Проблема "Орєшніка" для європейських країн: технічні виклики, альтернативні витрати та незавершені питання в області стримування – Фабіян Гоффманн.

Науковий співробітник Університету Осло в Норвегії Фабіян Гоффманн аналізує застосування росією її "дивозброї". На його думку, ракета "Орєшнік" стала об'єктом надмірної уваги та хайпу, хоча її реальні бойові можливості залишаються обмеженими через низьку точність, високу вартість і невелику кількість. Справжня загроза полягає не в технічних характеристиках цієї системи, а в тому, що вона оголює критичні прогалини в європейській обороні - відсутність власних систем глибокого удару та недостатній ядерний потенціал без участі США. Європейські політики опинилися перед дилемою: з військової точки зору "Орєшнік" не варто перебільшувати, але політичний тиск може змусити витрачати обмежені ресурси протиракетної оборони на перехоплення кожного запуску, навіть якщо це стратегічно недоцільно.

В ніч з 8 на 9 січня 2026 року Росія здійснила другий зафіксований ракетний обстріл України, використовуючи ракету "Орєшнік". Цей запуск, хоч і свідчить про певні оперативні обмеження цієї ракетної системи, водночас акцентує увагу на проблемах, які вона може спричинити для оборонних механізмів Європи.

"Орєшнік" є балістичною ракетою середнього радіусу дії, здатною долати відстані від 3000 до 5500 кілометрів. Відомо, що вона обладнана до шести боєголовками з можливістю роздільного наведення (MIRV), які входять в атмосферу автономно, що дозволяє знищувати кілька цілей одночасно. Кожна боєголовка може містити до шести суббоєприпасів, які активуються на заключному етапі польоту, формуючи площу ураження навколо заданої мішені.

Використання ракети вказує на те, що вона обладнана інертним боєзарядом, що означає відсутність вибухових компонентів. Летальність цього озброєння забезпечується за рахунок маси та швидкості суббоєприпасів під час удару. Враховуючи високу кінцеву швидкість боєголовки (за оцінками деяких російських і українських експертів, вона може досягати 10-11 Мах, хоча це, ймовірно, є максимальною оцінкою), навіть легкі суббоєголовки здатні генерувати значну кінетичну енергію, що може завдати серйозної шкоди бетонним конструкціям на поверхні.

Генеалогія ракети простежується до РС-26 "Рубєж", яка розроблялася у період з 2008 до 2018 року, але була законсервована до досягнення повної бойової готовності. РС-26 була розроблена, випробувана і публічно представлена як система доставки ядерного боєзаряду. Як результат, "Орєшнік" дуже ймовірно має подвійне призначення, тобто може нести як неядерні, так і ядерні боєзаряди. Залишається незрозумілим, чи вже сертифікувала росія "Орєшнік" для доставки ядерного боєзаряду, хоча технічно це не складно і, ймовірно, вимагатиме лише обмежених адаптацій, таких як перебалансування ракети з урахуванням змін у розподілі ваги.

Використання ракети, як це сталося вперше в листопаді 2024 року, так і під час нещодавнього нападу, вказує на її недостатню точність. Це, ймовірно, зумовлено тим, що боєголовки не контролюються окремо, а після відокремлення від ракети-носія підпорядковуються лише силі тяжіння.

У результаті, "Орєшнік" демонструє досить обмежені можливості враження більшості точкових цілей, таких як окремі будівлі, об'єкти протиповітряної оборони або засоби запуску противника. Однак ця ракета може виявитися більш ефективною стосовно певних площинних цілей, включаючи житлові райони, які, судячи з усього, постраждали під час нещодавньої атаки, а також великі промислові комплекси.

Деякі аналітики також припускають, що групові удари "Орєшніком" із застосуванням декількох ракет і сотень суббоєприпасів можуть становити серйозну загрозу для великих авіабаз НАТО, таких як Рамштайн. Ця оцінка є слушною. Однак, з огляду на високу вартість кожної ракети "Орєшнік", яка, хоча і невідома, але, ймовірно, значно перевищує ціну більш поширених балістичних ракет меншої дальності в арсеналі росії, такий тип атаки буде дорогим. Якщо він не завдасть шкоди, яку неможливо швидко усунути, він може виявитися економічно недоцільним.

В даний момент, враховуючи розсіювання суббоєприпасів на кілька сотень метрів, а також відсутність вибухових речовин у поєднанні з попередньо розподіленими фрагментами корпусів боєголовок, які здатні генерувати перекривні хмари осколків, можна стверджувати, що існує обмежена кількість сценаріїв для звичайного застосування ракети. В основному, це зводиться до атак на великі та м'які цільові площини, а також до використання ракети як механізму управління ескалацією, демонструючи сприйняту готовність Росії до ескалації в ракетній сфері.

Іншим фактором, що обмежує розвиток ракетної програми, є альтернативні витрати, які вона викликає. За останні роки російський ракетний сектор значно зріс, але наразі, ймовірно, функціонує на межі своїх можливостей. Для подальшого розширення знадобляться нові промислові потужності та додатковий персонал, що є складним завданням в умовах високого рівня зайнятості та обмежених фінансових ресурсів в економіці Росії.

Є також матеріальні обмеження. Як і в багатьох інших країнах, Росія, ймовірно, стикається з дефіцитом прекурсорів для енергетичних матеріалів, таких як нітроцелюлоза та амоній перхлорат, які є необхідними для виготовлення твердого пального та вибухових речовин. Це означає, що ресурси, виділені на проект "Орєшнік", не можуть бути використані для інших програм, включно з додатковими балістичними ракетами 9М723 та Х-47М2 "Кинджал", а також для обслуговування ядерних міжконтинентальних балістичних ракет на твердому паливі.

Як результат, якщо росія не побачить значних переваг від розгортання ракет "Орєшнік" у масштабах, які тут не очевидні, система, ймовірно, залишиться нішевою здатністю, що виробляється і розгортається в обмеженій кількості. росія цілком може будувати кілька десятків ракет "Орєшнік" на рік, але це все одно буде значно менше, ніж кілька сотень інших звичайних ракет, які вона виробляє щорічно і які, ймовірно, забезпечують більш надійну віддачу як в контексті війни в Україні, так і за її межами.

Однак "Орєшнік" ставить європейських політиків перед складним вибором. Ця ситуація зумовлена не лише технічними аспектами ракети, але й політичними викликами, які вона породжує.

По-перше, з військової точки зору, з огляду на обмежену корисність ракет "Орєшнік" із конвенційним озброєнням проти більшості відповідних цілей, а також невелику кількість ракет, які, ймовірно, є в наявності, як в абсолютному вираженні, так і відносно ракет вищого пріоритету в арсеналі росії, найрозумнішою реакцією є не перебільшувати загрозу, яку становить "Орєшнік". Існує навіть аргумент на користь того, щоб взагалі ігнорувати цю систему, зосередившись на усуненні помірних збитків, які вона може завдати цілям у цьому районі, і прийнявши незначний ризик того, що суббоєприпас може випадково знищити або серйозно пошкодити цивільні або військові об'єкти, що мають вищий пріоритет.

Однак з політичної перспективи цей довід може виявитися складним для сприйняття. Наприклад, чи буде німецьке суспільство готове прийняти таке пояснення, якщо Німеччина стане мішенню "Орєшніка"? Чи погодяться вони з тим, що обмежену кількість перехоплювачів Arrow 3 варто залишити для більш важливих цілей, таких як нова модифікація 9М723 з підвищеною дальністю, про яку, за чутками, йдеться? Відповідь на це питання не є очевидною, але в такій ситуації, ймовірно, політичні рішення можуть суперечити військовим оцінкам.

По-друге, подвійна роль "Орєшніка" вимагає від осіб, які ухвалюють рішення, враховувати, що, принаймні теоретично, будь-який наближаючий боєприпас може бути оснащений ядерною боєголовкою. Хоча в реальності контекстуальні вказівки щодо конфлікту можуть вказувати на тип боєголовки — ядерну чи неядерну, до моменту фактичного удару впевненість не буде. Це може призвести до політичної необхідності намагатися перехопити кожну боєголовку "Орєшніка", що, в свою чергу, швидко виснажить обмежені запаси перехоплювачів.

Розв'язання цієї проблеми є концептуально зрозумілим, проте на даний момент його втілення є складним завданням для європейських країн, особливо без підтримки Сполучених Штатів.

Найкращим способом стримування неядерних ударів "Орєшніка" є демонстрація росії надійної неядерної здатності до нанесення удару у відповідь. Ядерні удари "Орєшніка" найкраще стримувати за допомогою власних ядерних сил НАТО, які в ідеалі повинні забезпечувати ядерну відповідь і, в кінцевому підсумку, протидію, здатну стримати як обмежене, так і широкомасштабне використання російських ядерних озброєнь. Європейські системи протиракетної оборони, включаючи Arrow у Німеччині та Aegis Ashore у Польщі, є недостатніми для протидії російським нестратегічним або стратегічним ядерним атакам, незалежно від використовуваної ракетної системи.

На жаль, країни Європи в даний час мають значний дефіцит у здатності використовувати засоби глибокого враження, зокрема балістичні ракети середньої та проміжної дальності, які можуть конкурувати з "Орєшніком". Хоча ці спроможності поступово вдосконалюються та впроваджуються, Європейським державам, ймовірно, знадобиться ще кілька років для розгортання необхідних типів і кількостей ракетних систем.

Крім того, без США ядерний потенціал Європи є обмеженим як за якістю, так і за кількістю і є недостатнім для того, щоб надійно протистояти великому і різноманітному ядерному арсеналу росії, включаючи її значну перевагу в нестратегічній ядерній зброї. У конфлікті з НАТО, особливо в тому, в якому США не брали б участі, росія зберегла б значний важелі впливу в ядерній сфері.

У загальному контексті "Орєшнік" представляє собою суттєву загрозу для безпеки Європи. Ця загроза не стільки зумовлена технічними характеристиками ракети, які можуть бути перебільшеними, скільки тим, що вона виявляє та підкреслює існуючі слабкі місця в європейських оборонних можливостях, які потребують термінового вирішення.