Чи сприяла війна в Україні дистанціюванню колишніх республік СРСР від Росії?

У серпні цього року рукостискання президента Азербайджану Ільхама Алієва та прем'єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна стало яскравим символом їхнього прагнення до укладення мирної угоди, що має завершити тривалий конфлікт. Протягом багатьох років між цими сусідніми державами точилася запекла боротьба за контроль над Нагірним Карабахом, який переважно населяють етнічні вірмени.

Та війна закінчилася у 2023 році військовою перемогою Азербайджану та масовою втечею більш ніж 100 тисяч вірмен з регіону. Однак нещодавньому рукостисканню двох лідерів посприяла третя сторона - президент Сполучених Штатів Америки Дональд Трамп. Саме США виступили посередником на фінальному етапі врегулювання ключового питання. Трамп пообіцяв, що американські компанії забезпечуватимуть функціонування інфраструктури та безпеку нового сполучного коридору між Азербайджаном та його ексклавом Нахічевань, що відокремлений територією Вірменії від решти азербайджанської території. США протягом 99 років матимуть виключні права на користування цим коридором.

Участь США у вирішенні конфлікту між Азербайджаном та Вірменією, безсумнівно, стала найяскравішим свідченням послаблення російського впливу на територіях колишнього Радянського Союзу в останні роки. Це зниження впливу та авторитету Москви не обмежується лише Азербайджаном. Офіційно Росія схвалила угоду. "Встреча кавказских республик в Вашингтоне под эгидой американской стороны должна оцениваться положительно. Мы надеемся, что это шаг к миру", - зазначила речниця Міністерства закордонних справ Росії Марія Захарова.

Проте менш офіційні джерела подають іншу картину про справжні настрої, що панують у Москві. Так, російський ідеолог-націоналіст Олександр Дугін написав у Telegram-каналі: "Це жахливе приниження для Росії. (...) Це - повна поразка, повний провал нашої політики на Південному Кавказі".

У той же час, для позафракційного депутата азербайджанського парламенту Фаріза Ісмаїлзаде, активна співпраця зі Сполученими Штатами є цілком обґрунтованим кроком. "Наша мета - залишатися незалежними, - зазначив він у бесіді з DW. - Ми не прагнемо дистанціюватися від Росії, щоб стати маріонеткою Заходу. Ми налагоджуємо нові зв'язки з країнами Центральної Азії та Туреччиною для забезпечення нашої безпеки".

Азербайджан уклав угоду про співпрацю з Туреччиною ще 2010 року. Цьогоріч обидві країни також підписали ще одну безпекову угоду.

У стосунках між Росією та Азербайджаном вже кілька місяців існує напружена атмосфера. Причиною цього став інцидент, що трапився наприкінці грудня 2024 року, коли російська ракета, запущена з зенітного ракетного комплексу, влучила в азербайджанський пасажирський літак під час його посадки в Грозному, столиці Чечні. Цей трагедія призвела до загибелі 38 осіб.

Після певних коливань, президент Росії Володимир Путін, нарешті, зв'язався з президентом Алієвим, однак його метою було лише вибачитися за інцидент зі збиттям авіалайнера, який стався в межах російського повітряного простору. "Росія не продемонструвала нам належної поваги", - підкреслив незалежний азербайджанський експерт Наріман Алієв у бесіді з DW.

Русіф Гусейнов, засновник аналітичного центру Topchubashov Center у Баку, зазначив, що після певного інциденту відбулися суттєві зміни у фундаменті двосторонніх відносин між Москвою та Баку. "Раніше лідери обох країн завжди мали можливість спілкуватися безпосередньо для вирішення конфліктів," - пояснив Гусейнов в інтерв’ю DW. "Азербайджан зміг утримувати рівновагу між Росією та іншими державами, оскільки володіє значними економічними ресурсами завдяки своїм запасам нафти та має підтримку з боку Туреччини в питаннях безпеки."

Ознайомтеся також із новиною: Алієв повідомив, що Баку планує подати міжнародний позов проти Росії у зв'язку з аварією літака AZAL.

Проте останнім часом почастішали інциденти, що свідчать про кризу в відносинах між Москвою і Баку, приміром, російська поліція заарештувала азербайджанців за звинуваченням у тероризмі, а азербайджанські сили безпеки у відповідь затримали, за їхніми словами, російських наркоторговців. Крім того, нещодавно ЗМІ повідомляли, що Росія атакувала енергетичні об'єкти азербайджанської енергокомпанії SOCAR в Україні.

У відповідь на це, представник азербайджанського уряду, парламентарій Ісмаїлзаде, висловив загрозу скасування заборони на постачання зброї в Україну, якщо Росія продовжить свої атаки. "На даний момент наша країна надала Україні більше 30 мільйонів доларів у вигляді гуманітарної допомоги та дизель-генераторів", - зазначив він.

Ісмаїлзаде вважає, що для країн на кшталт Азербайджану війна в Україні стала певною "можливістю" відвернути увагу від Росії. "Росія зараз зайнята іншими питаннями, тому у нас з'являється більше можливостей для посилення дипломатичних зв'язків з іншими державами, що також стало можливим завдяки нашій перемозі в Карабаху", - зазначає він.

Політолог Гусейнов вважає, що Азербайджан зумів досягти виведення російських військових з Нагірного Карабаху, і це стало можливим також завдяки подіям в Україні. "Багато людей були скептично налаштовані - існує поширений стереотип, що якщо російські війська вже присутні в певному регіоні, то вони ніколи не залишать його. Проте, зрозуміло, що для Росії ситуація виявилася надто складною", - зазначає він. Згідно з первісними угодами, російські військові повинні були залишатися в Нагірному Карабаху щонайменше до 2025 року.

За словами Дільнози Убайдуллаєвої, викладача Інституту національної безпеки Австралійського національного університету в Канберрі, з початку повномасштабної агресії Росії проти України зміни в риториці щодо Москви спостерігаються також серед інших колишніх радянських республік Азії. Наприклад, у жовтні 2022 року президент Таджикистану Емомалі Рахмон виступив із публічною вимогою до Путіна проявити більшу повагу до його держави. Відеозапис цієї заяви вже зібрав понад 13 мільйонів переглядів на YouTube.

"Росія вважалася наддержавою, але потім Москва не змогла захопити Україну за кілька днів, як планувала, - сказала Убайдуллаєва. - Країни регіону зважили на це". Крім того, міжнародні санкції ізолюють Москву та підривають авторитет російського уряду.

Деякі пострадянські країни, як-от Казахстан чи Киргизстан, через західні санкції проти РФ стали транзитними країнами та експортують до Росії західні товари й технології, що опинилися під санкціями. Водночас багато колишніх радянських держав дедалі більше роблять ставку на "багатовекторну зовнішню політику", тобто підтримують контакти з різними країнами, зазначає політологиня.

"Китай відіграє дедалі більшу роль - Росія тепер стала молодшим партнером Китаю, - констатує Убайдуллаєва. - Китай вже не зацікавлений лише в економічних відносинах, він прагне бути гарантом безпеки". Так, 2023 року в китайському Сіані відбувся перший саміт "Китай - Центральна Азія" за участю глав Казахстану, Узбекистану, Киргизстану, Таджикистану і Туркменістану.

Проте всі ці прагнення до незалежності мають свою межу, вважає політолог Алієв. "Наші країни були колоніями Москви дуже довго. Тож у нас вчувається постколоніальний синдром, - каже він. - Лідери колишніх радянських республік виросли з переконанням, що Росія - це номер один. Вони відчувають зв'язок з Москвою. Це зміниться не раніше, ніж з наступним поколінням, за десять чи двадцять років".