із зовнішнім світом, може допомогти протестному руху. Однак слід розуміти, що спадкоємець престолу став символічним лідером протесту не через популярність монархічної ідеї в іранського народу, а лише через брак широковідомих публічних лідерів протестів на місцях.
Нині ніхто не може сказати, як розвиватимуться події. Однак можна приблизно окреслити можливі варіанти.
Перший сценарій, який має песимістичний характер, передбачає, що протести закінчаться кривавими наслідками.
Чи можуть жорстокі репресії примусити незадоволених зупинити свої маніфестації? Іранці не належать до тих, хто тікає, почувши постріли. Ще з 1979 року існує вислів "кров мучеників – паливо революції". У іранському суспільстві, значною мірою під впливом шиїтського світогляду, панує культ жертовності. Проте раніше режиму неодноразово вдавалося придушити протестну активність через масові вбивства й ще більші прояви громадського невдоволення. Схоже, що нинішня влада обрала аналогічну стратегію. Тут йдеться не лише про розстріли на вулицях, а й про публічні страти "терористів". На найближчу середу заплановані перші виконання смертних вироків протестувальників, які були винесені в рамках прискореного судового процесу. Це яскравий приклад державного терору, спрямованого на залякування народу.
У ситуації, коли у протестуючих відсутні стабільні організаційні структури для забезпечення ефективного опору репресивним силам, сценарій жорстокого придушення протестів залишається цілком імовірним. Безумовно, ті причини, які спонукали людей виходити на вулиці, не можуть бути усунені через репресії. Без зміни політичного курсу режим не зможе вирішити економічні проблеми. Проте історія таких країн, як Куба та Північна Корея, демонструє, що авторитарні режими здатні зберігати свою владу роками, незважаючи на серйозну деградацію життєво важливих економічних інститутів.
Якщо протестувальники продемонструють не лише витривалість, а й готовність протистояти представникам влади, це може призвести до подальшого загострення насильства з обох сторін. У випадку, якщо в окремих містах армійські частини або, принаймні, місцева поліція стануть на бік народу, враховуючи нестачу ресурсів у репресивних органах, повстанці матимуть можливість закріпитися на певній території.
Другий можливий сценарій передбачає, що країна потрапить у спіраль громадянського конфлікту. Для повсталих цей варіант матиме шанси на успіх лише в разі, якщо вони отримають значну зовнішню підтримку. Проте цей розвиток подій виглядає менш ймовірним у порівнянні з першим. Крім того, його не можна вважати оптимістичним. Громадянська війна в такій складній державі, як Іран, може виявитися тривалою та кривавою, і зовсім не гарантовано, що в результаті вона призведе до демократичних змін.
Третій сценарій враховує можливість суттєвого зовнішнього втручання, здатного ослабити або навіть знищити режим аятол. Дональд Трамп нещодавно зробив кілька резонансних заяв, які проте важко вважати чітким вираженням наміру. Операція в Каракасі, безумовно, викликала оптимізм у тих, хто сподівається на зміни в Тегерані. Однак успіх таких дій залежить від ретельної підготовки. У випадку Венесуели цей процес тривав півроку. В Ірані ситуація не буде менш складною. Незважаючи на високий рівень корупції та постійну активність розвідки, яка не припинялася після червневої війни, очевидно, що керівництво Ісламської республіки, стривожене глибоким проникненням ворожих агентів у структури безпеки, вжило заходів. Можливо, більшість звинувачень у шпигунстві в останні місяці не мали під собою реальних підстав, але не можна виключати, що активна діяльність іранських спецслужб все ж принесла певні результати.
Водночас прості ракетні та бомбові удари по військових об'єктах, а також по політичному керівництву країни навряд чи здатні призвести до падіння режиму. Більше того, у червні, під час активних бойових дій, акції протесту, які набирали обертів напередодні війни, раптово припинилися. Зовнішня агресія може стати для влади підтвердженням того, що "бунтівники" та "терористи" діють під керівництвом з-за кордону. Це відкриває для режиму можливість запровадження надзвичайних заходів проти опозиції і може відштовхнути від крайньої частини протестувальників більшість звичайних учасників мітингів. Важливо пам'ятати, що основою нинішньої хвилі протестів є економічні причини. Необхідно враховувати, що торговці на базарах Тегерана можуть не бажати, аби їх сприймали як агентів американської інтервенції чи ізраїльських шпигунів.
Не виключено, що у президента США є несподіваний ас у рукаві, який здатен вразити всіх нас. Крім того, як ми вже згадували, зовнішня підтримка, зокрема повітряне прикриття, стане вкрай важливою, якщо вуличні заворушення перетворяться на громадянську війну. У будь-якому випадку, інтервенція може мати значний вплив, але лише в тому разі, якщо протести триватимуть тривалий час.
Найбільш перспективним виглядає четвертий сценарій, у якому частина еліт переходить на бік народу. Влада в Ірані зовсім не є однорідною. Для деяких, хто має рішучість та амбіції, можливість отримати підтримку протестувальників може стати спокусливою, щоб кинути виклик старому Рахбару (Верховному керівнику). Проте наразі не з’явився жоден настільки сміливий лідер. Припущення, що президент Масуд Пезешкіан може стати таким, виявилося помилковим. Незважаючи на його відносно конструктивну риторику, він відкрито підтримав жорсткі дії проти "бунтівників".
Варіант "іранської перебудови" виглядає то ймовірнішим, що, як зазначалося вище, без політичних змін країні просто неможливо вийти з глухого соціально-економічного кута, куди завело її чинне керівництво. Та наразі важко оцінити шанси на те, що саме нинішні протести стануть поштовхом, який зробить неминучими системні зміни в країні.
