Сергій Рахманін: ТЦК не стали кращими за радянські військові комісаріати. В Одеській та Закарпатській областях кількість їхніх правопорушень досягла критичного рівня.

Більше двох десятиліть Сергій Рахманін, виступаючи в ролі політичного аналітика видання "Дзеркало тижня", детально аналізував українську політику та був свідком важливих історичних моментів.

Нині ж він - один із тих, хто формує політичний вектор розвитку України та дотичний до ухвалення історичних державних рішень.

Протягом останніх п'яти років Рахманін виконує обов'язки народного депутата. У складі фракції "Голос" він є членом одного з ключових парламентських комітетів, що займається питаннями національної безпеки, оборони та розвідки.

"В останній час я приділяю більше уваги читанню документів, аніж новинам, і рідко обговорюю теми, що не стосуються військової справи чи безпеки. Якщо вже й спілкуюсь з кимось, то в основному зосереджуюсь саме на цих питаннях," - зазначає Рахманін.

Чи має Верховна Рада намір знизити максимальний вік призовників з 60 до 50 років і дозволити мобілізацію осіб, які досягли 20-річного віку? Які причини того, що представники ТЦК ігнорують права громадян і вдаються до корупційних практик? Яким чином війна вплинула на український парламент і президента?

На цю тему "Українська правда" провела бесіду з Сергієм Рахманіним. Нижче представлено стислий виклад розмови. Повну версію інтерв'ю можна переглянути на YouTube каналі УП.

Ви одного разу зазначили, що Росія активізується на фронті тоді, коли відчуває потребу чи має для цього можливості. Які можна зробити висновки щодо нинішніх дій російських сил, враховуючи ці два аспекти та їхні основні мотиви?

У Росії все ще існує потреба тиснути на Україну, і можливості для цього поки не вичерпані. Вони продовжують наступати та здаватися агресивними. Вважаю, що для них надзвичайно важливо до кінця жовтня досягти значного прогресу, щоб змусити Україну до капітуляції або, принаймні, до переговорів з позиції сили.

- Наскільки осяжною є перспектива, що Україна і Росія можуть сісти за стіл переговорів найближчим часом?

На сьогодні ситуація здається навряд чи ймовірною. Ресурси Росії ще не вичерпані, але й Україна також не позбавлена своїх можливостей. По-друге, вимоги, які країни висували одна до одної, по суті, мали характер ультиматумів, і жодна зі сторін поки що не готова приймати ці умови.

Перемовини можуть виникнути лише тоді, коли армії вичерпали свої сили, а лідери втратили віру у перемогу. Сьогодні я не ставлю на одну вагу позиції Путіна та Зеленського, але обидва вважають, що здатні досягти успіху, зокрема, спираючись на силу.

З іншого боку, чи не складається у вас враження, що міжнародні лідери прагнуть якомога швидше змусити Україну розпочати переговори з Росією?

Я міг би згадати про багатьох політиків, включаючи керівників країн, які прагнуть до швидкого завершення цієї війни. Проте, варто підкреслити, що немає об'єктивних підстав для проведення переговорів, які могли б призвести до конкретних результатів. Крім того, наразі не існує реального плану, що міг би задовольнити всіх або хоча б значну частину учасників і зацікавлених сторін.

На даний момент я не вбачаю жодних обставин, які могли б спонукати Володимира Зеленського до переговорів із Росією. Єдине виключення – це повний крах фронтових позицій та ризик значних територіальних втрат, а також загроза ліквідації Збройних сил України і швидкого захоплення великих площ. Але наразі такі умови відсутні.

- Чи посилила Курська операція потенційні позиції України в можливих переговорах із Росією?

- Про це поки що важко говорити, тому що Курська операція ще не завершилася. Деяких цілей, я думаю, українська сторона не досягла, але деякі є абсолютно очевидними.

По-перше, з'явився політичний аргумент, щоб вимагати у наших західних партнерів, а не просити більш активної, рішучої, енергійної допомоги. Вони нас постійно лякають умовними "червоними лініями", так от захід на територію ворога, на територію Російської Федерації - це вже найчервоніша з усіх червоних ліній. І нічого надзвичайного не сталося.

По-друге, Україна продемонструвала можливість проводити достатньо ефективні наступальні операції.

По-перше, варто зазначити, що російські війська майже не перемістили жодного повного з'єднання з Донецької області, за винятком, можливо, деяких підрозділів з Покровського напрямку. Росія змушена активно залучати свої ресурси та резерви, які перебувають у тилу. Це стосується як новостворених корпусів, які планувалося використовувати в майбутніх наступальних кампаніях, так і бригад, що проходили відновлення боєздатності.

Отже, в цілому цю операцію можна частково вважати обґрунтованою. Однак остаточні висновки щодо її успішності або провалу можна буде зробити лише після її завершення.

- Коли ми зустрічались з вами минулого року і говорили про мобілізацію, ви називали однією з її найбільших проблем на той час неможливість для ТЦК порахувати кількість людей, які мають щонайменше стати на облік. Чи вирішив "Резерв+" цю проблему станом на зараз?

- "Резерв+" не може цю проблему вирішити. Бо це - інструмент. Вирішив цю проблему закон: він дозволив Збройним силам, насамперед Генштабу, більш-менш об'єктивно скласти для себе картинку, на який ресурс він може орієнтуватися.

Чи поліпшив він комплектування Збройних сил? Поки що ні. Частково тому, що від обліку до мобілізації є певний шлях. По-друге, корупційну складову ніхто не скасовував, і будь-які спроби щось змінити не завжди завершуються успіхом - ніхто ще не вигадав закону, який би дозволив виключити з рівняння людський фактор.

Третій аспект: кількість осіб, які наразі проходять мобілізацію, значно збільшилася, однак якість нових військовослужбовців не відповідає вимогам Збройних сил України. Це пояснюється двома основними факторами. По-перше, серед мобілізованих є багато людей похилого віку, а по-друге, наш рівень підготовки все ще залишається недостатнім.

З одного боку, ми не маємо можливості впоратися з великою кількістю учнів, і тому нерідко змушені скорочувати навчальний процес. Навіть у тих випадках, коли навчання відбувається на високому професійному рівні. Проте, такий професіоналізм є зовсім не у всіх навчальних закладах.

- Зараз є багато розмов про потребу знизити граничну межу призовного віку з 60 до 50 років. Чи справді це виправдано?

Це питання є досить складним.

На моє переконання, треба зменшувати, але якщо ви подивитесь на демографічну картинку України, то з'ясуєте, що людей середнього і старшого віку у нас в рази більше, ніж молоді. І тому, якщо ми викреслимо цих людей зі списку мобілізаційного ресурсу, то навіть деякі тилові й допоміжні частини просто будуть недоукомплектовані.

Знову ж, моя думка залишається лише моєю думкою. В даній ситуації нам потрібно спиратися на позицію Генерального штабу.

Генеральний штаб вважає, що на даний момент це питання, на жаль, не актуальне. Хоча деякі офіційні особи Міністерства оборони та представники Генерального штабу висловлювали думки про можливість зниження вікової межі до 55 або навіть 50 років, наразі вони не готові обговорювати це у найближчій перспективі.

З іншого боку, існують пропозиції знизити мінімальний вік для участі в призовній кампанії з 25 до, скажімо, 20 років. Яка ваша думка щодо цієї ініціативи, і чи розглядали ви це питання у вашому комітеті?

Ми звернулися до Генерального штабу, відповідального за формування потреб, з питанням про те, чи існує на сьогодні термінова необхідність в зменшенні цього порогу. У відповідь Генеральний штаб зазначив, що наразі подібна потреба відсутня.

Завдяки зниженню віку призовників до Збройних сил України, з'явився певний ресурс. Чи буде цього ресурсу достатньо в найближчому майбутньому? Оцінити ситуацію вони зможуть не раніше кінця вересня. Ми сподіваємося, що вони зможуть запропонувати нам якісь конкретні пропозиції та аналізи.

Це рішення щодо зниження призовного віку є військово-політичним. Військова складова полягає в тому, що йдеться про потенціал молоді, яка має можливість виконувати бойові завдання ефективніше, ніж особи старшого віку. Політична ж сторона цього питання вимагає узгодження з президентом, який є верховним головнокомандувачем.

З одного боку, Збройним Силам України необхідні молоді кадри для посилення найбільш ефективних підрозділів. З іншого боку, кількість цих громадян не є значною. Це створює серйозний демографічний ризик, про який не можна ігнорувати, навіть в умовах, які нині є надзвичайно складними та небезпечними для України.

- Чи можна зараз закрити ту потребу в людях, яку не здатна закрити мобілізація, через рекрутинг?

Рекрутинг не здатен вирішити основні проблеми, що існують у збройних силах будь-якої країни, яка веде масштабні бойові дії. Це лише приємне доповнення, а не основний засіб вирішення ситуації.

Але рекрутинг може бути використаний набагато ефективніше, ніж так, як він використовується зараз.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Нам твоє відношення до дупи". Що не так із рекрутингом до українського війська

Чому така недолуга агітація? Чому процес роботи з потенційними рекрутами реалізується так неефективно? І питань у цьому контексті виникає чимало.

Існують певні успішні приклади окремих бригад, які мають порівнянну кількість рекрутів, що їх вони залучають, і тих, кого їм направляє ТЦК. Цей досвід не можна просто копіювати, але його варто ретельно аналізувати, і в тих випадках, де це виправдано, масштабуємо. Однак цього не відбувається. Чому так? Чесно кажучи, я не маю відповіді на це питання.

Якщо б ви дізналися цифри щодо рекрутації, у вас, напевно, з'явилися б сльози на очах. На жаль, ці показники просто вражають своєю жалюгідністю, якщо бути відвертим.

Володимир Зеленський нещодавно звернувся до своїх союзників із проханням про повернення українських чоловіків призовного віку додому, проте отримав негативну відповідь. Які перспективи має Україна на сьогодні для репатріації цих громадян?

- Я не готовий на це питання відповідати повноцінно, бо не є фахівцем в міжнародному праві. Але я спілкувався з тими, хто його краще знає, і вони кажуть, що є певні нюанси.

З одного боку, існує Конституція, яка зобов'язує кожного громадянина України, незалежно від його місцезнаходження, відстоювати її. З іншого боку, ми маємо ряд міжнародних угод, до яких приєдналися. Якщо ж ці країни не виявлять бажання йти нам на зустріч, вирішення цього питання стане надзвичайно складним.

Щиро кажучи, я мав бесіди з представниками Генерального штабу, і їхні очікування щодо цих людей не дуже оптимістичні. Вони сумніваються, що вдасться залучити їх до лав Збройних сил, навіть якщо буде прийнято певне політичне рішення. На мою думку, наразі це більше питання обговорення, аніж реальної можливості.

Крім того, всі, хто бажав захищати Україну, вже прибули з-за меж країни. Ті ж, хто не з'явився, навряд чи зробить це в майбутньому — вони знайдуть способи уникнути цього обов'язку.

Можливо, треба змінювати точку зору цих людей за допомогою якоїсь спеціальної комунікації. Я не дуже в це вірю, але, можливо, для цього треба використовувати діаспору, дипломатів, політиків інших країн, які нам співчувають, які нам допомагають.

Крім теми мобілізації, українське військо також стикається з важливим питанням демобілізації. Ваш колега Роман Костенко заявив у червні: "Якщо темпи мобілізації залишаться незмінними до кінця літа, ми зможемо підійти до розмови про демобілізацію". Чи можна очікувати, що ваш комітет підготує відповідний законопроєкт, і якщо так, то в який період ми зможемо його побачити?

До моменту скасування воєнного стану та завершення конфлікту, демобілізація є неможливою за своєю суттю. Зараз діє указ президента про мобілізацію. Лише після ухвалення указу про демобілізацію, всі мобілізовані особи зможуть повернутися у запас.

Те, що обговорював мій колега Роман Костенко, стосується процесу "звільнення з військової служби". Це може бути актуальним, якщо в людини виникають серйозні проблеми зі здоров'ям або непередбачені родинні ситуації. Мова йшла про можливість розширення категорії осіб, які можуть отримати таке звільнення, включивши до неї тих, хто прослужив визначений термін.

Під час обговорення "мобілізаційного закону" моя пропозиція була в тому, щоб звільняти з військової служби навіть під час воєнного стану тих громадян, які були призвані на військову службу під час мобілізації і вислужили не менше 24 місяців, з яких 18 - безпосередньо в зонах бойових дій, відповідно до бойових розпоряджень і бойових наказів.

Генеральний штаб вважає, що оскільки невідомий термін завершення конфлікту, а масштаб бойових дій, ймовірно, залишиться незмінним, наразі вони не підтримують ідею дострокового звільнення військовослужбовців.

Протягом перших восьми місяців поточного року уповноважений з прав людини зафіксував більше ніж 1500 звернень від громадян, які скаржаться на порушення своїх прав з боку ТЦК. Як ви оцінюєте серйозність цієї проблеми на сьогодні?

- Один високопосадовець із цієї системи сказав: "Я стою перед дилемою: я отримаю по голові, якщо буду порушувати права громадян, і я отримую по голові, якщо я не виконаю план. Хай краще мене б'ють по голові за те, що я порушую права, ніж я завалю план".

Є грубі, брутальні приклади порушень, і вони не досліджуються відповідними органами і не доводяться до рішень, які мали б випливати з українського законодавства. Є щонайменше два регіони - Одеська область і Закарпаття, де кількість таких порушень є критичною. Вони не єдині, але найбільша кількість звернень і скарг припадає саме на них.

ОЗНАЙОМТЕСЬ ІЗ ЦИМ: Чи може війна стати виправданням? Дослідження того, як правоохоронні органи (не)вживають заходів проти співробітників ТЦК за зловживання службовими повноваженнями.

Особи, що здійснюють контроль і нагляд, вважають, що досягнення цілей ТЦК виправдовує використання будь-яких засобів. Проте я вважаю, що таке мислення є помилковим, адже кожен випадок грубого і жорстокого порушення закону насправді не посилює обороноздатність країни, а, навпаки, підриває її.

- Якщо говорити про тенденцію і порівнювати з минулим роком, ситуація зі свавіллям з боку ТЦК погіршилася чи навпаки?

Важко дати точну оцінку, адже це досить складне завдання. Зараз ми спостерігаємо значне зростання кількості мобілізованих осіб. Враховуючи це, можна стверджувати, що згідно з математичними принципами, теоретично, ймовірність виникнення порушень також повинна зростити.

ТЦК не вдалося стати еволюційним продовженням радянських військкоматів у всіх аспектах. Вони не є сучасними, адаптивними та демократичними структурами. Це органи військового управління, які сприймають свої обов'язки дуже спрощено: існує план, який потрібно реалізувати, а ресурси мають другорядне значення.

Чи можна їх швидко змінити в умовах воєнного стану, я не впевнений. Чи потрібно на це реагувати? Потрібно. Хто це має робити? На моє глибоке переконання, Рада національної безпеки і оборони, яка зараз практично цим не займається. Вона взагалі дуже рідко збирається і з тих питань, які насправді можна було б вирішити без скликання РНБО.

Ще одна серйозна проблема в системі ТЦК – це корупція. Практично щомісяця ми стаємо свідками новин про затримання керівників різних ТЦК за хабарництво. Який вплив це має на загальний процес мобілізації?

Шкодить. Але чи існує ефективний спосіб швидко подолати корупцію? Немає. Щоразу, коли виникає спокуса отримати гроші, певна частина людей піддається цьому. Людська природа має свої слабкості. І я переконаний, що будь-яка країна, яка опинилася б у стані війни такого масштабу, зіткнулася б із масовими спробами людей за гроші уникнути потенційних травм або навіть загибелі.

З легкої руки наших західних партнерів ми створили неймовірну кількість правоохоронних і спеціальних структур, які у нас займаються боротьбою з корупцією. Вони не зменшуються в масштабах, там величезна кількість працівників, хоча їх теж стосується частково мобілізація, але я думаю, що в них є можливості бронювати своїх людей, принаймні певний відсоток. Питання: наскільки ефективно вони використовують ті державні гроші, які вони з бюджету отримують?

Якщо ці особи виконуватимуть свої обов'язки з такою ж відданістю, як наші військовослужбовці на передовій, тоді не має значення, на якому рівні корупції перебуває той чи інший керівник ТЦК. Усі матимуть чітке уявлення про те, що в умовах воєнного стану хабарництво з боку посадової особи, особливо в структурах військового управління, таких як ТЦК, призведе до покарання, яке максимально наближене до довічного ув'язнення.

Ви колись зазначили, що "парламент - це як фортепіано", на якому "можна зіграти що завгодно". Які мелодії звучать на цьому фортепіано сьогодні?

На сьогоднішній день це вже не фортепіано. Фортепіано є занадто складним інструментом для нинішньої політичної системи. Фактично, парламент виконує функції лише законодавчого підрозділу Офісу президента. У такій ситуації навряд чи є потреба у такому складному механізмі. Скоріше, це схоже на барабан.

- Як багато серед ваших колег-депутатів зараз тих, хто поза контекстом війни?

90% моєї комунікації у Верховній Раді відбувається в рамках мого комітету, де його учасники активно залучені до обговорення питань, пов'язаних з війною.

Мар'яна Безугла, без сумніву, є найпомітнішою особою у вашому комітеті, зокрема завдяки своїм яскравим та резонансним висловлюванням. Як би ви охарактеризували її роботу?

- Ми переживаємо непрості часи, коли існує безліч питань, які потребують уваги та обговорення. Якщо ми приділяємо час обговоренню особистостей, таких як Безугла, ми просто витрачаємо його даремно.

- Чи послабила війна "слуг народу"?

Безперечно, ситуація стала менш стресовою. Деякі представники "слуг народу" вирішили залишити свої посади, а інші – покинули країну. Це, хоч і незначно, вплинуло на чисельність фракції, але ще більше відчутно стало психологічний аспект: у таких умовах важко говорити про будь-яку єдність.

- Як вам у нинішніх умовах працювати пліч-о-пліч у парламенті з колишніми членами ОПЗЖ?

- Не я їх обирав, тому не мені забирати в них депутатський мандат.

Я не маю жодної співпраці з ними і не зустрічаюся: в комітеті немає представників колишнього ОПЗЖ. Також, в інших робочих органах, які я відвідую або в які входжу, їх немає.

- Але ви їх бачите в сесійній залі. Чи помічаєте зміну їхньої поведінки?

- Вони стали дуже смиренними. Один із них напівсерйозно сказав, що вони знаходяться в статусі "військовополонених". Гадаю, що це красномовна відповідь.

Ви одного разу згадали, що оцінка президента може ґрунтуватися на трьох основних критеріях: масштабності, системності та адекватності. Які б ви виставили бали Володимиру Зеленському за цими показниками на даний момент?

Знаєте, я б не ставив якісь оцінки. Є певні постійні умови, а є й екстремальні обставини. Перед початком повномасштабного вторгнення я оцінював Зеленського на рівні трохи вище нуля. Однак зараз його діяльність зазнала значних змін, і тому стало вкрай складно робити якісь висновки.

Я не відкину жодне слово своєї критики на адресу Зеленського до початку повномасштабного вторгнення, але тепер мені важко дати об'єктивну оцінку його діям з урахуванням тих обставин, у яких він опинився.

У 2020 році ви висловлювали думку, що Зеленський є "набагато кращим актором, аніж президентом". Чи залишилася ця оцінка актуальною?

Незважаючи на всі парадокси, його акторські таланти виявилися корисними для президентства в умовах війни. Він підходив до деяких ситуацій нестандартно, не дотримуючись традиційних методів досвідчених політиків, що дозволяло йому досягати успіхів, яких би не досягнув більш кваліфікований колега. Проте іноді це також ставало йому на заваді, а не на користь.

Проте, в загальному, я вважаю, що так, він дійсно є актором. Хоча мені важко робити оцінку його акторських здібностей, оскільки, зізнаюся, я не переглядав жодного фільму з його участю. Проте, на мою думку, він все ж таки проявляє себе як актор краще, ніж у ролі президента.

Хоча він безумовно є більш успішним президентом у порівнянні з тим, ким був до початку повномасштабного вторгнення, зараз він нарешті усвідомлює важливість своєї ролі. Проте, через величезний обсяг питань, з якими йому доводиться мати справу, він може втратити чітке уявлення про реальність. Це може стати для нього серйозною пасткою.

Мене б дуже зацікавило дізнатися вашу думку щодо головнокомандувача Олександра Сирського. Коли його призначали на цю посаду, виникло чимало зауважень і критичних коментарів. Тепер, коли ми маємо досвід семи місяців його керівництва, як ви вважаєте: чи було правильним рішення призначити Сирського на цю роль, чи все-таки воно виявилося помилковим?

На мою думку, зміна на посаді військового керівництва, коли Залужного замінили на Сирського, була неминучою. У той час, коли це відбулося, доля Залужного вже була вирішена, а Сирський був призначений на цю роль. Це рішення зумовлене не лише військовою ситуацією, хоча вона відіграла важливу роль, але й думками президента як головнокомандувача.

З одного боку, Сирський - не найгірший головком для Збройних сил України. З іншого - є ціла низка речей, які викликають запитання.

Наприклад, я і десятки людей, у тому числі з військовим та управлінським досвідом, не розуміємо, чому найліпшим способом вирішення проблем для Олександра Станіславовича є нескінченна заміна комбригів.

Для нього це стало чимось на кшталт спорту. Іноді це можна пояснити певними об'єктивними факторами, але часом це виглядає досить дивно. Буває так, що люди, які не досягають успіхів або навіть демонструють погані результати, все ще займають свої позиції.

Яким чином ви сприймаєте перший рік роботи вашого екс-колеги по фракції Рустема Умєрова на позиції міністра оборони?

- У мене є певний етичний конфлікт інтересів, бо з Рустемом Енверовичем ми були не просто в одній фракції, ми ще поруч у сесійній залі сиділи. Тому я б уникнув оцінки особисто Умєрова як міністра оборони.

Якщо розглядати Міністерство оборони в цілому, то у мене виникає більше запитань до нього, ніж до попереднього складу. Незважаючи на те, що в команді є особи, які прагнуть працювати продуктивно, докладають зусиль та показують певні прогреси.