Ідеальний шторм в Ірані: чи зможе режим аятолів витримати натиск?
Протести в Ірані тривають другий тиждень поспіль і наразі лише набирають обертів. Почавшись із виступів торговців і ремісників тегеранського базару, обурених катастрофічним падінням курсу національної валюти, заворушення швидко охопили й провінції. На вулиці вийшли студенти, а до економічних гасел додалися політичні.
Після початкових днів, коли влада проявляла невизначеність, поліція разом із басіджі (воєнізованим формуванням, що підтримує консервативні політичні сили) почали використовувати силу. Хоча на початку це відбувалося в окремих випадках, демонстранти іноді відповідали ударом або самі нападали на транспортні засоби та будівлі правоохоронних органів. Інформація про потерпілих значно варіюється. За найбільш оптимістичними оцінками, до неділі загинуло 44 протестувальники, а також є жертви серед працівників силових структур.
Після тижня відсутності в публічному житті, Верховний лідер Ісламської Республіки Алі Хаменеї звернувся до нації, охарактеризувавши протестуючих як "заколотників", які працюють на користь іноземних сил. Він також закликав до рішучих дій щодо тих, хто бере участь у заворушеннях.
Хоча події, які ми спостерігаємо сьогодні, викликають спогади про те, що сталося три роки тому, між ними існують суттєві відмінності. Тоді каталізатором протестів стала смерть молодої курдської дівчини Махси Аміні у вересні 2022 року, яка, за повідомленнями, порушила правила "скромного" одягу, встановлені в Ісламській республіці. Протести розпочалися з вимог про лібералізацію соціальних норм і були спрямовані проти ідеології правлячого режиму. Ініціаторами виступили молоді опозиціонери. Найбільш запеклі зіткнення мали місце в провінціях, де проживають "нетитульні" етнічні групи — азербайджанці, курди, араби, белуджі. Для них трагедія Махси Аміні стала символом не лише релігійного гніту, а й дискримінації з боку влади щодо меншин.
Цього разу протестні акції ініціювала соціальна група, яка традиційно вважалася опорою влади. Наразі найбільш значущі виступи відбуваються в перських етнічних регіонах. Більшість населення поділяє глибоке невдоволення економічною ситуацією, і влада в цілому визнає його обґрунтованість. Це, ймовірно, і пояснює відносно м'яку реакцію режиму на початок протестів.
Ми вже не раз згадували про падіння рівня життя та численні кризові явища в економіці Ірану минулого року. Основною причиною протестних виступів стало стрімке знецінення іранського реала, курс якого до долара за останні два місяці знизився майже на 50%. Це різке підвищення цін суттєво вплинуло на купівельну спроможність населення.
Лояльність значної частини суспільства протягом тривалого часу трималася на системі субсидій. За вкрай низького середнього доходу основні потреби населення забезпечувалися за рахунок безплатних або майже безплатних базових товарів і послуг -- електро- та водопостачання, неймовірно дешевого бензину. Як чудово пам'ятають усі, хто жив за Радянського Союзу (і скрізь, де ця система протрималася трохи довше за сам СРСР, нібито з міркувань стабільності в суспільстві), така модель не сприяє ефективному використанню. Якщо ж ресурс обмежений, то вона неминуче призводить до дефіциту та спекуляції. Ситуація лише загострює соціальну напругу, а не знижує її. Якщо додати до цього жахливу корупцію, невдоволення владою найменш забезпечених верств населення стає цілком зрозумілим.
Не здатні підтримувати існуючу модель, уряд протягом останнього року змушений був скоротити субсидії для економіки. Зокрема, відбулося підвищення цін на бензин. Хоча у світовому контексті його вартість залишається досить низькою, населення сприйняло це рішення з великою стурбованістю.
Економічні проблеми Ісламської Республіки можна пояснити низкою взаємопов'язаних факторів. До неефективного розподілу ресурсів і корупційних схем додаються значні витрати в військово-політичних ініціативах, включаючи ракетні та ядерні програми, а також фінансування ісламістських угруповань на теренах від Середземного моря до Ємену. Не випадково, одним із гасел протестувальників стало: "Не для Гази та Лівану — наші життя для Ірану!".
Глобальне потепління поступово, але невпинно вносить свій вклад у різні проблеми. Зменшення обсягу опадів у останні роки призвело до гострої кризи з водопостачанням. Неефективні практики використання води, зокрема в аграрному секторі, застаріла інфраструктура та перенаселення міст — частково викликане змінами клімату — значно ускладнили ситуацію. Як неодноразово зазначав президент Масуд Пезешкіан, перенесення столиці з Тегерана до одного з міст на південному узбережжі стає все більш актуальним рішенням для зменшення населення мегаполісу, який не здатен забезпечити своїх мешканців водою.
Економічні труднощі супроводжуються затяжною політичною кризою. Багато людей сприймають результати дванадцятиденних бойових дій, які відбулися в червні минулого року, як приниження і поразку. Навіть якщо визнати, що “сіоністський агресор” зазнав значних втрат і змушений був зупинити наступ, як стверджує офіційна пропаганда, очевидно, що збитки, завдані Ірану, набагато серйозніші. Армія та Корпус вартових ісламської революції втратили декілька високопрофільних командирів. Безсилий режим аятол перед значно більш технологічно розвиненим і ефективним супротивником не може приховати свою безпорадність від населення. Режим боїться виглядати слабким і намагається створити враження сили, але на це мало хто реагує.
Хоч як би розмахував Тегеран кулаками після бійки, збагачення урану, через який почалася конфронтація, було зупинено. У підсумку багато в кого всередині країни виникають запитання до керівництва. Навіщо було вплутуватись у війну без шансу її виграти? Чи настільки ефективним був узятий Рахбаром безкомпромісний курс на конфронтацію з усім світом? Важливо, що сумніви стосовно цього озвучують не тільки опозиційно налаштовані активісти, а й деякі кола усередині самої влади, включно з президентом (щоправда, у трохи завуальованій формі).
Повернення восени Радою безпеки ООН за ініціативи європейських учасників "ядерної угоди" (Великої Британії, Німеччини та Франції) санкцій 2015 року стало ще одним поштовхом до погіршення економічної ситуації. Водночас із політичного погляду провал переговорного процесу з "євротрійкою" багато хто розцінює як іще одну ілюстрацію цілком ірраціональної стратегії керівництва країни.
Внутрішні розбіжності серед еліт стосовно стратегічних питань є ще однією суттєвою відмінністю сучасного політичного контексту від ситуації, що склалася три роки тому. "Яструби", які тісно пов'язані з Корпусом вартових ісламської революції та родиною Ларіджані, наполягають на необхідності подальшої жорсткої конфронтації з Заходом і Ізраїлем. У той же час, помірковані ліберали, що частково представлені президентом, виступають за більшу гнучкість у зовнішній політиці. Алі Хаменеї, хоча й підтримує жорстку позицію в своїх публічних виступах, виглядає невиразно. Його авторитет зазнав серйозного удару через його відсутність у публічному просторі під час війни з Ізраїлем, коли він фактично ховався у секретному укритті, остерігаючись за свою безпеку. Станом на сьогодні, він є літньою людиною, за чутками, хворою та занепокоєною питанням пошуку наступника, а не вирішенням стратегічних проблем, у які він загнав країну.
Чи можна в ситуації, що склалася, вважати, що режим аятол крихкий і може впасти під тиском вулиці? Такі надії виглядають передчасними. Протести, принаймні наразі, не набули навіть розмаху трирічної давнини. У режиму в запасі достатньо репресивних можливостей. Вочевидь, він не зупиниться перед тим, аби втопити виступи в крові.
Хоча приклад Мадуро має виглядати для аятол повчальним, наразі немає підстав усерйоз очікувати, що Сполучені Штати можуть усіма своїми силами втрутитись у внутрішні справи Ірану. Минулого літа втручання Вашингтона було можливе тільки внаслідок ґрунтовної підготовчої роботи, яку виконав Ізраїль. Якщо ж якусь операцію проти Тегерана й буде розпочато, вона може мати зворотний ефект. Навіть ліберально налаштована частина іранського суспільства поділяє патріотизм, вихований на відчутті національної гордості та культурної переваги. Зовнішній тиск може сприяти зміцненню підтримки режиму, що похитнувся, а не призвести до його падіння.
Проте не можна відкидати можливість того, що протести можуть набрати масового характеру і суттєво позначитися на майбутньому країни. Іран тривалий час опиняється в умовах ідеального шторму, і єдиним шляхом виходу з цієї ситуації може стати зміна режиму.
