Сплячий велетень. Чому європейська оборонна промисловість відстає і які наслідки це має для України.
Чи здатний Європейський Союз компенсувати Україні постачання американської військової техніки? Чому виробництво зброї в Європі розвивається настільки повільно? Яка роль України у європейському оборонному комплексі? На ці питання відповідає журналіст РБК-Україна Роман Кот у своїй статті.
Змістовий перелік
По завершенні трирічного періоду масштабного конфлікту, незважаючи на значні зусилля в напрямку зміцнення власної оборонної промисловості, Україна все ще має значну залежність від імпортних поставок озброєння.
"33-34% всієї зброї в Україні сьогодні - це вітчизняне виробництво, зі 100% того, що нам потрібно на рік. І це серйозне зростання, бо було менше 10... Біля 30% - це Європа. І десь більше 30%, біля 40% - Сполучені Штати Америки", - зазначив 15 січня президент України Володимир Зеленський.
Такий рівень залежності може виявитися надзвичайно важливим для України в найближчій перспективі – під час мирних переговорів про завершення конфлікту, якщо новообраний президент США Дональд Трамп вирішить чинити значний тиск не лише на Москву, але й на Київ. Крім того, варто відзначити, що команда Трампа в цілому має обережний підхід до питання постачання озброєння Україні.
Ця проблема не обмежується лише нашою державою. Як зазначалося в матеріалах РБК-Україна, в ряді країн існує ймовірність, що Росія може здійснити прямий напад на європейських членів НАТО в найближчі роки.
Як неодноразово наголошує Трамп, країни Європи повинні скорегувати свій торговий баланс з США, інакше він запровадить нові торгові тарифи. Крім цього, у рамках НАТО європейські партнери мають суттєво збільшити свої витрати на оборону – до 5% від ВВП. У разі невиконання цих зобов’язань, американський лідер висловлював загрозу не забезпечувати захист Європи від російської агресії. Хоча такий варіант виглядає малоймовірним, самі США також стикаються з обмеженнями у запасах зброї, і їм потрібно оновлювати свій арсенал, компенсуючи те озброєння, яке було передано Україні під час президентства Байдена.
Таким чином, європейському оборонно-промисловому сектору необхідно, з одного боку, модернізувати озброєння країн Європи та зміцнити їх арсенали, а з іншого - підтримувати постачання зброї для України. 8 лютого голова Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн підкреслила, що Європі потрібен значний підйом у сфері оборони.
Новий політичний етап відкриває двері до нової епохи в оборонній сфері Європи. Внаслідок трирічної війни, розв'язаної Путіним, ми значно наростили обсяги військового виробництва, але цього не вистачає. Нам потрібно активніше діяти, - підкреслила вона під час пресконференції в Польщі.
Мета чітка та амбіційна, однак реалізувати її зовсім не легко.
За словами Зеленського, європейські союзники України мають можливість підвищити обсяги виробництва своєї зброї в два-три рази, але наразі цього не відбувається.
Лише 20-25% зброї, яку Україна отримує від Євросоюзу, виробляють у самих країнах ЄС. Решту купують за кордоном. Такі дані озвучив новий єврокомісар з питань оборони та космосу Андрюс Кубілюс в грудні минулого року.
Актуальні можливості європейського оборонного комплексу справляють враження - і, звісно, не в кращому сенсі. Ось кілька яскравих ілюстрацій щодо потенціалу європейської військової промисловості.
Німеччина, яка є найсильнішою економікою Європи, здатна виготовляти лише 40-50 танків "Леопард" останньої версії - 2А8 на рік. Це повідомив Ральф Кетцель, генеральний директор KMW, компанії, що займається виробництвом "Леопардів", у своєму інтерв'ю для ARD. Він зазначив, що на початку 90-х років компанія могла випускати по одному танку щодня, що становило приблизно 365 одиниць на рік. Попит на німецькі танки залишається високим, зокрема Угорщина та Норвегія замовили по кілька десятків машин. Однак існуючі виробничі потужності не дозволяють задовольнити цей попит, що призводить до затримок: від моменту замовлення до отримання одного танка проходить близько двох років.
Збирання танка "Leopard-2" (фото: Getty Images)
На весну 2024 року Франція виробляла шість самохідних гаубиць "Caesar" щомісяця. Однак у листопаді того ж року Міністерство оборони країни оголосило про план підвищення обсягу виробництва до 12 одиниць на місяць, що в цілому становитиме 144 гаубиці на рік. Ці дані були офіційно підтверджені Міністерством оборони Данії, яке замовило ці гаубиці для України. Хоча цикл виробництва однієї одиниці вдалося скоротити вдвічі, він все ще залишається на рівні 15 місяців.
Та мабуть, найбільш показовим у цьому плані є кейс обіцяного Україні мільйона артилерійських 155-мм снарядів, який мав надійти до березня 2024 року. Боєприпаси зрештою надійшли - але аж у листопаді.
"Коли ми заявляли про намір до весни досягти виробництва одного мільйона снарядів на рік, ми не мали чіткого уявлення про реальні можливості нашого виробництва, яке виявилося менш потужним, ніж очікувалося. Сьогодні ж ми вже маємо цю виробничу спроможність," - зазначив у листопаді минулого року головний дипломат Європейського Союзу Жозеп Боррель в інтерв'ю для Європейської правди.
У 2025 році очікується, що в країнах Європейського Союзу буде виготовлено приблизно 2 мільйони боєприпасів, що не лише не задовольнить потреби України, але й не забезпечить поповнення запасів у самих європейських країнах.
Для України ситуація ускладнюється тим, що з бюджету Європейського Союзу не можливо здійснювати закупівлю зброї або інвестувати в її виробництво за межами ЄС. Це могло б стати тимчасовим рішенням, поки нові виробництва не з'являться всередині Союзу. Альтернативою є фінансування з окремого "Європейського фонду миру" або заморожених російських активів. Проте обсяги цих коштів є обмеженими. Як зазначив Єврокомісар з питань оборони Андрюс Кубілюс, у 2025 році Україна отримає від ЄС приблизно 30 мільярдів євро, і сама зможе вирішити, яку частину з цих коштів витратити на закупівлю озброєння.
Оборонна промисловість Європи загалом є досить самодостатньою, хоча ступінь її автономії різниться від країни до країни, сказав РБК-Україна керівник сектору "Оборонна політика" Офісу ефективного регулювання BRDO Тарас Ємчура.
"Франція завжди прагнула до стратегічної автономії, намагаючись самостійно виробляти всі види озброєння. Однак цей підхід виявляється вкрай витратним. Багато європейських країн віддають перевагу військово-технічній співпраці, оскільки сьогодні створити більшість видів зброї силами лише однієї держави практично неможливо," - зазначив Ємчура.
За його словами, навіть США долучили до проекту винищувача F-35 понад 20 країн. Такі розробки надто дорогі і для найбагатшої держави світу.
"Таким чином, оборонний сектор країн НАТО, включаючи Сполучені Штати, представляє собою взаємопов'язану екосистему, і, на мою думку, це партнерство продовжуватиме існувати й у майбутньому," - підкреслив експерт.
F-35 на навчаннях в Естонії (джерело: Getty Images)
Водночас, Європа представляє собою значний ринок зброї для американських виробників. Згідно з даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI), у період з 2019 по 2023 роки близько 55% всього імпорту зброї в Європу припадало на Сполучені Штати, переважно у вигляді бойових літаків, вертольотів та систем протиповітряної оборони.
На думку політика та надзвичайного і повноважного посла Романа Безсмертного, Європейський Союз має чимало варіантів для досягнення компромісу з президентом США стосовно питань озброєння та інших аспектів двосторонніх торговельних відносин, роблячи поступки в різних сферах.
"Є безліч підходів до вирішення проблеми сальдо. Серед них — корекція споживчої структури, а також дії Європейського центрального банку та Федеральної резервної системи США. Це не є приводом для галасу, який підіймає Дональд Трамп, але такий підхід цілком відповідає його стилю", — зазначив Безсмертний у інтерв'ю YouTube-каналу РБК-Україна.
Оборонна промисловість Євросоюзу стикається з кількома старими викликами. Протягом тривалого періоду країни-члени ЄС зменшували свої витрати на оборону, особливо в період з 2008 по 2018 рік.
"Якщо провести аналогію між оборонними витратами Європейського Союзу, Сполучених Штатів та Китаю, стає очевидним, що Європа тривалий час не проявляла такої ж готовності вкладати кошти у свою оборону," - зазначив у коментарі для видання Ємчура.
Це особливо видно, якщо подивитися не на весь оборонний бюджет, а на інвестиції в закупівлю нових систем озброєнь і R&D (науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи).
Згідно з інформацією Єврокомісії, з 2006 по 2022 роки в цій галузі спостерігався інвестиційний дефіцит, який склав 425 мільярдів євро в постійних цінах 2024 року. Це призвело до того, що нові оборонні підприємства практично не відкривалися, а існуючі працювали далеко не на максимум своїх можливостей. Крім того, значна частина оборонної продукції з Європейського Союзу експортувалася і продовжує експортуватися до третіх країн за довгостроковими угодами.
Виробництво снарядів (фото: Getty images)
Російська агресія проти України, яка спочатку проявилася в Криму та на Донбасі, а згодом переросла у повномасштабне вторгнення, змінила ситуацію в країні. За інформацією Європейського оборонного агентства, з 2018 року спостерігається постійний ріст витрат на нові системи озброєнь та дослідження і розробки. У 2023 році ці витрати досягли рекордного рівня — 26% від оборонних бюджетів, що складає понад 100 мільярдів євро в абсолютних показниках. Це втричі більше, ніж у 2014 році.
Проте цього недостатньо. У 2023 році Сполучені Штати виділили на оборонні дослідження та розробки 129 мільярдів євро, тоді як всі країни Європейського Союзу в сукупності витратили всього 11 мільярдів.
"Та якщо звернути увагу на динаміку, нинішня Європа значно випереджає себе вчорашню. Теперішні темпи зростання свідчать, що європейська оборонна індустрія набирає обертів, - переконаний Ємчура, - Це великий, інертний процес, який підпорядковується законам ринку, але вже зараз є очевидним, що Європа рухається у правильному напрямку".
У самому Євросоюзі також усвідомлюють, що попереду ще чимало завдань.
"Таке збільшення (бюджетів) є недостатнім і не компенсує недостатні інвестиції в минулому, що створило потенціал і промислові прогалини. Тому важливо обговорити з державами-членами, як можна усунути ці прогалини", - йдеться у відповіді Єврокомісії на запит РБК-Україна.
Окрім цього, в деяких випадках постає проблема наявності кваліфікованих спеціалістів, підтримки інженерних традицій, а також доступу до певних ключових ресурсів.
У ЄС всі ці проблеми розуміють, намагаються їх усунути, але процеси йдуть дуже повільно. Тільки навесні 2024 року Єврокомісія розробила Стратегію розвитку оборонного комплексу. Вона передбачає збільшення закупівель обладнання та зброї всередині ЄС. Крім того, планується виділити флагманські оборонні проекти і забезпечити доступ оборонних компаній до фінансування.
У новому складі Єврокомісії призначено окремого комісара, відповідального за оборону та космос. Цю роль виконує литовський представник Андрюс Кубілюс, якому доручено координувати реалізацію стратегії в цих сферах.
Європейська комісія має намір до березня підготувати "Білу книгу", яка буде присвячена перспективам оборонної політики Європи. Передбачається, що цей документ слугуватиме фундаментом для ухвалення рішень державами-членами на запланованому саміті ЄС у червні.
Ключовою подією в цьому контексті стала неофіційна зустріч керівників країн Євросоюзу, яка відбулася 3 лютого в Брюсселі і була зосереджена на питаннях оборони.
"По факту, ця зустріч говорить про реалізацію зовсім інших підходів у розвитку оборонно-промислового комплексу Європи. Там з'явилася зовсім нова фраза "Україна буде отримувати допомогу стільки скільки треба і тим, що Україні потрібно". Тобто, нове керівництво Європи розуміє нинішню ситуацію. Більше того, вони не говорять більше "якщо", а кажуть як вирішувати перше, друге, третє, четверте", - відмітив Роман Безсмертний.
Також планується посилити співпрацю з тими членами НАТО, які не входять до Євросоюзу. Крім США, це зокрема Канада, Велика Британія, Норвегія. Як відповіли РБК-Україна в Єврокомісії, посилення європейської оборони зробить НАТО сильнішим.
Командувач Збройних Сил США в Європі Крістофер Каволі на саміті міністрів оборони НАТО в жовтні минулого року (фото: Getty Images)
Особливу увагу приділяється узгодженості дій країн-учасниць. Важливою метою Європейського Союзу є надання підтримки державам-членам у реалізації їхніх національних та міжнародних зобов'язань, зокрема тих, що були прийняті в рамках НАТО.
Для забезпечення постійної координації проводяться міждержавні обміни з Міжнародним секретаріатом НАТО, що дозволяє визначати питання, які потребують додаткових роз'яснень або втручання. Як зазначено в Європейській оборонно-промисловій стратегії, розширене співробітництво з НАТО в сфері оборонної промисловості буде здійснюватися через спеціально організований структурований діалог, який стартує у 2024 році, - повідомляється у відповіді на запит РБК-Україна.
Ще минулого року голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що у європейський оборонно-промисловий комплекс необхідно інвестувати 500 мільярдів євро протягом найближчих років. Андрюс Кубілюс менш амбіційний - у грудні він закликав закласти на оборону близько 100 мільярдів євро у наступному семирічному бюджеті ЄС.
Але знайти таку суму - завдання непросте, особливо на тлі можливої торгової війни зі США, що може сильно вдарити по європейських економіках. Знайти кошти можна, збільшивши дефіцит бюджетів у країнах-членах ЄС. Проблема в тому, що бюджетні правила ЄС не дозволяють країнам надміру його збільшувати. Втім, за даними Politico, фон дер Ляєн планує дозволити збільшувати дефіцит, як виняток саме для оборонних видатків.
У рамках обговорення приватних виробників озброєнь аналізуються й інші можливі варіанти:
Це загальна концепція, однак щодо деталей є багато розбіжностей.
По-перше, важливо визначити, де здійснювати закупівлю обладнання для новостворених оборонних підприємств. Один із варіантів – це купувати в межах Євросоюзу, що може забезпечити більш значущий результат. Разом із великими компаніями почнуть розвиватися й дрібніші гравці, які є їхніми підрядниками. Проте в такому випадку процес нарощування оборонних потужностей може бути менш швидким. Цю позицію підтримує, зокрема, Франція.
Польща, Нідерланди та Німеччина - за те, щоб купувати обладнання поза межами ЄС. Тоді частина коштів природньо піде за межі Євросоюзу, але нові оборонні потужності можна буде створити швидше.
Ще один аспект, що викликає неоднозначність: як інтегрувати країни, які не є членами ЄС, такі як Великобританія, Норвегія, Канада та США. З одного боку, існує можливість створення більш незалежного європейського оборонного комплексу, що зменшить ризики від політичних коливань, пов’язаних із Трампом. З іншого боку, співпраця зі США в нових оборонних ініціативах може стати способом налагодження стосунків із новим президентом.
Ринок озброєнь має свої унікальні характеристики, які суттєво відрізняють його від інших ринкових сегментів. На перший погляд, він виглядає як типовий конкурентний ринок, з великою кількістю постачальників і країн-покупців. Однак, якщо заглянути глибше, можна побачити, що на мікрорівні ситуація є кардинально іншою.
"В компанії, що займається виробництвом зброї, зазвичай єдиним споживачем є державні структури. Аналогічно, уряд, у випадку багатьох категорій продукції, часто співпрацює лише з одним постачальником. Це дозволяє оптимізувати логістичні процеси, технічне обслуговування та управління життєвим циклом можливостей, обираючи одну платформу на тривалий термін", – зазначив Ємчура.
Це робить ринок оборонної промисловості унікальним, де співпраця між державою та промисловістю є ключовою. І саме тому найбільшим стимулом для інвестицій в оборону є чітка і довгострокова політика урядів.
"Тривалі оборонні бюджети, постійні замовлення та підтримка з боку урядових ініціатив формують важливу основу для прогресу. Для приватного сектора додатковими стимулами є податкові вигоди, державно-приватні партнерства та підтримка експорту," - підкреслив Ємчура.
Андрюс Кубілюс (зображення: Getty Images)
А для обох секторів критично важливим є прозоре планування, яке дозволяє не лише виробляти сучасне озброєння, але й забезпечити його ефективне обслуговування та інтеграцію на багато років вперед. І тут немає простих рецептів, усе одночасно і просто, і складно.
У теорії можна було б заздалегідь визначити витрати та забезпечити виконання хоча б частини контрактів. Проте реальність виявляється дуже мінливою. Технологічний прогрес не зупиняється, а сам характер війни постійно трансформується. Те, що було важливим ще кілька місяців тому, може швидко стати застарілим через нові технологічні досягнення супротивника.
"Я вважаю, що основним фактором успіху стане постійний, прозорий та відвертий обмін думками між замовником і постачальником, а також дотримання угод з обох сторін", - підсумував Ємчура.
Дивно, але в цій ситуації Україна може стати рятівником для Європи. Так, як на фронті Сили оборони знищують російські війська, запобігаючи їхньому нападу на держави ЄС, українські підприємства у сфері оборонної промисловості вже займають важливе місце в європейській оборонній системі.
Існує два ключові аспекти, які сприяють зближенню України з Європейським Союзом у військово-промисловій галузі. По-перше, це досвід України у веденні сучасних бойових дій. По-друге, українські оборонні підприємства мають амбіцію розширити свої можливості, але реалізувати це без стабільного експорту та надійного фінансування є досить складним завданням.
У Європейському Союзі наявні фінансові ресурси, проте бракує виробничих потужностей. Натомість в Україні ситуація інша: потужності, особливо в приватному секторі, вже сформовані, але держава не завжди має достатньо коштів. За інформацією урядового проекту ZBROYARI, українські виробники можуть виготовити втричі більше військової техніки та озброєння, ніж дозволяє бюджет.
Вихід - у прямих закупівлях європейськими партнерами української зброї для потреб Сил оборони. Першою такий підхід запропонувала Данія, але згодом до неї долучилася низка інших країн - у минулому році за "данською моделлю" Сили оборони отримали зброї майже на 538 млн євро.
У майбутньому можливо обговорення передачі технологій та ліцензійного виробництва українського озброєння за межами країни, а також укладення тристоронніх угод, що передбачають постачання частини продукції до держави-партнера, тоді як інша частина залишатиметься в Україні.
Вже сьогодні існує усвідомлення, які кроки потрібно зробити, але бюрократичні процедури в Європейському Союзі здатні затягувати навіть найперспективніші ініціативи на багато років. Звичайно, кожна країна намагається діяти в межах своїх можливостей та фінансових ресурсів. Проте, в умовах сучасних викликів, затримки можуть призвести до серйозних наслідків.
