Нове пояснення для виправдання окупації: чому обіцянки Путіна не здатні розв'язати водну проблему на Донбасі.

2025 рік для мешканців окупованих територій Донецької та Луганської областей став роком боротьби за воду. З літа Донецьк, Макіївка, Маріуполь, Єнакієве, Антрацит та інші міста живуть у режимі жорстких графіків водопостачання або взагалі без нього. Вода в будинках з'являється раз на кілька днів, а в низці населених пунктів -- відсутня тижнями. Навіть такі графіки вважаються "не найгіршим варіантом". Питання про те, чи можливі зміни у 2026 році та чи існують реальні рішення водної кризи, залишається відкритим.

Путін знову запустив "знайому мелодію".

Глава Кремля Володимир Путін знову висловив думку про те, що вирішення проблеми водопостачання в окупованих регіонах України тісно пов’язане з подальшими військовими наступами Росії. Він зазначив, що основна інфраструктура розташована поблизу Слов'янська, який досі залишається під контролем українських сил, і що без захоплення цієї території питання водопостачання нібито не може бути остаточно вирішене.

На його думку, "радикально" вирішити проблему можна "в традиційній системі координат", якщо ця місцевість потрапить "під контроль збройних сил Російської Федерації".

Путін підкреслив, що навіть в умовах окупації Росія не в змозі швидко відновити постачання води. Він повідомив, що вивчаються різні альтернативи, такі як прокладка нових водопроводів та пошук джерел води на територіях, що контролюються. За його словами, наразі обговорюється можливість зведення ще одного водоводу.

Путін окремо підкреслив значні втрати води, які, за його словами, мають корені в минулому. Він повідомив, що раніше водовтрати сягали 68%, але зараз, хоча й зменшилися, все ще тримаються на приблизно 50%. Глава Кремля відзначив, що це є однією з основних проблем у системі.

Путін, як і інші представники російської влади, знову висловив думку, що труднощі в житлово-комунальному господарстві не є наслідком їхньої діяльності, а результатом дій української влади. Він підкреслив необхідність привести систему в порядок, оскільки вона "не отримувала належної уваги протягом багатьох років" і "все там зруйноване". Також він зазначив, що витрати на відновлення труб можна порівняти з інвестиціями у новий водопровід.

Вода як рідкісний успіх

Мешканці Калінінського мікрорайону в Макіївці мають можливість приймати душ лише раз на шість днів — і це стосується лише тих, хто мешкає на нижніх поверхах. Лідер угруповання "ДНР" Денис Пушилін вважає це досягненням, підкреслюючи, що раніше впродовж чотирьох місяців у цьому районі не було води взагалі.

На цьому місці розташовані водонапірні вежі, призначені для регулювання тиску та витрати води. Проте основна проблема досі залишається актуальною: немає чіткої відповіді на питання, чим наповнювати ці вежі. Водовози здійснюють доставку води, але, за словами представників Макіївки, навіть невеликі резервуари важко заповнити. У зв'язку з водопостачанням немає позитивних новин — вода надходить рідко, іноді лише раз на три дні.

Очікування води стало джерелом стресу. У чергах за нею люди втрачають свідомість — подібні випадки вже не є рідкістю. Протягом багатьох місяців жителі захопленої Донеччини змушені адаптувати своє життя до графіків доставки води. Вони беруть вихідні з роботи, якщо планується підвіз води, і відкладають всі справи, щойно вона з'являється у кранах. Головне завдання кожного дня — знайти воду будь-яким можливим способом.

Восени Денис Пушилін заявляв, що незабаром води на всій захопленій Донеччині побільшає. Однак у грудні терміни зрушили на січень.

Обіцянки без наслідків.

Справжня картина виявилася зовсім іншою, ніж обіцялося. Вода стала ще більшою проблемою — в багатьох населених пунктах її кількість зменшилася. Навіть медіа, які зазвичай підтримують окупаційні влади, повідомляють про відсутність істотних покращень. Незважаючи на розповіді про "ретельно сплановані заходи", ситуація залишається кризовою. Особливо іронічно звучить слово "ретельно сплановані", якщо врахувати, що за роки окупації ситуацію доведено до критичного стану.

Показовий приклад -- Маріуполь. Старокримське водосховище через варварську експлуатацію спорожніло менш як за три роки. Наприкінці липня було запроваджено жорсткі графіки подачі води. П'ять місяців окупаційна влада заявляє про розчищення річок і будівництво водоводів, проте жителі продовжують виживати за рахунок води, що привіз.

Ситуативні рішення, такі як перекидання води з одного водосховища в інше, лише відкладають проблему: слідом за цим порожніє наступне водоймище. Як "світло наприкінці тунелю" окупанти називають можливе захоплення всієї Донецької області та доступ до каналу Сіверський Донець -- Донбас. Однак і це не панацея. Канал серйозно пошкоджений та потребує масштабного ремонту, часу та значних фінансових ресурсів. Ці нюанси у публічних заявах Дениса Пушиліна та його оточення практично не звучать.

Луганщина: визнання кризи та шахтні води

До завершення року угруповання "ЛНР" змушене було визнати наявність критичної ситуації з водопостачанням. Як зазначив лідер організації Леонід Пасічник, найбільше постраждали Антрацит і Кришталеве (раніше відоме як Красний Промінь), де води не стало ще влітку через обміління Єлизаветинського водосховища.

Однак навіть водовод ситуацію не врятував. Про реконструкцію Єлизаветинського водосховища, про яку заявляли навесні, більше не згадують. Понад 100 тисяч жителів, яких раніше називали "щасливчиками", як і раніше, залишаються без води. Проблема охоплює всю Луганщину: пересихає Ісаківське водосховище в Алчевську, за рік рівень води там упав на два метри, обміліли річки Ольхівка та Лугань, а в селі Розкішне річка зникла повністю.

Ні Росія, ні окупаційні влади "ЛНР" не можуть зупинити цей процес. Більше того, відсутні реальні ініціативи для забезпечення населення водними ресурсами. У підсумку, була висловлена одна з найспірніших пропозицій — використання води з шахт.

"Якщо ми цю воду, загалом, очищатимемо, її можна подавати у водовід і нехай знову ж таки не в цілодобовому режимі, але в режимі графіка подачі води можна буде забезпечити водою міста Антрацит і Красний Луч".

Води з шахт: омана вирішення проблеми.

Ідея експлуатації шахтних вод не є новою — вона періодично "вибирається з архівів" у часи, коли ситуація стає критичною. На початку лютого подібні пропозиції звучали також з боку угруповання ДНР.

Попри це, всього через кілька місяців питання знову залишили без вирішення. Процес відкачування вод з шахт так і не розпочався, оскільки ці води не відповідають навіть технічним вимогам. Вони містять значну кількість кальцію, магнію, хлору та металевих сполук.

“Води, що витікають з шахт, можуть бути насичені небезпечними мікроелементами, кожен з яких має свої унікальні токсичні властивості. У деяких шахтах концентрація солі в шахтних водах може бути порівнянною з вмістом солі в Азовському морі або навіть перевищувати рівень солоності Чорного моря. Вживання такої солоної води категорично заборонене, оскільки це може призвести до серйозних проблем у функціонуванні внутрішніх органів людини”, — зазначає еколог Максим Сорока.

Проте, Леонід Пасічник оголосив про ведення переговорів з однією з російських приватних компаній стосовно очищення води, при цьому не уточнюючи витрати на проект і допускаючи можливе підвищення тарифів для населення. Фахівці вважають ці наміри малореалістичними.

"Ми використовуємо іонний обмін, різноманітні технології, що базуються на селективних мембранах, фільтрації та електрофорезі. Але виникає питання: навіщо застосовувати це до шахтної води? Це не лише економічно невигідно, але й вимагає надзвичайно великих енергетичних затрат. Я серйозно сумніваюся в тих твердженнях, які ми чуємо в соціальних мережах від окупантів," – підкреслює Сорока.

Навіть за підтримки Росії, за словами еколога, реалізувати такий проект неможливо.

"Зменшити мінералізацію води - це завжди дуже дорого. Це потрібно буде просто позбавити електропостачання частину населеного пункту. Максимум, що це може бути якась показова маленька установка, яка здатна переробити там до 20-30 кубометрів цієї солоної води, до ста кубометрів шахтної солоної води на день і отримати максимум 10-15 кубометрів прісної води", -- вважає еколог.

Міста потребують тисячі кубометрів води щодня. Щоб задовольнити господарські та побутові потреби, рівень мінералізації шахтних вод необхідно зменшити принаймні в п'ять-вісім разів.

"Ці заяви, знаєте, ніби явка з повинною від окупаційної влади, яка згідно з міжнародними нормами, міжнародного права має дбати та забезпечувати мирне населення, яке на цих окупованих територіях базовими потребами. Питна вода, доступ до неї - базова потреба".

Запорізький регіон: відтворення подій.

Після захоплення частини Запорізької області проблема з нестачею води торкнулася і цього району. У Бердянську водопостачання здійснюється за розкладом, а в багатьох випадках вода не доходить вище першого поверху, в той час як на окремих вулицях її зовсім немає.

Віктор Дудукалов, заступник голови Бердянської районної ради, роз'яснює фактори, що спричинили кризу:

Окупантами було вчинено теракт на Каховській ГЕС, що призвело до фактичного знищення Каховського водосховища, яке в народі отримало назву Каховське море. Це водосховище забезпечувало водою регіони на відстані до двохсот кілометрів, зокрема Бердянськ, західну частину Запорізької області та Херсонщину.

Після цього Бердянськ залишився без доступу до прісної води. Окупаційні сили почали відкачувати ресурс з Бердянського водосховища, яке швидко виснажилось. Зусилля з постачання води з Приморська та з використання свердловин забезпечили лише близько 10% від потреб міста.

У листопаді було заявлено про підключення Луначарського водоводу, який забезпечить 20% добової потреби Бердянська. Однак залишається питання, де взяти решту 80%. Крім того, оновлення внутрішньоміського водоводу "Приплив" планують завершити лише у другому кварталі 2026 року.

Вода як знак присутності окупантів

Вода є основною потребою, без якої існування стає неможливим. Однак її відсутність перетворилася на одну з найважливіших реалій життя під окупацією. З приходом Росії українські території швидко втрачають вологу: за рік рівень води в майже всіх водоймах Донбасу значно знизився. Ситуація залишається незмінною, а до 2026 року існує загроза ще більшого загострення, адже окупаційні адміністрації не пропонують жодних ефективних і системних рішень.