Чи здатен Трамп привести світ до катастрофічних наслідків?

Це питання набуло особливої актуальності після того, як Трамп знову опинився в Білому домі. Він повернувся до влади, представляючи себе миротворцем, здатним зупинити російську агресію проти України та запобігти спалаху Третьої світової війни.

Напередодні 2026 року він заявив, що його головною метою є "мир на землі". Попри риторику миру, другий термін Трампа відзначається жорсткими силовими методами. Багато хто у світі все частіше задає питання, яке винесено у заголовок цього матеріалу.

Коли люди зможуть отримати на це питання зрозумілу відповідь? Чіткої "дати відповіді" не існує, бо політика Трампа будується на непередбачуваності.

Світ уважно стежить за наслідками його вчинків у режимі реального часу, де один конфлікт безпосередньо впливає на інший. Проте ситуація на Близькому Сході, яка переплітається з масштабними військовими діями на значних територіях Східної Європи — зокрема в Україні, формує серйозну небезпеку.

Конфлікт в Ірані, що почався за ініціативи США та Ізраїлю в лютому цього року, має значний ризик перетворитися на глобальну катастрофу, виступаючи як каталізатор для об'єднання регіональних суперечностей у масштабне протистояння великих держав, зокрема США, Китаю та Індії. Пряма підтримка, яку надає Путін Ірану як своєму стратегічному союзнику, може суттєво змінити хід війни на Близькому Сході. Крім того, важливо враховувати інтереси Туреччини, яка уважно слідкує за розвитком військових подій поблизу своїх кордонів.

Проте, несподівано для багатьох, на горизонті з'явився новий гравець, здатний суттєво змінити ситуацію в регіоні Перської затоки.

Йдеться про Пакистан.

Залучення нових гравців, таких, як Пакистан, розширює зону бойових дій, загрожуючи енергетичній безпеці та світовій економіці. Цю війну пов'язують із війною в Україні, створюючи єдину вісь протистояння, яка реально загрожує світу глобальною катастрофою. Небезпека зростає у разі приєднання до війни Китаю або відкритого залучення росії.

Однак активна участь Пакистану у цій війні, враховуючи, що за даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI) країна володіє ядерним арсеналом, який налічує близько 170 ядерних боєголовок, може суттєво вплинути на розвиток подій.

Ядерний потенціал Пакистану базується на боєголовках, виготовлених із збройового урану. Однак країна активно працює над розвитком технологій виробництва плутонію, що дозволить їй створювати більш компактні та потужні ядерні заряди. Для доставки ядерних бойових частин використовуються винищувачі, здатні нести вільнопадаючі ядерні бомби, такі як Mirage III/V та китайські JF-17. Крім того, Пакистан має різноманітні балістичні ракети малої та середньої дальності, що входять до серій Ghaznavi, Shaheen і Ghauri, а також крилаті ракети наземного базування Babur.

Окрім цього, Пакистан активно розвиває морську складову своєї військової програми, здійснюючи випробування крилатих ракет Babur-3, які можуть бути запущені з підводних човнів, щоб зміцнити можливості "додаткового удару". Існуюча політика країни не передбачає принципу "незастосування першим" (No First Use). Ісламабад розглядає ядерний арсенал як засіб стримування, особливо у контексті переваги звичайних озброєнь. У квітні 2026 року Пакистан офіційно направив до Саудівської Аравії значний військовий контингент, включаючи системи протиповітряної оборони та авіацію. Це розгортання відбувається на фоні загострення регіональних конфліктів і має на меті захист території Королівства Саудівської Аравії в рамках двосторонньої угоди про взаємну оборону, укладеної у вересні 2025 року.

Кількість і структура цього контингенту становлять близько 13 000 військовослужбовців, а також включають авіаційне крило з 10-18 винищувачів, серед яких є сучасні JF-17 Thunder Block III, а також літаки, що забезпечують підтримку.

Основні сили розміщені на авіабазі імені короля Абдулазіза у Східній провінції Саудівської Аравії, що забезпечує прикриття критично важливої нафтової інфраструктури поблизу Перської затоки. Розгортання військового контингенту Пакистану у Саудівській Аравії є першим випадком активації Угоди про стратегічну взаємну оборону (СВМО), згідно з якою напад на одну з країн прирівнюється до агресії проти обох.

Пакистанські військові підрозділи, що прибули до Саудівської Аравії, використовують сучасні системи протиповітряної оборони китайського виробництва, які раніше були інтегровані в єдину оборонну систему Пакистану. Серед них – зенітно-ракетні комплекси HQ-9 (HQ-9P/HQ-9BE), здатні знищувати літаки, вертольоти, безпілотники та крилаті ракети на відстані до 260 км. Крім того, системи середньої дальності HQ-16 підвищують ефективність ешелонованої оборони. За інформацією ЗМІ, присутність китайських систем ППО в Саудівській Аравії не лише зміцнює захист від ракетних загроз, але й надає можливість "збирати інформацію" про авіаційні операції в регіоні.

Розгортання пакистанських військ збіглося за часом із дипломатичними зусиллями Ісламабада, який виступає посередником у переговорах між США та Іраном. Для Саудівської Аравії залучення пакистанських сил є кроком до диверсифікації гарантів безпеки в умовах зниження довіри до традиційної підтримки США.

Пакистан є єдиною країною з мусульманським населенням, що володіє ядерною зброєю. Утворення оборонного альянсу, в якому "атака на одного є атакою на обох", фактично посилює безпекові гарантії для Саудівської Аравії і збільшує витрати на будь-які зовнішні агресії. Пакистанські бойові літаки та підрозділи повітряних сил розташовані на авіабазі імені короля Абдулазіза у Східному секторі, який є стратегічно важливим для нафтової інфраструктури королівства. Це розміщення відбулося на фоні атак безпілотників і ракет на енергетичні об'єкти Саудівської Аравії. Країни Перської затоки все частіше ставлять під сумнів надійність США як традиційного захисника. Участь Пакистану свідчить про намір Ер-Ріяда розширити коло своїх військових союзників та покладатися на регіональні ісламські сили.

Пакистан традиційно підтримує тісні відносини з Іраном. Іранські лідери відкрито висловили свою підтримку угоді, охарактеризувавши її як важливий внесок у спільну безпеку. Однак розміщення військових підрозділів у безпосередній близькості до кордонів Ірану може призвести до збільшення напруженості, особливо якщо дипломатичні ініціативи, такі як переговори в Ісламабаді, виявляться неуспішними. Присутність пакистанських військ може слугувати "стабілізуючим буфером", зменшуючи ймовірність відкритого конфлікту між Саудівською Аравією та Іраном, оскільки вона залучає третю сторону, яка користується повагою з обох боків.

Для Пакистану розміщення військ є формою "військової виплати" за масштабну фінансову допомогу та інвестиції від Саудівської Аравії, що є критично важливими для його економіки. Пакистанські військові десятиліттями навчали саудівських солдатів. Офіційне розгортання контингенту переводить цю співпрацю з консультативного рівня на рівень спільних бойових операцій та підвищення оперативної готовності. Загалом ситуація в Перській затоці трансформується із системи, орієнтованої на Захід, у складнішу багатополярну структуру, де Пакистан бере на себе роль центрального гравця в архітектурі безпеки Близького Сходу.

Наразі участь Пакистану у справах регіону спрямована на пошук компромісу.

Загроза ядерної катастрофи швидше пов'язана з прямим зіткненням великих держав, перш за все США і Китаю, або ескалацією між Іраном та Ізраїлем, ніж з діями Пакистану, який за підтримки КНР прагне відігравати роль посередника та миротворця, а не активного учасника бойових дій у регіоні Перської затоки. Але це не означає, що ситуація не може кардинально змінитися.

Іран може атакувати та вже неодноразово атакував Саудівську Аравію, в межах війни у Перській затоці. Наразі ситуація характеризується прямими військовими зіткненнями та загрозою масштабної війни в регіоні затоки.

Не потрібно забувати, що 28 березня 2026 року Іран наніс ракетно-дроновий удар по авіабазі Принц Султан у Саудівській Аравії, де базуються військові США. Внаслідок атаки було поранено 12 американських військовослужбовців та знищено військову техніку. Упродовж березня 2026 року Саудівська Аравія зазнавала хвиль ударів іранськими безпілотниками та ракетами, спрямованими на її міста. Саудівська Аравія разом із Бахрейном, Кувейтом та ОАЕ змушена постійно задіяти системи ППО для перехоплення іранських повітряних цілей. Існують обґрунтовані побоювання, що Саудівська Аравія може бути повністю втягнута у війну, якщо іранські атаки поширюватимуться на стратегічні порти в Червоному морі.

У даній ситуації пакистанські військові сили можуть опинитися в епіцентрі відкритого збройного конфлікту, а сучасні системи протиповітряної оборони Китаю можуть стати мішенню для іранських ударних засобів.

Ситуація ускладнюється через позицію Саудівської Аравії, Об'єднаних Арабських Еміратів, Кувейту та Бахрейну. Ці країни закликають США продовжувати операцію "Епічна лють" до повного знищення іранського режиму, оскільки вважають його серйозною загрозою для власної безпеки.

Існує реальна небезпека, що економічні та геополітичні фактори можуть призвести до катастрофи глобальних масштабів.

Перекриття Ормузької протоки вже викликало суттєвий сплеск цін на нафту. Іран намагався встановити "плату" в 1 долар за барель за проходження суден під час перемир'я, у той час як США оголосили про свою власну блокаду, щоб позбавити Іран фінансових надходжень.

Іранські атаки вже вразили нафтопереробні заводи та порти в ОАЕ та Саудівській Аравії, що ставить під загрозу стабільність всього світового енергоринку. Пакистан став ключовим дипломатичним хабом у цій війні.

Прем'єр-міністр Шехбаз Шаріф та командувач армії Асім Мунір змогли посадити ворогуючі сторони за стіл переговорів.

Пакистан уклав стратегічну угоду в галузі оборони із Саудівською Аравією, проте водночас висловлює критику щодо нападів на іранську територію, прагнучи уникнути переміщення конфлікту до своїх кордонів. Як єдина ядерна країна в ісламському світі, Пакистан виконує роль неофіційного гаранта безпеки для монархій Перської затоки, що виникла у результаті політичної нестабільності, спричиненої США.

Станом на 14 квітня 2026 року, конфлікт між США, очолюваними Дональдом Трампом, та Іраном перебуває на стадії вкрай крихкого перемир'я, що ледь стримує світ від великої кризи. Хоча активні бомбардування були призупинені на два тижні, стратегічні наслідки вже наближають глобальну катастрофу в кількох напрямках. Які ж це глобальні загрози та наслідки?

Трамп зробив історичний крок, пригрозивши Ірану повним знищенням. Його обговорення можливих ударів по ядерних та важливих цивільних об'єктах фактично легітимізувало ідею застосування масштабної військової сили проти суверенних держав. Експерти з TheBulletin попереджають, що це може призвести до ядерної катастрофи. Іран контролює Ормузьку протоку, через яку транспортується приблизно 20% світових запасів нафти. Спроби США ввести повну морську блокаду іранських портів вже спричинили різкий стрибок цін на нафту, які перевищили 100 доларів за барель.

Тривалий збій постачання може спровокувати глобальну кризу. Треба визнати, що Іран продемонстрував здатність завдавати ударів по ключових вузлах регіону: газовій інфраструктурі Катару, опріснювальних установок і навіть дата-центрах (наприклад, пожежа в AWS у Дубаї). Це ставить під удар економічну модель цілого регіону.

Війна зменшила рівень довіри між США та їхніми європейськими партнерами, а також виявила слабкі місця арабських держав Перської затоки. Одночасно, конфлікт на Близькому Сході відволікає західні ресурси від України, відкриваючи нові шляхи для Росії.

Війна на Близькому Сході змушує США перенаправляти військові ресурси, фінансову допомогу та політичну увагу з України на Іран. Трамп висловлював невдоволення тим, що європейські союзники не підтримали військову операцію США проти Ірану, що навіть призвело до роздумів про можливий вихід США з НАТО. Таке послаблення Альянсу є стратегічною метою путіна.

Ескалація конфлікту в Ормузькій протоці зазвичай призводить до зростання цін на нафту, що позитивно позначається на російському бюджеті. Незважаючи на стратегічні переваги, Росія намагалася діяти як "посередник", пропонуючи Трампу ідею перевезення збагаченого урану з Ірану до Росії, щоб уникнути військових дій. Однак Трамп відмовився від цієї пропозиції. Він також визнавав, що Путін може надати підтримку Ірану у його військових операціях проти Сполучених Штатів.

Таким чином, хоча малоймовірно, що путін безпосередньо наказав Трампу розпочати війну проти Ірану з метою отримання стратегічних переваг у світлі невдалого розвитку конфлікту в Україні, Росія все ж створила певні геополітичні умови та сприяла виникненню розбіжностей серед союзників по НАТО. Це зробило конфлікт вигідним для Москви, можливо, за сценарієм, узгодженим з путіним.

Конфлікт створює суттєві загрози глобальній катастрофі, особливо в економічній та екологічній сферах. Зростання напруженості може призвести до світової енергетичної кризи через атаки на інфраструктуру, спричинити дефіцит продуктів харчування внаслідок порушення постачання добрив і збільшити ризики радіаційного забруднення.

Бойові дії та удари по об'єктах, таким як комплекс Рас-Лаффан у Катарі, загрожують постачанням нафти та газу, що може обрушити світову економіку. Війна ставить під загрозу виробництво добрив на Близькому Сході, що загрожує глобальною продовольчою кризою.

Масовані удари по нафтогазовій інфраструктурі (удари по заводах у Саудівській Аравії та Катарі) вже викликають сильне забруднення повітря та акваторії Перської затоки.

Чи здатен Трамп привести світ до катастрофічних наслідків, і яке відношення до цього має Путін?

Дії Трампа під час його президенства в США та його взаємини з Путіним продовжують бути ключовими елементами глобальної нестабільності. Однак думки експертів про можливі наслідки варіюються: від катастрофічних сценаріїв до прогнозів щодо жорсткого "нового світового порядку".

Можна виділити декілька ключових аспектів, які, без детального аналізу та відповідних обґрунтувань, можуть свідчити про ризики, пов'язані з діями Трампа, здатними призвести до серйозних криз або навіть катастрофічних наслідків. Серед них варто згадати кліматичні зміни, зростання військової напруги та глобальну ядерну небезпеку.

Безперервні закиди на адресу НАТО та заклики "передати Гренландію" викликають напруження у західному таборі, що, на думку аналітиків ВВС, суттєво сприяє зменшенню впливу Альянсу на руку путіну.

Яка роль путіна у сценаріях Трампа?

Взаємини між Трампом і Путіним можна охарактеризувати як заплутану гру, в якій їхні інтереси нерідко перетинаються. Проте іноді виникають ситуації, коли між ними спалахує відкритий конфлікт.

Що є спільним між ними - це однакова ідеологічна ціль. Обидва бажають зменшити вплив ліберальних урядів у Європі. Для Трампа це складова частина його внутрішньої політики "Зробимо Америку знову великою", тоді як для Путіна це стратегія, що має на меті усунути конкурентні моделі розвитку поблизу його кордонів.

Щодо війни путіна в Україні. Трамп продовжує тиснути на Україну для досягнення мирної угоди, загрожуючи припиненням допомоги. путін використовує ці розмови для затягування часу, водночас висуваючи максималістські вимоги (відмова від НАТО, контроль над Донбасом), які Білий дім поки що відкидає як надмірні.

Попри "дружні" заяви, Трамп активно намагається витіснити Росію з її звичних сфер впливу на Кавказі та на Близькому Сході. Путін продовжує бути джерелом гібридних загроз для західної інфраструктури, що змушує навіть адміністрацію Трампа підвищувати витрати на оборону.

Аналітики видання The Economist вважають, що цей рік може стати періодом крихкості глобальної ситуації та занепаду традиційного світового порядку. Основною загрозою є непередбачувана поведінка Трампа: його рішення можуть випадково призвести до великої війни через помилки в оцінці (наприклад, у відносинах з Іраном або Китаєм), або ж слугуватимуть основою для нового жорсткого розподілу світу на сфери впливу.

Найближчим часом відповіді на деякі питання зможемо отримати. Чи зможе Трамп довести світ до глобальної катастрофи? Це питання залишається відкритим.