Мирное соглашение между Азербайджаном и Арменией: возможность для устойчивого мира.
У Білому домі було підписано мирну декларацію між Азербайджаном і Вірменією, що стало подією, яка викликала значний інтерес у міжнародних ЗМІ. Хоча документ містить сімнадцять пунктів, його детальний зміст залишається невідомим.
Відомо, що сторони підтвердили взаємне визнання суверенітету і територіальної цілісності, домовилися про розвиток економічної співпраці та відкриття транзитного шляху через так званий "Маршрут Трампа", який зʼєднає основну територію Азербайджану з Нахічеванню.
Згідно з повідомленнями медіа, документ також містить умови, які передбачають відмову від подачі міжнародних позовів та заборону на розміщення військових сил сторонніх держав уздовж кордону.
На перший погляд, це виглядає як завершення конфлікту, що тривав з 1987 року. Але досвід світової політики і міжнародних відносин свідчить, що підписаний договір - це лише формальна рамка, яка може закріпити мир на папері, але не обов'язково гарантує його в реальності. Роки протистояння залишили по обидва боки глибокі травми, зруйновані громади, спогади про насильство і втрати, які не зникнуть лише тому, що лідери поставили підписи під угодою.
Саме тому одним із основних інструментів для забезпечення тривалого миру є перехідне правосуддя. Це не просто набір правових процедур, а цілісна стратегія, яка поєднує відповідальність за міжнародні злочини та серйозні порушення прав людини з ініціативами, спрямованими на відновлення довіри в суспільстві. Цей процес охоплює дослідження минулого, вшанування пам’яті жертв, відновлення справедливості й запровадження інституційних змін, які запобігатимуть повторенню конфліктів. Перехідне правосуддя виходить за рамки простого "закриття" глави війни; воно допомагає суспільству впоратися з травматичним досвідом і знайти основи для співіснування. Для Азербайджану і Вірменії це міг би стати оптимальним шляхом до майбутнього. Одночасно ця стратегія є надзвичайно важливою й для України, яка має завдання не лише захистити свою територію, але й у майбутньому створити умови для стабільного і справедливого миру.
Проте, згідно з повідомленнями в ЗМІ, сторони вирішили відмовитися від взаємних юридичних претензій, що ускладнює реалізацію перехідного правосуддя. У зв'язку з цим, варто розглянути альтернативний підхід – консоціалізм. Ця модель політичного управління передбачає поділ влади між ключовими соціальними групами, щоб жодна з них не відчувала себе ізольованою або позбавленою впливу. Консоціалізм може слугувати альтернативою перехідному правосуддю: хоча він не вирішує проблеми покарання за минулі злочини, він створює інституційні механізми, які знижують ймовірність нового конфлікту. Це особливо корисно, коли сторони не готові до судових розглядів минулого, але прагнуть закріпити мир. Ця концепція базується на принципі залучення всіх важливих спільнот до процесу прийняття рішень, взаємному визнанні права вето в питаннях, що стосуються їхніх основних інтересів, а також забезпеченні автономії у внутрішніх справах. Такий підхід став важливим чинником у зниженні рівня насильства в Північній Ірландії, де Белфастська угода 1998 року встановила механізми спільного управління між католиками-націоналістами та протестантами-юніоністами. Хоча угода не ліквідувала всі конфлікти, вона дозволила перетворити збройні сутички на політичний діалог.
Безумовно, класичний консоціалізм зосереджується на питаннях, що стосуються внутрішньої політики держави. Тому в даний момент цей підхід не може бути застосований до ситуації в Карабаху чи Сюнікській області. Проте адаптація деяких його принципів могла б сприяти зміцненню результатів, досягнутих в рамках мирної угоди.
Водночас досягти стійкого миру без залучення перехідного правосуддя можливе, проте це ускладнює ситуацію. Альтернативи, такі як консоціалізм або досвід Північної Ірландії, заслуговують на увагу, хоча й вони зазвичай передбачають певні елементи визнання, діалогу або відновлення справедливості, навіть якщо це не має формального характеру. На відміну від традиційного підходу, що передбачає розслідування і покарання за минулі злочини, консоціалізм акцентує увагу на гарантіях безпеки та співпраці в майбутньому, які закріплені в інституційних механізмах. Замість визнання провини і виплат компенсацій він пропонує системи рівного представництва у вирішенні спільних проблем, що допомагає зменшити ризик повторення конфлікту через політичну ізоляцію або реваншистські настрої.
Мир - це завжди більше, ніж дипломатичний документ. Це процес, у якому кожен крок має значення: від визнання правди і вшанування жертв до створення політичної системи, здатної витримати тиск конфліктних інтересів. Історія показує, що без цього навіть найдетальніші угоди ризикують залишитися лише красивими словами на папері. Справжній мир народжується тоді, коли суспільства взаємно готові не лише жити поруч, а й бачити одне в одному рівноправних і гідних партнерів у спільному майбутньому.
