"Я прийшов до одного висновку." Ігор Кондратюк ділиться своїми думками щодо несподіваного завершення конфлікту на мільйони з Козловським, кумом-телезіркою в Росії, а також про листи від Марченко.

Ігор Кондратюк – це один із найвідоміших продюсерів у світі шоу-бізнесу та телеведучий, який вже близько 40 років активно залучений в українське телебачення. За його власними словами, сьогодні він обирає, які інтерв'ю давати, з особливою обережністю.

У бесіді з OBOZ.UA він поділився своїми емоціями після тривалого конфлікту зі співаком Віталієм Козловським, а також розповів про свої нинішні стосунки з іншими колишніми підопічними, зокрема з Наталією Валевською, чиї пісні також були під його продюсерським крилом. Він також згадав про свого кума, відомого російського телеведучого Андрія Козлова, з яким не підтримує зв'язків з початку війни. Крім того, він поділився деякими аспектами свого сімейного життя.

- Ігорю, наша розмова відкладалася через вашу поїздку до США на випускний доньки (Поліна отримала ступінь бакалавра зі спеціальності Aerospace Engineering в Arizona State University. - Ред.), що стала дипломованою фахівчинею з космічної інженерії. У тому, що вона обрала саме цей напрям, чия заслуга?

- У мене, як відомо, троє дітей, але лише донька пішла в цьому напрямку. Я три роки вчився на астрономії в університеті Шевченка, потім перевівся на загальну фізику і закінчив у результаті кафедру оптики твердого тіла. У школі вчитель фізики дозволяв мені забирати шкільний телескоп додому, і я захворів астрономією. А на якусь річницю "Караоке на Майдані" знімальна група програми подарувала мені телескоп. З того часу ми з доцею періодично дивилися на небо. Говорили багато про зорі, передивлялися документальні фільми на кшталт прекрасного серіалу каналу Discovery "Крізь кротову нору з Морганом Фріменом". Що саме надихнуло Поліну на вибір професії, я не знаю, краще спитати у неї. Дочка навчається на "відмінно", сильна риса її характеру - любов до навчання. І у школі, і в університеті вона максималістка.

- Розкажіть про своїх синів. Де вони зараз?

Старший син, Сергій, нині проходить службу в 46-й окремій десантно-штурмовій бригаді, куди вступив добровільно в вересні 2023 року. Молодший син поки що не в армії і займається роботою. Це все, що можу розповісти про них.

У попередньому інтерв'ю для нашого видання ви згадували, що маєте змогу зустрічатися з вашою дочкою лише двічі на рік. Ви відвідуєте її влітку, часто напередодні її дня народження, а вона повертається додому на новорічні свята.

- Так, зазвичай наша поїздка відбувається в серпні, перед новим навчальним роком, але зараз закінчився четвертий рік її навчання в коледжі, вона випустилася - ми дуже хотіли розділити з нею цю радість. Але вже відбули, так би мовити, свою поїздку до неї цьогоріч. Тепер чекатимемо її на Новий рік.

- Які у вас враження від Америки? Що говорять там про Україну?

Мені склалося враження, що ставлення до нас залишилося незмінним. Коли згадуєш, звідки ти, люди піднімають великий палець і кажуть: "Україна - смілива країна". Протягом цих років я не відчув жодної негативної реакції, особливо під час повномасштабного вторгнення. У 2022 році, коли ми перетинали кордон, працівник міграційної служби сказав мені та моїй дружині: "Ми за вас". На мою думку, більшість американців ставляться до нас з позитивом. Наша донька навчається у Фініксі, столиці Арізони. Хоча на останніх президентських виборах тут перемогли республіканці, я хочу підкреслити, що ми тільки чули добрі відгуки про себе.

З кожним роком у Сполучених Штатах російська мова стає все менш помітною. Можливо, це лише наше враження, але, скоріше за все, це не так. Схоже, що Америка поступово позбавляється російського впливу. Однак важко спрогнозувати, як довго триватиме така ситуація.

Коли нещодавно спостерігали за публічною дискусією між Ілоном Маском, засновником SpaceX, та президентом США Дональдом Трампом, які емоції це викликало?

- Я жахнувся, коли Маск почав погрожувати вивести з експлуатації космічний корабель Dragon, який зараз є найбільшою гарантією виживання Міжнародної космічної станції. Це щось дуже дивне, але, з іншого боку, друге правління Трампа - це щось незбагненне, якась дичина. Його висловлювання, поведінка - все це дедалі більше скидається на політичний маразм. Мимоволі напрошується думка, що він, вибачте, скочується в деменцію. І це абсолютно негідно такої великої країни, як Сполучені Штати Америки.

На жаль, для нас це може мати серйозні негативні наслідки, особливо в ситуації з військовою підтримкою, яка вже й так перебуває в непростому становищі. Я не стверджую, що українське керівництво є бездоганним чи що ми ідеально здійснюємо міжнародну політику. Але те, що заявляє Трамп, звучить просто абсурдно: спочатку йдеться про Гренландію, наче США мають намір її "придбати". Потім він говорить про Путіна, називаючи його "хорошим хлопцем", з яким, мовляв, можна вести конструктивні переговори, оскільки "він прагне миру". Це такі безглузді висловлювання, що важко навіть їх коментувати.

Нас це не стосувалося, але коли їхали в США, чув інформацію, що людей, що вперше в'їжджають до Сполучених Штатів, просять перевірити та почистити соціальні мережі від критичних висловлювань на адресу Трампа. Не знаю конкретних випадків, коли когось зупиняли чи повертали назад, але така інформація має місце. Навіть якщо це лише чутки, сам факт їх існування тривожить. Це може свідчити про зростання чутливості американської влади до публічної критики, особливо в контексті змін політичного курсу. Думка, що людину можуть перевіряти на лояльність ще до перетину кордону - таке більше нагадує практики тоталітарних режимів, а не країни, яка століттями асоціювалася зі свободою слова.

Сподіваюся, що жорстка імміграційна політика адміністрації Дональда Трампа не вплине на українців.

Відомо, що в США зараз мешкають деякі з ваших колишніх колег, зокрема Юрій Нікітін, з яким ви раніше працювали над продюсуванням гурту "Авіатор", а також Влад Яма, з яким вас об'єднує спільна участь у шоу "Україна має талант". Чи мали ви можливість зустрітися чи поспілкуватися з ними?

- Ні, не бачився, не зустрічався, не перетинався - у мене не було такої мети. Два попередні роки я їздив в Америку з благодійними "Караоке на Майдані", зокрема був і в Маямі, але ні з ким із наших медіаперсон не перетинався.

Ваш проект "Караоке на Майдані" — це надзвичайно популярне шоу, яке успішно виходило в ефір протягом двох десятиліть. Ви колись згадували, що існує ймовірність його повернення. Чи можна сподіватися на таку можливість сьогодні?

Телевізійне шоу "Караоке на Майдані" не відбудеться в умовах війни, але заплановано кілька благодійних заходів. Цього року, як і минулого, проходитиме фестиваль "Покоління", в рамках якого в трьох містах – Львові, Дніпрі та Києві – відбудеться благодійна версія "Караоке на Майдані". Як фестиваль, так і моє "Караоке..." матимуть на меті зібрати кошти для 3-ї штурмової бригади.

А от як регулярне телешоу - такого не буде. "Караоке на Майдані" - це передача про талановитих людей та легкий, безтурботний настрій на вулицях. А такий настрій просто неможливий під час війни - у будь-якому місті. Чи на моїй рідній Херсонщині, яка жорстко обстрілюється, чи у відносно спокійному Закарпатті. Тому я не планую повертати шоу, і, сподіваюся, ніхто інший - також. Окрім того, я принципово відмовляюся брати участь у будь-яких розважальних програмах. Я взагалі не сприймаю розважальне телебачення зараз. Можете назвати це старістю чи чимось іншим - мені байдуже. Під час війни мені таке не заходить.

Я впевнений, що ви уважно слідкуєте за більшістю акаунтів, присвячених Херсонщині. Поділіться, будь ласка, вашими спостереженнями: як, на вашу думку, наразі живуть мешканці в умовах окупації?

Нещодавно в одній із соціальних мереж хтось висловив думку, що окупація — це свідомий вибір. Мовляв, кожен, хто цього хотів, міг залишити територію. Але я не можу з цим погодитися. Особливо коли йдеться про людей похилого віку, для яких залишити все, що вони створювали протягом свого життя, є надзвичайно важким рішенням. Це не вибір — це справжня трагедія. Як же зараз живуть люди? Вони щоденно стикаються з психологічним тиском. Навіть за відсутності фізичних переслідувань, прогулянка вулицями супроводжується видінням триколорів, окупаційних військ та чужої поліції, яка не була запрошена. Для мене така реальність була б абсолютно неприйнятною. Я б точно обрав евакуацію, адже не можу уявити, як можна жити під контролем ворога. Я достатньо свідомий українець, щоб усвідомлювати, що протягом століть Україна зазнавала жорстоких антиукраїнських дій з боку Російської імперії.

Щодо моїх родичів на окупованій території, я не підтримую з ними зв'язок. Моя мама спілкується лише з тими, хто залишився поряд. Їхнє життя складається по-різному: деякі втратили роботу, інші продовжують працювати. Серед них немає колаборантів — зазвичай вони зайняті на другорядних посадах. Якщо, наприклад, людина була електриком і далі працює за спеціальністю, я не вважаю це зрадою.

Чи спілкувалися ви останнім часом з вашим кумом, російським телеведучим Андрієм Козловим, з яким ви брали участь у телевізійному клубі "Що? Де? Коли?"? Під час підготовки до інтерв'ю я була вражена дізнатися, що його рідне місто – Луганськ.

Ні, у мене не було жодних зв’язків з ним. Так, він дійсно родом з Луганська, але виріс у Маріуполі, де після навчання викладав на кафедрі хімії в Приазовському університеті. Мене щиро вразило, що бомбардування його рідного міста не залишили на ньому жодного сліду. Здається, багато росіян, яких я колись вважав друзями, просто адаптувалися до нових умов — і це їм вигідно. Їхнє мовчання дозволяє продовжувати робити телевізійні проекти, отримувати фінансування та підтримувати комфортний спосіб життя. Я не такий наївний, щоб вірити, що вони не усвідомлюють, що є співучасниками злочинів, подібно до російських військових, які принесли терор у Бучу, Маріуполь та інші українські міста і села.

Проте, що я можу зробити? Дзвонити їм і повторювати: "Ай-яй-яй"? Це абсолютно безглуздо. Нехай їм судить Бог. Я для себе вже визначив, що вони — свідомі прихильники рашизму. Особливо це стосується мого колишнього друга та кума Андрія Козлова. Сьогодні для мене не існує терміна "гідний росіянин". Хіба що до нього можна віднести військових з Легіону "Свободная Россия", які борються на стороні України проти загарбників, або тих, хто підтримує ЗСУ фінансово. Всі інші — ні. Назвати їх добрими у мене не підніметься рука.

- Коли ми з вами домовлялися про розмову, ви мимохідь зауважили, що принципово не даєте інтерв'ю деяким телеканалам - на знак протесту проти формату та змісту телемарафону. Чому для вас це настільки принципова позиція?

Я не дивлюсь телемарафон з трьох основних причин. По-перше, я рішуче заперечую проти дій влади, яка фактично закрила опозиційні телеканали. Це було свідоме рішення, що викликало обурення серед багатьох свідомих громадян. Зокрема, мова йде про "5 канал", "Прямий" та "Еспресо". Це дійсно ганебний крок. По-друге, незалежні моніторинги показують, що на каналах телемарафону практично не з'являються представники опозиції. Це стосується тих, хто раніше очолював країну і, на мою думку, робив це значно ефективніше за теперішніх керівників. Вони мають підтримку 25% виборців, яких чинна влада, схоже, ігнорує.

Відсутність дискусії - це свідома позиція влади. Бо ті, хто сьогодні в центрі ухвалення рішень, просто не люблять опонентів. Це така мініверсія авторитаризму: маленькі неосвічені наполеончики в дії. По-третє, мене обурює сам принцип фінансування марафону. Держава витрачає великі гроші на контент, який створюють приватні канали. Якщо приватник хоче робити новини під час повномасштабної війни - будь ласка. Але за власний кошт. Проте наразі цього не відбувається.

Я вважаю, що телемарафон є інформаційно обмеженим. Це серйозна проблема, адже в нашій країні живе безліч людей з критичним мисленням та вищою освітою. Вони спостерігають за складною ситуацією в управлінні державою і помічають, що не завжди керівництво є компетентним. Коли з інформаційного простору усувається будь-яка альтернатива, це виглядає як зневага до глядачів. Тому я ухиляюся від інтерв'ю з каналами, які беруть участь у телемарафоні (хоча іноді роблю винятки для суспільного мовлення - телеканалу "Суспільне"). Спочатку, у перші місяці повномасштабної агресії, я погоджувався на співпрацю. Але згодом усвідомив, що маю право висловлювати власну думку і не маю наміру її приховувати.

- Ігорю, не можу не запитати в контексті останніх подій про Віталія Козловського. Для вас стало несподіванкою, що він раптом вирішив розрахуватися з усіма боргами перед вами?

- Так, для мене це було трохи неочікувано. Але, слава Богу, до Козловського повернувся розум. Вирішив розрахуватися - слава Богу. І перепросити, що взагалі створив цю ідіотську ситуацію. Тема закрита, я не хочу про неї і про нього більше говорити. І обговорювати думки інших людей про перебіг подій.

Ви маєте на увазі висловлювання продюсера Михайла Ясинського, що ваш публічний конфлікт сприяв Козловському та відкрив нові можливості в його кар'єрі?

- І його також. Для мене ситуація з Козловським закінчилася ще у 2012 році, коли він ухвалив рішення піти.

А що, якби він звернувся до вас з пропозицією відновити ваші стосунки? Чи були б ви згодні?

- Є такий вислів: "Життя не варто витрачати на невдячних людей". Я можу підписатися під цими словами.

Чи зустрічали ви українські версії його пісень?

Ні, не спостерігав і не чув.

- На вашу думку, яким буде його творче майбутнє?

- Таким, як він його уявить. Єдине, на що можу звернути увагу, це те, що ми виконали чудову роботу. Я маю на увазі класичні хіти Козловського. Але ще раз підкреслюю: обговорювати його сучасну діяльність мені не цікаво.

Після того, як закінчилися судові розгляди з Віталієм Козловським, ми мали можливість поспілкуватися наодинці. Ви тоді висловлювали сподівання, що він публічно вибачиться за свої звинувачення у тому, що ви нібито "переховуєте" своїх синів від призову.

Коли він висловив припущення, що я "сховав" своїх синів, це викликало щире обурення у Сергія. Він тоді сказав мені: "Яка нісенітниця! Чому він таке говорить?". Тому я наполягав на тому, щоб Козловський вибачився, хоча б за образу мого старшого сина. Є просте правило: ніколи не висловлюй те, про що не маєш достовірної інформації.

А ви коли-небудь звертали увагу на переклади пісень Наталії Валевської, яку також продюсували раніше? Здається, що деякі з її композицій теж були під вашим контролем?

- Деякі - так. Але ситуація з Валевською була іншою - я передав їм права на багато пісень. До речі, обіцяв Наталці, що коли приїду з Америки, ми з нею зустрінемося і нарешті узгодимо деякі речі. Свого часу її тодішній чоловік Володя Пригладь, який був її продюсером, фактично забрав усі права. Потім вони розійшлися. Зараз Володя служить у ЗСУ.

- Справді? Не знала цього.

Так, він на службі, і, якщо не помиляюся, з самого початку повномасштабного вторгнення. Після їхнього розставання він залишив Наталці своє творче спадщину, але зараз нам потрібно узгодити деякі контрактні моменти щодо певних пісень. Що стосується перекладу пісень, поки що я не почув нічого з цього приводу.

Чи підтримуєте ви зараз добрі стосунки з Валевською?

Після нашого творчого розставання ми змогли уникнути конфліктів і сварок. Навіть із Козловським обійшлося без скандалів - він просто піддався впливу зіркової хвороби, що виявилося його помилкою. Це був єдиний випадок серед усіх артистів, з якими я працював - скоріше виняток, а не правило. Іноді спілкуюсь з хлопцями з "Авіатора", особливо з Пашею Табаковим. Він продовжує творити, пише нові пісні. Було кілька важких моментів зі здоров'ям, але в цілому він активний - разом із дружиною веде центр творчості, здається, це вокальна студія Павла Табакова. Вони займаються створенням мюзиклів, і, наскільки знаю, вже представили дві постановки. Його донька також брала участь у польському "Голосі".

Чи мали ви можливість побачити цьогорічне Євробачення? Яке враження справив на вас виступ музичного колективу Ziferblat, який, як відомо, не раз піддавався критиці під час шоу "Х-фактор" кілька років тому?

Це перше Євробачення, яке я пропустив з моменту, коли Україна почала брати в ньому участь. Причина в тому, що я перебував у США, де різниця в часі становила 10 годин. Вітаю Ziferblat з чудовим результатом у фіналі! Якими вони були, коли я вперше їх побачив? По-перше, молодими. А по-друге, на мій погляд, тоді їх виступ виглядав досить дивно (гурт брав участь у музичному талант-шоу в 2019 році, де виконали пісню "Уночі", і один із членів журі, Ігор Кондратюк, назвав це "чортішо" - ред.). У порівнянні з іншими артистами того дня, вони мені не сподобалися. І я не відмовляюся від своїх слів, адже як член журі мав право висловлювати свою думку. Саме так я їх і оцінив.

Не секрет, що з моменту повномасштабного вторгнення в Україні в індустрії розваг відбулися значні зміни. Деякі артисти, які ще нещодавно були на вершині слави, тепер згадуються не так часто, тоді як нові обличчя здобули швидку популярність. Які сучасні зірки вам особисто подобаються?

- Шоу-бізнес став стовідсотково українським - і за це не можна не радіти. На жаль, це сталося пізніше, ніж могло відбутися. І на жаль, під дією зовнішнього фактора, а не природно. Але таки сталося. Але, що стосується загалом українського музичного простору - він прекрасний у всіх відношеннях. Якщо говорити про конкретних виконавців, мені подобаються треки співака Shumei, Cheev. Співачка Коlа - теж дуже цікава. Гурт "Без обмежень" - хоча він таких старий (сміється), що його ніяк не можна назвати новою українською музикою. Вони молодці. "Антитіла" для мене завжди - теж. Артем Пивоваров - дуже крутий. Дуже подобається, як працюють зараз Пономарьов у парі з Михайлом Хомою - вони за ці роки дали величезну кількість благодійних концертів, збираючи кошти для ЗСУ. Ну, і не можу не згадати рекордсменку з постачання авто в ЗСУ Ірину Федишин! Сотні благодійних концертів по усьому світу за три роки повномасшабної війни. З українським шоу-бізнесом все нормально. З поправкою на війну, звісно. Якщо комусь здається, що він розвивається неправильно, то це неправда.

Чому Наталю Могилевську стало рідше чути в медіа, адже ви також мали з нею багато спільного часу?

На мою думку, Наталя зараз приділяє більше часу своєму життю, займаючись вихованням своїх чудових доньок.

- Чи підтримували поза екраном стосунки зі Славою Узелковим, що нещодавно пішов з життя, і з яким теж працювали разом у журі проєкту "Україна має талант"?

Ні, ми лише кілька разів зустрічалися після того - я згадував в Facebook про одну з наших розмов. Тоді він почав співпрацювати з ОПЖЗ і оголосив про намір балотуватися на посаду мера Вінниці, а я висловив думку, що це не найкращий вибір. Він відповів: "Дякую за твою відвертість. Ніхто раніше не наважувався сказати мені таке в обличчя". Я жартома зауважив: "Але ти ж боксер!" Після цього я жорстко критикував його. Тепер, коли його вже немає серед нас, немає сенсу обговорювати, що в його житті було правильним, а що - помилковим.

Чи мали ви можливість спілкуватися з Оксаною Марченко під час масштабного конфлікту?

- А про що вона мені може написати? Ні, листів від неї не отримував. Та й не уявляю, про що ми могли б говорити - про вишиванки на тлі собору в Москві чи "духовні скрєпи"? Марченко та її чоловік - зрадники. Це їхній злочинний вибір. Зі зрадниками я не спілкуюсь.

Не пропустіть на OBOZ.UA інтерв'ю з видатним художником Іваном Марчуком, в якому він розповідає про свій переїзд до Відня, життя за чорним календарем та шахрайство у світі живопису.