Формула миру для України: від Арістотеля до Максима Сповідника.
У цій колонці я розглядаю питання війни і миру для України з точки зору класичної арістотелівської діалектики. Це експериментальний шлях, яким, наскільки мені відомо, раніше ніхто не ходив. Тим не менш, на мою думку, він може відносно швидко вивести нас до однозначних орієнтирів того, якою має бути формула миру для України. Ця формула складається з елементів класичних філософії і теології, що додає їй ґрунтовності. Серед головних незмінних параметрів в ній справедливість та моральність.
Зазвичай соціально-політичні погляди Арістотеля аналізуються через призму його праць, зокрема "Політика", "Афінська держава", "Риторика", "Нікомахова етика" та "Евдемова етика". У цих текстах афінський філософ розробив кілька ідей стосовно війни, миру та справедливості, які залишаються актуальними й сьогодні. Наприклад, він висунув концепцію, що нині відома як "теорія справедливої війни", яка стверджує, що війна може бути морально виправданою за певних умов. Августин, спираючись на ідеї Арістотеля, визначив три ключові умови для справедливої війни: наявність справедливої причини, визнана легітимна влада та етичні наміри.
Проте в даний момент я не маю наміру аналізувати відомі теорії війни та миру, а також значний внесок Арістотеля в цю сферу. Я бажаю обрати менш звичний підхід — через його логічні роботи, які об'єднуються під загальною назвою "Органон". Однією з найзначніших з цих робіт є "Категорії". Цей текст не стосується політики чи етики, а зосереджений на онтології. Він визначає основні критерії для класифікації предметів та істот, грунтуючись на їх спільних та індивідуальних характеристиках. Спільність і індивідуальність є найосновнішою парою "категорій", яка дала назву цьому трактату. Ця пара має універсальне застосування до всіх істот. Універсальність є ключовою характеристикою всіх категорій: кожна онтологічна категорія, за визначенням, є загальною і може бути застосована до будь-чого чи будь-кого.
У християнську добу вони були застосовані навіть до Бога, щоби пояснювати Трійцю. Тоді ж були вдосконалені первинні арістотелівські категорії. Конкретні сутності стали називатися "іпостасями". Вони повністю втілюють спільну сутність, яку назвали "усією". Було встановлено, що окремі іпостасі та їхня спільна сутність можуть бути лише розрізнені, але не відокремлені одна від одної.
Як ці категорії можуть допомогти у розумінні, яким повинен бути мир в Україні? Уявімо собі, що мир (в розумінні відсутності конфлікту) не є просто соціально-політичною характеристикою нації, а виступає як об'єктивний феномен, що в давньогрецькій онтології позначався терміном "он". Щоб мати статус речі, тобто бути онтологічно стабільним, мир повинен бути стійким. Іншими словами, він не може зводитися лише до перемир'я або тимчасового припинення вогню, які можуть легко перетворитися на нові спалахи насильства. Отже, мир, згідно з цим визначенням, повинен бути тривалим. Якщо це не так, то ми не можемо говорити про мир, а лише про іншу сутність, яка не заслуговує на таке визначення.
"Сутність миру" становить загальну категорію. Ця категорія є універсальною і незмінною. Вона втілюється по-різному в різних конкретних випадках: наприклад, у Франції після світових воєн, в Хорватії після югославських воєн, і нарешті в Україні. Ці випадки є, так би мовити, іпостасями миру.
Згідно з класичною онтологічною концепцією, не може існувати розриву між загальною сутністю миру та його конкретними проявами. Кожна країна, що живе в гармонії, виражає цю спільну сутність у власному стилі, проте це завжди залишатиметься одним і тим же миром. Як стверджує VII століття богослов Максим Сповідник, іпостась є "способом існування" ("тропос") загальних сутностей, які він також називав "логосами". Таким чином, мир як спільність є "логосом". Україні потрібно глибоко зрозуміти цю концепцію, аби реалізувати її у формі української іпостасі миру. Український "спосіб існування" миру не буде повністю аналогічним жодному з прикладів у світовій історії чи практиці. І нам слід вирішити, яким саме має бути цей "тропос". Але важливо, щоб "тропос" українського миру цілком відповідав його універсальному "логосу".
Деякі можуть заперечувати існування ідеального миру на Землі, і вони матимуть підстави для цього. Проте таке висловлювання спонукає нас згадати про Платона. Ще до Арістотеля він сформулював концепції, які можна назвати протокатегоріями, що сам Платон описував як "ідеї". Це загальні характеристики конкретних об’єктів, які існують у ідеальному вимірі, що перевищує наш матеріальний світ. Ці характеристики не лише спільні, але й абсолютно досконалі, на відміну від їхніх недосконалих втілень у реальному житті. Якщо застосувати цю думку до концепції миру, то будь-яка конкретна реалізація ідеального миру виявиться менш досконалою, що цілком відповідає нашим спостереженням у політичній сфері. Однак навіть у випадках недосконалого миру ідеал залишається незмінним і невід'ємним від реальності.
Неоплатоніки прагнули знайти спільну мову між Платоном і Арістотелем, зокрема стосовно категорій. Один із представників цього напряму, Порфірій, а згодом й інші філософи та теологи, іноді тлумачили те, що пізніше отримало назву іпостассі, як синтез властивостей. Ці властивості є складовими природи та виходять з неї. У період між V і VII століттями християнські богослови особливо глибоко досліджували зв'язок між сутністю та її властивостями. Було з'ясовано, що зміни в сутності безпосередньо ведуть до змін у властивостях, і навпаки. Іншими словами, сутність та її суттєві властивості є нерозривними і невіддільними одна від одної. Якщо відбувається зміна в сутності або властивостях, сутність втрачає свою ідентичність.
Стосовно миру це означає, що мир може бути справжнім лише тоді, коли його властивості залишаються з ним без будь-якого відчуження. На мій погляд, однією з таких сутнісних властивостей миру є справедливість. Сталий мир повинен бути справедливим, інакше він не може бути сталим, а отже, не може бути справжнім миром. Між миром і справедливістю немає онтологічної дельти, так само як її немає між сутністю та її властивостями.
Справедливість може бути втілена в будь-якій країні, що бажає миру, але завжди повинна йти паралельно з ним. Якщо справедливість зменшується або зникає, мир втрачає своє справжнє значення. У такому випадку його варто переосмислити. Можна вести дискусії про те, що таке справедливість, так само як і про визначення миру; втім, обидва ці поняття варто розглядати як загальнолюдські категорії.
Арістотель проводив різницю між конкретними спільними характеристиками предметів, які він називав "видами", та більш загальними рисами, відомими як "роди". Обидва ці типи є формами спільності, але роди є більш узагальненими. Це ж розрізнення можна застосувати і до поняття миру. "Справедливий" мир може бути сприйнятий як більш специфічна характеристика, в той час як загальнішою основою, що підтримує справедливість, є моральність.
Ми не будемо занурюватися в складні пошуки найточніших визначень моральності, а покладемося на простий здоровий глузд. Він вказує на те, що моральність неможлива без шкали, яка вимірює добро і зло. Саме ця шкала робить етику реальністю та важливою. Здоровий глузд також вказує на тісний зв'язок між етикою і справедливістю, де остання виступає як підкатегорія першої. Якщо з концепції миру прибрати справедливість та розмежування між добром і злом, то вся етична система стає недійсною. І навпаки: якщо етичні принципи починають діяти відносно у контексті миру, тоді справедливість також стає відносною. Отже, етика є основою справедливості, а разом вони утворюють базу для миру.
Сталий мир може бути досягнутий лише за умов, коли він спирається на принципи справедливості та чіткого розмежування між добром і злом. Я проілюструю цю ідею за допомогою піраміди категорій, створеної богословом VI століття Леонтієм Візантійським. Він виділяв дві основні групи властивостей: менш загальні, які він називав сутнісними, та більш загальні, що отримали назву над-сутнісних. Ці властивості є основою, яка підтримує загальну сутність і її окремі прояви, відомі як іпостасі.
Це ще одна ілюстрація того, за яких умов можливий стійкий мир для України. Про мир в Україні, як вже зазначалося, ми говоримо як про іпостась спільної і універсальної сутності миру. У свою чергу, ця сутність повинна ґрунтуватися на таких сутнісних і спільних для всіх випадків миру властивостях, як справедливість. Справедливість, у свою чергу, повинна ґрунтуватися на надсутнісній властивості миру, яку можна ототожнити із мораллю. Якщо ми приберемо один сегмент піраміди знизу, то те, що знаходиться нагорі, одразу ж впаде вниз.
Отже, як це може реалізуватися в процесі миротворення в Україні? Український контекст миру не відрізняється від інших випадків, оскільки для досягнення стабільного миру необхідні справедливість та етичні принципи, які дозволяють розрізняти добро і зло. Без цих основоположних елементів справжній мир в Україні залишиться недосяжним. Хоча деякі можуть назвати таку ситуацію миром, насправді це буде ілюзія, що не має сталості, подібна до диму. Як тільки ця ілюзія зникне, конфлікт може знову спалахнути. І цього разу він може поширитися не лише на територію України, а й загрожувати іншим регіонам світу.
