Як Україна підходить до інтеграції з європейським ринком та які труднощі виникають у процесі переговорів.

Коли в новинах йдеться про майбутнє членство України в ЄС і про вимоги, які має виконати Київ, то найчастіше згадують про "політичні" питання (демократія, верховенство права тощо).

Проте справжньою основою Європейського Союзу є економічна складова.

Насамперед, це єдиний ринок, до якого Україна також має намір приєднатися.

Нещодавно в Київському "Єврохабі" відбулася друга закрита експертна зустріч в рамках ініціативи "Кухня євроінтеграції", де учасники обговорили другий кластер переговорів про вступ до ЄС, присвячений темі "Внутрішній ринок".

"ЄвроПравда" уважно спостерігала за дискусією та виділила найцікавіші моменти з неї.

Досліджуючи, які нововведення принесе українському бізнесу прагнення до членства в Європейському Союзі та чи можливі спеціальні умови під час цього процесу, ознайомтеся зі статтею наших авторів Юрія Панченка та Сергія Сидоренка під назвою "Кухня євроінтеграції: як проходять переговори про спільний ринок з ЄС та які амбіції має Україна". У наступному абзаці — короткий виклад основних думок статті.

"Внутрішній ринок" є одним із найбільш успішних кластерів, в якому Україна досягла значного прогресу. Зокрема, було успішно завершено процес скринінгу, що передбачає перевірку відповідності наявного законодавства європейським стандартам.

Проєкт звіту скринінгу Єврокомісії вже підготовлений і чекає на розблокування процесу, який наразі затримується Угорщиною.

У документі зазначено, що Європейська комісія робить "позитивні" висновки щодо українського законодавства в трьох з дев'яти розділів цього кластера. Мова йде про "Корпоративне право" (розділ №6), "Інтелектуальну власність" (розділ №7) та "Конкуренційну політику" (розділ №8).

В інших областях справи ще складніші.

Несподівано те, що глава 1 опинилася серед "проблемних". Хоча досі "Вільний рух товарів" вважали однією з історій успіху.

Схоже, проблема у тому, що Україна раніше не приділяла цій темі системної, комплексної уваги. Є розділи глави 1, у яких ситуація суперпозитивна (наприклад, щодо стандартизації), а в частині інших питань, як-от щодо ринкового нагляду, ми лишилися "на нулі".

Крім того, в контексті очікуваного стрімкого розвитку подій після зняття вето Угорщини, Україна зробила важливий крок – вона розробила та погодила з Європейським Союзом проєкт своєї переговорної позиції. На закритій зустрічі в "Єврохабі" представники уряду з гордістю зазначали, що цей документ був підготовлений вражаюче швидко, всього за два тижні.

Хоча процес приєднання до Європейського Союзу не передбачає вільного вибору щодо виконання умов членства, певний рівень "гнучкості" все ж таки існує.

Київ спробував витиснути максимум з правил розширення Євросоюзу (запросив певні відтермінування та відступи), але зіткнувся з тим, що це не проходить навіть перший фільтр - попередні консультації з Брюсселем.

Отже, Європейський Союз вмовив Україну переглянути свою позицію в переговорах. Відхилення від повної імплементації норм ЄС повинні залишатися винятковими випадками, обґрунтованими переконливими причинами.

І це далеко не всі труднощі, з якими стикається Україна.

Основу української "переговорної позиції" становить детальний перелік норм права Європейського Союзу, які Україні потрібно імплементувати у своє законодавство, а також строки, в які ці зміни повинні бути здійснені.

Саме з цим "коли" виникає проблема, що пов'язана з існуванням воєнного стану.

Тут вдалося знайти компроміс із ЄС: Україна має ухвалити необхідне для вступу законодавство, але в окремих випадках може не зазначати, коли конкретно воно набуде чинності.

Цей підхід дозволив поки що обійти дуже токсичну для України тему - продаж землі сільськогосподарського призначення іноземцям.

Український бізнес реагує на зміни спокійно, без зайвого тривоження, але й без надмірного захоплення.

У бізнес-асоціаціях попереджають, що для ефективного переходу до стандартів технічного регулювання ЄС, Україні потрібно забезпечити достатню кількість лабораторій та сертифікаційних центрів.

У цілому, українські підприємства не виявляють значного страху перед конкуренцією з європейськими компаніями в Україні, адже національний ринок було відкрито ще в 2008 році, коли країна приєдналася до Світової організації торгівлі. Проте українським виробникам справді необхідні гарантії стабільного доступу до ринку ЄС.