Відносини з Гаагським судом поза рамками стандартів: Вплив законопроєкту про міжнародні злочини на ситуацію в Україні.

Україна стала ареною для вчинення міжнародних злочинів. Проте ми повинні забезпечити, щоб усі обвинувачення проти злочинців були розглянуті і доведені до вироку відповідно до встановлених норм.

Ратифікація Римського статуту стала надважливим кроком для забезпечення відповідальності за найтяжчі міжнародні злочини, які були вчинені Російською Федерацією проти України.

Проте цей процес ще не завершений. Україна не лише визнає повноваження Міжнародного кримінального суду та готова до співпраці з ним, але й повинна бути готовою до національного розслідування цих злочинів. Не слід покладатися виключно на суд у Гаазі, який має втручатися лише у виняткових випадках, коли держава сама не здатна або не бажає розслідувати найсерйозніші міжнародні злочини.

Український Кримінальний кодекс в тому вигляді, в якому він був на час повномасштабного вторгнення, був "кодексом мирного часу" і не був пристосований до роботи із найтяжчими міжнародними злочинами: геноцидом, воєнними злочинами та злочином агресії. Тож перед Верховною Радою постала задача щодо узгодження національного законодавства зі стандартами та принципами міжнародного кримінального та гуманітарного права.

Усі, зокрема й народні депутати, які підтримали ратифікацію Римського статуту, на словах визнають це.

Але на практиці Верховна Рада 5 грудня ухвалила у першому читанні два законопроєкти, №11538 та 11539, які шокували фахівців.

Ці законопроєкти, які, здавалося б, повинні сприяти реалізації Римського статуту в українському праві, насправді не наближають країну до цієї цілі. Натомість вони породжують численні правові конфлікти та, ймовірно, суперечать основному закону держави.

Крім того, вони здатні знищити існуючі в Україні розслідування міжнародних злочинів, що були скоєні російськими громадянами.

У цьому тексті ми розглянемо проблеми, пов'язані з цими законопроєктами, а також обґрунтуємо, чому вони можуть бути визнані неприйнятними.

Перед тим, як перейти до цих нових законопроєктів (як, на щастя, поки не ухвалені в цілому, а лише у першому читанні) - коротко нагадаємо про те, як Україна вже почала імплементувати Римський статут.

Голосування, яке відбулося 21 серпня 2024 року, стало важливим етапом, адже 281 депутат висловив підтримку ратифікаційному законопроекту. Проте це лише початок, оскільки вже тоді обговорювались можливі зміни до інших законодавчих актів.

9 жовтня 2024 року Верховна Рада ухвалила ряд змін до кримінального законодавства України. Ці нововведення в цілому отримали позитивні відгуки, хоча не обійшлося й без певних недоліків.

Наприклад, дуже важливим і необхідним елементом стало запровадження категорії "командної відповідальності" - коли командир або цивільний начальник мав би володіти інформацією про вчинення злочину та його зупинити, але не зробив цього. Цікава деталь: якщо до ратифікації Римського статуту ідею "командної відповідальності" використовували як "страшилку" і як аргумент проти долучення до МКС, то тепер український законодавець не лише запровадив цю норму, але й зробив відповідальність цивільних начальників навіть вищою, ніж передбачає Римський статут.

Згідно з Римським статутом, кримінальна відповідальність виникає, якщо цивільний керівник "знав [...] інформацію, що явно свідчила про злочинні дії або наміри його підлеглих". Водночас, Кримінальний кодекс України встановлює, що цивільний начальник не лише "знав", але й "повинен був знати" про таку інформацію. Концепція "повинен був знати" у контексті міжнародного права поширюється головним чином на військових командирів, які мають чіткі інструкції, рапорти та звітність, а також несуть підвищену відповідальність. Для цивільних посадовців застосовується нижчий стандарт, оскільки на практиці важко переконливо довести, що, наприклад, директор підприємства чи інший цивільний чиновник справді "повинен був знати" про певні обставини.

Приємною новиною стало оновлення статті, яка стосується закликів до геноциду. Ключова авторка цього матеріалу спеціалізується на цій категорії злочинів, і тепер, нарешті, зміни внесені відповідно до міжнародних норм. Було додано уточнення, що заклики повинні бути "прямими" (тобто чіткими та зрозумілими для слухачів), а не лише "публічними".

У статті, що стосується відповідальності вищого командування за російське вторгнення в Україну, спостерігається змішання термінології. В тексті використовуються терміни "злочин агресії", "агресивна війна" та "агресивні воєнні дії". Хоча це може не викликати занепокоєння в контексті публіцистики, для кримінального права існують інші вимоги.

Проте законодавці визнали, що закон, ухвалений 9 жовтня 2024 року, слугував лише тимчасовим рішенням, а не остаточним. Він не містив цілісного та стратегічного підходу до укріплення норм національної системи. Іноді його навіть розглядали як "завершення процесу ратифікації", а не як закон, що має на меті імплементацію.

Існує необхідність реалізувати більш ґрунтовні зміни, які допоможуть закрити існуючі прогалини, виправити недоліки, узгодити норми національного законодавства та зміцнити потенціал національної системи.

І ось, у грудні, парламент нарешті почав реалізацію, але зробив це вкрай незадовільно.

Команда з 53 народних депутатів, що представляють фракції "Слуга народу", "Голос", "Батьківщина", групу "Довіра" та позафракційних, під керівництвом Олександра Бакумова, виступила з ініціативою щодо двох пов’язаних законопроєктів: № 11538 "Про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини" та № 11539 "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів у зв’язку з ухваленням Закону "Про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини".

5 грудня обидва законопроєкти отримали підтримку в першому читанні.

На етапі підготовки цих документів їхні розробники, схоже, не проводили консультації із незалежними експертами з міжнародного кримінального права, а також із фахівцями з правоохоронних органів, які опікуються розслідуванням цих злочинів.

Реакцію професійної спільноти на ці проєкти можна охарактеризувати одним терміном: приголомшення.

Вони сформульовані таким чином, що виправити їх під час повторного розгляду виглядає малоймовірним.

Питання викликає навіть обраний підхід: замість внесення змін до Кримінального кодексу, які б адаптували його норми до стандартів міжнародного права, законодавці пропонують "розщепити" норми кримінального права, які забезпечують покарання за найтяжчі міжнародні злочини.

Таким чином, для всіх злочинів, скоєних після набуття чинності нового закону, або тих, що тривають і були вчинені раніше (як, наприклад, злочини геноциду, агресії чи окремі воєнні злочини), застосовуватимуться не положення Кримінального кодексу, які регламентують найтяжчі міжнародні злочини, а статті нового закону. У свою чергу, норми Кримінального кодексу України будуть діяти лише стосовно злочинів, що були скоєні та завершені до вступу в силу цього законопроєкту.

Таке "розщеплення" може призвести до багатьох проблем на рівні правозастосування. Виникають серйозні правові питання щодо переслідування за злочинами, що тривають. Навіть технічно не зрозуміло, як вносити зміни до кваліфікації цих злочинів. А стратегічно не зрозуміло, що буде з кримінальними провадженнями взагалі.

А от для адвокатів, які будуть захищати обвинувачених за цими злочинами, а також за злочинами, що мали кваліфікуватися за нормами ККУ - виникає вікно можливостей. Чи цього хотів досягти законодавець?

Ще одна важлива проблема, що виникає в контексті законопроєкту, стосується санкцій, які передбачають покарання для злочинців, якщо їхню провину буде доведено за злочини, що тривають або продовжуються. Уявіть собі наступну ситуацію: особа розпочинає злочинну діяльність у той момент, коли максимальний термін покарання, прописаний у Кримінальному кодексі, становить 15 років позбавлення волі. Під час вчинення цього злочину вводять нові терміни покарання, які коливаються від 20 до 30 років. Однак, в такому випадку, неможливо ретроспективно застосувати суворіші санкції, а впровадження нових норм також викликає труднощі, адже закон не передбачає можливість зменшення покарання, яке діяло на момент вчинення злочину.

Також багато статей нового закону сформульовано некоректно.

Наприклад, у формулюванні статті, що стосується відповідальності за заклики до геноциду, знову була упущена важлива деталь: йдеться про "прямі заклики". Це означає, що навіть натяки на знищення певного етносу або національної групи можуть бути кваліфіковані як найсерйозніший міжнародний злочин. Таке обвинувачення здатне зруйнувати позицію будь-якого адвоката, який спеціалізується на захисті свободи слова.

Ось як конкретно цей елемент описується у рішенні Міжнародного трибуналу по Руанді, де вдалося довести відповідальність за заклики до геноциду: "Елемент "прямих" закликів до вчинення геноциду вимагає конкретно спонукати іншу особу негайно вчинити кримінальне правопорушення, а не просто робити неявні або непрямі натяки". Саме це відносить заклики до геноциду до категорії найтяжчих, і вирізняє їх від таких негідних дій, як хейт спіч або дискримінація.

Назва цього законопроєкту прямо вказує на його спрямованість на міжнародні злочини, до яких відносяться агресія, геноцид, воєнні злочини та злочини проти людяності. Проте, стаття 27 законопроєкту вводить покарання за "пропаганду акту агресії". Хоча така діяльність може бути піддана забороні та кримінальній відповідальності, вона точно не підпадає під визначення міжнародного злочину. Крім того, формулювання цієї статті створює суперечність зі статтею 436-2 Кримінального кодексу України, яка стосується виправдання агресії з боку Російської Федерації в Україні.

Інша новела цього законопроєкту отримала назву "керівництво геноцидом". Проте, що саме вона означає і чому виникла необхідність у новій статті - залишається неясним. Проте, абсолютно очевидно, що ця норма не відповідає ані Конвенції про запобігання злочину геноциду, ані Римському статуту.

Крім того, у тексті законопроєкту про геноцид зазначається термін "відсутність добровільної згоди" в контексті сексуальних дій. І в цій ситуації проблема полягає не лише в відповідності міжнародним правовим нормам.

Зокрема, законодавці, не усвідомлюючи суті проблеми, яку прагнуть регулювати, можуть звільнити від відповідальності численних військових злочинців.

Суть справи полягає в тому, що формулювання, які використовуються для визначення злочинів у "мирний час", часто абсолютно неприйнятні у контексті війни. Ось яскравий приклад: якщо військовий на окупованій території підійде до дівчини і "запропонує" їй сексуальні стосунки, то обставини можуть бути такими, що жертва усвідомлює: якщо вона відмовиться, її чи її близьких можуть вбити. Проте згідно з законопроєктом, злочину не вважається, оскільки нібито була "добровільна згода".

Існують значні труднощі з впровадженням положень Римського статуту.

Те, як "імплементована" стаття 8 Римського статуту, яка передбачає відповідальність за воєнні злочини і яка є ключовою для забезпечення відповідальності для воєнних злочинців Російської Федерації - викликає здивування. Зокрема, формулювання законопроєкту не відповідають тим, які запроваджено в Римському статуті.

Інколи закон навіть відновлює ті проблеми в законодавстві, які народні обранці вже виправили, щоб відповідати вимогам Римського статуту.

У Кримінальному кодексі України стаття 438 (2) раніше встановлювала відповідальність за воєнні злочини, що супроводжувалися умисним вбивством. Проте така формулювання фактично ускладнювало доведення цього злочину в багатьох випадках. Наприклад, було важко довести в суді, що російські військові свідомо вбили електриків під час обстрілів інфраструктури. Проте зміни, внесені законом 9 жовтня, передбачають нову формулювання, яка надає більш широкий правовий захист для українців і вводить посилене покарання за смерті, які стали "непрямими" наслідками воєнних злочинів.

Але новий законопроєкт повертає старе формулювання!

На завершення: ми спостерігаємо, що парламент, замість того, щоб створити дієву стратегію для внесення змін у Кримінальний кодекс, узгоджуючи міжнародні правові норми з унікальними аспектами національної правової системи, обирає шлях, що веде в протилежному напрямку.

Законопроєкти, прийняті 5 грудня, не реалізують Римський статут, а, навпаки, лише поглиблюють прірву дисонансів, суперечностей і невідповідностей, у яку будуть занурюватись зусилля щодо забезпечення справедливості та покарання за військові злочини, що відбулися з початку повномасштабного вторгнення.

Концепція законопроєкту щодо заміщення частини статей кримінального кодексу окремим законом - є таким собі "юридичним землетрусом", який не має підстав, не враховує практику. А наслідки у разі ухвалення таких законів будуть руйнівними для фундаменту правоохоронної системи.

Замість цього Україні слід розробити узгоджену політичну та правову стратегії для забезпечення відповідальності, а також встановити нові високі стандарти в міжнародному праві. Це потрібно було робити ще в 2014 році, або хоча б у 2022. Важливо, щоб усі ці дії виконувалися з уважним і детальним аналізом наслідків, не завдаючи шкоди ефективності правосуддя.

Создатели: