Як два товариші з Кривого Рогу організували випуск димових шашок для Збройних Сил України, а згодом їхнє виробництво стало жертвою пожежі.

Данило Гончар, якому 22 роки, проводить дні, збираючи дрони для армії, а ввечері навчається фізиці в університеті імені Івана Франка у Львові. З раннього віку він цікавився моделюванням ракет і навіть створював маленькі димові шашки для розваги. Ці навички стали в нагоді йому всього через кілька тижнів після початку повномасштабної агресії.

Денис Дубов, який наразі трохи за 40, відомий у рідному Кривому Розі як активний пропагандист велоспорту та ініціатор найбільших веломарафонів у місті. Його також знають як людину, на яку завжди можна розраховувати.

Коли почалася повномасштабна війна, Денис почав робити коктейлі Молотова для тероборони, і в якийсь із днів у нього закінчилася селітра. Кинув клич у фейсбук і за кілька годин побачив на своєму порозі хлопця з величезним туристичним рюкзаком. Данило приніс 25 кілограмів селітри із власних запасів. Так розпочалося волонтерство, яке принесло військовим на різних напрямках понад 100 000 "димів" і зберегло десятки життів.

У жовтні 2024 року, після трьох років наполегливої праці, виробничий комплекс, який досяг значних обсягів, став жертвою підпалу невідомих осіб. Вогонь знищив усе до основи, і тепер команда знову змушена починати все з самого початку.

Журналістка Liga.net Марія Пунтус зустрілася з Денисом і Данею та дізналася, як це -- з дитинства робити димові шашки на балконі, нести в рюкзаку 25 кілограмів селітри й на голому ентузіазмі організувати виробництво, що рятує життя.

У вересні 2022 року Денис Дубов збирався здійснити свою мрію -- провести масштабний велофестиваль. У середині лютого відкрив реєстрацію, і за перші ж дні участь підтвердили 430 учасників. Це був абсолютний рекорд, Денис почувався щасливим і реалізованим. А потім настало 24 лютого, і стало не до велофестів.

На початку повномасштабної війни Денис вирішив евакуювати свою родину за кордон, а сам повернувся до рідного міста. Він зв’язався з групою активістів-велосипедистів, щоб дізнатися про плани ТрО, ЗСУ та волонтерів. Щодня він прокидався о п’ятій ранку і залишався на ногах до десятої вечора. Разом із друзями по велоспорту вони шукали пісок, цемент і бетонні блоки для облаштування блокпостів, а також залучали волонтерів до цієї роботи. Через тиждень після початку війни Денис спробував записатися до ТрО через знайомих, проте його не взяли, оскільки він був знятий з військового обліку через проблеми зі здоров'ям. Тож він вирішив більше зосередитися на волонтерській діяльності.

На початку березня 2022 року російські війська опинилися в небезпечній близькості до Кривого Рогу. Їхні диверсанти вже проникали на околиці мікрорайону Інгулець. Того ж дня Дубов разом з волонтерами доставляли на блокпост в Інгульці вантажівку з піском.

Ми трохи не дійшли до Інгульця, коли почули оголошення про бойову тривогу, -- згадує Денис. -- Ми скинули весь пісок і вирушили назад. І тут, між Візиркою (природний заказник у Кривому Розі) та Південним гірничозбагачувальним комбінатом, у нас закінчилося пальне, і датчик став показувати неправильно. Так ми й залишилися за десять кілометрів від місця, де росіяни заходили на Інгулець, і точилися бої. Врешті-решт, ЗСУ їх відкинули, а через дві-три години нас забрали інші волонтери.

Оскільки військовим тоді не вистачало зброї, був великий попит на коктейлі Молотова. Тому хлопці швидко почали робити "бандеросмузі" -- вдосконалену версію цих коктейлів.

Двічі на тиждень до Дена та його товаришів завітала вантажівка, яку волонтери повністю заповнювали коктейлями. Одного разу вони привезли пневматичну гармату, здатну вистрілювати ці напої на відстань приблизно 400 метрів. Проте виникла проблема: під час запуску на таку далеку дистанцію більшість фітилів у пляшках гасли.

"Військові звернулися до нас із запитанням: хлопці, ви можете знайти спосіб, щоб ці фітилі не гасли? — пригадує Ден. — Я усвідомив, що для цього необхідна калійна селітра. Тож я вирішив написати в фейсбук, адже всі магазини були зачинені."

На цьому моменті в гру вступає "Алхімік" -- так пізніше його підпише в телефоні Ден. Худий високий хлопець із довгим волоссям, у джинсах і з величезним туристичним рюкзаком з 25 кг селітри всередині.

Справжнє ім'я Алхіміка – Даня Гончар. Він з раннього віку виявляв інтерес до піротехніки. Про себе він розповідає: "Я був досить незвичайною дитиною. Математика, фізика та хімія давалися мені легко, і я часто проводив експерименти вдома. Одного разу я натрапив на відео на YouTube, яке демонструвало, як створювати димові шашки, і вирішив спробувати це зробити. Тоді мені було приблизно 11 років".

Проте у юнака виникла складність: для виготовлення димових шашок необхідна натрієва селітра, тому він вирішив спробувати створити її власноруч.

"Я взяв кастрюлю з розчином аміачної селітри, яку легше було дістати, і всипав туди соду, -- розказує про себе 11-річного вже 22-річний Даня. -- Виходила натрієва селітра. Правда, у такого домашнього виробництва є мінус: у процесі виділяється аміак та завонює всю квартиру. Мене це взагалі не напрягало, а от мама чогось була не надто рада -- хоча я робив це на балконі".

Разом із товаришем вони тривалий час експериментували з виготовленням димових шашок, насолоджуючись їхнім палінням для розваги. І ось одного дня вони дізналися, що можна створювати ракети, точніше, їхні моделі, які можна запускати в небо. Для цього їм знадобилася калієва селітра.

Мама Дані, незважаючи на всі труднощі, завжди підтримувала інтереси свого сина. Вона звернулася до знайомого за пів кілограма селітри, і хлопець вирішив зайнятися виготовленням ракетних двигунів. Він взяв кастрюлю, поставив її на плиту і всипав туди потрібну суміш. В результаті кастрюля спалахнула. Він ледь не спалив кухню, але не здався.

"Я зробив висновки: поняв, що іскра потрапила всередину, - розповідає Даня. - Тоді я взяв алюмінієву банку від пепсі, засипав все в неї, почав гріти... Ну і, коротше, виявилось, що це не іскра попала, це воно перегрілося, і алюмінієва банка теж... Ну, словом, загорілася. Кухня й досі цей день пам'ятає".

У 2019 році Даня зробив крок, переїхавши з Кривого Рогу до Львова, щоб здобувати освіту з фізики в університеті Франка. Коли почалося вторгнення, він знаходився в Кривому Розі, де відвідував маму, і планував повернутися до Львова 25 лютого.

Даня згадує: 24-го зранку їх з сестрою розбудила мама, сказала: "Почалось. Треба щось робити". Вони встали, одяглися, взяли речі й поїхали до неї на студію (вона журналістка), де почали п'ятигодинний стрім. Потім вирішили їхати до Львова. Там Даня за тиждень зробив у підвалі гуртожитку кілька партій коктейлів Молотова, які передали до Києва.

Росіяни не дійшли до Кривого Рогу, тож у березні родина Гончарів вирішила повертатись. Перед Данею постало питання: чим він може бути корисним? Чотири рази приходив у військкомат. "Казав: пацани, я хочу стрілять русню. Мене питають: в армії служив? Нє, не служив. Ну йди поки, ще не час".

"І потім мама скинула мені пост Дубова про пошук калієвої селітри для коктейлів Молотова, -- каже Даня. -- А в нас на лоджії -- 25 кг цієї селітри, що лишалась для моїх ракет. Приїжджаю, дзвоню Дену, кажу, що я на місці, а вони питають, типу, на якій ти машині? Кажу, та я пішки. З рюкзаком".

Без сумніву, Даня не міг просто залишити селітру і йти. У той момент хлопці з Дубова займалися виготовленням фітілів для коктейлів Молотова, і треба було знайти спосіб, щоб фітілі не гасли під час пострілу з пневматичної рушниці. Даня, якого Ден називає "дуже просунутим хлопцем", швидко зрозумів суть справи і продемонстрував, як це зробити за допомогою калієвої селітри.

В кінці березня 2022 року інтерес до коктейлів різко знизився — військові нарешті отримали справжню зброю. Тоді молоді люди завершили останню партію "бандеросмузі" та почали розмірковувати про наступні кроки. У цей момент Денис згадав, як одного разу на блокпості знайомий солдат запитував його, чи можуть вони дістати кілька димових шашок ДМ-11 (традиційна радянська димова шашка. — Liga.net.). Тоді хлопці зробили замовлення, але хтось інший встиг викупити їх прямо з-під носа.

"Кажу: Даня! Ну ти ж шариш в тій хімії? -- згадує Денис. -- А мене ж військові про "дими" питали, я не зміг дістати. Кажу, давай робити димові шашки".

Димові шашки слугують засобом маскування. Їх основна мета — створити ілюзію для ворога. Дія шашок триває приблизно три хвилини, що дає можливість вийти з зони вогню, врятувати поранених або здійснити атаку на супротивника.

Даня прийняв виклик від Дениса. Протягом кількох днів він досліджував інформацію в інтернеті, вдосконалюючи свій рецепт, і після цього отримав прізвисько "Алхімік". Разом з Денисом вони вигадали, як створити корпус для димових шашок з банки з-під кока-коли. Пізніше вони вирішили замінити банку на картонний тубус, оскільки металева банка виявилася непридатною — вона прогоріла. Вони заклали дно тубуса гіпсом і виготовили першу партію димів. Військові замовили десять штук, але в ящику, який передали Дену разом з Данєю, виявилося тридцять.

"Пацани випробували перші наші 30 штук. І потім кажуть: нам штук 500 тепер треба. Кажу: о, Даня, здається, ми знайшли, чим будемо займатися", -- згадує Денис.

Отже, березень 2022 року. Морозно, Кривий Ріг виглядає напівпорожнім. На станціях — черги в очікуванні евакуації. У волонтерських центрах і на блокпостах — тисячі людей, які займаються чимось важливим, активно діють.

"Наш товариш запросив нас до своєї особистої кімнати, де він організовував допомогу для переселенців і активно займався волонтерською діяльністю. Саме там ми розпочали виготовлення перших партій димових шашок, -- ділиться спогадами Данило. -- Зазвичай нас було троє, але іноді приєднувалася й четверта особа, яка також регулярно приходила."

У приміщенні було холодно, працювати доводилось у куртках. Біля столу в центрі кімнати стояв мішок з селітрою, у відерцях волонтери зважували її й цукрову пудру -- ще один інгредієнт для виробництва димових шашок. Ден приніс з дому індукційну пічку й кастрюльки. Зрештою вони вийшли на виробництво 50 шашок на день.

Одного разу, я добре пам'ятаю, ми встановили рекорд — 76 одиниць, і я просто не міг повірити своїм вухам! — сказав Даня. — Ми вирішили купити більше селітри, щоб виготовити більше димових шашок. І ось одного ранку мені телефонує Ден і повідомляє: хлопці дзвонили та просили передати, що завдяки нашим димовим шашкам вдалося евакуювати поранених. Вони накрили територію димовою завісою та вивели їх під вогнем. І що найголовніше — без втрат. Я зрозумів, наскільки це було важливо.

Хлопці безпосередньо взяли участь у тестуванні димових шашок. Найяскравіший момент, що запам’ятався Денису, припадає на літо 2022 року. Липень і серпень у Кривому Розі відзначаються спекотними та сухими днями. Дощі з’являються рідко, але коли це відбувається, вода стоїть, мов стіна. Саме такою була погода в той день. В полі перебували Денис та двоє військових, які перевіряли найбільшу шашку, що її виготовили.

«Кілька квадратних кілометрів опинилися в димовій завісі, -- розповідає Ден. -- Уяви собі, ми тягнули цей великий тубус на машині, адже шашка така велика, що трьом чоловікам її не підняти. Лив дощ, ми стояли по коліна у воді, дим ще не розсіявся, навколо нічого не видно, а вона парила, як справжній паровоз! Коли нарешті добралися до автомобілів, були мокрі, як щойно виловлені риби. Було весело!»

Волонтери зайняті були з десятої ранку до п’ятої вечора. До них приходили небайдужі жінки, які приносили домашні страви: котлети, супи, салати. Вони говорили: "Ми бачимо вашу працю, тому вирішили приготувати для вас щось смачне".

З часом волонтери усвідомили необхідність розширення та оптимізації виробництва. Вони вирішили створити власні станки та придбати спеціалізовані міксери, що дозволило їм суттєво збільшити обсяги виробництва та прискорити процес. У найкращі дні їхню команду підтримували до 25 осіб.

"У мене є знайомі диверсанти, які у 2023 році потрапили до Криму, -- ділиться Ден. -- Вони затримали одного російського військового, провели обшук, і в його рюкзаку виявили нашу димову шашку. Мій товариш запитав його, звідки вона. А той відповів: 'Ви що, не знаєте? Це ж ваші роблять.' - 'Роблять, так. І далі будемо продовжувати.'"

З часом виготовлення шашок стало невеликим підприємством. У одному з "цехів" виготовляли гіпсові деталі, в іншому - заповнювали їх спеціальною сумішшю, а також працювали печі. Сировину та обладнання купували на кошти, зібрані небайдужими мешканцями Кривого Рогу.

"На певному етапі наші обсяги виросли до таких величин, що ручне замішування стало неможливим, -- говорить Даня. -- Коли щоденно споживається 100 кілограмів пального, включаючи селітру та порошки, перетворення всього цього у відрах стало справжнім викликом. Тоді ми вирішили придбати бетонозмішувач."

За більш ніж два з половиною роки війни, волонтери безкоштовно відправили на фронт понад 100 000 димових шашок різних типів і розмірів. Ці шашки знайшли застосування в руках медиків, піхоти та штурмовиків. Українські розвідники ділилися історіями про те, як потрапили в засідку, але змогли вибратися завдяки димовим шашкам, виготовленим Дані та Деном.

Ден згадує: "Був такий випадок: я йду додому, заходжу у під'їзд. Заскакує чувак із автоматом, закривається ліфт! І він каже: "Ти Денис Дубов?!" Ну я, кажу, а шо такоє? А він мені: "Ми з хлопцями витягували наших поранених завдяки твоїм димам. Якби не твої дими, ми б втратили людей 30, а так усіх витягли! Я просто побачив, що ти заходиш у під'їзд, тут поруч живу, дай я тебе обійму, подякую!"

В останні дні серпня цього року на фабриці з виробництва димових шашок Дена та Дані сталася пожежа, яка повністю знищила приміщення. Хлопці вважають, що це могло бути навмисним актом підпалу. Причини виникнення вогню досі залишаються невідомими.

"Пожежа виникла в зоні без електропроводки, почавшись з вулиці, -- ділиться Денис. -- Ймовірно, хтось підпалив піддони, які там знаходилися. Вогонь швидко поширився, знищивши два генератори, бетонозмішувач, спеціалізовані міксери, пічки та інгредієнти на загальну суму близько 300 тисяч гривень."

Зараз волонтерам немає де та з чого виготовляти шашки. Денис нещодавно віддав військовим останній ящик зі старих запасів.

Для відновлення виробництва "димів" необхідно приблизно 700 тисяч гривень. Кожен з хлопців організував свій власний збір коштів, і на банці Дена вже вдалося зібрати більше 400 тисяч гривень.

Даня отримав новину про пожежу у Львові, повернувшись туди для навчання ще в липні 2022 року. Він миттєво ініціював збір коштів у гуртожитковому чаті на суму 170 тисяч гривень, вважаючи цю цифру надто великою і не уявляючи, як зможе закрити борг. Проте вже за перші чотири дні вдалося зібрати 100 тисяч гривень.

Даня ділиться новинами, що для відновлення виробництва вже придбали тонну парафіну, а незабаром планують закупити ще тонну гіпсу. Деякі магазини навіть пропонують спеціальні знижки для хлопців. "Ми поступово повернемося до роботи, — зазначає Даня. — Сидіти, склавши руки, точно не наш стиль".

Водночас кожен із юнаків займається своїми справами: Даня працює над дипломною роботою у Львові та займається збором дронів, тоді як Дена запросили приєднатися до ініціативи створення центру реабілітації для військових у Кривому Розі.

Проте "дими" для кожного з них слугують способом висловити вдячність Збройним Силам за їхній захист. "Це лише мала частина, я б хотів зробити більше, -- ділиться Денис. -- Ми намагалися створювати багі та збирати дрони. Але нам бракує людей і ресурсів. Робимо все, що в наших силах".