Діти війни: "Мамо, ми залишимось у сховищах, поки не переможемо Росію".

Якими вони виростуть -- діти війни? Ті, хто чверть навчального року та ночей провів під обстрілами в укриттях.

Ті, хто під гуркіт Шахедів слухає роздуми президента США про дітей, що граються на майданчику, ставлять запитання: "Мамо, а як глибоко може пробити Орешник?" — "Не впевнена, котику. Перевірю пізніше." — "Лише не зволікай, адже якщо він прорве укриття, я вже не дізнаюся, що сталося."

Вони не сподіваються ні на кого, крім самих себе.

Вони не довіряють політичним діячам.

Вони не здатні добре пригадати, яким було спокійне існування, адже в той час були ще дуже юними.

Звуки, що видає протиповітряна оборона, можна легко відрізнити від звуків прильоту.

Військових -- від ТЦК.

Радіють, що ми вже можемо бити по НПЗ.

Вони висловлюють незадоволення з приводу того, що з Росії все ще здійснюються пасажирські рейси, тоді як з Борисполя цього не відбувається.

Сповнені гордістю настільки, що не можуть визнати свій страх.

Більше за всіх на землі хочуть, щоб ця війна закінчилася, але наполягають: без нашої перемоги цього не буде.

Краще життя для України — це саме вони.

Ті, хто зберігає пам'ять, страждання та життєвий досвід.