Фінальна сутичка Качинського: які виклики стоять перед колишньою правлячою партією Польщі та її керівником.
Лідер "ПіС" прагне усунути Туска та його команду.
За словами експертів з політики, і багато поляків поділяють цю думку, в Польщі існують два основні політичні діячі: Дональд Туск та Ярослав Качинський.
Саме ці групи вже протягом двох десятиліть формують політичний ландшафт Польщі.
На сьогоднішній день лідерство належить Туску, який став главою уряду після парламентських виборів 2023 року.
Замість цього, Качинський обіймав посаду прем'єр-міністра лише трохи більше року, розпочинаючи в 2006 році, але як керівник правих сил він тричі здобував перемогу на парламентських виборах (зокрема, чотири рази, оскільки у 2023 році його партія також святкувала успіх, хоча й не змогла зберегти владу).
Партія "Право і справедливість" (ПіС) під керуванням Качинського правила в 2005-2007 і в 2015-2023 роках.
Крім того, Ярослав Качинський привів до президентської резиденції двох політичних фігур: свого брата-близнюка Леха Качинського та Анджея Дуду. Саме Ярослав був рушійною силою в розвитку партії "ПіС", вдосконалюючи її ідеологічні засади, протистоячи внутрішнім опонентам і формуючи основні напрямки польської консервативної правиці.
Однак сьогодні Качинський зіткнувся з серйозним випробуванням.
Він має забезпечити порятунок партії та закріпити її місце в польському політичному ландшафті.
А це буде непросто, бо суспільні настрої змінюються й розкол на політичній сцені, що існує вже два десятиліття, у багатьох викликає невдоволення.
Саме тому стільки всього буде визначатися в результаті майбутніх президентських виборів.
Нещодавно Ярослав Качинський розмістив на паркані свого будинку у варшавському районі Жолібож білборд зображення кандидата в президенти від "Партії Право і Справедливість" Кароля Навроцького.
На афіші вказано, що кандидата підтримує "ПіС", хоча раніше Навроцький настійно запевняв, що він є безпартійним кандидатом від громадськості.
Качинський ставить усе на одну карту - і це карта Навроцького. Саме лідеру "Права і справедливости" належить ідея висунути кандидатом від правиці голову Інституту національної пам'яті.
У минулому році голова "ПіС" висловив свою думку про те, яким має бути його ідеальний кандидат на пост президента. Він описав його як високого, стрункого чоловіка, який володіє іноземними мовами і є сім'янином. Журналісти з іронією зазначали, що в цьому образі Качинський виявив власні комплекси, адже сам він не відповідає цьому ідеалу: його зріст невеликий, мовними навичками не володіє, а також не має родини.
Навроцький є спробою повторити успішний експеримент восьмирічної давнини з Анджеєм Дудою, але спробою набагато сміливішою.
У 2015 році, коли Качинський "створював" Анджея Дуду, чимало досвідчених спостерігачів політичного життя ставили питання, чому він наважується на такий ризик, обираючи маловідомого, відносно молодого та недостатньо досвідченого політика.
Дуда, проте, двічі здобував перемоги на виборах і виявив себе як вмілий оратор. Він мав значний політичний досвід: брав участь у різних виборчих кампаніях, працював депутатом Європейського парламенту, а також займав важливу позицію в адміністрації президента Леха Качинського.
Можливо, Дуда і не був широко відомий, але все ж обізнаний із політичною роботою.
Навроцький не володіє таким досвідом. Він прагне повторити успіх "Дуди на біс", проте йому не вистачає певних вроджених якостей і уміння привертати увагу менш активних політично виборців.
Отже, всередині партії "ПіС" існує чимало опонентів цієї кандидатури, з колишнім прем'єр-міністром Матеушем Моравецьким на передньому плані.
Більше того, можливо, що навіть Качинський не має повної віри в успіх Навроцького. Насправді ж, він покладав усю свою довіру лише на одного президента - свого брата Леха.
Анджей Дуда не виправдав очікувань Качинського.
Ніхто не може заперечити, що взаємини між лідером "ПіС" і президентом залишаються досить напруженими.
Качинський майже не спілкується з Дудою. Його турбує надмірна самостійність президента у проведенні політики, співпраця з урядом Туска в законодавчих питаннях, а також затримка судових реформ, які були ініційовані під час правління "ПіС".
Також у колі Дуди з'явився Марчин Масталерек, який зайняв позицію секретаря адміністрації президента. Деякі представники правих сил вважають його видатним політтехнологом і стратегом, але у нього є очевидна неприязнь до Качинського, яка є взаємною.
Саме Масталерек заявив, що задля блага "ПіС" Качинський повинен відійти від керування. І саме він сьогодні разом із представниками ще більш праворадикальної й націоналістичної "Конфедерації" планує створити нову правицю на руїнах "ПіС".
На самому початку, коли тільки сформувалися дві партії - "Громадянська платформа" (ГП) та "Право і справедливість", вони ледь не почали правити разом.
Перед парламентськими виборами 2005 року існувала поширена думка, що "ГП" і "ПіС" сформують коаліцію. Проте наприкінці виборчої кампанії Дональд Туск почав активно атакувати "ПіС". Можливо, його метою було ослабити потенційного партнера по коаліції, або ж він сподівався випередити "ПіС" на виборах.
Так чи інакше, але Туск продовжував активно критикувати партію Качинського. Дворічне правління "ПіС" лише посилило цю напругу.
У 2007 році, під час відомих теледебатів напередодні чергових дострокових виборів до Сейму, Дональд Туск завдав нищівного удару Ярославу Качинському. Разом із партією "Громадянська платформа" він здобув перемогу на виборах і протягом восьми років утримував контроль над державними справами.
Від травми, отриманої на тих програних виборах, Качинський не оговтався й досі. Тоді й відбувся глибокий розкол: протистояння "ГП" і "ПіС" стало особистим конфліктом двох суперників, що зійшлися в смертельному поєдинку.
У ході виборчої кампанії прихильники Качинського звинувачували Туска в тому, що його дідусь під час Другої світової війни служив у вермахті. У відповідь, медіа, пов'язані з "ГП", висміювали братів Качинських.
Емоції, що супроводжували це протистояння, іноді виходили за межі звичної політичної конфронтації, перетворюючись на майже метафізичну ворожнечу. Цю трансформацію спричинила трагедія, що сталася 10 квітня 2010 року.
Смоленська трагедія стала ключовим моментом у житті Ярослава Качинського.
Він втратив брата, з яким був дуже тісно пов'язаний. Водночас він втратив своє політичне альтер его.
Хоча Ярослав мав природний хист до політики, його не цікавила сама влада. Він надавав перевагу закулісній діяльності, ставши своєрідним деміургом, що формує політичний ландшафт правого спектру Польщі. Його метою було створення потужної альтернативи тій частині антикомуністичної "Солідарності", яка, на думку Качинського, зраджувала свої принципи і укладала угоди з представниками колишнього комуністичного режиму після його падіння.
Ярослав плів інтриги, знищував суперників і будував партію "Право і справедливість". Натомість справою Леха було обіймати посади. Він був генеральним прокурором, мером Варшави й врешті-решт - президентом.
Коли 2010 року Лех Качинський загинув у авіатрощі Ту-154M під Смоленськом, померла також частина Ярослава Качинського. Відтоді культивувався міф про смоленську змову, зраду Дональда Туска, який у той час був прем'єром, про те, що Туск хотів приховати російський замах на президента Польщі, а навіть вступив у змову з Путіним.
Смоленський міф по-іншому окреслив поняття "ПіС" та позицію Качинського. Відтоді, керівництво партії "Право і справедливість" стало не лише прагненням вибудувати сильну і стабільну політичну силу, а й бажанням повернути втрачене, а також наміром ліквідувати оточення Туска, яке представляє ліберальний центр.
Всі ті елементи, які потім з'явилися у риториці Качинського, а саме його словесні атаки на Туска (зокрема, звинувачення у служінні інтересам Німеччини та Росії та подібні висловлювання), були лише відображенням емоцій, що виникли внаслідок Смоленської катастрофи та смерті його брата.
Над політичною силою Качинського нависають похмурі перспективи.
Після успіху Дональда Туска настала пора підбиття підсумків за часи владарювання Качинського та його оточення. Прокуратура, спецслужби та парламентські комісії займаються розслідуванням багатьох скандальних справ.
У слідчому ізоляторі вже перебуває депутат Даріуш Матецький. Тим часом, у Лондоні під домашнім арештом дожидає екстрадиції колишній очільник Урядової агенції стратегічних резервів Міхал Кучмеровський. Ще один депутат, Марчин Романовський, втік до Угорщини, де його захищає від екстрадиції друг "Партії прав і справедливості" Віктор Орбан.
Це лише деякі ниточки найгучніших корупційних скандалів, які дедалі більше послаблюють партію Качинського, втягуючи її в нові й нові слідства й судові процеси.
Це також результат політики Качинського часів його правління.
Хоча сам Качинський жив досить скромно, здавалося, гроші для нього не важливі, і все ж він розумів, що в тисяч партійних діячів і союзників "ПіС" - великі апетити. А тому він дозволив своїм людям набивати кишені, коли ті очолювали всі державні установи.
Багато з них не обмежилися лише комфортними державними посадами і почали переслідувати сумнівні інтереси на межі держави та бізнесу.
Навіть у той час, коли "ПіС" безперервно перемагав на виборах і отримав повний контроль після 2015 року, Качинський не зосередив всю цю реальну владу у своїх руках. Він лише скористався можливістю зайняти пост віцепрем'єра на певний період.
Для нього був сформований урядовий Комітет з питань національної безпеки та оборони, який він очолив. Це мало на меті продемонструвати уявлення про владу, що володіє сильною рукою.
Власне, для Качинського його робочий кабінет у партійному офісі на Новогродській вулиці завжди мав більшу цінність, ніж офіси уряду. Він надавав перевагу управлінню партією, боротьбі за її процвітання і підготовці до майбутнього реваншу проти Туска.
Бо як це не парадоксально, Качинський, схоже, краще почувається в опозиції, ніж у владі. Звичайно, прагнення до влади - мета лідера "ПіС", але, здається, сама боротьба його захоплює більше, ніж перемога.
Тільки-от сьогодні найгрізнішою темною хмарою над "Правом і справедливістю" є не розслідування корупційних скандалів.
На горизонті виникла нова серйозна небезпека: ультраправі суперники з "Конфедерації".
Коли популярність кандидата в президенти від "Конфедерації" Славоміра Менцена раптово зросла і почала загрожувати позиціям Кароля Навроцького, у "ПіС" почалася паніка.
Згідно з останніми результатами опитувань, Менцен отримує 12-15% підтримки, що свідчить про зниження його рейтингів. Це, в свою чергу, зменшує ймовірність того, що до другого туру потрапить кандидат від "Конфедерації", а не від "ПіС".
Однак Качинський не може не бачити, що "Конфедерація" виросла у стабільного й сильного суперника "ПіС", популярного серед молоді, яскравого й більш радикального.
Тепер новою, а можливо, останньою місією Качинського буде відбудова монополії "ПіС" у правому крилі.
публіцист, журналіст порталу Biełsat
