У пам'ять про військового Андрія Томащука, відомого під позивним "Паровоз".

Брав активну участь у евакуаційних заходах, надаючи допомогу в транспортуванні поранених з місця бойових дій.

Андрій з'явився на світ 15 березня 1991 року в мальовничій Ворохті, розташованій на Прикарпатті. Хоча в школі не відзначався високими оцінками, його навчання було задовільним. Його мати, пані Марія, згадує, що син зазвичай виконував домашні завдання вночі, коли всі члени родини вже відпочивали, а навколо панувала тиша. З раннього віку він активно допомагав у домашніх справах і мав велике захоплення природою та лісами.

- У нього навіть була улюблена смерека, за якою він спостерігав - зазначав, як вона росте, - розповідає пані Марія. - Був дуже допитливим, мовчазним. Ми тримали корову. То Андрійко зробив собі розрахунки, як вона набирає вагу, коли має отелитись. Говорив завжди мало, але дуже влучно. Мав особливу впевненість - внутрішню. Ніколи не сперечався, умів вислухати. У мене двоє синів - Назарій та Андрійко. Пам'ятаю, в дитинстві щось нашкодять, то я кажу: "Йдіть собі знайдіть прутиків. Хто який вибере, тим буде покараний". То Назар вибирав собі найтонший, а ось Андрійко - самий грубий. Звичайно, я сили не докладала, але тепер це нагадує, що Андрійко був дуже справедливим і вимогливим до себе ще зі шкільних років.

Після закінчення школи він спочатку мріяв стати ветеринаром, але згодом змінив свої наміри і вирішив вступити до лісотехнічного університету. Він успішно завершив навчання у Львівському національному університеті і розпочав кар'єру в Говерлянському природоохоронному науково-дослідному відділі Карпатського національного природного парку. Спочатку працював лісником, а згодом обійняв посаду майстра з охорони природи. У рідному містечку Ворохта він також зустрів свою любов. Разом із Марічкою вони реалізували свою мрію, збудувавши затишний будинок та плануючи створити сад навколо нього.

- Він дуже любив гори. Мав традицію - у свій День народження виходити на Говерлу. Його не могла зупинити негода: ні дощ, ні сніг. Любив там зустрічати сонце, - ділиться дружина Андрія, Марія.

Рідні Андрія пригадують, що йому завжди була до вподоби історія України та військова справа. Останню пробував опанувати після навчання в університеті, але через проблеми зі спиною залишив ці наміри. У 2014 році все ж вирішив стати на захист країни.

- Ми тоді його відмовляли - і благаннями, і сварками... І він послухав, але завжди мені казав: "Прийде такий момент, що я все ж піду на фронт". І я розуміла, що більше не зможу його зупинити, - пригадує дружина.

Марія розповіла, що в лютому 2022 року з Ворохти до Києва вирушило п'ятеро молодих людей, серед яких був Андрій.

- Пам'ятаю, хлопці зібрались удома. Андрій каже: "Їдемо у Київ, бо якщо він впаде, тоді все інше буде непотрібно". Так що ми 25 лютого вже всі були у столиці і стали зі зброєю в руках на її захист, - говорить Юрій на позивний "Лісник", товариш і побратим Андрія.

Згадую, як ми вирушали до столиці, і Андрій безперервно палив сигарети.

- Тоді хтось жартома сказав: "Андрію, ти димиш, як паровоз". Так Андрій і отримав свій позивний "Паровоз", - каже Юрій.

Спочатку вони створили підрозділ, який отримав назву "Коршун". Після цього вони разом проходили службу в 241-й окремій бригаді територіальної оборони.

Ми всі були вояками, постійно перебуваючи на лінії фронту. Андрій безпосередньо залучався до всіх евакуацій, допомагаючи виносити поранених. Для цього потрібно було проявляти як психологічну, так і фізичну стійкість. Зазвичай в ці місії йшли кілька бійців, але Андрій завжди був серед них. Він врятував і вивів з поля бою не менше 20 солдатів, - стверджує "Лісник".

Каже, позивний Андрія повністю відповідав його роботі на фронті - він наче паротяг вперто витягував поранених із поля бою.

- Якось тягнули хлопця, в якого була повністю перебита нога. То ми тягнули його двоє спереду, а він один - ззаду. Андрій мав сильне здоров'я, - каже Юрій.

Удома Андрій майже нічого не розповідав про фронт. На запитання рідних відповідав коротко: "Усе буде добре".

- Під час відпустки він намагався зустрітися з усіма своїми рідними та близькими, адже усвідомлював, що можливості можуть більше не з'явитися, - згадує його дружина.

Разом із товаришами вони власними силами відновлювали пошкоджений транспорт і подолали Київську область, практично всю Харківщину та Луганщину. До Бахмута вони прибули 6 травня 2023 року.

- Вже 13 травня почалися спостереження за переміщенням ворожих сил, фланги залишилися без прикриття, а нас залишили захищати місто. Ми опинилися в оточенні. Відступали, ведучи бої. Андрій разом із групою вирушили вдень 14 травня приблизно о 16-й годині, а ми - близько 2-ї ночі. Нам потрібно було ще зібрати важку техніку для евакуації, адже іншого транспорту не було. Ворожий вогонь постійно вівся з сусідніх будівель по машині, в якій мали їхати Андрій та його товариші. Андрій, вже поранений, сів у автомобіль останнім. Ми раніше говорили про це. Він не хотів залишати нас, адже прагнув допомогти з важкою технікою. Я умовляв його рятуватися. Якби не та куля... Андрію офіційно зарахували осколкове поранення, але насправді він загинув від пострілу. Ворожа куля влучила йому в бік, - згадує Юрій.

У Андрія Томащука залишилися його мати, дружина та брат разом зі своєю родиною.

- Тоді був День матері. Я прийшла на роботу здавати зміну. Тут дзвінок, я відразу упізнала Колю. Він каже: "Маю для Вас неприємні новини". І я лише запитала: "Андрійко?"... Ми всі його любимо, плачемо за ним. Ця клята війна забрала в мене сина. Назар теж плаче, я знаю, що плаче по-чоловічому. Вони разом пішли тоді на фронт, - додає пані Марія.

Андрія Томащука поховали у Ворохті. Нещодавно у селищі за ініціативою дружини загиблого відкрили туристичний маршрут його пам'яті.

Маршрут пролягав через полонину Лисина, ведучи до полонини Діл, де відкриваються вражаючі пейзажі на Чорногірський хребет, Говерлу та Горгани, які завжди захоплювали Андрія. Загальна довжина цього шляху перевищує 8 кілометрів.

- Цей маршрут можна пройти оптимально за 5 годин, але Андрій пробігав його за 1 годину 20 хвилин. Це був його особистий рекорд, - пригадує Юрій.

У Карпатському НПП переконані, що тепер це не просто мандрівка, а шлях, який надихає та змушує пам'ятати про героїв.

Андрій Томащук був удостоєний ордена "За мужність" III ступеня посмертно.

Вічна пошана і слава нашому Герою!