Проміжки між позиціями піхоти зростають. Які чинники ускладнюють українській армії утримання російських сил?

У своїй недавній публікації колишній голова Збройних сил Валерій Залужний зазначив, що, незважаючи на численні події на фронті з 2022 року, сучасний стан бойових дій у російсько-українській війні все ще можна визначити як "замкнене коло". Водночас посол України у Великій Британії підкреслив, що з боку Росії спостерігається стабільна тенденція до виходу з цієї ситуації.

Згідно з даними аналітичного проєкту DeepState, у вересні спостерігалося значне уповільнення темпів просування окупаційних військ — вони зменшилися майже вдвічі у порівнянні з серпнем.

На перший погляд, ця статистика повинна була б вказувати на те, що Сили оборони змогли знайти ефективні методи для стримування повільного просування російських військ. Проте насправді ситуацію не завжди можна оцінити лише за цифрами або відобразити кольоровими діаграмами на картах.

"Українська правда" провела інтерв'ю з військовослужбовцями, як на передовій, так і в командних пунктах, щоб з'ясувати, які ключові труднощі заважають Силам оборони ефективно протистояти російському тиску на фронті.

Відсутність військових у Збройних силах України вже давно стала очевидною. Період зими та весни 2022 року залишився в минулому, і черги охочих служити біля військових комісаріатів вже не спостерігаються. Питання мобілізації та забезпечення силовими структурами вже кілька місяців викликають широкий резонанс у суспільстві.

Хоча точні дані щодо недостачі кадрів у війську залишаються конфіденційними, достатньо відвідати розділ "Вакансії" на платформі Резерв+, щоб усвідомити, що Сили оборони мають нагальну потребу в нових фахівцях.

У військових силах найбільшим попитом користуються професії механіків, водіїв, операторів безпілотних літальних апаратів, медичних працівників, артилеристів і ремонтників та інші спеціальності.

В цьому тексті ми вирішили зосередитись на нагальних проблемах Сил оборони.

Найактуальнішою потребою на передовій залишається піхота. У сучасних умовах війни, коли ефективність важкої техніки значно знижена, значення солдатів у траншеях стає надзвичайно важливим. Якщо їхня кількість обмежена, організувати належну оборону стає вкрай складно.

У зв'язку з браком особового складу, численні підрозділи не здатні утримувати свої позиції, ефективно відбивати російські атаки, повноцінно відпочивати та здійснювати потрібну ротацію. Це призводить до того, що командири на місцях змушені визначати пріоритетні напрямки, залишаючи інші зони з меншою обороноздатністю.

Пример:

Нестача піхотних підрозділів спостерігається на численних ділянках фронту. Зокрема, ця проблема найбільш відчутна на Новопавлівському напрямку, який охоплює території Дніпропетровської, Донецької та Запорізької областей. Російські війська використовують цю ситуацію, застосовуючи тактику інфільтрації. Вона полягає у просуванні невеликими тактичними групами через недоукомплектовані позиції Сил оборони.

Завдяки значній чисельній перевазі російських піхотинців, українські військові нерідко змушені уникати прямих зіткнень. Це призводить до змішування позицій обох сторін. Як наслідок, на картах аналітиків у сфері відкритих джерел з'являється все більше сірих зон, які не підпорядковуються жодній з учасниць конфлікту.

Внаслідок згаданої проблеми, на піхотних позиціях все частіше не залишається людей, готових вийти на зв'язок. Як результат, дистанція між сусідніми позиціями може досягати 200-300, 500-700 метрів, а іноді навіть і одного кілометра.

Візьмемо, наприклад, спокійний Київ: 500 метрів - це відстань, що відділяє Михайлівський Золотоверхий собор від Софії Київської. А один кілометр – це шлях від Михайлівського до Золотих воріт. Однак у контексті фронтових дій ця відстань стає значною – фактично, це прогалина, через яку може пройти ворожа піхота.

У своїх інтерв'ю полонені російські військові досить спокійно діляться спогадами про свою подорож до Покровська в липні 2025 року. Вони зазначають, що на цьому шляху не стикалися з жодними проявами збройного опору з боку українських сил. Це, ймовірно, пов'язано з тим, що їхній маршрут, що проходив через Селидове до Звірового, розташованого на південний захід від Покровська, а потім і до самого міста, був малопротестованим, і в окремих ділянках навіть міг бути відсутній український піхотний контингент.

"У районі бригад N та M, - ділиться офіцер однієї з частин, що розташована на Покровському напрямку, - у нас також є свої проблеми. Є такі позиції, які існують лише формально - там перебувають поранені та контужені. Вони насправді потрібні лише для того, щоб керівництво могло бачити, що ми маємо свої укріплення."

Утворення величезної кількості дірок між українськими піхотними позиціями і проникнення росіян цими дірками вглиб нашої оборони сформувало ще одну тенденцію нинішнього етапу війни - відсутність сталої лінії бойового зіткнення.

Це вказує на щільне розташування позицій Сил оборони між ворожими укріпленнями — наприклад, на Добропільському виступі, де відбувається проникнення піхоти, а не диверсійно-розвідувальних груп противника, у прифронтові населені пункти, як це сталося в Костянтинівці чи Ямполі.

"Я не звик до такого стилю роботи. Зазвичай у мене є заздалегідь визначені піхотні позиції, за якими слідують інші підрозділи. А тепер ЛБЗ взагалі відсутні," - говорить один з учасників розмови з УП у 19-му армійському корпусі.

Через відсутність бійців на першій лінії піхотою вимушено стають дронщики та мінометники, які стоять за 3-5 кілометрів від переднього краю.

"Мої хлопці, що працюють з 82-м мінометом, вже брали участь у боях", - зазначає згаданий раніше співрозмовник.

У найскладніших ситуаціях, про які також повідомляє УП, російські військові здатні наблизитися до артилерійських позицій. Відстань до ЛБЗ в таких випадках становить 10-15 кілометрів.

Про перехід на нові корпуси в Збройних силах України оголосили ще в зимовий період.

Навесні УП робила детальний розбір реформи, де ми розповідали, чому саме в ЗСУ наважились на масштабне переформатування в розпал бойових дій.

1 жовтня начальник Генерального штабу ЗСУ Андрій Гнатов заявив, що перехід на корпусну структуру завершено, і "попри деякі нюанси" всі новостворені корпуси уже виконують завдання у складі визначених угруповань.

Такі слова багато хто з опитаних УП військових назвав передчасними.

Формально всі корпуси й справді створені, однак рівень недокомплекту навіть у штабах новостворених формувань залишається достатньо високим.

Ключовою перевагою переходу Сил оборони на корпусну систему прихильники реформи називали появу сталих органів управління. Але саме цього поки так і не відбулося, оскільки на місцях в тому чи іншому вигляді все ще існують тимчасові ОТУ, ТГРи і т.д..

Ба більше, є питання й до переходу до виконання задач корпусами виключно у відведених секторах відповідальності. На багатьох ділянках фронту повноцінний перехід не відбувся, при цьому Генштаб уже має в планах створення іще нових структур, таких як Штурмові війська та війська Безпілотних систем протиповітряної оборони в складі Повітряних сил.

В умовах загального дефіциту кадрів при незавершеному переході на корпусну систему знаходити ресурси для нових військових формувань буде досить проблематично.

Пример:

Яскравим підтвердженням того, що твердження про завершення переходу на корпусну систему були зроблені зарано, служить Добропільський напрямок. Нещодавно про нього детально писала УП.

Цю територію контролює 1-й корпус Національної гвардії "Азов", але на місці фактично виконує свої обов'язки лише одна бригада "Червона калина", що перебуває у безпосередньому підпорядкуванні цього формування. Інші підрозділи є тимчасово прикріпленими.

Ми не аналізуємо результати військових дій у цьому секторі, а лише підкреслюємо, що на практиці корпусний підхід поки не реалізовано.

У червні 2025-го "Українська правда" першою написала, як головком Олександр Сирський вдається до ручного управління фронтом. Самостійно обирає, а вже і знімає, командувачів корпусів, вирішує, у яку бригаду і скільки йде поповнення, спускає задачі для батальйонів, коли їх має ставити комбриг тощо.

Протягом цих трьох місяців проблема залежності фронту від рішень однієї особи, згідно з аналізом "Української правди" та висловленнями її джерел у Силах оборони, стала ще більш складною.

На початку Сирський активно почав моніторити та координувати дії військових підрозділів на Добропільському виступі, де наразі Сили оборони проводять операції. Як свідчать публічні заяви самого головкома, за останні три з половиною місяці він відвідав наради та зустрічі з місцевими командирами вісім разів.

Згідно з інформацією УП, основними фігурами, які визначають завдання для штурмових підрозділів у цьому напрямку, є головнокомандувач та командувач ДШВ Олег Апостол. Це відбувається, незважаючи на те, що керівництво в цій зоні покладено на 1-й корпус НГУ "Азов".

Після цього президент оголосив про формування раніше згаданих Штурмових військ, які, ймовірно, стануть результатом об'єднання та розширення підрозділів, що безпосередньо підпорядковуються Сирському.

Таким чином головком отримає у своє розпорядження міні-армію з найсильніших штурмових підрозділів. Або, як охрещують її у розмовах з УП противники створення нового роду військ, "гвардію Сирського", чи "карманні війська Сирського".

З метою об'єктивності слід зазначити, що не всі військові так негативно ставляться до впровадження Штурмових військ. Деякі командири в бесіді з УП висловили думку, що це рішення є цілком обґрунтованим і навіть затриманим.

"3-тя, 5-та, 92-га бригади, відомі як штурмові, ведуть бойові дії в складі піхоти. На мою думку, ці Штурмові війська повинні мати іншу структуру. Це виправдане рішення", - висловлює свої думки один із колишніх командирів бригад в інтерв'ю УП.

Проблема не в тому, що у Сирського може суттєво зрости його умовний резерв, адже резерв має бути у кожного командира, особливо у головнокомандувача. Справжня проблема полягає в тому, що фактично такий резерв існує лише у Сирського. У жодного іншого командира його немає, можливо, на папері і є, але в реальному житті його не вистачає.

Сирський вирішив - направив свої резерви на Сумщину, а коли забажав - перекинув їх на Добропілля. А коли 7-й корпус ДШВ звернувся з проханням про формування 4-6 штурмових груп для Покровського напрямку, у бойовому розпорядженні від головнокомандувача було зазначено: "Сформуйте їх самостійно", - обурюється в бесіді з УП один з поінформованих полковників.

Формування Штурмових військ – це лише одна з новин, яка заслуговує на увагу в рамках управлінських рішень, прийнятих головнокомандувачем.

За інформацією УП, в кінці вересня Сирський розформував оперативно-стратегічне угруповання військ "Дніпро" (раніше відоме як "Хортиця"), яке протягом восьми місяців очолював Михайло Драпатий.

ОСУВ "Дніпро" в тій чи іншій мірі, з огляду на високий ступінь залученості головнокомандувача та Генерального штабу, несло відповідальність за практично весь активний фронт від Запоріжжя до Харківської області. Наприклад, воно займалося, зокрема, координацією розподілу боєприпасів серед бригад. Всі функції ОСУВ тепер переходять до військових угруповань — надструктур, що виникли з утворенням корпусів, а також до самих корпусів.

Що ж буде з Драпатим? Він залишиться командувачем Об'єднаних сил й переміститься разом зі своєю командою на один із північно-східних напрямків фронту, де очолить угруповання військ. Зона його впливу та відповідальності зменшиться приблизно удвічі.

Один із співрозмовників УП, досвідчений військовий зі старшого офіцерського корпусу, який явно не в захваті від останніх змін, охарактеризував дії Сирського як спосіб "усунути суперника".

"З одного боку, це логічний крок, бо в нас зникає прослойка "ОСУВа" - вона і має зникнути з переходом на корпуси. А з іншого боку, цей крок нічого не дає, бо всім все одно командує Сирський. Які реформи? Жоден корпус ще не командує своїм набором військ, ніхто не має права на маневр. Втікали від тактичних груп (ТРГів), а он по Серебрянському лісу її знов створили", - ділиться своїми думками з УП згаданий вище полковник.

Цей розділ викликає найбільше обговорень, оскільки як українська, так і російська сторони регулярно висловлюють радикально різні думки щодо домінування супротивника у використанні безпілотників. При цьому кожна зі сторін переконана, що перевага в дронах належить саме противнику.

Дійсно, такі розбіжності в оцінках виникають через те, що запитання формулюються в загальному вигляді, без прив'язки до конкретних типів безпілотних літальних апаратів.

Якщо проаналізувати ситуацію з різних боків, можна виокремити ключову думку: Україна продовжує лідирувати в сфері інновацій, проте росіяни компенсують це масштабами виробництва. Це стає все більш помітним як на передовій, так і в тилу.

За час повномасштабної війни обидві сторони створили окремі Сили безпілотних систем і масштабують підрозділи БПЛА. З українського боку активно розвивається "Лінія дронів", а росіяни всі сили концентрують на розвитку центру "Рубікон" - елітних підрозділів застосування БПЛА, які з'являються на найбільш гарячих ділянках фронту і створюють значні проблеми українським військовим.

Важливою проблемою для Сил оборони є те, що Російська Федерація суттєво наростила випуск безпілотників дальнього радіусу дії, які в Україні загалом відомі під назвою "Шахеди".

Ось кілька альтернативних варіантів: 1. Зразки: 2. Приклади використання: 3. Ілюстрації: 4. Демонстраційні варіанти: 5. Екземпляри: Якщо потрібні інші варіації або контекст, будь ласка, дайте знати!

Яскравим прикладом розвитку росіян у сфері застосування БПЛА є витіснення українських сил із Курщини, коли "Рубікон" монотонно розбивав логістику Сил оборони і змусив покинути зайняті території РФ.

Росія застосовує аналогічну тактику на Донеччині, що суттєво ускладнює логістичні процеси Збройних сил України по основних маршрутах постачання, зокрема на трасі Ізюм - Слов'янськ.

Розширення виробництва "Шахедів" вже призвело до щоденних нападів на глибокі території України, що не лише створює додаткове навантаження на системи протиповітряної оборони великих міст, але й підвищує загрози для критично важливих об'єктів, зокрема в енергетичному секторі.

З початку літа цього року, з огляду на зростаючу активність російських літаків і безпілотників, підрозділи, що займаються забезпеченням української армії, почали відходити далі від лінії бойового зіткнення.

Перший випадок, про який дізналася УП, стався в жахливих умовах. Наприкінці квітня, коли ми їхали на роботу разом із військовими, стали свідками чергового бомбардування Дружківки. В результаті російських КАБів, автобаза однієї з механізованих бригад спалахнула яскравим полум'ям. На наступний день цей удар повторився, завдавши нових втрат.

Відповідно до розпорядження вищого керівництва, всі підрозділи забезпечення повинні були відступити від ЛБЗ на відстань 40-50 кілометрів.

Для керівників тилових підрозділів це рішення вказує на те, що в умовах обмежених ресурсів, зокрема пального, логістичні зусилля стають більш витратними та ускладненими.

"Раніше, щоб набрати кілька тон палива, я витрачав 40 літрів і пару годин. Тепер - 300 літрів і майже добу", - ділиться з УП один із командирів забезпечення.

Водночас для старшого начальника така директива є способом уберегти людей, що найважливіше, та військову техніку.

За два місяці журналісти УП поїхали в нове відрядження на Донеччину і зрозуміли, що, навіть якби ситуація з прицільними ударами КАБів не сталася, тили незмінно мігрували б подалі від ЛБЗ. Російські FPV заполонили все на глибину 10-15 кілометрів і почали прицільно вибивати машини, що йдуть по ключових дорогах. Усе забезпечення стало надзвичайно ризикованим.

Разом із підрозділами матеріально-технічного забезпечення, військовослужбовці також почали шукати житло на відстані від ЛБЗ. В результаті, деякі з тих, хто веде бойові дії в Донеччині, тепер проживають у Харківській та Дніпропетровській областях. Це суттєво збільшує час, необхідний для доїзду до бойових позицій.

Sure! Please provide the text you'd like to make unique, and I'll be happy to help.

За останніми позитивними новинами з Добропільського виступу, про які головком нині звітує ледь не щодня, ховається надзвичайно складна для Сил оборони обстановка під Покровськом і Мирноградом, у Куп'янську, на Новопавлівському та Лиманському напрямках і під Костянтинівкою.

Колись тилові міста Донеччини, як-от Дружківка, вже стають полем роботи для російських FPV. Добропілля розбирають по будинках і вулицях. Фронт щотижня посувається по Дніпропетровщині та Запоріжжю.

У Донецькій області залишилися лише два великі міста, де все ще кипить життя, проте під постійною загрозою від обстрілів КАБів та дронів.

Водночас військове керівництво на різних щаблях ігнорує очевидні проблеми, що існують в українських збройних силах. Офіс президента, без якого не проходить жодне важливе рішення в державі, не бажає ризикувати своїми рейтингами і дозволяє партії ухилянтів та їхнім прихильникам набирати популярність.

Тим часом дірки між піхотними позиціями стають все більшими.