Недружелюбний лідер: як Кароль Навроцький трансформує Польщу та які наслідки це матиме для України.
Кароль Навроцький прагне зайняти провідну позицію в одній з найбільших правих партій Польщі, намагаючись створити політичний "дах", який охопить як "Право і справедливість", так і "Конфедерацію".
6 серпня у польському парламенті відбудеться церемонія інавгурації нового президента Кароля Навроцького.
Новий президент під час своєї виборчої кампанії активно використовував антиукраїнські тези. А тому його каденція однозначно стане викликом для України.
Однак багато аспектів все ще залишаються не зовсім ясними. Зокрема, в якій мірі президент Навроцький зможе впливати на зовнішньополітичний курс Польщі, що його реалізує уряд?
Чи можна сподіватися на те, що агресивна антиукраїнська риторика відійде в минуле, а новий президент виявить більше розуміння у своїй політичній діяльності? І, зокрема, чи можуть зміни в Польщі вплинути на її підтримку України в боротьбі проти Росії?
Врешті-решт, якою мірою може загостритись суперечка між президентом та прем'єр-міністром Дональдом Туском?
Усі ці питання "Європейська правда" адресувала Войцеху Рафаловському, доценту кафедри політичної соціології Варшавського університету. Далі наводимо його пряму цитату.
Також радимо подивитися свіже відео на цю тему, записане редакторами "ЄвроПравди".
Кароль Навроцький має потенціал стати президентом, з яким може бути важко налагодити співпрацю. Він володіє виразними правими поглядами, але при цьому його політичний досвід є доволі обмеженим.
Він ніколи не обіймав керівних посад, окрім як у Музеї Другої світової війни та Інституті національної пам'яті, а тому невідомо, в якому напрямку він буде рухатися.
У той же час, кримінальні скандали, пов’язані з виборчою кампанією Навроцького, навряд чи суттєво вплинуть на його політичну діяльність. Хоча вони можуть позначитися на деяких президентських функціях, наприклад, на процесі помилування окремих правопорушників, проте на міжнародні відносини це точно не матиме жодного впливу.
Очевидно, тепер Навроцький буде прагнути нав'язати своє бачення, оскільки в польській політичній системі він має дуже сильну легітимність.
Він насправді стверджує: за мною стоять мільйони громадян, отже, я маю повноваження вчиняти те, що є суттєвим для їхніх інтересів.
І звичайно, що такий курс матиме наслідком проблеми в діалозі з урядом.
В такій ситуації велике значення має те, хто буде в команді нового президента, адже ці люди можуть згладжувати наслідки його непередбачуваності.
Очолить президентську канцелярію Збігнев Богуцький, який представляє опозиційну партію "Право і справедливість". На мою думку, це добрий вибір, оскільки Богуцький відзначається поміркованістю серед політиків "ПіС", що дозволяє йому стати більш виваженим та спокійним партнером для Кароля Навроцького.
Це має велике значення, оскільки спочатку вважалося, що цю роль обійме Пшемислав Чарнек, відомий своїми "яструбиними" поглядами.
На мою думку, в сфері внутрішньої політики раціональним кроком було б, якби уряд взяв на озброєння деякі аспекти програми новообраного президента. Це могло б стати основою для налагодження конструктивної співпраці з ним.
Ситуація в міжнародній політиці є більш складною.
Відповідно до конституції Польщі, уряд відіграє важливішу роль у формуванні зовнішньої політики. Натомість президент тут зазвичай має лише символічну роль, але цього разу все може бути інакше, зважаючи на сильну легітимність Навроцького.
Подібна ситуація вже мала місце в Польщі, коли прем'єр-міністр Дональд Туск і президент Лех Качинський спільно виконували свої обов'язки в період з 2007 по 2010 рік. Тоді виникали регулярні конфлікти, зокрема щодо того, хто з них має право представляти країну під час засідань Європейської ради.
Основна відмінність у позиціях нового президента та прем'єра Туска полягає в тому, що Навроцький має прихильність до Дональда Трампа. Подібно до Трампа, він також виражає критичне ставлення до прогресивної та ліберальної еліти Європейського Союзу.
Що ж до відносин з Україною, то тут справа найскладніша.
Як історик, який знається на польсько-українських відносинах з історичного боку, він може використовувати ці аргументи для формування поточної політики між Польщею та Україною. І посилатися на ті речі, які є важливими для істориків, але не повинні впливати на поточну міжнародну політику.
Адже зараз Україна захищає Європу від російського нападу, а тому будь-яка підтримка України відповідає польській та європейській державній політиці.
Замість цього Кароль Навроцький може спробувати пропонувати Києву різні умови, що стосуються подальшої підтримки. І навіть якщо ці умови будуть лише символічними, це може ускладнити співпрацю.
Але я сподіваюся, що Радослав Сікорський, який є главою МЗС, зможе налагодити координацію зовнішньої політики між урядом і президентом.
Хоча на риторичному рівні Навроцький намагатиметься виглядати більш жорстким і принциповим, ніж прем'єр Дональд Туск, існують підстави сподіватися, що в реальних стосунках ситуація покращиться.
У ході своєї виборчої кампанії Кароль Навроцький дійсно проявляв антиукраїнські настрої, але основна проблема полягає у його непередбачуваній поведінці.
Наразі варто подивитися, яку політику він буде проводити. Але я думаю, що він буде більш антиросійським, ніж антиукраїнським.
Як би це не звучало цинічно, але для Польщі є раціональним, щоб Україна могла максимально ефективно захищати Європу від агресії Росії. Це, в свою чергу, ускладнює Росії можливість нападати на інші держави.
Отже, можливо, усвідомлюючи це, Навроцький обере лише словесні висловлювання (які йому потрібні для формування свого іміджу) і не здійснюватиме жодних дій, що можуть бути сприйняті як антиукраїнські. Проте варто зазначити, що навіть недружні заяви можуть в найближчому часі негативно вплинути на польсько-українські стосунки.
Хоча на стиль висловлювань Навроцького може мати вплив Дональд Трамп.
На даний момент ми спостерігаємо, що президент США змінив своє ставлення до України в більш м'який бік. Це може вплинути і на Навроцького. Якщо він прагне залишатися вірним Дональду Трампу, йому буде потрібно підтримувати його погляди.
Втім, це не скасовує того факту, що зараз у Польщі проукраїнські настрої значно ослабли. А відповідно - можна будувати політичну підтримку на антиукраїнських настроях. Як це роблять праворадикали з угруповання Гжегожа Брауна (партія "Конфедерація Польської Корони").
Браун здобуває підтримку не тому, що є антисемітом, а саме через антиукраїнські заяви. Тож такі гасла стають легким способом завоювати політичну підтримку в певних колах.
Склад команди нового президента, в основному, сформований з представників партії "Право і справедливість". Проте існує враження, що ця команда має потенціал бути більш автономною від "ПіС", ніж це було у випадку з Анджеєм Дудою.
На старті свого президентського терміна Анджей Дуда не мав свободи дій і затверджував всі ініціативи, які вносила партія "Право і справедливість".
Відтак, Навроцький, можливо, завдяки своєму обмеженому політичному досвіду, зможе обрати шлях більш самостійного президентства. Більше того, іноді складається враження, що його погляди ближчі до "Конфедерації" (конкретніше - до її націоналістичного крила, що його представляє Кшиштоф Босак), аніж до "ПіС".
Хоча цікаво, що і Анджей Дуда в останній рік свого президентства також дуже охоче зустрічався з представниками "Конфедерації". Тож не лише Навроцький рухається в цьому напрямку.
Я підозрюю, що Навроцький намагатиметься стати лідером великої польської правої партії - якимось чином розгорнути політичну "парасольку" і над "ПіС", і над "Конфедерацією".
Таким чином, якщо об'єднати ці політичні сили не вдасться (хоча я сумніваюся, що це реально), то хоча б можна спонукати їх до спільних дій. Перш за все, потрібно підштовхнути їх до усунення уряду Дональда Туска, а згодом, після парламентських виборів, до формування коаліції.
Однак досягти цього буде нелегко.
Справа в тому, що "ПіС" відзначається тривалою практикою ліквідації своїх союзників по коаліції.
У "Конфедерації" повністю усвідомлюють, яку загрозу може представляти для них така альянс.
Тим більше, що у "Конфедерації" є й альтернативний сценарій - співпраця з "Громадянською коаліцією" Дональда Туска.
Незважаючи на те, що на перший погляд це може видаватися дивним, ці політичні сили мають певні спільні риси – зокрема, схожі погляди на право-ринкову економіку. Водночас, "ПіС" завжди виступала як політична сила, зорієнтована на соціальні питання.
Президент Дуда опинився в складній ситуації.
Досить давно обговорювали, що після закінчення президентського терміну йому слід знайти нову діяльність. Проте, поки що не вдалося знайти відповідну посаду, і є ймовірність, що вже за кілька тижнів ми можемо почати поступово забувати про Анджея Дуду.
Безумовно, в кулуарних бесідах його ім'я часто згадується як можливий кандидат на посаду прем'єр-міністра спільного уряду "Конфедерації" та "ПіС".
Я не відкидаю можливість такого розвитку подій, але загалом Дуда є досить слабким політичним гравцем, оскільки йому бракує власної команди. Крім того, представники "ПіС" відверто виявляють своє презирство до Анджея Дуди.
Тому я вважаю, що його політична кар'єра добігає кінця, і йому залишиться шукати себе на рівні лекцій чи як коментатора або публіциста.
Спілкувався Юрій Панченко,
