Чому саме Львівська область стала першою в Україні, яка затвердила Стратегію національної пам'яті?

26 травня 2025 року в Львівській обласній державній (військовій) адміністрації була заснована робоча група, що займається питаннями національної пам’яті.

Про це повідомила пресслужба Львівської обласної військової адміністрації, пише DailyLviv.com. 26 травня 2025 року в Львівській обласній державній (військовій) адміністрації була заснована робоча група, що займається питаннями національної пам’яті. До її складу увійшли представники інститутів громадянського суспільства, історики (зокрема з числа учасників бойових дій), освітяни, депутати Львівської обласної ради, представники профільних департаментів Львівської обласної державної адміністрації.

У процесі дослідження було виявлено ряд основних викликів у контексті української національної пам'яті:

- низький рівень обізнаності значної частини українців щодо історичних процесів примусової русифікації та викорінення української мови, а відтак відсутність розуміння важливості відмови від російськомовного культурного продукту й використання російської мови як основної мови спілкування;

- Неприйняття того, що російська мова відіграє ключову роль у сучасній агресії Росії проти України.

- відсутність чіткої інформаційної стратегії подолання міфу про "спорідненість народів" та брак розуміння того, що частина населення України насправді є зросійщена, а не російськомовна.

- домінування у культурній системі координатів середньостатистичного українця чужих культурних наративів, російського (але не виключно) культурного спадку, який є симбіозом московських (імперського і радянського) та інших окупаційних впливів тих чи інших держав;

- вузьке та спрощене розуміння української культури, яке зводить її лише до фольклорних елементів та "шароварного" стилю.

- спотворене розуміння історії, прийняття окупаційних режимів внаслідок тривалої пропаганди, сприйняття їх як рідних держав, що призводить до хибного бачення іноземних героїв, політиків, науковців та підприємців як своїх.

- недосить уважне ставлення до ключових етапів української історії, зокрема до Русі, Руського королівства та значення руських (українських) еліт у Великому князівстві Литовському і Речі Посполитій;

- розповсюдження історичних міфів, які викривлюють наше минуле;

- спотворене розуміння ролі українців під час Другої світової війни; поширення радянського міфу, згідно з яким українці, що входили до складу російської радянської армії, боролися за свою батьківщину і стали переможцями; ототожнення українського національно-визвольного руху з колабораціоністами, тоді як агресивні дії радянської армії подаються як визволення.

Порівняння солдатів "червоної армії" з сучасними Героями України, а також впровадження практики встановлення нових табличок, портретів і пам'ятників Героям Небесної Сотні та учасникам сучасної Визвольної війни на радянських меморіалах — це один із найбільш стійких і небезпечних міфів, який слугує основою для московської пропаганди.

- низька обізнаність про періоди власної державності та боротьби за неї; присутність у свідомості значної частини українців пантеону героїв, сформованого з представників окупаційних режимів (в тому числі колаборантів), а не героїв українських визвольних рухів та видатних діячів періодів української державності;

- обмеженість знань про видатних українців вузьким колом найвідоміших особистостей загальнонаціонального рівня, натомість недооцінка та забуття постатей місцевого рівня, які мали значний вплив на розвиток громад та боротьбу за незалежність на локальному рівні;

- брак знань про історичні успіхи українців у військовій, культурній, науковій, підприємницькій та інших сферах; вони залишаються в тіні трагічних історичних сторінок (Голодомору, репресій і принижень українців), що є підґрунтям для формування комплексу зневіри у власні сили, неповноцінності і меншовартості. Особливо шкідливим є нав'язаний українцям комплекс "кріпаків-хліборобів", які постійно борються за свободу і рівноправ'я. Це типовий наратив лівого спрямування, який є наслідком багаторічної комуністичної пропаганди;

- низький рівень естетичного розуміння процесів і форм просторової меморіалізації українських національних героїв, діячів культури і науки та історичних подій; часте створення об'єктів меморіалізації примітивними, неякісними, калькованими з пропагандистських низькосортних радянських зразків; естетична та сенсова нерелевантність пам'ятників і меморіальних об'єктів рівню постатей чи подій; брак якісного догляду та проблеми зі збереженням автентичності об'єктів меморіалізації, які мають вагому мистецьку чи історичну цінність;

- Низький рівень активності мешканців, особливо молоді, у комеморативних заходах; недостатня комунікація, відсутність освітнього елементу та естетики церемоній; акцент на трагедії, а не на героїзмі, що призводить до сприйняття героїв як жертв. Пам'ятні події часто обмежуються лише релігійними ритуалами та промовами представників влади і окремих активістів.

На більшості шкільних заходів акцентують увагу на трагічних долях героїв, що веде до емоційного сприйняття подій. В результаті, діти сприймають полеглих захисників як жертв, а не як відважних воїнів, чиї приклади боротьби та життя варто наслідувати. Учні відчувають співчуття до українських героїв, але не відчувають захоплення ними.