Основну частину свого існування він провів у таборах та психіатричних закладах: чому в СРСР прагнули знищити поета Зеновія Красівського (фото)

Зеновій Красівський — це одна з тих особистостей, чия біографія виглядає практично фантастичною: він був підпільником, поетом і дисидентом, який провів більше 25 років у в'язницях і психіатричних закладах, але так і не піддався тиску.

Його життєвий шлях вражає потужним духом і невтомним бажанням до української незалежності. Про історію та діяльність цього земляка детальніше розповість "Телеграф".

Зеновій Михайлович Красівський народився 12 листопада 1929 року в селі Витвиця на Івано-Франківщині. Майбутній поет і правозахисник зростав у час, коли в Галичині активно діяли ОУН та УПА, що значною мірою вплинуло на формування його світогляду. У 1948 році його сім'ю, як і тисячі інших родин, депортували до Казахстану, однак сам Зеновій зумів утекти. До першого арешту 1949 року він жив підпільно в Карпатах і у Львові, де був тяжко поранений. Під час слідства витримав 21 добу безперервних допитів і зрештою був засуджений Особливою нарадою НКВС до п'яти років ув'язнення та довічного заслання. На той час йому було всього 20 років. Покарання відбував у Архангельській області на лісозаготівлях. У 1953 році його звільнили та направили до Караганди, де перебувала його родина. Там він працював на шахті, але у 1957 році зазнав тяжкої травми та отримав інвалідність.

Другий арешт стався в 1959 році, коли Красівського звинуватили в "поширенні націоналістичних настроїв", але він знову зміг втекти. Після цього він повернувся до України, вступив на філологічний факультет Львівського університету та одночасно працював у бібліографічному відділі наукової бібліотеки.

У 1963-1964 роках він став одним із засновників Українського національного фронту — підпільної групи, яка боролася за незалежність України. Красівський підготував документ під назвою "Тактика Українського національного фронту", в якому виклав основні принципи цього руху. Члени УНФ планували в основному використовувати ненасильницькі методи, застосування сили було дозволене тільки в крайніх випадках. У цей період також розпочався випуск підпільного журналу "Воля і Батьківщина", перші екземпляри якого друкували на горищі будинку Красівського. Загалом, організація налічувала понад 150 членів у Львові, Івано-Франківську та інших областях України.

У березні 1966 року Український національний фронт (УНФ) опублікував резонансний "Меморандум до XXIII з'їзду КПРС", у якому висловлював критику на адресу радянської національної політики та вимагав відновлення прав українців. У документі йшлося про необхідність припинення репресій, русифікації та переслідувань інтелігенції. У відповідь на ці дії КДБ розпочав активні пошуки членів організації. У квітні УНФ видав ще одну заяву, в якій підкреслював, що український рух виник не під впливом закордонних розвідок, а є вираженням волі самого народу.

У березні 1967 року затримали керівників Українського національного фронту, серед яких був і Зеновій Красівський. Його судили за обвинуваченням у "зраді Батьківщині" і призначили покарання у вигляді 12 років ув'язнення — п'яти років у в'язниці та семи років у таборах суворого режиму, а також п'яти років заслання. Під час свого перебування у Владимирському централі, він створив збірку "Невольницькі плачі" та написав поему "Тріумф сатани".

У 1972 році проти Красівського була ініційована нова справа, цього разу за "антирадянську агітацію". Його примусово помістили до психіатричної лікарні в Смоленську, а потім перевели до Львова і Бережан. У таких умовах каральної психіатрії він провів наступні шість років свого життя. У 1979 році він одружився з Оленою Антонів, яка взяла над ним опікунство, оскільки офіційна медицина визнала його "параноїдальним шизофреніком". У тому ж році Красівський став членом Української Гельсінської групи.

У березні 1980 року його знову заарештували і направили "досиджувати" невідбуту частину покарання. Спочатку він опинився в таборах у Пермі, а згодом — на засланні в Тюменській області. Загалом Зеновій Красівський провів 26 років у таборах, в’язницях та психіатричних закладах.

У 1985 році він повернувся на батьківщину, а вже через два роки обійняв посаду секретаря Української Гельсінської спілки. Після трагічної втрати дружини в 1986 році він активно включився в громадську діяльність, підтримуючи відновлення Української Греко-Католицької Церкви та беручи участь у будівництві жіночого монастиря в Горшеві. У 1990 році він став одним із засновників політичного руху "Державна самостійність України" і започаткував видання журналу "Українські проблеми".

Під час виступів Красівський наголошував на небезпеці російського імперіалізму та закликав українців берегти свою мову, культуру та державність. Помер він 20 вересня 1991 року в Моршині внаслідок інсульту. У рідному краї його пам'ятають як поета, ідеолога національно-визвольного руху та почесного громадянина Долини.

Нагадаємо, що раніше "Телеграф" повідомляв про трагічну загибель українського тренера Ігоря Турчина. Його життя обірвалося в середині матчу, коли він перебував у роздягальні.