Основні загрози для України у 2025 році зосередяться всередині держави. Інтерв'ю з Хара.

2025 рік обіцяє бути вкрай складним для України з різних причин. Нова адміністрація президента США Дональда Трампа, в порівнянні з чинною адміністрацією Джо Байдена, має інший погляд на підтримку України в її боротьбі проти Росії, а також на саму сутність конфлікту.

Важливим питанням залишається потенційні переговори між Росією та Україною, які можуть розпочатися, але не принести стійкого миру. Також Україна прагне отримати гарантії безпеки від західних партнерів, які б унеможливлювали подальшу агресію Росії, але вони поки що відсутні. Ідея потенційної європейської миротворчої місії досить сира, аби серйозно розглядатися на даному етапі.

Також важливо звернути увагу на питання внутрішньої єдності в країні, оскільки за час війни виникло багато проблем, які Росія буде прагнути використовувати для дестабілізації ситуації.

У ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара висловив свої міркування щодо ключових викликів, які стоятимуть перед Україною у наступному році.

2024 рік був сповнений сподівань на те, що Україна зможе продовжити звільнення своїх земель від агресора. Проте Росія швидко відновила свої сили, а підтримка з боку Заходу на деякий час сповільнилася через внутрішні суперечності в США. Які, на вашу думку, ключові виклики та загрози постануть перед Україною та світовою спільнотою у 2025 році? На що слід буде акцентувати особливу увагу?

По-перше, варто зазначити важливий, хоча й абстрактний аспект: світ, на мою думку, залишатиметься в стані невизначеності ще протягом 10-15 років. Це пов'язано з руйнуванням попередньої міжнародної системи, що має об'єктивні підстави. Спостерігаємо відносний занепад колективного Заходу та Сполучених Штатів, а також зміну американських пріоритетів — від Європи та Близького Сходу до стримування Китаю. Ця глобальна нестабільність, безсумнівно, вплине на події, що розгортаються на європейському континенті.

Другий аспект полягає в невизначеностях, пов'язаних з новою адміністрацією у Вашингтоні та поглядами нещодавно обраного президента США Дональда Трампа і його команди на можливість завершення війни в Україні. Останні його висловлювання вказують на те, що він поступово починає усвідомлювати, що ситуація є набагато складнішою, і простими, імпульсивними діями не вирішити цю серйозну проблему, адже конфлікт стосується не лише України та Росії.

Росія сприймає себе у війні проти колективного Заходу і прагне, щоб разом із відмовою України, Сполучені Штати також погодилися поступитися певними позиціями в Європі. Це явний виклик для нас, європейських країн.

Для європейських країн постає завдання об'єднатися з метою зміцнення власних позицій і стримування можливих провокацій чи агресії з боку Російської Федерації щодо держав-членів НАТО. Крім того, важливо знайти способи підтримки України, враховуючи обмежені ресурси, які можуть виникнути, якщо Сполучені Штати зменшать чи припинять свою допомогу.

На мою думку, адміністрація Дональда Трампа незабаром зіткнеться з реальними викликами, пов'язаними з безцеремонною поведінкою Росії, яка прагне не тільки поразки України, а й ослаблення Європейського Союзу, НАТО та Сполучених Штатів. Це може призвести до ухвалення нових рішень, які, ймовірно, виявляться більш вигідними для нас.

Безумовно, не можна ігнорувати інші проблеми, зокрема економічні, які позначаться на кожному з нас і на світовій економіці загалом. Ясно, що Дональд Трамп має намір не лише чинити тиск на Китай і вести з ним торгові війни, але й так само рішуче спілкуватися зі своїми союзниками.

Що стосується Росії, то її деструктивна діяльність щодо підриву готовності західних країн протистояти агресії, особливо в європейському контексті, лише посилиться. Водночас усередині Росії економічний тиск зростатиме, а структурні проблеми накопичуватимуться, і їх не вдасться швидко вирішити навіть завдяки доходам від експорту енергоресурсів. Ці внутрішні виклики лише посилюватимуться з часом.

День інавгурації Дональда Трампа, 20 січня, наближається. Новий президент США обіцяє швидко зайнятися питанням війни. Як ви вважаєте, враховуючи нинішні заяви з обох сторін, чи можуть відбутися мирні переговори, і якщо так, то в якому форматі вони можуть проходити?

Для того щоб розпочати переговори з Росією, Україні необхідно забезпечити надійні гарантії безпеки. Це важливо для можливого припинення війни на певних умовах. Очевидно, що з нинішнім рівнем підтримки від західних партнерів ми не зможемо досягти поставлених цілей, зокрема, звільнення всіх територій, які перебувають під окупацією Москви.

Особисто я вважаю, що наразі немає реальних підстав для початку переговорів. Російська Федерація вірить, що можливість зламати Україну та захопити ще більше територій все ще існує, тому не бачу готовності Кремля до діалогу. Якщо ж перемовини все ж відбудуться, я впевнений, що Росія не буде шукати справжнього порозуміння чи компромісів для вирішення конфлікту.

Звісно, необхідно чинити тиск на Російську Федерацію. Це може реалізовуватись через введення нових санкцій. Одним із можливих кроків є рішення Трампа зняти обмеження на видобуток нафти в США, а також встановлення партнерських відносин із Саудівською Аравією для зниження цін на нафту до рівня, що завдасть серйозної шкоди Росії.

Що стосується європейської миротворчої місії, я маю серйозні сумніви щодо її ефективності. По-перше, якщо говорити про масштаби цієї місії, то нині йдуть дискусії про залучення 40 тисяч, а можливо й 100 тисяч європейських військових. Але навіть така кількість не зможе ефективно розмежувати дві країни та лінію конфлікту. Не слід забувати й про білоруський кордон, а також про наші території в Чорному морі. Отже, розмір контингенту виглядає недостатньо для вирішення поставлених завдань.

Друге питання - склад цієї місії. Американці не хочуть, щоб їхні військові були присутні на території України, а відтак можемо казати про інші країни. Та навіть за такого варіанту, я не думаю, що росіяни погодяться на присутність інших країн-членів НАТО на лінії розмежування, бо, зрозуміло, для них це один з найбільших тригерів. Про те, що без згоди Росії європейських миротворців не буде в Україні, говорять і наші партнери. Тоді це означає пошук миротворців деінде, але більш за все з таким же результатом. Тому миротворці - це дуже добра історія у якомусь ідеальному світі, але зрозуміло, що Путін не захоче і не дозволить, щоб вони були присутні.

Враховуючи ваші слова, ви не вважаєте, що Трамп зможе швидко знайти рішення для завершення війни в Україні?

Цілком вірно, оскільки агресія Росії щодо України має дві основні складові. Перша полягає в прагненні знищити Україну або, принаймні, встановити над нею повний контроль, щоб не дати можливості цій країні залишатися суверенною, демократичною та незалежною нацією. Це залишається незмінним.

Інша мета полягає в тому, щоб використати Україну як інструмент для підриву єдності Європейського Союзу та НАТО, а отже, і трансатлантичної єдності.

- Тобто, якщо підсумувати, то плани Кремля - продовження війни і ніяких мирних перемовин, ніяких домовленостей, ніякого припинення вогню. Чи якийсь варіант заморозки все-таки Путін для себе залишає?

- Звичайно, що вони розглядають варіант переговорів, але перше і найголовніше в чому відмінність позиції Кремля від позиції України у цьому процесі. Ми хочемо перемовин для того, щоб вирішити проблеми і забезпечити стратегічну безпеку для країни. Тобто, прагнемо справедливого, сталого і тривалого миру. Така формула і за кожним цим словом є велика кількість речей, які мають бути реалізовані. Бо справедливий мир не може бути, якщо нас будуть примушувати визнати "нові територіальні реалії", як це називають у Москві, тобто відмовитися від власних територій і наших співгромадян, які знаходяться в окупації.

Інша історія стосується покарання військових злочинців, які замислили, спланували та здійснюють агресивну війну проти України. Це стосується тих, хто скоїв злочини проти людяності та вчиняє акти геноциду. Варто нагадати, що російський диктатор Путін є особою, яку розшукує міжнародний кримінальний суд за фактичне викрадення українських дітей, що є одним з проявів геноциду. Безумовно, ми не можемо відмовитися від прагнення до справедливості в цій справі.

Я думаю, що росіяни якщо і розглядають можливість перемовин у 2025-му році, то виключно у контексті того, що вони мають можливість воювати далі чи ні. Тобто, чи дозволяє стан економіки, наскільки вона може протягнути в такому воєнному режимі. Адже ж така модель, вона не може втриматися довго. Тому далі треба щось робити. Або вигравати цю війну, або робити паузу. І знов таки, Путін не розглядає реальний мир, а використає це припинення вогню для того, щоб підготуватися краще до наступного удару по Україні.

Якщо, припустимо, відбудеться фактичне припинення вогню, то виникне питання щодо подальшої підтримки України. Незважаючи на критику наших західних партнерів за недостатність і запізнілість їх дій, існує ймовірність, що навіть ця підтримка може зменшитися. Це відбуватиметься в умовах, коли вони зосередять свої зусилля на вирішенні власних безпекових і економічних проблем. В результаті, після припинення вогню, обсяги допомоги Україні можуть суттєво знизитися. Хоча я впевнений, що Польща, країни Балтії, Північна Європа та Великобританія не зменшать обсяги своєї підтримки, цього може бути недостатньо.

- А росіяни, навпаки, будуть посилюватися далі і продовжувати процес накопичення сил для наступного удару...

-Так, абсолютно. Причому цей процес буде й надалі продовжуватися за допомогою Китаю, Північної Кореї та Ірану, з можливістю збільшення цього списку союзників.

- Стосовно внутрішніх процесів в середині країни - які загрози ви вбачаєте?

Я не виключаю, що російська сторона може сприймати вибори в Україні як один із чинників для дестабілізації внутрішньої ситуації. Не випадково Бойко та кілька інших подібних діячів з’явилися на поверхні — вони відчули, що нині є шанс на те, щоб внести хаос у ситуацію.

Це буде виклик для українського суспільства, починаючи від того, яким чином ми можемо організувати ці вибори. Адже ж 6,5 мільйонів українців зараз знаходяться поза межами України. Десь 7 мільйонів - це внутрішньо переміщені особи. Звичайно, що це великий виклик для української держави, як організувати в принципі вибори, щоб тим паче вони були без нарікань з точки зору демократичного процесу. Це теж може вдарити по національної єдності України, що є одним з ключових ресурсів, чому Україна вистояла в 2022 році. Адже тоді всі спільно зрозуміли, хто є ворог, що треба співпрацювати один з одним, що немає політичних розбіжностей. Тобто все має бути спрямовано на виживання України.

Власне тому росіяни можуть розглядати припинення вогню як елемент продовження "не гарячої", а іншої війни, для того, щоб отримати можливість підривати єдність українського суспільства, вчиняти операції впливу на наших партнерів, аби припинити підтримку та інше.

Отже, у 2025 році дестабілізація внутрішньої ситуації в Україні, яку провокують наші противники, стане не меншою загрозою, ніж сама війна на фронті з російськими військами. Так?

- Безумовно, і я вважаю, що це ключовий момент. Чому, наприклад, так швидко впав Афганістан чи той таки режим сирійського диктатора Асада? Звичайно, що там є свої особливості, але для великої кількості афганців чи сирійців було незрозуміло, за що потрібно воювати. Тобто, якщо немає сприйняття ворога, спільної загрози, що треба об'єднатися і приборкати всі свої протиріччя, допоки не стане мир, то, звичайно, що це і спричинило те, що було в Афганістані чи Сирії.

В Україні, на щастя, цього не сталося у 2022 році, хоча деякі намагалися провести паралелі і стверджували, що наша країна стане другим Афганістаном для Сполучених Штатів, незважаючи на їхню підтримку. Це, на щастя, не здійснилося. Проте важливо усвідомлювати, що ми повинні й далі рухатися в напрямку національної єдності.