В пам'ять про молодшого сержанта Олександра Мирзу, відомого за позивним "Вусатий".

Відважного десантника змогли поховати тільки через рік після його зникнення

Пошукова група "Плацдарм" сприяла поверненню тіла загиблого Олександра Мирзи. Керівник цієї команди інформував сім'ю про те, що російські війська стратили українських військових.

Олександр з'явився на світ 23 січня 1971 року в селі Ігнацей, що нині розташоване в Республіці Молдова. Коли йому виповнилося три роки, його родина вирішила переїхати в Україну, оселившись у селі Майорівка, що в Баштанському районі Миколаївської області. Тут молодий чоловік завершив навчання в школі, наполегливо працював, знайшов свою половинку та створив сімейне вогнище. Разом із дружиною Ларисою вони виховали двох доньок.

Чоловік мав велику пристрасть до риболовлі та ремонту автомобілів. У період з 2015 по 2016 рік він активно долучався до АТО, захищаючи країну на Донецькому фронті.

Після повернення з армії він активно долучився до суспільного життя, обійняв посаду депутата Баратівської сільської ради та брав участь у діяльності громадської організації "Єдина родина Новобузького району".

"Олександр був як промінчик надії, завжди демонстрував позитив. Часи були нелегкі. Поранені, контужені хлопці поверталися з війни, а Сашко вмів кожного підбадьорити, розповідав анекдоти. Був завжди активний, підтримував бойових товаришів, дбав про патріотичне виховання молодого покоління", - йдеться на сторінці організації у Фейсбуці.

Його молодша донька Олександра, наслідуючи батька, теж обрала військову службу, на якій перебуває і досі. У розмові з кореспондентом Укрінформу вона зазначила, що тато був відважним воїном, людиною слова, міцним та незламним.

Олександра розповідає: "Він завжди був надзвичайно добрим, готовим прийти на допомогу в будь-якій ситуації та ніколи не відмовляв тим, хто потребував підтримки. У нашій родині нас було двоє. Після того, як тато служив в АТО, я вирішила також піти навчатися на військову. Моя старша сестра наразі живе за кордоном".

За її словами, напередодні масштабного вторгнення Росії її батько працював за кордоном і повернувся додому незадовго до 24 лютого 2022 року.

- Я на той час перебувала на службі у Хмельницькій області. Для мене цей ранок був страшний... Я зателефонувала додому - мама взяла слухавку і сказала, що тата немає, бо він проходить медогляд. 23 лютого йому прийшла повістка, тож зранку 24-го він разом із побратимами по АТО вже був у військкоматі.

Олександр служив у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді, де виконував обов'язки молодшого сержанта у протитанковому підрозділі роти вогневої підтримки першого десантно-штурмового батальйону.

На початку, протягом приблизно місяця, він брав активну участь у захисті Миколаєва. Після цього його підрозділ було переведено на Лиманський напрямок в Донецькій області. Лише через день після їхнього від'їзду в казарму миколаївських десантників вразила російська ракета, - згадує ті трагічні моменти молода жінка.

Олександр опинився на дуже складній на той час ділянці фронту - біля населеного пункту Ямпіль, який згодом окупували росіяни.

- Там було пекло. Коли тато телефонував, то розповідав мало. Але при цьому не стримував сліз - дуже важко переживав втрату побратимів. У якийсь момент у них закінчилася їжа і вода, пили з калюж... Він також казав, що їм видали протигази, адже позиції їхнього підрозділу ворог закидав фосфорними боєприпасами. Чути таку розповідь від рідної людини було нестерпно. І ще більший розпач охоплював від усвідомлення, що нічим не можеш допомогти, - сумує донька.

Пізніше зв'язок з Олександром обірвався. З 25 квітня 2022 року його визнали зниклим безвісти. Пошуки чоловіка тривали майже рік.

- Тіло тата виявила пошукова група "Плацдарм" Олексія Юкова. Ми надали геолокацію, за якою Олексій почав працювати зі своєю командою. 2 січня 2023 року мені зателефонували і повідомили страшну новину. Не хотілося вірити, але експертиза ДНК підтвердила, що це був він. Зі слів Олексія, мого тата та ще п'ятьох його побратимів розстріляли. Поховати його ми змогли лише 15 березня 2023 року. У памʼяті назавжди закарбувалися батькові слова: "Я люблю вас, мої дівчатка...", - не стримує емоцій донька.

Олександр Мирза нагороджений відзнакою учасника АТО, а також орденом "За мужність" III ступеню (посмертно).

Сім'я ініціювала петицію з проханням надати йому почесне звання Героя України. Вона вже зібрала більше 25,5 тисяч підписів і наразі знаходиться на розгляді у глави держави.