Енергетичний сектор України в умовах війни: ключові чинники, що стримують інвестиції
Ринок електроенергії під час війни вимушено працює в рамках цілої системи шоків та глобальних викликів.
Він не є винятком серед інших ринкових сегментів. В тих же умовах функціонують і фармацевтичні компанії, і виробники продуктів харчування. Проте, слід зазначити, що кожна з цих ринкових підсистем має свої особливості, зокрема й ринок електричної енергії.
У минулому економісти Аджемоглу та Робінсон ввели поняття двох типів структурних чинників, які мають вплив на будь-яку ринкову систему: інклюзивні та екстрактивні інститути. Інклюзивні інститути створюють найбільш сприятливі умови для учасників ринку, тоді як екстрактивні інститути, навпаки, є найбільш шкідливими.
В цілому, екстрактивні інститути представляють собою зовнішні фактори з боку третіх осіб, які не підлягають компенсації через існуючі ринкові механізми.
Проблема української економіки - це обмаль інклюзивних інститутів, таких як біржі, саморегулівні організації учасників ринку, третейські суди, ринкові медіатори, омбудсмени, та, водночас - надлишок екстрактивних інститутів, таких як суди, чиновники, податкова, митниця (звісно, у тому форматі, у якому вони існують зараз, а не абстрактно).
У ситуації, коли російські удари завдають серйозної шкоди енергетичній інфраструктурі, на ринку постійно спостерігається нестача або генеруючих потужностей, або технічних систем, які забезпечують передачу та розподіл електричної енергії. І хоча це може звучати несподівано, вплив на вартість електроенергії може проявлятися не лише в її підвищенні.
Внаслідок атак на генеруючі потужності може статися дефіцит електроенергії, а також підвищення її вартості на ключових ринках. Однак, якщо удари спрямовані на передавальні мережі, це може призвести до технічних ускладнень у постачанні електроенергії в окремі регіони, а також до надлишку енергії поблизу АЕС або імпортних конекторів. У такому випадку, необхідну електроенергію не вдасться доставити споживачеві, що може призвести до зниження цін на неї.
У ринковій економіці цей феномен називається волатильністю — постійною зміною цін, яка може відбуватися як у напрямку зростання, так і у напрямку падіння. Саме тому чіткі та стабільні правила гри є життєво важливими для ефективного функціонування енергетичного ринку. Стійкий розвиток енергетичного сектору можливий лише за умови наявності зрозумілих, послідовних та довгострокових норм. Інвестори готові вкладати кошти тільки в ту середу, де регуляторні умови залишаються стабільними та не підлягають довільним змінам або переглядам у минулому. Нестабільність безпосередньо заважає інвестиціям, модернізації інфраструктури та розвитку нових джерел енергії.
Замість цього "екстрактивні інститути", представлені окремими державними службовцями та судовими ухвалами, значно обмежують можливості учасників ринку реагувати на коливання, встановлюючи для них "цінові обмеження".
Постанова у справі №920/19/24 встановила загальну "стелю" зміни ціни у 10% та поширила це тлумачення на вже виконані контракти 2020-2024 років.
Ретроспективні судові рішення та непередбачуване регулювання підривають довіру до держави та основи ринку. Стабільність і передбачуваність правил - базова умова інвестицій в енергетику та енергетичну безпеку держави. Практика перегляду правових і договірних умов заднім числом формує системні регуляторні ризики. Це руйнує фундаментальні принципи ринкової економіки та відштовхує інвесторів, які не можуть закласти ретроспективні ризики у свої фінансові моделі.
Чим вищий рівень непередбачуваності, тим менше міжнародних і внутрішніх партнерів готові працювати на українському енергетичному ринку. В подальшому така практика неминуче призведе до монополізації та тінізації ринку.
Водночас треба чесно сказати: відновлення енергосистеми неможливе виключно за рахунок державних ресурсів. Поточні виклики значно перевищують фінансові можливості бюджету. Для відновлення генерації, модернізації мереж та підвищення енергетичної стійкості необхідне активне залучення приватного капіталу та міжнародних інвестицій.
Відсутність державно-приватного партнерства робить масштабне відновлення неможливим. Таке партнерство може існувати лише за умови, що правила гри будуть прозорими, стабільними та зрозумілими. Держава має виступати партнером для бізнесу, а не його ворогом.
Децентралізована модель зменшує залежність від великих генеруючих об'єктів та розподільчої інфраструктури, мінімізує ризики масштабних відключень та забезпечує базову енергетичну стабільність регіонів. В умовах регулярних атак це не питання ідеології - це питання виживання системи.
Недостатній системний розвиток децентралізованої генерації може призвести до серйозних ризиків виникнення дефіциту електричної енергії та тепла в наступних опалювальних сезонах.
І тут виникає дисонанс. Президент та Кабінет Міністрів публічно заявляють про необхідність децентралізації енергосистеми. Але окремі судові рішення з ретроспективним характером фактично нівелюють ці стратегічні цілі. Відсутність узгодженості між гілками влади створює системну невизначеність для ринку.
Навіть під час надзвичайних ситуацій ринок потребує чітких і зрозумілих правил. Хоча кризові обставини можуть вимагати специфічних механізмів регулювання, ці механізми повинні бути послідовними, однаково діяти для всіх учасників та уникати двозначностей. Державне управління має дотримуватися простого принципу: чим складніше становище, тим простіше повинні бути правила регулювання.
Відсутність реакції держави на ризики ретроспективних рішень лише посилює кризові тенденції. Вихід з ринку значної частини енерготрейдерів означатиме скорочення конкуренції та поступову монополізацію сектору. А це довгострокові негативні наслідки для економіки, тарифоутворення і, головне, енергетичної безпеки країни.
Саме тому необхідний прямий системний діалог держави з усіма учасниками енергоринку - трейдерами, генерацією, операторами систем розподілу. Ключові принципи такого діалогу очевидні:
Інакше кажучи, вся ця ситуація нагадує повну "очистку ринку" від малих і середніх трейдерів. Адже там, де присутня обмежена кількість учасників, виникає ризик олігопольної змови.
Запитання залишається невирішеним: для чого це державі? Чи не настав момент перейти від екстрактивного підходу до інклюзивного, якщо ми справді маємо на меті відновлення, стійкість та енергетичну безпеку України?
