Росія не обмежиться лише Чорноморським регіоном. Це всього лише засіб, -- зазначила експертка з політичних питань.

-- Які інтереси має Росія в Чорноморському регіоні? Наскільки вони критичні для неї і як вона діє відповідно до цього?

-- Насправді Росія має в цьому регіоні дуже великі надії, цілі і бажання, тому що Чорне море вона хоче розглядати як своє внутрішнє. Таким, звичайно, його зробити не вдасться принаймні тому, що є потужний гравець -- Туреччина, та й Україна, Грузія, інші держави. Але РФ дуже прагне хоча б встановити якомога ширше домінування у регіоні, тобто над береговими лініями, акваторією моря. Це дає можливість розширити експорт, вийти на європейські енергетичні ринки -- навіть зараз, в умовах санкційного тиску. (...) Вона має можливості використання енергетичних коридорів, за рахунок партнерських чи то прагматичних відносин з Туреччиною використовувати потенціал Чорноморського регіону.

Наприклад, нафта і газ, що постачатимуться до Європейського Союзу (після того, як Україна не погодила угоду про транзит -- Ред.), формально виглядатимуть як азербайджанські. Проте насправді частина цих поставок буде російського походження. Це є важливим аспектом.

Чорноморський регіон виявляється надзвичайно важливим, що підтверджується стрімкою анексією Криму. Цей випадок довів, що Чорне море є стратегічно важливою територією, а наявність військової бази в цьому районі означає контроль не лише над водами, а й над союзниками та можливими супротивниками. Отже, анексія Криму стала серйозним шоком для всіх країн регіону. Найбільше від цієї загрози постраждали Туреччина та Румунія.

Коли саме Росія почала активно домагатися розширення свого впливу в Чорноморському регіоні?

Цей процес стартував ще з моменту розпаду Радянського Союзу. Перед Москвою постало серйозне питання: як діяти далі і в якому напрямку рухатися. Росія не бажала втрачати Україну та інші території, що входили до складу СРСР, але в той же час не мала можливості їх утримувати. Саме тоді виникла ідея створення Союзу Незалежних Держав. Україна, Росія та Білорусь підписали відповідну угоду, хоча Україна згодом не затвердила її, проте це не змінило загальної ситуації.

Коли розпочався процес розподілу Чорноморського флоту, він проходив вкрай непросто. Виникали численні суперечки щодо того, що саме і в яких місцях має залишитися.

У той момент українські військово-морські сили показали свою рішучість захищати українські інтереси. Це стало надзвичайно важливим кроком.

Після зазначених подій Росія активізувала свою гібридну війну в Криму. Це включало підтримку численних партій, рухів і організацій, а також надання стипендій вчителям російської мови. (...) Мова йшла про подальше дестабілізування ситуації.

Зацікавленість у регіоні Чорного моря демонструють і дії РФ на Південному Кавказі, і участь у вирішенні придністровського питання.(...)

Читайте також: Цивільні судна під загрозою: ймовірно, Росія мінує морські маршрути для експорту українського зерна.

І 2008 рік (напад Росії на Грузію -- Ред.) -- це була така обкатка того, що може бути далі, тому що фактично це була спроба широкомасштабного вторгнення.

Це не могло повторити українській ситуації, оскільки географія не сприяла такому розвитку подій. Час було підібрано абсолютно вдало. Відбувалися Олімпійські ігри — ніхто не очікував таких обставин. Перед цим Росія влаштувала численні провокації — аналізували, як на це відреагує як грузинська влада, так і міжнародна спільнота. Які будуть їхні дії? Яка буде відповідь?

І далі відбувалося фактичне введення військ та окупація певних територій. Якби Грузія тоді не почала чинити спротив, ймовірність повного захоплення її території була б дуже високою. Проте це стало своєрідним тестом і перевіркою ситуації. В результаті, Росія усвідомила, що її армія не зовсім готова до масштабного вторгнення. Це вимагало проведення ревізії та реформ. Доктрина Герасимова, яка з'явилася пізніше, стала наслідком подій після 2008 року.

Ще раз слід зазначити, що внаслідок агресивних дій Росії стосовно Грузії, Абхазія та регіон Цхінвалі опинилися під окупацією. Це призвело до зміни населення в цих областях. Мені важко сказати, скільки абхазів та осетинів залишилося в цих регіонах.

Зміни відбулися, але ці території не стали частиною Росії, незважаючи на їхні численні прохання. Причина цього полягає в тому, що Росії вони не були цікаві. Стратегічно країна отримала доступ до Чорного моря, що включало нові порти, і продемонструвала свою здатність реалізувати такі цілі.

Тоді світ виявив серйозну занепокоєність, і всі закликали до мирного співіснування. Після цього в Грузії відбулися зміни на вищих державних постах, а в Росії була прийнята Доктрина Герасимова.

Далі 2013 рік, Революція Гідності, спроба розхитати ситуацію всередині України. Вона не вдається. І тоді у Криму з'являються "зелені чоловічки" -- також елемент гібридної війни.

Але в чому полягає суть гібридної війни? Це активне застосування інформаційних технологій під прикриттям військових дій. Виявилося, що це не тільки про інформацію, пропаганду та заклики, а й про реальних "зелених чоловічків", які, хоч і без знаків розрізнення, мають чітко визначене походження і справжню зброю. Як можна протестувати або висловлювати підтримку Україні, коли за тобою стоїть автомат? Це не під силу кожному. І саме тому Крим вчинив так, як він вчинив.

Знову ж, швидке приєднання Криму до Росії стало яскравим свідченням того, що цей регіон є найважливішим пріоритетом для РФ серед усіх конфліктів на пострадянському просторі. Крим став стратегічною метою, яку необхідно було інтегрувати до складу Росії, і це сталося у 2014 році.

Світ відреагував, вживаючи певні заходи, але цих дій недостатньо. На сьогоднішній день людство все ще не має чіткого розуміння наступних кроків.

Наступним кроком стало масштабне вторгнення в 2022 році. Це, по-перше, стало показом сили — демонстрацією того, що ми здатні на багато і нас ніхто не зупинить, а ви не зможете на це вплинути. По-друге, це стало справжньою перевіркою готовності українського суспільства захищати свою країну. Російське керівництво не передбачало, що стільки людей візьмуть до рук зброю. Ніхто не міг уявити такої потужної мобілізації українців.

Які невидимі ризики наразі присутні в цьому контексті для Європейського Союзу?

Чого досягла Росія тут зараз? На що повинні звертати увагу і Європейський Союз, і всі інші? Це розмивання демократичних цінностей не лише через пропаганду, а через збільшення питомої ваги тієї "вати", того "совка", який заходить зараз на територію Європейського Союзу і продовжує просувати свої наративи.

Російська позиція, що дозволяє тим, хто не бажає брати участь у війні, емігрувати до Європи та стати повноправними громадянами, викликає серйозні занепокоєння у західних країнах. Ця тенденція викликає у мене значне занепокоєння. Адже особа, яка брала участь у бойових діях (з російської сторони — Ред.), а потім втекла та просить притулок у країнах Європейського Союзу, не завжди може поділяти демократичні цінності. І таких випадків стає все більше, що призводить до розмивання принципів.

Ваш виступ зосереджений на безпековій дилемі, що виникла у світі внаслідок агресивних дій Росії. Які основні аспекти цієї дилеми, і які можливі шляхи її подолання?

Безпекова дилема сьогодні полягає в тому, що ось є ядерна держава -- мавпа з гранатою, від якої ми не знаємо, чого очікувати. І, власне, це є загроза нашій безпеці. У Чорному морі фактично війна вже йде. І ми (світова спільнота -- Ред.) нібито робимо якісь зусилля, щоб мінімізувати наслідки, але фактично не можемо прийняти ключового рішення, яким чином, власне, гарантувати безпеку (у Чорноморському регіоні та світі -- Ред.).

Чи варто нам дозволити Росії захопити Україну, сподіваючись, що на цьому вона зупиниться? Насправді, це варіант, про який мало хто відкрито говорить, але насправді багато хто його розглядає, можливо, це і є вихід. Подібні ситуації вже траплялися в міжвоєнний період. Тоді ж Росія, здавалося б, зупинилася на Україні.

Чи слід, навпаки, активізувати наші зусилля, посилити підтримку України і фактично змусити Росію до капітуляції? Багато хто забуває про історичні приклади, коли Москва вже була взята, і що Росія не завжди була переможцем. Однак величезні масштаби російської території справляють значний страх. А наявність ядерної зброї також є вагомим фактором у цій ситуації.

Які кроки, на вашу думку, повинні вжити країни Чорноморського регіону для зменшення російського впливу? Чи мають вони достатню готовність для цього?

Вони здатні й готові до цього, тому що спільна координація зусиль, коли ми один одного підтримуємо, вона є важливою.(...) На щастя, наразі ми всі є суверенними і можемо робити свій внесок.

Тобто найперше і найважливіше -- це об'єктивно оцінювати присутність Росії у своєму просторі. Зокрема, які прибутки ми (країни Чорноморського регіону -- Ред.) від того маємо. Це ключове питання. Ми маємо фінансові прибутки, ми хочемо сьогодні їх мати. Та ми повинні розуміти, що завтра заплатимо за це залежністю, війною, атаками і так далі. Хочемо мати безпеку завтра для своєї дитини? Значить, можливо, сьогодні ми повинні перевірити і диверсифікувати усі ці торгівельні маршрути, енергетичні зв'язки, щоб мінімізувати вплив з боку Росії.

Санкції, можливо, не приносять очікуваного ефекту в повному обсязі, проте вони поступово виснажують ресурси Росії. Тому, на мою думку, найважливішим завданням на сьогодні є припинення імпорту російських енергоносіїв до Європи, оскільки це є одним із ключових джерел фінансових надходжень для Російської Федерації.

Друге -- це посилити скоординовані зусилля для того, щоб витиснути Росію з України, щоб фактично відновити суверенитет України, і це важливо для усього світу. Тому що насправді це і є та безпекова подушка, яка гарантує все інше.

Третій аспект полягає у необхідності розробки нової геополітичної та безпекової архітектури для світу. Сучасна система Організації Об'єднаних Націй не відповідає викликам, що стоять перед нами. Виникає потреба у нових механізмах і підходах. Ми знову опинилися на порозі, схожому на той, що існував під час Другої світової війни, коли Ліга Націй не змогла впоратися з кризами, і її замінили новою структурою. Зараз настав час для спільної роботи над формуванням узгодженого бачення майбутнього.

Допоки Росія не зустріне наслідків війни, вона продовжуватиме свої агресивні дії. Сьогодні питання не лише в переміщенні бойових дій на її територію — ми вже це спостерігали на Курщині. Щоб жителі Москви, Санкт-Петербурга та інших великих міст усвідомили, що таке справжня війна, їм потрібно зрозуміти, що єдиним прийнятним рішенням для них може стати капітуляція.

Адже Росія не зупиниться на Чорноморському регіоні. Він для неї -- інструмент для просування далі. (...) Росія намагається зберегтися як імперія. Вона -- остання імперія, падає, розвалюється, але намагається використовувати будь-який інструментарій для того, щоб просувати свої інтереси.