Як право власності на житло пов'язане з реєстрацією місця проживання? Юрист розглядає основні моменти, які слід мати на увазі.

Розглядаємо, як реєстрація місця проживання впливає на право власності.

Власникам нерухомості слід знати, як прописка може вплинути на їхні права на власність. Адвокат юридичної фірми "Globa&Globa" Іван Краснов дав коментар для УНІАН, в якому розкрив важливі аспекти цього питання.

"Термін 'прописка' походить з радянських часів і не має місця в українських правових нормах. Натомість, у сучасному законодавстві вживається термін 'реєстрація місця проживання'. Однак у повсякденному житті слово 'прописка' залишається популярним", - підкреслив він.

Згідно з інформацією, наданою адвокатом, процес реєстрації місця проживання або перебування регулюється постановою Кабінету Міністрів №265. За чинним законодавством, якщо особа перебуває на певній території понад 30 днів, вона зобов'язана здійснити реєстрацію. Людина, яка отримала реєстрацію в конкретному житловому приміщенні (будь то квартира чи будинок), має законне право на проживання, перебування та користування цим об'єктом нерухомості.

Краснов підкреслив, що необхідно чітко визначати різницю між категоріями людей, які мають реєстрацію за певною адресою, враховуючи їхній зв'язок із власником майна.

Юрист пояснив, які переваги відкриває реєстрація місця проживання.

"Члени сім'ї та орендарі матимуть окремі права. Стосовно прав родичів власника житла йдеться в 156 статті Житлового кодексу", - підкреслив він.

Зокрема, такі індивіди користуються правом:

Тепер розглянемо, яким чином реєстрація місця проживання впливає на право володіння власністю.

Як зазначив Краснов, "прописка" не впливає на право власності і не дає права на частину квартири чи будинку, оскільки реєстрація місця проживання лише гарантує можливість використання приміщення.

"Уявлення про наявність прав на частку житла, якщо є 'прописка', є рудиментом епохи Радянського Союзу, коли приватна власність була відсутня. У СРСР квартири не передавалися у власність, а люди отримували право на заселення, спираючись на ордери, що видавалися на них (іноді - і на членів родини), після чого були зобов'язані зареєструватися за цією адресою", - зазначив він.

Як зазначив адвокат, після здобуття Україною незалежності, цей ордер став основою для громадян, які отримали можливість приватизувати своє житло, що дало їм змогу стати власниками. Процес приватизації стосувався лише тих осіб, які були вказані в ордері та мали реєстрацію у квартирі. Сьогодні право на приватну власність є автономним і захищеним, а реєстрація місця проживання не надає особі права на частку в житлі.

Крім того, з'ясувалося, що думка про те, що наявність прописки автоматично забезпечує право на спадщину, є помилковою.

Краснов підкреслив, що смерть власника нерухомості не змінює права зареєстрованих осіб на користування цим житлом, незалежно від того, чи є вони родичами покійного, чи орендарями. Однак після його смерті право власності на майно перейде до спадкоємців. Новий власник також успадкує обов'язки орендодавця, що визначено статтею 814 Цивільного кодексу.

"Власники житла, які зареєстровані в даній нерухомості і фактично користуються нею, мають право залишатися в ній навіть після смерті власника. Це право зберігається до моменту, поки новий власник не стане фактичним власником квартири. У такій ситуації, користувачам доведеться встановити нові умови співіснування з новим власником, наприклад, перепідписати або змінити умови орендного договору, або продовжувати жити разом, як члени сім'ї," - підкреслив Краснов.

Юрист пояснив, що питання, що стосуються спадкового права, регулюються шостим розділом Цивільного кодексу. Для того щоб успадкувати майно, спадкоємець має протягом шести місяців з моменту смерті спадкодавця звернутися до нотаріуса або до відповідних органів місцевої влади із заявою. Водночас, спадкоємці, які постійно проживали разом зі спадкодавцем на час його смерті, не зобов'язані подавати таку заяву, як зазначено у частині 3 статті 1268 Цивільного кодексу України. Їх автоматично вважають спадкоємцями.

Спадкоємці мають подати нотаріусу заяву для оформлення спадщини, яку вони прийняли. Важливо, щоб цей документ був подано не пізніше шести місяців. Також наявність зареєстрованого місця проживання за спільною адресою може слугувати підтвердженням, що спадкоємці жили разом зі спадкодавцем.