Чому дії Макрона можуть створити можливості для ультраправих у Франції.

Приблизно рік тому президент Франції Емманюель Макрон ухвалив одне з найважливіших рішень з часу свого вступу на посаду в 2017 році — оголосити про проведення дострокових виборів до Національних зборів.

На сьогоднішній день експеримент Макрона показав свою ефективність: він зумів стримати стрімкий ріст ультраправої політичної сили Марін Ле Пен - "Національного об'єднання".

Проте для багатьох людей це стало сигналом про критичне ослаблення його президентської влади.

Вивчаючи фактори, що призвели до стрімкої та суттєвої втрати популярності Еммануеля Макрона серед французького населення, варто звернути увагу на статтю Жана-Батіста Вотьє, викладача в Інституті політичних досліджень (Sciences Po) у Франції. У своєму матеріалі під назвою "Трагедія Макрона: чому президент Франції веде країну до перемоги ультраправих" автор аналізує основні аспекти цього явища. Далі представлено короткий огляд його основних положень.

У своїй аналітичній роботі "Токсичний президент" журналіст Етьєн Кампіон описує образ президента Франції Емманюеля Макрона як відлюдного стратегічного лідера, що створив надмірно централізовану політичну систему і поступово відходить від будь-яких форм критики та опозиції.

Проте те, що спочатку виглядало як прояв могутності, незабаром стало виявом слабкості.

Зменшивши вплив партій, профспілок і парламенту, він позбавив себе можливості отримувати зворотний зв'язок та коригувати свої дії.

Політична слабкість Макрона в значній мірі зумовлена не лише обмеженням його оточення та надмірною концентрацією влади, але й браком ідеологічної послідовності.

Свою професійну діяльність він починав серед соціалістів, обіймаючи посаду міністра економіки в уряді Франсуа Олланда. Однак, прийнявши президентські повноваження, він почав поступово переміщуватись у правий спектр політики: активізував риторику про імміграцію, зробив ключові призначення з числа консерваторів та встановив тісні зв’язки з правим центром.

Після свого переобрання в 2022 році, він зустрівся з рядом політичних невдач, що вказують на його зростаючу дистанцію від виборців та ослаблення підтримки. Зокрема, він втратив абсолютну більшість у парламенті на виборах 2022 року, а також зазнав важкої поразки на виборах до Європарламенту в 2024 році.

Неуспіх Макрона охоплює не лише політичну сферу, але й економічну: реформи, які принесли лише скромні результати, зростаючі фінансові проблеми та темпи економічного зростання, що не виправдали амбітних обіцянок.

На тлі політичних невдач і економічних розчарувань, стиль керівництва Макрона відштовхнув значну частину його електорату.

Його стиль керівництва все більше сприймається як форма тиску, а не як справжнє лідерство. Це видно на прикладах придушення протестів "жовтих жилетів" у 2018 році, швидкого підвищення пенсійного віку та суперечливого застосування статті 49.3 для обходу парламентських процедур.

Президентство Макрона – це історія про те, як ініціатива, що базується на логіці та продуктивності, втратила контакт з емоціями та реальними потребами громадян.

Ці помилки можуть сприяти зростанню ультраправих популістів у владі Франції.

Якщо це відбудеться, спадок Макрона буде визначатися не стільки його реформаторськими ініціативами, скільки популістською хвилею, яку він не зміг зупинити.