Неповні заходи підтримки національного оборонно-промислового комплексу.

Збільшення рівня локалізації вітчизняного оборонно-промислового комплексу є одним із ключових стратегічних завдань для країни. Які шляхи його здійснення?

На початку квітня було прийнято два важливих рішення, спрямованих на розвиток оборонно-промислового комплексу (ОПК). Ці рішення орієнтовані на підтримку виробників компонентів, які займаються виготовленням озброєння та військової техніки.

По-перше, оголошено про старт програми грантів до 8 млн грн, які можуть бути використані для закупівлі, транспортування, монтажу та введення в експлуатацію виробничого обладнання, що призначене для виготовлення комплектуючих. У рамках програми передбачено співфінансування: 50% суми покривається державним грантом, а інші 50% мають бути внесені заявником. Для виробників безпілотних систем та компаній, розташованих у прифронтових зонах, співвідношення фінансування становить 80% від держави та 20% від власних ресурсів.

По-друге, впровадження електронного сервісу "Бібліотека комплектуючих" має на меті налагодження ефективної співпраці між українськими підприємствами, що займаються виробництвом компонентів та готових товарів, з одного боку, та виробниками фінальної військової продукції - з іншого. Це дозволить розширити можливості для виробництва озброєння в Україні.

По суті, в прийнятих рішеннях, які безсумнівно мають свою цінність, немає нічого особливого або інноваційного.

Перше - це черговий апгрейд запущеної майже три роки тому у рамках Плану відновлення України програми грантової підтримки. Однак тепер кошти зможуть отримати не тільки ті, хто створює тепличні господарства, вирощує сади, виробляє джеми чи меблі, але й ті з виробників, які займаються продукцією, що може бути використана у військовій техніці.

Люди старшого віку пам'ятають, що 30 і більше років тому в Україні існували тисячі підприємств з виробництва нібито цивільної продукції, які, формально не належачи до ОПК, паралельно виготовляли величезну кількість одиниць продукції (нерідко у більших обсягах, ніж цивільної) підвищеної стійкості та надійності за "військовими стандартами" для підприємств, які кваліфікувались тоді як "важке машинобудування" (а насправді - ОПК).

Тодішнє фінансування товарів, що включали компоненти з "подвійним призначенням", називалося просто "державним замовленням". Пізніше, багато підприємств, які брали участь у цій системі, були знищені в процесі так званої "конверсії" та приватизації 90-х років, але це вже окрема тема.

Передумовою створення "Бібліотеки комплектуючих" слугували спеціалізовані міністерства та відомства, які займалися організацією виробництва військової техніки. Вони формували, розподіляли й забезпечували виконання замовлень на комплектуючі (продукцію з подвійним призначенням) на підприємствах, що працювали в цивільному секторі.

Отже, сьогодні ми спостерігаємо певне технологічне та ринково-орієнтоване оновлення того, що було розроблено багато років тому. На створення цього нововведення витратили понад три роки після початку масштабної агресії з боку держави-агресора проти України. У теперішніх умовах, під час безперервної війни, це просто надто тривалий термін.

Вкрай засмучує розмір бюджету грантової програми для виробників комплектуючих військової техніки, який складає лише 1 млрд грн. Це менше, ніж вже витрачені кошти на широко розрекламований, але малоефективний "кешбек". Ідея створення спільного фінансування з загальним обсягом до 2 млрд грн (менше 50 млн доларів) є яскравим прикладом стратегічного нерозуміння з боку тих, хто відповідає за програму. Це свідчить про недостатнє усвідомлення масштабів, необхідних для формування бази комплектуючих, що потрібні для виробництва військової техніки як у поточному контексті, так і в майбутньому.

Каталог "Бібліотеки" виявився досить скромним, особливо з огляду на те, що це вже четвертий рік війни. Він містить 38 видів комплектуючих від 16 різних виробників.

Підвищення ступеня локалізації для вітчизняного ОПК - чи не головне стратегічне завдання для держави.

Ми щиро вдячні всім нашим союзникам за надзвичайно важливі пакети військової допомоги, які ми отримували. Проте, ми все більше повинні покладатися на власні сили. Адже ресурси наших партнерів мають свої межі, як у передачі озброєння з їхніх арсеналів, так і у виробництві нової техніки та її комплектуючих.

Тож маємо рухатись паралельно двома шляхами.

Першим етапом є заснування спільних підприємств з провідними світовими корпораціями. Вони займуться обслуговуванням вже наданої техніки або тієї, що має потенціал для поповнення Збройних Сил України. Наступним кроком стане виробництво компонентів, модернізація та підвищення функціональних можливостей, а згодом - і створення нових моделей та зразків техніки.

Другий аспект полягає у формуванні нових виробництв (як це сталося у сфері безпілотних технологій) або в оновленні вже існуючих виробників озброєння та військової техніки, які максимально орієнтуються на використання вітчизняних сировин, матеріалів і комплектуючих.

Слід пам'ятати, що наявність достатніх фінансових ресурсів не є гарантією отримання зброї іноземного виробництва. Цю угоду можуть заблокувати не лише країни-виробники військової техніки, а й держави, які постачають комплектуючі з третіх країн, що використовуються у її виробництві. Крім того, враховуючи сучасні реалії глобальної торговельної війни, ми спостерігаємо зростання протекціонізму та посилення обмежень на доступ до критично важливих матеріалів, сировини та унікальних компонентів.

У цьому контексті ми не маємо іншого вибору, окрім як відновити електронну, радіоелектронну, оптичну та деякі специфічні сегменти хімічної промисловості, які раніше функціонували в Україні. Це не буде для нас чимось новим. Без цих галузей нам буде складно говорити про прогрес у таких сферах, як авіабудування, суднобудування та космічна індустрія.

Для відновлюваних секторів промисловості вже сьогодні необхідно розробляти нові механізми, які сприятимуть залученню потрібних інвестицій. Важливо також забезпечити їх необхідними сировинними ресурсами, сприяти організації наукового супроводу, а також готувати кваліфіковані кадри. Це можна реалізувати через державні замовлення на підготовку фахівців, створивши стимули для компаній, які фінансуватимуть освіту у відповідних сферах, або розвивати власні освітні платформи.

Розширення обсягів та підвищення інноваційного потенціалу українського оборонно-промислового комплексу є завданням, яке потребує тривалої роботи на багато років вперед, а можливо, й десятиліть. Нам важливо досягти максимальної самодостатності та технологічної автономії, одночасно інтегруючись у європейську оборонну інфраструктуру. Це передбачає активну участь у спільних або багатонаціональних програмах у сфері оборони, спрямованих на розробку або модернізацію озброєння та військової техніки.

Це питання не тільки захисту та безпеки нашої держави в умовах тисяч кілометрів державного кордону з країною, яка завжди намагатиметься знищити Україну. Це ще й потужний драйвер розвитку економіки, адже на виробництво одного кінцевого виду військової продукції може бути зав'язано як мінімум декілька десятків чи навіть сотень інших виробництв.

Не кажу вже про перспективу експорту військової продукції. Війна запустить дуже довгий - на десятиліття - цикл переозброєння.

Зростання оборонних витрат, зокрема на закупівлю військової техніки для армій різних країн, які збільшуватимуться на десятки тисяч і навіть сотні тисяч військовослужбовців, створює можливості для тих, хто здатен запропонувати сучасні, високоточні та ефективні зразки озброєння. Це також відкриває перспективи для України, яка має унікальний досвід та уявлення про способи вдосконалення військової техніки, здобуті не лише в лабораторних умовах, а й у реальних бойових ситуаціях.

Триваюча війна дала більш глибоке бачення та розуміння - що буде затребуваним та ефективним з абсолютного нового покоління техніки, чим необхідно до-оснастити традиційні види зброї, щоб зробити їх більш стійкими та захищеними в умовах сучасної війни - і частина з цього розуміння вже реалізовано у конкретні технічні рішення.

Однак для досягнення цієї мети недостатньо випадкових і, будемо відверті, часто неефективних рішень, які обмежуються малими ресурсами та не мають системного підходу. Наприклад, минулорічна програма пільгового кредитування підприємств оборонно-промислового комплексу призвела до надання першого кредиту в розмірі 100 млн грн на термін один рік під 5% річних лише в останні дні грудня, при цьому загальний обсяг виділених коштів на зниження відсоткової ставки склав 263,4 млн грн.

Як недостатньо просто не дуже помітно ухвалити вищезгадані правильні рішення щодо грантів та "Бібліотеки комплектуючих" - їх треба широко комунікувати з українським виробником, фокусуючись на сектор МСБ та бізнес на прифронтових/звільнених територіях. Для останніх - це додаткова можливість вижити та підтримувати економічну активність у регіонах, де це об'єктивно складніше, ніж за декілька сотень кілометрів від лінії фронту.

Під час поточної війни комплектуючі не лише слугують для виготовлення нової техніки, а й є важливими для відновлення та ремонту пошкоджених у бою машин. Чим швидше та в достатній кількості буде доступний необхідний ресурс, тим оперативніше ремонтно-відновлювальні підрозділи зможуть повернути техніку нашим захисникам і захисницям.

Якщо подивитись широко - потрібна комплексна державна політика підтримки вітчизняного ОПК та створення для нього спеціальної сучасної екосистеми розвитку. Частину з елементів такої екосистеми президент Володимир Зеленський озвучив ще у вересні 2023 року.

Йшлося про спеціальний режим економічної діяльності для ОПК, який стимулюватиме прихід більшої кількості іноземних партнерів, Оборонний фонд, що забезпечуватиме додаткові ресурси для розвитку відповідних виробництв за рахунок чітко визначених джерел наповнення. На жаль, не бачу якогось помітного руху на цьому шляху з боку тих, хто мав реалізовувати відповідні завдання.

Ми сьогодні абсолютно пасивні у питанні використання індустріальних парків для розміщення там виробництв як власне ОВТ, так і комплектуючих до них. Треба масштабувати інструмент венчурного інвестування у розробки та технології, які вже пропонуються у рамках Brave1.

Збільшити обсяги портфелю державних гарантій, які будуть надаватись для реалізації проектів у галузі оборонно-промислового комплексу, а також для учасників, що долучаються до формування та забезпечення виробництва військової продукції.

Нам слід зосередитись на трансформації "Коаліцій спроможностей" у різних галузях на виробничі альянси та партнерства, які забезпечать тривалу співпрацю між українськими та іноземними компаніями в сфері виробництва озброєнь і військової техніки.

Розвиток спеціалізованого кредитування для оборонно-промислового комплексу (ОПК) є надзвичайно важливим. Це дозволить забезпечити доступ до довгострокових та вигідних фінансових ресурсів, що, в свою чергу, сприятиме розробці нових моделей озброєння та військової техніки, а також їх переходу до серійного виробництва.

Необхідна спеціалізована агенція, яка не буде перевантажена бюрократією та традиційними підходами наших міністерств і відомств. Ця агенція повинна стати візіонером, стратегічним модератором і елементом, що забезпечує баланс у цій екосистемі, а також виконувати роль комунікатора з міжнародними партнерами.