В пам'ять про військового Михайла Неспяка, відомого під позивним "Фізрук".

26 жовтня Михайлу Неспяку виповнилося б 36 років. На жаль, він не встиг побачити свого молодшого сина.

Михайло Неспяк народився в Івано-Франківську. У школу, а пізніше в гімназію, пішов у Бурштині, куди переїхала родина. Вчився добре, змалку був відповідальним і самостійним.

"Вже з 3 класу син був чудовим організатором - зумів самотужки провести дитячий турнір із футболу. Любов до спорту у нього була від батька. Михайло тренувався в нього з молодших років", - пригадує мама загиблого воїна Людмила Неспяк.

Зазначають, що організаторські навички та захоплення спортом завжди підтримували Михайла. Після завершення гімназії він вступив до Івано-Франківського коледжу фізичного виховання, де здобув диплом з відзнакою. Продовжив свою освіту в Прикарпатському національному університеті.

"Вже на IV курсі син поїхав на практику в Одесу, в табір "Молода гвардія". Там помітили його педагогічні здібності і направили до університету лист, в якому йшлося про можливість працевлаштування Михайла. Син любив працювати з дітьми, і вони його слухали", - розповідає пані Людмила.

Михайло розпочав свою професійну діяльність на посаді викладача фізичного виховання в Івано-Франківському фаховому коледжі технологій та бізнесу. Потім він деякий час працював вчителем фізкультури в Бурштинському торговельно-економічному коледжі та викладав у реабілітаційному центрі "Довір'я". Влітку часто займався виховною роботою в таборі "Молода гвардія" і був керівником молодіжного табору "Буковель".

У 2015 році Михайло прийняв рішення долучитися до антитерористичної операції. Він служив у 72-й бригаді Збройних Сил України. До серпня він активно брав участь у бойових діях поблизу міста Волноваха, розташованого в Донецькій області.

Після повернення з фронту він знову розпочав свою викладацьку кар'єру в Бурштині. Одночасно він досяг значних успіхів як футболіст у командах "Прикарпаття АТО", що складалася з ветеранів війни з Росією, та "Металіст" з Опришівців. Для відновлення сил йому подобалося відвідувати село Юнашків, де він захопився бджільництвом.

"Мій син захопився виготовленням рамок для бджіл та вуликів. Один з його проектів — вулик, створений із старовинної скрині прабабусі. Разом із батьком вони також зібрали апіхатку для бджолотерапії. Михайло ніколи не був любителем бездіяльності. Його велика пристрасть до природи проявляється в тому, що він висадив безліч квітів. У нашому саду налічується близько ста фруктових дерев, і більшість із них — заслуга сина", - розповідає мама.

У Бурштині Михайло зустрів свою майбутню дружину Олену. У 2017 році в їхній родині з'явився перший син Матвій. 7 березня 2022 року на світ з'явився їхній другий син Методій, але, на жаль, Михайло не встиг з ним познайомитися.

"Син був у резерві ЗСУ. Як почалась повномасштабна війна, вирішили із хлопцями, що йдуть захищати Україну. У військкоматі Михайло не зізнався, що в родині чекають на народження другої дитини, і вже 2 березня подався на службу. На всі наші благання залишитись вдома він мовчав, а потім сказав: "А хто піде на війну? Я маю відповідну підготовку, а інші навіть зброю в руках не вміють тримати", - пригадує пані Людмила.

Михайло Неспяк вирішив стати на захист своєї країни, служачи солдатом у роті вогневої підтримки 109 батальйону 10-ї гірсько-штурмової бригади "Едельвейс". У складі самохідного артилерійського дивізіону він активно брав участь у визволенні таких регіонів, як Київщина, Чернігівщина, Сумщина та Харківщина. Разом із своїми побратимами вони звільняли від загарбників міста Буча та Ірпінь. Завдяки своїй любові до спорту та відповідальності, йому присвоїли позивний "Фізрук".

Михайло часто надсилав листи та телефонував додому з фронту.

"А я йому надсилала фото з його саду. Він усе запитував, чи брали мед, чи не хворіють бджоли та дерева... Їх тоді перекидали з одного керунку на інший. Я просила, аби син відпросився хоча б на день побачити дітей, але це було неможливо. Сина Методія він не бачив жодного разу", - говорить пані Людмила.

Михайло Неспяк загинув 2 липня 2022 року неподалік села Миколаївка Луганської області. Вони з побратимами потрапили під танковий та мінометний вогонь ворога, і Михайло отримав осколкове поранення.

"Ми до самого кінця вірили, що Михайло вдасться врятувати, але, на жаль, дива не сталося... Його тіло вдалося витягти під інтенсивним вогнем супротивника. Михайло був надзвичайно хоробрим молодим чоловіком", - згадують його товариші по службі в програмі "Спогади крізь століття".

"Михайло пішов з життя у суботу. Того дня ми ще спілкувалися з ним через відеозв'язок — я, діти і мама Людмила. Наша розмова була сповнена смутку. Він виглядав дуже втомленим і знесиленим. Це були три дні безперервної боротьби, майже без сну, в умовах спеки і виснаження. Михайло, здається, відчував, що потрібно в той момент сказати найніжніші слова. Він висловив, як сильно нас любить. Його погляд залишиться в пам'яті назавжди... Ми відчували величезну радість. Михайло завжди наголошував на найважливішому у нашому шлюбі — це наші діти, наше майбутнє. Він просив, щоб я берегла їх і дбала про них, виховуючи такими ж справжніми, якою була наша любов", — ділиться спогадами дружина Олена.

Вона досі називає чоловіка "мій Захисник" і радіє його останньому дарунку до дня народження. Це - картина, на якій вони разом із синами. Михайло замовив її художнику, коли сам стояв на передовій.

Михайла Неспяка поховали у Бурштині, на Алеї героїв. Нещодавно у рідному місті відкрили сквер його пам'яті.

"З нашого вікна відкривається вид на цей затишний скверик. Ми мріяли зробити свій внесок у розвиток дітей, з якими наш син завжди із задоволенням працював. Тому придбали гойдалки, створили квітник і організували ігровий простір," - ділиться Людмила Неспяк.

Родина планує створити музей, про який мріяв Михайло. Він присвятив багато часу збору антикварних предметів і мав велике захоплення вишивкою.

"У бабусі була запаска, на якій вона "сховала" вишиті тризуби. Михайло їх знайшов, і таким узором разом з дружиною вишили собі сорочку та сукню. На Покрову Олена і Михайло розписались у цьому одязі. Михайлова сорочка залишилась вдома, і тепер це найдорожча для нас річ", - додає Людмила Неспяк.

Михайло Неспяк отримав посмертну нагороду – орден "За мужність" III ступеня. Його вік назавжди залишиться 32 роки. На честь героя в Івано-Франківському фаховому коледжі технологій та бізнесу встановили меморіальну дошку. Аналогічна пам'ятка також була відкрито в Бурштинській гімназії, де навчався Михайло.

Чому Бог забирає найяскравіших, найщиріших, без яких наше життя було б неможливим? Напевно, вони йому необхідні на небесах. Михайло завжди говорив: "Я не можу працювати на половину. Завжди віддаю всю свою сутність, щоб досягти найвищого результату," - згадує Олена Неспяк у розмові з Суспільним.

У Михайла Неспяка залишилися мама Людмила, батько Василь, сестра Катерина, дружина Олена та сини - Матвій і Методій. У родині загиблого зізнаються, що біль втрати їх досі не залишає, та вони пишаються сином, чоловіком та батьком.