Інтелектуали січового стрілецтва та організації Пласт.
Уляна, Володимир, Дарія, Ігор та Юрій Старосольські, рік 1926.
Торік у Львові одну з вулиць поблизу Львівської політехніки перейменували на честь родини Старосольських. Це нетипове рішення: зазвичай урбаноніми вшановують одну людину. Втім, у цьому випадку мова йде про цілий рід, який у кожному поколінні працював на українську справу - в армії, культурі, освіті, праві й охороні спадщини.
Старосольські стояли біля витоків січового стрілецтва і Пласту, рятували памʼятки, займалися музикою і правозахистом. Тож назва вулиці на честь цілої родини стала вшануванням всіх її представників. А ще вони були родичами Шухевичів, що теж суттєво вплинуло на їхню долю. Про історію свого роду у Музеї міста розповів Андрій Котлярчук, директор заповідника "Тустань" і нащадок Старосольських.
Прізвище Старосольських, можливо, свідчить про їхнє походження зі Старої Солі, розташованої на території Старосамбірщини. Проте найстаріші записи, які відомі цій родині, датуються початком XVIII століття і мають зв'язок з Дрогобичем.
Дід найвідомішого представника роду - Володимира Старосольського - Микола Старосольський був правником і мав стосунок до управління греко-католицької церкви у Дрогобичі, а також до міського уряду. Саме він започаткував юридичну династію, яка простягнулася щонайменше на пʼять поколінь.
"Існує переказ, що в одній з дерев'яних церков Дрогобича можна знайти розписи, де зображено момент, коли він передає ключі від міста австрійському імператору", - ділиться Андрій Котлярчук.
Син Миколи, Йоаким Старосольський, більшу частину свого життя провів у Ярославі, розташованому на Надсянні. Він займався юридичною практикою, обіймав посаду повітового судді та бургомістра. У цьому ж місті з'явився на світ його син Володимир.
Йоаким одружився з полонізованою австрійкою на ім'я Юлія Рапф і помер дуже рано. Тому виховання Володимира взяла на себе його мати, а в родині спілкувалися польською мовою. Незважаючи на це, хлопець швидко потрапив у коло української культури — зокрема, зав'язав дружбу з майбутнім композитором Станіславом Людкевичем, який також походив з Ярослава. Під час навчання в університеті він зблизився з Іваном Трушем та Василем Стефаником. Останній у своїх спогадах писав про Володимира так: "Старосольський знав, що є українцем, але не міг виразити свої думки українською. Він був молодим чоловіком з шляхетним вихованням, і незалежно від того, чи вплинула на нього кров прадідів, чи теорії, він став одним з найкращих серед нас".
зображення з виступу Андрія Котлярчука
Володимира Старосольського вважають одного з ідеологів українських січових стрільців. Він воював у Першій світовій війні, був адʼютантом генерала Мирона Тарнавського, виконував обовʼязки міністра закордонних справ УНР за премʼєрства Ісаака Мазепи.
Його ім'я стало невід'ємною частиною стрілецької традиції. В пісні "Не сміє бути в нас страху" ("Марш залізної остроги") можна почути такі слова: "А наш канцлер Володимир, лицар з Старої Соли, перед ним трясуться всі держави і схиляються престоли".
Січовий стрілець Володимир Старосольський, 1916 рік (з Вікіпедії)
По завершенні війни Старосольський присвятив себе науковій діяльності, опублікувавши роботи з соціології та права, серед яких "Принцип більшості" та "Теорія нації".
У часи між двома світовими війнами Володимир Старосольський здобув репутацію одного з найзначніших адвокатів, які захищали українських політв’язнів. Він брав участь у резонансних справах таких, як Біласа і Данилишина, а також Миколи Лемика, часто надаючи свої послуги безкоштовно й виступаючи на захист членів ОУН.
Володимир Старосольський представляє інтереси діячів ОУН у судовому процесі, 1932 рік (зображення NAC)
Станіслав Людкевич представив Старосольського своїй майбутній дружині Дарії. У якості весільного подарунка композитор адаптував вірш Володимира "Чи тямиш ти?" у музичну композицію.
Таким чином, Старосольські встановили родинні зв'язки з родиною Шухевичів. Дарія була дочкою відомого етнографа Володимира Шухевича та феміністки Герміни Шухевич, а також тіткою майбутнього головнокомандувача УПА.
"Діти Володимира і Дарії росли в тісному контакті зі своїми кузенами Шухевичами. І пізніше це відбилося на їхній долі, зокрема, у переслідуванні радянською владою", - наголошує Андрій Котлярчук.
Родина Шухевичів. Володимир Старосольський - третій ліворуч в останньому ряді, поруч з ним дружина Дарія із донькою Уляною на руках, син Ігор Старосольський - на руках бабусі Герміни у центрі, а Юрій Старосольський - попереду, поруч з Романом Шухевичем
Діти Володимира та Дарії — Юрій, Ігор і Уляна — виростали в атмосфері творчості. Подібно до матері, вони активно займалися музикою та виступали разом у складі тріо: Ігор грав на віолончелі, Юрій — на скрипці, а Уляна — на фортепіано. Збереглася концертна програма, в якій разом виступали Ігор Старосольський і Роман Шухевич.
Усі троє були пристрасними членами Пласту. Юрій займався організацією таборів як у легальний, так і в підпільний час, Уляна виконувала роль комендантки новацьких таборів під час підпілля, а Ігор служив зв’язковим куреня Святослава Завойовника.
Ігор, Уляна та Юрій Старосольські (зображення з родинного архіву)
У 1930-х роках Юрій Старосольський створив поезію "При ватрі", яка перетворилася на ритуальну пісню для пластунів. Пізніше він випустив книгу "Велика гра", що стала однією з основних ідеологічних праць "Пласту". Протягом періоду з 1972 по 1991 рік він займав посаду начальника пластунів, ставши лише третім таким керівником в історії організації, і відвідав усі світові осередки.
Юрій Старосольський, початковий пластун (зображення взято з Вікіпедії)
Водночас Юрій був членом УВО. У 1928 році він підняв синьо-жовтий прапор над будівлею Галицького сейму до 10-ї річниці Листопадового чину. Як і батько, став адвокатом і науковцем. А ще він був непоганим художником - учнем Олекси Новаківського, залишив помітний доробок акварелей. Юрій єдиний із дітей, кому вдалося уникнути радянських репресій, він емігрував у 1944 році.
У 1940 році перші совєти депортували родину Старосольських до Казахстану. Дарія не змогла звикнути до нового клімату і пішла з життя вже через рік, а Володимир Старосольський помер у 1942 році. Ігор і Уляна залишалися в Казахстані протягом шести років, бережно зберігаючи родинні реліквії: фотографії, перстень та тишковецьку верету.
"Володимир Шухевич народився у Тишківцях. З цього села у них була червоно-біла верета. Вона поїхала з ними в Казахстан, потім з Уляною - у Польщу й Америку, а згодом повернулася зі мною до Львова. Скільки їй років - я не знаю, але вона досі в нас є", - розповіла Дарія Котлярчук, донька Ігоря Старосольського.
А ще родина Старосольських врятувала прапор куреня "Лісових чортів", посвячений у соборі Святого Юра 1929 року за участі митрополита Андрея Шептицького.
Прапор "Лісових чортів" ( зображення з виступу Андрія Котлярчука)
Хорунжим прапора був Юрій Старосольський. Перед еміграцією він передав його іншим пластунам, а наприкінці 1940-х прапор закопали у львівській пивниці. Через 60 років його дивом знайшли і відреставрували, тепер Пласт береже його як реліквію.
"По-перше, це перший пластовий стяг, який був освячений за традиційними канонами, і саме з цього моменту зародилася практика проведення пластових таборів. По-друге, це той самий червоно-чорний стяг, про який йдеться в пісні 'Гей гу, гей га'. Прапор 'Лісових чортів' згодом перейшов до ОУН і зберіг цю традицію, яка дійсно є актуальною й до сьогодні," - розповідає Андрій Котлярчук.
Уляна Старосольська отримала освіту в галузі економіки, проте її професійний шлях пов'язали з журналістикою – вона працювала в журналі "Нова хата", а під час еміграції виконувала обов’язки редактора в часописі "Наше життя". Крім того, вона літературно проявила себе, пишучи книги під псевдонімом Любович.
Уляна відзначила своє століття і стала хранителькою родинної спадщини — єдина в роду, хто дожив до незалежності України.
Уляна Старосольська виступала не лише як авторка творів, але й як хранителька історії своєї родини (зображення з домашнього архіву).
Ігор Старосольський отримав освіту архітектора та здобував досвід у бюро Ярослава Фартуха-Філевича. У Бібрці зберігся будинок, створений ним у стилі функціоналізму.
Він - єдиний з усіх дітей, хто залишився в Україні, заплативши за це ціною двох вигнань. Причини другого затримання досі залишаються невідомими, хоча слідчі проявляли інтерес до його зв'язків із родиною Шухевичів.
"Ми не маємо чіткої інформації про причини його арешту. У кінці 1940-х років він перебував на посаді у Львівській політехніці, але можна припустити, що це пов'язано з розшуком його двоюрідного брата Романа Шухевича. У 1950 році Ігор Старосольський навідував у лікарні свого паралізованого дядька Зенка, батька Романа Шухевича. Під час затримання всі запитання стосувалися його візитів, того, що він приносив, а також коли востаннє бачив Романа Шухевича", - зазначає Андрій Котлярчук.
Ігор Старосольський біля відреставрованої за його проєктом Порохової вежі у Львові (фото з архіву родини)
Після свого повернення з вигнання Ігор увійшов до числа засновників львівської школи реставрації. Він заснував реставраційні майстерні, які займалися відновленням найвизначніших пам'яток Львова та навколишніх районів. На базі отриманого досвіду згодом було створено інститут "Укрзахідпроектреставрація".
Його донька, народжена на засланні, Дарія Старосольська-Котлярчук стала піаністкою, як і її бабця, теж Дарія. А внук Андрій Котлярчук продовжив справу діда - став архітектором та реставратором.
Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.
Мешканці Львова пам’ятають про родину Старосольських та їхній вагомий внесок у формування української державності. У 1990-х роках Львівська міська рада присвоїла Старосольським титул родини року, а у 2024 році їхнім ім’ям було названо вулицю, що розташована поруч із Політехнічним університетом, академічною гімназією та іншими місцями, що мають зв’язок з Пластом та життям цієї родини.
"Хоча вони не були широко відомими, їхня впевненість у власних принципах та приклад, який вони подавали, заслуговують на увагу," - зазначив Андрій Котлярчук.
А ще недалеко від вулиці Родини Старосольських є та камʼяниця, де всі роки лихоліття зберігалося знамено з тризубом і пластунським гаслом.
