Що ховається за "зливом" інформації про Україну в ООН та недавніми пропозиціями Росії до Трампа? Чому "справа Міндіча" може призвести до нових проблем для України? Читайте інтерв'ю з Безсмертним.
Корупційний скандал навколо справи Тимура Міндіча, набуває не лише локального значення - він стає потенційним каталізатором серйозного перелому у відносинах України з її західними партнерами. В умовах, коли Європа муками шукає фінансування Україні, репараційний кредит застопорений, а аргументи для суспільства дедалі складніше формулювати, цей кейс потенційно може бути використаний як вагомий "аргумент проти" нових траншів.
Москва не упустила можливість використати цей потенціал. Паралельно з активною інформаційною кампанією на підтримку української проблематики, а також відновленням переговорів на найвищому рівні, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров оголосив про готовність до зустрічі між Дональдом Трампом і Володимиром Путіним. Це спроба представити війну проти України як "етап переговорів" та "співпрацю з Кремлем". Таким чином, Москва отримує подвійну вигоду: з одного боку, вона дискредитує західну підтримку Україні, а з іншого – здобуває позиції на міжнародній арені, що створює додатковий тиск на Київ. Постає ключове питання: чи зможе Україна оперативно та адекватно реагувати на ситуацію, щоб підтримати довіру своїх партнерів-донорів?
У той же час, засоби масової інформації повідомляють про можливу зраду України з боку США в рамках ООН. Зокрема, стверджується, що адміністрація Трампа має намір видалити з резолюції згадки про територіальну цілісність України та засудження окупації Криму. США пропонують представити документ у більш загальному форматі "Конфлікт в Україні", не згадуючи про агресію.
В ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA український дипломат і політичний діяч Роман Безсмертний висловив свої погляди на ці та інші актуальні теми.
Справа Міндіча. На даний момент наші європейські партнери активно шукають способи для продовження фінансування України. Однак отримання репараційного кредиту поки що виявляється складним завданням: російські активи залишаються замороженими, а Бельгія, Словаччина та кілька інших країн висловлюють своє незадоволення. Можливо, з часом знайдуться рішення, але чи не відбудеться так, що європейські держави зрештою скажуть: "Слухайте, у вас йде війна, а ви займаєтеся корупцією в найважливіших сферах – енергетиці, обороні та інших. Якщо ви не дорожите своєю країною, то чому вона має бути важливою для нас? Чому ми повинні вас підтримувати?"
Ситуація дійсно складна. Перше, що з’явилося в медіа, — це просте фіксування реальності. Так, проблема існує. Проте варто усвідомити, що європейці добре розуміють: корупція — це явище, яке охоплює всі сфери. Вона проникає в усі куточки, включаючи й європейські країни. Європа продовжує боротися з проявами корупції як на рівні національних урядів і парламентів, так і в самому Європейському парламенті.
- Але вони не борються на межі прірви, як ми, погодьтеся.
- Почекайте, почекайте. Я ж постійно наголошую: не має значення, іде війна чи ні. Є Конституція, є закон, їх треба виконувати. Тому давайте відштовхнемось від офіційних документів Євросоюзу, зокрема звітів, у яких чітко вказано: фіксується регрес, і його проявом є саме корупційні дії.
Що важливо для європейців? Вони повинні бачити, що держава ухвалює нормативну базу й реально бореться з проблемою. Що вона створює інституції, які не ліквідовуються через політичні рішення, а навпаки, зміцнюються. Європейці розуміють ситуацію і хто за чим стоїть. Ми вже говорили про це. Пам'ятаєте, я казав, що спроба відновити вплив Генпрокуратури на НАБУ і САП - це спецоперація. Така сама, як історія зі "слідством" про підрив "Північних потоків". Побачите, за пів року це все виведе до Росії.
Те саме й тут. І Міндіч, і Басов - усе це зрештою зводиться до одного прізвища: Деркач. А де зараз Деркач? У Раді Федерації РФ. Отже, за всім цим стоїть Росія. І в Європі, і у США це чудово розуміють. Просто поки що не все вийшло на поверхню. Запевняю вас: найближчими днями, як реакцію на хвилю публікацій у західній пресі про Міндіча, оголосять додаткові деталі про рівень обізнаності Заходу щодо всіх цих людей і зв'язків.
Я повністю впевнений, що за цими подіями стоїть Москва. Всі ці імена формують ланцюг, який веде до неї. Якщо пригадати ті записи, стає зрозуміло, куди направлялися кошти. Ця група не лише займалася відмиванням грошей, але й завдавала шкоди національній безпеці. Вони зривають угоди, блокують розробки та уповільнюють виробництво крилатих ракет, зокрема "Фламінго". І якщо слідство виявить бажання, всі ці факти можуть бути доведені. Тому важливо, що справу вдалося розкрити і що її активно розслідують. Ще більш суттєво, щоб винні понесли покарання. Якщо їх провина буде доведена, а покарання — неминучим, це викличе схвалення в Європі. Адже це стане підтвердженням того, що слова та дії ЄС дали свої плоди.
Проте існує кілька аспектів, які вже встигли зашкодити іміджу України. Відсутність Міндіча – це яскравий сигнал. Це свідчить про те, що система має слабкі місця. Усередині неї є прогалини. Ті, хто попереджав його, досі займають свої позиції у владі. Чи є це новим відкриттям? Ні, адже Росія роками впроваджувала своїх агентів у структури державного управління та місцевої влади.
Я розумію, пане Романе, ви порушуєте питання не з правової, а з політичної точки зору. Адже всі ці особи так чи інакше були близькими до президента. Пам’ятаю, був колись кандидат на посаду, прізвище якого Безсмертний. Він застерігав: "Думайте, за кого віддаєте свій голос". Я утримувався від висловлювань ці всі місяці, оскільки наша країна переживає війну. Однак це накладає на нас відповідальність формувати власну думку. Це не означає, що не можна висловлювати критичні зауваження – навпаки, це необхідно. Проте критика повинна залишатися в межах закону. Обраний курс потрібно прийняти, але закон має бути незмінним для всіх – і для Міндіча, і для Басова, і для Галущенка, і для кожного, хто має відношення до цієї системи.
Знаєте, коли призначають людину, а співбесіду проводить "брат керівника канцелярії", і усі це знають, але мовчать і призначення відбувається. І коли керівник апарату президента займається зовнішньою політикою, всі це теж сприймають як норму. А це пряме порушення Конституції. Попереджали ж, говорили. Але коли було добре - мовчали, тепер дивуються. Так що ж тут не ясно? Але якщо зараз, попри все, закон спрацює і справи буде доведено до кінця - Захід це оцінить. Якщо ж один утече, другого випустять, третього пропустять через кордон - тоді буде біда.
Зараз ми спостерігаємо саме таку динаміку подій. Кажуть, що один знаходиться в Ізраїлі, а інший також покинув країну. Чи відчуваєте ви, що ситуація завершиться так, як ви прогнозуєте? Людям потрібно усвідомлювати, що поки одні борються і надають допомогу, інші в той же час привласнюють мільярди і не відчувають страху навіть під час війни. Ви стверджуєте, що потрібно вжити заходів, і тоді ситуація стабілізується. Але чи можливо це в даний момент?
Я не маю дару передбачення і не можу пророкувати майбутнє. Особливо, коли вже тривалий час не беру участі в державному управлінні. Але можу сказати одне: ситуація зараз дуже близька до критичної точки для головної особи. Якщо він зрозуміє, до чого це може призвести, то усвідомить, що мова йде не тільки про суспільний інтерес, а й про його особисту безпеку. Багато в чому його подальші дії, кадрові рішення та політична воля визначать розвиток подій. Якщо сценарій піде в негативному напрямку, наслідки будуть незворотними: навіть під час війни суспільство зробить свій вибір знову.
Якщо буде проявлена воля, зроблені реальні кроки, проведено кадрові та структурні зміни, посилено антикорупційні органи, забезпечено громадський контроль, припинено тиск на медіа та на тих, хто мислить інакше - ситуація стабілізується. І це навіть допоможе з вирішенням кадрових питань у війську, відновленням виробництва техніки тощо. Закон має бути один для всіх. Але роками у нас говорили одне, а робили зовсім інше. Тому й маємо такий результат.
Звісно, перейдемо до питань зовнішньої політики. Схоже, що Росія знову активізувалася. Лавров з'явився на сцені, готовий до переговорів з Рубіо, а Путін висловив бажання зустрітися з Трампом, заявляючи, що "хочемо досягти угоди". Але в цій самій заяві звучать слова про "першопричини"... Тобто, ми знову маємо справу зі звичним набором причин і вимог. І ось питання: чи дійсно Трамп відкинув їх, чи просто поставив на паузу?
- По-перше, одразу дам пораду тим, хто хоче розібратися глибше. Треба подивитися два інтерв'ю Лаврова. Перше, 9 листопада, агентству РІА Новості. Друге, онлайн-конференція 11 листопада. Це два різні тексти, і не лише за змістом, а й за емоційним тоном.
Отже, що приховує інтерв'ю від 9 листопада? Це свідчення того, що Лавров "на висоті". Він займає позицію сили, а всі розмови про його можливу відставку - це лише порожні розмови. Більше того, у цьому контексті він відіграє центральну роль. Я настійно рекомендую всім, хто працює в українському Міністерстві закордонних справ та в Офісі президента, приділити увагу цьому інтерв'ю. Адже між рядками закладено багато важливих сигналів. Слова, які звучать, можуть не відображати справжнього змісту. Це своєрідний "текст у тексті".
Для РІА Новості це інтерв'ю представляє собою демонстрацію сили. У ньому чітко заявлено: "Ми наступаємо, ми перемагаємо, ми досягнемо свого". Таким чином, Лавров підкреслює свою роль як ключового гравця в переговорному процесі, від якого залежить усе. Натомість онлайн-інтерв'ю, проведене 11 листопада, виглядає зовсім інакше. Тут вже простежується не позиція сили, а швидше благання. Тон виступу звучить майже принизливо: "давайте зустрінемося, хоч якось, будь-де". Це відчувається в усьому тексті. Між цими двома інтерв'ю минула доба, і відповідь очевидна: за цей короткий час відбулися якісь зміни, які явно не на користь Москви.
Основна суть полягає в тому, що вся ця дискусія про "ядерну безпеку", "випробування засобів доставки" та "новий договір" не є спробою зменшити ризики. Це намагання змінити суспільний наратив. Вони прагнуть, щоб світ зосередив свою увагу не на російській агресії, а на темах "ядерної стабільності" та "глобальної безпеки", щоб знову влаштуватися поряд із США як "рівноправний партнер". Це спроба "оживити кремлівського пацюка" і повернути його на міжнародну арену. Не випадково Лавров зазначає: "Будапешт – це чудове місце для зустрічі". Це очевидна натяка на Будапештський меморандум, що є водночас символічним і цинічним кроком. Це класичний прийом Росії — виглядати жертвою, водночас підкидаючи страхи у світовій дискусії. Вони закликають: "Поверніть нас у гру".
Одночасно з кремлівськими "ініціативами" ЗМІ повідомляють, що адміністрація Трампа, нібито, підтримала ідею виключити з резолюції ООН формулювання, що підтверджують територіальну цілісність України та засуджують російську окупацію Криму. Враховуючи, що наприкінці лютого 2025 року США вже пропонували проект резолюції ООН до третьої річниці повномасштабної війни без формулювань, що засуджують Москву, ситуація виглядає досить тривожно.
Вся ця інформація про так звану "нову позицію" США має яскравий відтінок рашизму. Особливо враховуючи, що Майк Волтц, теперішній посол США в ООН, завжди висловлював підтримку Україні.
Отже, ви маєте на увазі, що ці "викриття" походять не з американських, а з московських джерел?
Звичайно, такі збіги не можуть бути випадковими. Коли виходить інтерв'ю Лаврова, і майже одночасно з'являється інформація з ООН про "зміну позиції США", це викликає сумніви. Чи це просто збіг обставин? Ні, не смішіть. Більш того, в статті зазначено, що інформація отримана "з посиланням на обізнані джерела". І хто ці "обізнані"? Просто зателефонуйте в приймальню посла США при ООН. Позиція Америки є публічною. Це ж не президент або держсекретар, а посол, що постійно спілкується з пресою. До речі, після скандалу з витоком секретної інформації, Майк Волтц потребує відновлення своєї репутації і тому прагне бути максимально прозорим. Отже, я спокійно ставлюся до всіх цих "сенсацій". Це нагадує ситуацію, коли Axios повідомляв, що через шатдаун США не постачають зброю Україні. Насправді ж шатдаун не має жодного відношення до закупівель, які здійснюються через європейські програми. Це стаття доходів, а не витрат американського бюджету. Таким чином, вся ця інформація походить з одного й того ж джерела – інформаційного "болота" з московським присмаком, де Лавров виступає головним спікером.
Кремль, по суті, починає проявляти лояльність. Вони намагаються знайти спосіб, щоб привернути увагу Трампа. Наразі Трамп обрав тактику очікування. Йому потрібні якісь переваги: стимул, вигода, додаткові бонуси. Доти, поки цього не буде запропоновано, він не зробить жодного кроку.
- Тобто він не готовий просто так сідати за стіл із Путіним, зустрічатися в Будапешті, якщо не отримає бодай щось із того, що вже заявляв?
Абсолютно вірно. Його як бізнесмена цікавить тільки інтереси США. Це свідчить про те, що Кремль на певному етапі просто втратив контроль. Який це етап? Очевидно, це період після анексії Криму. Тоді ні Путін, ні інші представники Москви не показали готовності до компромісу. Вони проґавили ключовий момент, а Трамп це відчув. Так, його політичний курс і далі буде коливатися. Але проблема не в самих коливаннях. У коливань є межі, певний діапазон руху. А тут межі відсутні. Тут траєкторія постійно змінюється, і передбачити, куди вона відхилиться завтра, неможливо.
- Навіщо тоді росіянам Трамп зараз? Якщо вони, за їхніми словами, "всюди перемагають", мають ресурси, економіка "тримається", як каже Путін, усе ж чудово. То навіщо їм Трамп і Сполучені Штати? Якщо ти такий упевнений - досягай далі сам.
- Ось тут і починається цікаве. Якими б "успіхами" не хвалилася Москва, зараз у неї, що видно навіть у цьому інтерв'ю - мандраж. Справжній страх через можливість конфіскації активів. І Лавров у розмові зривається саме на цій темі. Найемоційніша частина інтерв'ю - про золотовалютні резерви. Він буквально кипить: називає це "грабежем", "шахрайством", "злочином".
Проте, давайте згадаємо: питання російських активів у Європі Трамп підіймав ще у вересні. Хто ж тоді став "каталізатором" цієї дискусії? Сам Трамп. Він чітко висловився: "Це потрібно вирішити". І незабаром з'явився законопроєкт у комісії Сенату, який поки що передбачає 5 мільярдів, але це лише верхівка айсберга. Коли європейські ЗМІ, зокрема Euronews, надіслали запити "Великій сімці" з проханням надати хоча б приблизні оцінки російських активів, всі країни відмовились. Навіть Канада, де прем'єр-міністр протягом десяти років керував Центробанком. Людина, яка точно знає, де знаходяться російські фінанси. Але мовчить. Так само й японці: "Ми не можемо це розголошувати". Хоча місяць тому на неформальній зустрічі в Копенгагені прем'єр Бельгії відкрито озвучив ці дані по країнах. Вони вже активно обговорюються в інтернеті. Але офіційно – повна тиша.
Безумовно, нервозність Лаврова викликана не лише санкціями чи подіями в Карибському регіоні, а й активними діями України. Коли українські дрони вражають нафтопереробні заводи, трансформатори і генератори, це вже не просто символічні атаки, а справжні економічні втрати. Навіть російська опозиція, що перебуває в еміграції, відзначає: три чверті населення виступають проти війни. Як бачимо, все зійшлося: політичний тиск, фінансові втрати, внутрішні протиріччя. Це той "пиріг", на який Лаврову доводиться наносити дипломатичну глазур.
Зустріч Дональда Трампа з чинним сирійським лідером Ахмедом аш-Шараа викликає багато запитань. Чому адміністрація вирішила підтримати Шараа, враховуючи його сумнівну репутацію, пов'язану з тероризмом? Чи може цей візит стати ключовим моментом у зміні ситуації в Сирії, а також вдарити по Ірану і, відповідно, по російським інтересам? Тим часом, New York Times повідомляє про неминучість війни між Ізраїлем та Іраном. Чи є це частиною більшої картини?
Як на мене, першим у списку я б не поставив Іран, а скоріше дует "Ізраїль - Шараа". Уявіть, яке це болісне відчуття, коли Трамп обіймає Путіна. Тепер уявіть, що відчуває ізраїльтянин, єврей, коли Трамп тисне руку Аль-Шараа. Ми не єдині, кого це ображає. Ось він у Овальному кабінеті Білого дому. Для ізраїльтян це справжній емоційний удар. Трамп, по суті, зірвав логіку подій. Як і у випадку з "мирними переговорами" між Росією та Україною, ситуація стала абсолютно невизначеною. Тепер і на Близькому Сході виникла така ж пауза і розгубленість. Ви абсолютно праві, з'єднуючи ці події: Україна протистоїть рашизму та іранському фундаменталізму, а Ізраїль - Ірану, Сирії та їхнім сателітам. Це дві гілки однієї війни.
Щодо Аль-Шараа, то, відвідавши Москву та Вашингтон, він прагне налагодити стосунки з Ердоганом, відкриваючи для себе нові можливості. Його маневри дуже різноманітні. Натомість Київ та Єрусалим обмежені у своїх діях. Єдине, чого можна сподіватися, це те, що Трамп зрештою усвідомить, хто є його справжніми союзниками, а хто – ворогами. Сподіваємося також, що Європа швидше активізує свої зусилля та розпочне розвиток оборонного промислового комплексу. Проте наразі як Ізраїлю, так і Україні доводиться покладатися на власні сили. Адже на Близькому Сході, як і в Центральній Європі, досягти успіху можна лише завдяки силі. Якщо Іран здійснить свої плани щодо "півмісяця Беребертів", або якщо Путін реалізує свої амбіції щодо "центру Європи", наслідки можуть бути жахливими.
Тому оцінювати Сирію чи Аль-Шараа поза глобальним контекстом, безглуздо. І до речі, рішення Вашингтона звільнити Дамаск від санкцій лише на рік. Не назавжди. І це не про "пробачення", а про тест: як ти поводитимешся далі? Хто ти тепер? Ми знаємо, ким ти був. А от ким ти можеш стати, побачимо. Тому Америка залишає собі поле для маневру.
- Тобто Шараа ще не визначився, куди буде рухатися Сирія?
Яка ж особливість Сирії? Зверніть увагу на Аль-Шараа: він одягнений у цивільний європейський костюм і краватку, що має своє значення. Його попередники, хто б вони не були, також носили костюми, хоча ще не так давно могли з'являтися в халатах чи чолмах. Це підкреслює, що Сирія залишається вірною своїм традиціям. Вона є однією з тих країн, що повинні сприяти цивілізаційному розвитку Близького Сходу.
Проте історія склалася інакше: попередній режим вів країну до диктатури. Це була не просто східна форма, а справжня тоталітарна система, схожа на радянську. Саме це зумовило появу таких явищ, як ІДІЛ, "Брати-мусульмани", ХАМАС, Хезболла та хусити. Всі ці організації були створені безпосередньо КДБ, а згодом і ФСБ. Те, що нині відбувається в Африці, є аналогічними процесами, які реалізує російська військова машина в Центральній Африці. Отже, стверджувати, що зустріч із Трампом може кардинально змінити ситуацію в Сирії на краще, було б занадто оптимістично.
