"Холодний мед" від "Сірих бджіл": Сучасний український кінематограф.

У кінотеатрах стартував показ стрічки "Сірі бджоли". Ділимося подробицями!

Тиша, холод і темрява оточують їх. Обстріли, невизначеність, відчуття віддаленості від цивілізації та відсутність електрики. Лише скромне тепло від економно розпаленої печі, ледь зігріті руки об чашку слабкого чаю, мить задоволення від єдиних наявних ласощів — меду з власної пасіки, і єдиний співрозмовник — сусід, з яким розмова завжди перетворюється на побутові та філософські суперечки. Ось така і є реальність двох головних героїв фільму — колишніх однокласників, а тепер самотніх пенсіонерів Сергійовича (Віктор Жданов) та Пашки (Володимир Ямненко), які залишилися вдвох на все село в "сірій зоні" Донеччини.

Стрічка створена за мотивами бестселера Андрія Куркова "Сірі бджоли", який потрапив до шорт-листа "Книги року BBC-2018" та до списку найкращих книг 2022 року за версією The New Yorker. Автор у своєму творі висвітлює події, що відбувалися під час АТО. Режисер фільму, Дмитро Мойсеєв, поєднав у своїй роботі події того часу з передчуттям початку повномасштабного вторгнення 2022 року. Персонажі фільму опиняються в "сірій зоні", але на них вже неминуче насувається загроза великої війни.

ЗА ТРИ ДНІ ДО ВТОРГОНЕННЯ Я УХВАЛИЛА НАДВАЖКЕ РІШЕННЯ: ЗУПИНИТИ ЗЙОМКУ І ПОКИНУТИ ВОВЧОЯРІВКУ - ПРОДЮСЕРКА

Дорога до реалізації "Сірих бджіл" на великому екрані виявилася тривалою: процес створення фільму стартував у 2019 році, а в 2021 році проект отримав фінансову підтримку від Державного агентства України з питань кіно. У 2022 році команда, об'єднана спільним прагненням знімати якомога ближче до "сірої зони", вирушила на зйомки до села Вовчоярівка, що в Луганській області.

"У цьому селі чудовий ландшафт і рельєф, що стало вирішальним для візуального концепту фільму. Натурні кадри, зняті у Вовчоярівці, надали стрічці художньої виразності", - ділиться оператор-постановник Вадим Ільков, відомий за роботами над "Маріуполісом" та "Вулканом". Він родом із Донецька і має глибоке розуміння місцевих особливостей сільської архітектури та краєвидів. Разом із командою він відвідав багато сіл уздовж лінії розмежування, доступних на той час. Вовчоярівка вразила їх своєю природною красою, і тут було обрано будинок, в якому мав проживати Сергійович. Усе склалося в єдину картину і відповідало запланованому. Знімальний процес, незважаючи на свідомість ризиків, розпочався в кінці лютого 2022 року. Проте вже через три дні продюсерка Іванна Дядюра змушена була ухвалити складне рішення: зупинити тільки-но розпочаті нічні зйомки і разом із командою залишити село.

Це сталося за три дні до початку масштабного військового вторгнення. В мені, напевно, спрацювала якась інтуїція, хоча ще жевріло сподівання, що ми зможемо повернутися до Вовчоярівки та завершити зйомки, якщо все піде добре. Далі всім стало не до кінематографа, і Дмитро Мойсеєв, наш режисер, навіть висловив думку, що, можливо, немає сенсу продовжувати роботу над цим матеріалом. Проте я була впевнена, що ця тема залишиться актуальною ще надовго, на жаль, - ділиться своїми переживаннями продюсерка.

Оператор-постановник додає, що це була перша нічна зміна, і схема світла у нього була розставлена на декілька кілометрів, щоб підсвітити все багатство рельєфу: "У кінематографістів є можливості зробити багату темряву - красиву, розроблену світлом. Якби це була казка або вестерн, можна було б працювати по-іншому. Але ми йшли за відтворенням натуралістичності, щоб максимально реалістично відтворити й передати атмосферу. Ми щойно зняли перший дубль, подзвонила Іванна і сказала згортатися. На певний час зйомки відтермінувалися: тоді всім було не до кіно і було дивно навіть подумати, що можна продовжувати знімати. Але згодом, завдяки старанням продюсерки, ми до них повернулися й завершили фільм".

Він підкреслює, що через зміну локацій для зйомок їм не вдалося втілити всі задумки, зокрема, здійснити однокадрові переходи з будинку на вулицю та з вулиці назад у будинок. В результаті вийшло дещо інше кіно з точки зору роботи з камерою.

Для того щоб завершити зйомки, команді довелося шукати інтер'єри в Київській області, де вони натрапили на хату, яку знову перетворили на оселю Сергійовича. Художники мали завдання повністю відтворити інтер'єр вовчоярівської домівки: посуд, ліжко, і, що найскладніше, справжню піч. Головний герой часто проводить час біля неї, тому було надзвичайно важливо, щоб це не була просто бутафорія, а реальна річ, яка випромінювала б тепло.

Художником-постановником цього фільму виступає Владлен Одуденко, який вже зарекомендував себе через роботи над такими стрічками, як "Плем'я", "Додому", "Сторожова застава", "Крути 1918" та "Люксембург, Люксембург". Його професійний досвід та естетичний підхід значно вплинули на візуальне оформлення проекту.

Вадим Ільков зізнається, що дуже хотів, щоб над фільмом вони працювали разом з Одуденком, тому що "художників багато талановитих, але в наш час усе швидко змінюється, і, скажімо, відтворити сільський радянський інтер'єр у фільмі, якщо людина народилася пізніше, можна за фотографіями, але це буде титанічна робота. А він усе це бачив на власні очі, і в нього є до цього власне ставлення: до цих сервізів, полірованих меблів. Він розуміє відмінності в міській і сільській культурі тодішнього побуту. Його власний досвід і особисте ставлення до цього дуже вдало спрацювало, щоб відтворити середовище, яке ми хотіли показати".

КУРКОВ: У ФІЛЬМІ СТВОРЕНО АТМОСФЕРУ, ЯКА ВІДЗЕРКАЛЮЄ ДУХ РОМАНУ.

Перед початком роботи над фільмом його творці отримали дозвіл на екранізацію роману від самого автора. Андрій Курков ознайомився з роботами режисера Дмитра Мойсеєва, щоб визначити, кому довірити свій твір. Він дав свою згоду, а згодом став одним із перших, хто побачив готовий фільм на великому екрані в Лондоні під час Днів українського кіно.

Безумовно, письменниці було надзвичайно цікаво почути безпосередні враження від автора.

- Пане Андрію, чи вдалося команді фільму відтворити настрій, ідею, атмосферу, характери головних героїв вашого роману?

Так, атмосфера фільму цілком відповідає настрою роману. Коли я вперше ознайомився зі сценарієм, це було вже понад п'ять років тому, в мене виникло чимало запитань до режисера, і навіть були деякі зауваження. Однак зараз, після перегляду фільму, я більше не маю ані запитів, ані претензій. Гадаю, за цей час сценарій зазнав змін, та й я сам трохи еволюціонував, але найважливіше — змінилося саме середовище, яке стало ще більш драматичним. Росія знищила сіру зону, і тепер ця стрічка вже не про сучасність, а про минуле. Проте, якщо говорити про людський аспект війни та її вплив на стосунки між людьми, то актуальність цієї кінематографічної історії залишається незмінною і не втратила свого значення, - поділився своїми думками Курков.

РЕЖИСЕР: БІЛЬШ КРУТА РІЧ, НІЖ СВОБОДА, ЦЕ - БОРОТЬБА ЗА СВОБОДУ, І ГОЛОВНОМУ ГЕРОЮ ЦЕ ДАЄ ВІДЧУТТЯ, ЩО ВІН ЖИВИЙ

Ще один цікавий і важливий аспект - режисер і сценарист фільму вирішили змінити фінал, який відрізняється як від літературного джерела, так і від вистави "Сірі бджоли", що була поставлена в Театрі на Подолі під керівництвом Віталія Малахова у 2019 році. Обидві адаптації базуються на одній і тій же першій частині роману, проте кінцевий результат виявився зовсім іншим. Більше того, фінал значно відрізняється навіть від початкового варіанту сценарію, з яким розпочалася робота над фільмом!

Дмитро Мойсеєв ("Такі красиві люди", "Час хризантем") пояснює, що після початку повномасштабної війни було вирішено змінити фінал, і фільм від цього став кращим, ніж міг би бути, якби його зняли так, як планували до вторгнення. Діалоги не змінювалися, але змінювалися акценти, і, на його переконання, фільм став більш об'ємним і більш серйозним полотном.

"Той фінал, який планували спочатку, був більш динамічним та епічним з боку сюжету, але фінал, який ви бачите зараз, став більш епічним з погляду людського вибору, людського існування і боротьби. Знаєте, на початку ХХ століття американські продюсери зібралися і поставили перед собою питання, про що вони зніматимуть кіно, що - найголовніше в житті? Більшість відповіли: "Звичайно, любов". Але дехто сказав: "Ні, є щось крутіше, ніж любов. Це свобода". А я хочу додати, що є ще більш крута річ, ніж свобода, це - боротьба за свободу. І я вважаю, що головному героєві відчуття, що він живий, дає лише це. Ти живий лише, коли ти борешся. У Сергійовича непрості стосунки з колишньою дружиною, вона від нього пішла ще до війни і виїхала. А от свій будинок він не втрачає, залишається в ньому, і для нього це не просто місце, де він спить, а місце сакрального значення", - говорить Мойсеєв.

Андрій Курков поділився своїми думками про змінений фінал, який спонукає до роздумів: "З одного боку, він виглядає занадто патріотично, і перше, що спало мені на думку, це: ʺЯк глядачі сприймуть цей фінал після війни?ʺ. Але безсумнівно те, що режисерові вдалося органічно інтегрувати цей фінал у розвиток сюжету. Вчинки Сергійовича у фільмі цілком відповідають його манері мислення, характеру та психологічному портрету головного героя. Тут немає штучності, а також відсутнє відчуття конфлікту між сюжетом і його завершенням".

ТУТ БАГАТО ГУМОРУ, БО ЦЕ ЗАГАЛОМ ОДНА З ХАРАКТЕРНИХ РИС НАШОЇ НАЦІЇ

Фільм "Сірі бджоли" відзначається своєю камерністю — два головні персонажі на фоні медитативних ландшафтів та похмурих інтер'єрів ефектно втілюють усю глибину драматизму ситуації. Ми пізнаємо навколишній світ через призму їхніх емоцій і переживань. Саме завдяки їхнім малим і великим конфліктам ми отримуємо уявлення про психологічний портрет людини в цих складних обставинах. Ще одним важливим персонажем є український військовий, якого грає актор Максим Бурлака ("Мої думки тихі", "Дільничний із ДВРЗ"). Хоча його роль не займає багато часу на екрані, він яскраво втілює мужність і стійкість українського захисника.

"Важливо якісно виконати свою роль у будь-якому кіно, а в цьому фільмі це особливо критично, - відзначає режисер. - Тут присутній великий обсяг гумору, адже це одна з яскравих рис нашої нації: наша боротьба з труднощами, адже в складних умовах, особливо під час війни, важко жити без нього. Гумор служить потужним засобом психологічної підтримки, допомагає подолати труднощі й піднятися над ними, адже коли ти жартуєш про щось, воно стає легшим, навіть проблеми набувають певної іронії. Гумор уже закладений у романі, і я його не додавав сам. Андрій Курков майстерно створив образи цих двох персонажів. У моєму сценарії вони трохи видозмінилися після двох подорожей Донбасом у пошуках локацій. Там я перейняв від людей, з якими спілкувався, різні фрази, звички, погляди. Це схоже на живопис: ти береш одну фарбу тут, іншу - там, і все це формує картину, часто на підсвідомому і свідомому рівні."

ВІКТОР ЖДАНОВ: БДЖОЛИ - ЦЕ ЄДИНА РАДІСТЬ, ЯКА ЗАЛИШИЛАСЯ В МОГО ГЕРОЯ

Актор Віктор Жданов характеризує свого персонажа Сергійовича як драматичну фігуру, яка, що найважливіше, не стала ізольованою.

Він не втратив своє захоплення життям, своєю батьківщиною та місцем, де перебуває. Його питання: "Куди я поїду, якщо це мій дім?" яскраво демонструє цілісність його характеру. Незважаючи на війну, складні побутові умови та особисті проблеми, пов'язані з розлученням, він продовжує турбуватися і працювати. Він залишився один, оточений війною, і єдине, що в нього залишилося – це бджоли, яким він віддає всю свою любов. Бджоли стали його єдиною радістю, яка не покинула його в ці важкі часи. Актор також зазначає, що йому було надзвичайно приємно співпрацювати з Володимиром Ямненком у головних ролях фільму, адже він високо цінує його як професіонала і чудову людину.

Не можу стверджувати, що один з персонажів — Сергійович чи Пашка — хороший, а інший — поганий. Все проявляється у їхніх вчинках, а не у словах. Глядач має можливість спостерігати і формувати власні думки. Я не дуже замислювався над тим, як дії героя Ямненка впливають на його життя, оскільки під час зйомок зосереджувався на розвитку свого персонажа. У обох героїв є спільні моменти, адже вони залишилися в селі лише удвох. У Пашки та Сергійовича більше немає нікого, і вони обидва опинилися в ситуації, коли кожен мусить зробити вибір: залишитися чи виїхати.

Жданов поділився своїми думками про те, як змінилося його ставлення до ситуації після виїзду з Донецька. Раніше він часто звинувачував когось, намагався виправдати інших, а деяких, навпаки, критикував. Але з плином часу, можливо, під впливом віку чи пережитих подій, він перестав робити такі категоричні висновки. Наразі він обмірковує свої думки в тиші, не виносячи їх на загал. Він наводить приклади своїх рідних, які, попри небезпеку обстрілів, не бажають стати тягарем для когось у чужому домі. Кожна ситуація унікальна, і завжди існують причини, які стримують людей від виїзду з небезпечних територій.

КУРКОВ: Я ДУЖЕ РАДІЮ, ЩО ФІЛЬМ ВІДБУВСЯ, І ЩО ВІН РОЗПОВІДАЄ ТУ ІСТОРІЮ, ЯКУ Я НАПИСАВ

Варто зазначити, що Віктор Жданов став справжнім відкриттям для широкої аудиторії завдяки Іванні Дядюрі, продюсерці фільму "Кіборги". Тоді стояло завдання знайти для стрічки обличчя, які не мали медійного досвіду. Поява Жданова в ролі військового з позивним Старий стала справжнім успіхом — він був настільки природним, що створювалося враження, ніби це людина, яка завжди поруч!

"Щодо кастингу на ʺСірі бджолиʺ у нас із режисером не було жодних суперечок, хто ще міг би бути на роль Сергійовича. До того ж у Жданова були тільки ролі другого плану, хоча, безумовно, гарні. А цей персонаж ніби для нього виписаний", - говорить Дядюра, а Мойсеєв додає, що бачив у Вікторі Жданові та Володимирові Ямненку потенціал, потрібний для цього кіно, і вони обидва пречудово виконали свою акторську задачу.

Як виявилося, Андрій Курков також високо оцінив виконання ролі Сергійовича від Жданова та Пашка від Ямненка: "Актори вражаючі! У фільмі обмежена кількість персонажів, що накладає величезну відповідальність на акторів. За майже шість років театрального шоу я, звісно, звик до неймовірного Богдана Бенюка в ролі Сергійовича. Тож на початку я зосереджено спостерігав за Віктором Ждановим. Проте вже на п'ятій-шостій хвилині фільму він мене переконав. Тепер я визнаю існування двох Сергійовичів - Жданова і Бенюка," - поділився думками письменник.

На наше запитання про те, як автор сприймає театральні та кінематографічні адаптації своїх творів, Курков поділився своїми переживаннями: "Це завжди викликає емоції і навіть певні побоювання, адже існує ризик, що візуалізація роману може не сподобатися і викликати негативну реакцію. З театральною постановкою, яка відбулася у 2019 році, було простіше, адже я був присутнім на всіх етапах і разом із Віталієм Малаховим постійно обговорював п'єсу, відвідував репетиції і спостерігав, як все набуває форми. Щодо кіно, то цей процес проходив без мене, і я лише час від часу отримував деяку інформацію. Я не був на знімальному майданчику і мав стійке відчуття, що фільм може мені не сподобатися, хоча перша повнометражна робота Дмитра Мойсеєва мені дуже імпонувала. Проте, після перегляду фільму я відчув величезне полегшення — я справді радий, що фільм вийшов, і що він передає ту історію, яку я написав. Звісно, кіно завжди має свої відмінності від книги."

РЕЖИСЕР: УСЯ ТИША, ЯКА Є У ФІЛЬМІ, ЦЕ НАСПРАВДІ МУЗИКА, СТВОРЕНА ДЛЯ КОЖНОЇ СЦЕНИ ОКРЕМО

Про візуальне вирішення, героїв, акторів, перипетії знімального процесу ми вже трішки розповіли, але хочеться додати ще кілька слів про звуковий ряд, точніше, про тишу в кадрі, над створенням якої команда працювала пів року. Адже перед нами розгортається історія, де за відсутності електроенергії і мешканців за десятки кілометрів - не працюють жодні механізми, не гудуть трансформатори, не їздять машини, не гомонять люди, та й домашніх тварин, які б видавали свої природні "хро" чи "му" вже не лишилося, а бджоли Сергійовича взимку сплять - і теж мовчать... Є тільки небагатослівні, хоча місцями дуже активні, "перегиркування" головних героїв та кількасекундний яскравий і свіжий, як ковток весняного вітру серед сірої зими, музичний сплеск української пісні.

"Вся тиша у фільмі насправді є музикою, яку спеціально створив композитор Андрій Пономарьов для кожної сцени. Ми зіткнулися з труднощами, коли намагалися зафіксувати тишу, адже це виявилося практично неможливим. Усі наші експерименти з підбором звукових фонов, зокрема ті, що були записані в Донбасі поблизу Вовчоярівки під час зйомок, не виправдали сподівань. Наш звукорежисер Артем Мостовий запропонував співпрацювати з композитором для створення цієї тиші, і саме тоді ми досягли успіху," - поділився режисер Дмитро Мойсеєв.

Без спойлерів у завершення матеріалу додамо, що у фільмі, крім важкої реальності "сірої зони" й гумору, який цей сірий туман трохи розвиднює, є й невелика детективна лінія. Відвертих жахів на екрані немає, але фільм викликає тремтіння, сльози і щемкі внутрішні питання: чому ці люди там, як виживають? Тема важка й водночас близька для кожного з нас, а слова персонажа Жданова: "Це мій дім, чому я маю їхати кудись звідси? Я хочу тут жити" - не втрачають актуальності, а навпаки загострюються з кожним днем повномасштабного вторгнення.

Рекомендуємо подивитися всім, бажано на великому екрані поки триває широкий прокат. Команда вклала надзвичайно багато зусиль і в зображення, і у звуковий ряд, і у гру акторів - хороше і глибоке кіно.

Фото Олександра Клименка, Фейсбук