Судовий процес для Путіна: коли розпочне свою роботу Трибунал і хто постане перед судом за агресію проти України.

Як буде працювати Спецтрибунал проти Росії, чому його порівнюють зі знаменитим "Нюрнбергом" і чи може новий суд ув'язнити Володимира Путіна, - читайте в матеріалі журналістки РБК-Україна Юлії Акимової.

Основное:

Про створення Трибуналу проти російської агресії почали говорити практично відразу після вторгнення Росії в Україну. Українські дипломати закликали світ відреагувати на безпричинний напад і розслідувати злочини. Причому планку в Офісі президента відразу поставили високу - закликали судити вище військово-політичне керівництво РФ.

Ідея заснування Трибуналу отримала моментальну підтримку як від європейських держав, так і від США. Проте, після кількох років обговорень щодо моделі суду, яку могли б прийняти українські партнери, процес фактично залишився без руху. Провідні європейські країни та Америка висловилися проти створення Трибуналу за моделлю ad hoc (спеціально для цього випадку - ред.). За кулісами переговорів, а згодом і в публічному обговоренні, стало зрозуміло, що деякі країни побоюються можливих прецедентів.

Також постала складність у формуванні Трибуналу під егідою ООН. Незважаючи на те, що це може здаватися дивним, країна-агресор володіє правом голосу в Раді безпеки ООН, що надає їй можливість перешкоджати прийняттю таких рішень.

Деякий час Трибунал залишався поза увагою громадськості. Здавалося, що ініціативу можуть відкласти на невизначений термін. Але раптом у Раді Європи повідомили, що 40 держав готові підтримати створення Спеціального трибуналу для покарання злочинів, пов'язаних з російською агресією. Цю ініціативу одразу ж порівняли з Нюрнберзьким процесом, і такі аналогії не є випадковими.

Росія розпочала агресію проти України в 2014 році, коли її спеціальні підрозділи вторглися до Донбасу та Криму, швидко захопивши півострів і частини Донецької та Луганської областей. Протягом восьми років українські юристи намагалися переконати міжнародні організації у тому, що військові без розпізнавальних знаків на сході України є російськими військовослужбовцями.

На території бойових дій побувала безліч різноманітних спостерігачів, які старанно фіксували все, що відбувається, але результати їхньої діяльності виявилися практично нульовими. Процеси в міжнародних судах затягувалися і виконувалися з великою складністю. Водночас у Кремлі заперечували будь-яку пряму участь у конфлікті в Україні, хоча російські політики, зокрема Володимир Путін, продовжували вести переговори з представниками світового істеблішменту.

У 2022 році Росія настільки явно і демонстративно вторглася в Україну, що всі сумніви були розвіяні. Москва відкрила своє справжнє обличчя, продемонструвавши світу свої реальні цілі стосовно української держави — поглинути її і підпорядкувати, а якщо це не вдасться, то знищити.

26 лютого, всього через два дні після початку вторгнення, Україна подала офіційний позов проти Російської Федерації до Міжнародного кримінального суду. 27 лютого президент Володимир Зеленський підкреслив, що дії російських сил в Україні заслуговують на розгляд у міжнародному суді. У вересні 2022 року, виступаючи на засіданні Генеральної асамблеї ООН, Зеленський запропонував створити спеціальний трибунал для розслідування агресії Росії проти України.

"Проти України було скоєно злочин і ми вимагаємо справедливого покарання", - сказав Зеленський, виступаючи по відеозв'язку перед делегатами ООН.

Президент Зеленський виступає на засіданні ООН (джерело: Getty Images)

Тоді ж Зеленський запропонував позбавити Росію права вето як члена Ради безпеки ООН. Такий крок у майбутньому допоміг би створити Трибунал, спираючись на рішення Об'єднаних націй, як це було свого часу з Трибуналом щодо колишньої Югославії, Руанди та Спецтрибуналом щодо Лівану.

Докази кримінальних дій Росії проти України почали накопичуватися вже з перших днів активної війни. З кожним місяцем російські військові демонстрували нові рівні жорстокості. Міжнародна спільнота була шокована тим, що Збройні сили України виявили після окупації деяких районів Київської області; новини про "різанину в Бучі" заполонили заголовки провідних світових медіа.

Після окупації та визволення Херсона, ексгумації в Ізюмі та Гостомелі, руйнування Маріуполя, обстрілів житлових будинків, ракетних ударів по торгових центрах і численних інших злочинів, що виходять за межі людяності, було неможливо не помітити, з якою жорстокістю діє Росія. У таких обставинах здавалося, що питання про створення Трибуналу не підлягає обговоренню, і що швидко знайдуть консенсус щодо найбільш ефективної моделі. Однак у реальності все виявилося значно складніше.

Через півтора року після початку повномасштабної війни партнери України все ще не могли визначитися з форматом Трибуналу. На столі лежало три варіанти - резолюція Генасамблеї ООН, широкоформатний міжнародний договір із декларацією та гібридний варіант.

Третій варіант було категорично неприйнятно для нас, про що свого часу зазначав колишній заступник глави Офісу президента Андрій Смирнов. Суть у тому, що цей формат передбачав, що військові злочинці будуть судитися в рамках української судової системи з "можливістю" залучення міжнародного елемента. Однак, по-перше, для цього знадобилися б зміни до Конституції, що є неможливим в умовах війни. По-друге, юридична кваліфікація злочинів Росії могла б суттєво звузитися до рівня міждержавного конфлікту між двома країнами.

"Ми не прагнемо отримати рішення трибуналу від імені України, а шукаємо його від імені цивілізованого світу. Цю версію гібридного трибуналу ми рішуче відкидаємо. Щодо інших моделей інтернаціоналізації, ми готові до обговорення", - зазначив Смирнов в інтерв'ю для РБК-Україна.

За гібридний варіант виступали одразу кілька ключових країн - Великобританія, Франція, Японія, Австралія, Італія, Німеччина і США. І справа була не стільки в підтримці гібридного формату Трибуналу, скільки в небажанні створювати суд ad hoc. Причина - страх прецеденту.

"Вони занепокоєні можливістю створення прецеденту, який може вплинути на їхні інтереси. Щоб уникнути ініціатив від окремих країн, які могли б розпочати історичний аудит різних подій, давайте назвемо це саме так," - підкреслив Смирнов.

У 2023 році ситуація виглядала саме так. Протягом певного періоду Україна на арені ООН намагалася домогтися справедливого судового розгляду щодо агресора, але все зупинялося на Раді Безпеки, де Росія, як постійний член, має право накладати вето. Однак, це не єдиний фактор, який ускладнював створення Трибуналу рішенням організації.

Ще 2016 року Генасамблеї вдалося обійти Радбез, який заблокував розслідування щодо війни в Сирії. Також Генасамблея уповноважувала Генсека ООН на переговори щодо створення окремих трибуналів щодо Камбоджі та Сьєрра-Леоне. Але тут ідеться про Росію, а вона має набагато більше впливу. Тому прихильникам Трибуналу довелося шукати альтернативні шляхи.

У січні 2025 року в Офісі президента оголосили, що концепція Трибуналу майже досягла узгодженості. Мова йшла про альтернативний варіант — Спеціальний трибунал, який функціонуватиме на основі міжнародної угоди між численними країнами.

"Цей трибунал буде сформований на основі угоди з Радою Європи, оскільки питання його міжнародної чи інтернаціоналізованої моделі викликали значні суперечки. Таким чином, модель, що грунтується на угоді з Радою Європи, матиме статус міжнародної, отже, це буде міжнародний трибунал," - зазначила заступник голови Офісу президента Ірина Мудра в інтерв'ю для РБК-Україна.

Тоді в Сполучених Штатах на виборах президента перемогу здобув Дональд Трамп, і країна фактично згорнула підтримку України у її прагненні засудити Росію. Вашингтон вважав, що Москва не зацікавлена в мирних переговорах, поки її судять у Європі, навіть якщо йдеться про заочний процес. Нове керівництво США на той момент ще не усвідомлювало, що Росія в принципі не має наміру вести діалог про мир.

"Фактично, Білий дім відмовився відкрито підтримати Спеціальний трибунал. Однак тут важливо зазначити - Білий дім допустив його існування. Це вже прогрес порівняно з початком цього року, коли США проголосували проти резолюції Генеральної Асамблеї ООН, у якій згадувалася російська агресія та створення спеціального трибуналу, аргументуючи це тим, що подібне формулювання заважає мирним переговорам", - наголошує директор Міжнародної асоціації адвокатів та експерт з міжнародного права Марк Елліс.

Європа, яка традиційно покладалася на підтримку Сполучених Штатів, спочатку занервувала, але ненадовго. Зрозумівши, що Америка наразі не планує висловлювати критику чи чинити тиск на Кремль, європейські лідери вирішили взяти ініціативу у свої руки.

У травні 2025 року міністри з численних європейських країн зібралися у Львові для підписання угоди, яка згодом отримала символічну назву "Львівська заява". На цій зустрічі керівники зовнішньополітичних відомств підтримали ініціативу створення Спеціального трибуналу на основі укладеного договору, що надало цьому органу міжнародного статусу.

Очільник Міністерства закордонних справ під час свого візиту до Львова 9 травня (зображення: Getty Images).

Спеціальний трибунал, який був створений Розширеною частковою угодою Ради Європи, розслідуватиме виключно злочин агресії, тобто сам факт нападу Росії на Україну. Воєнні злочини, як і злочини проти людяності, розглядатимуться в рамках Міжнародного кримінального суду або національних судів із відповідною юрисдикцією.

"Злочин агресії визначається як рішення про використання військової сили проти іншої країни, що суперечить Статуту ООН. Цей злочин вважається "злочином керівництва", оскільки він стосується осіб, які займають високі посади та ухвалили або підтримали рішення про розпочаття війни", - зазначили в коментарі прес-служби Ради Європи для РБК-Україна.

На даний момент, після заяви про політичну волю сорока країн щодо засудження Російської Федерації, розпочнеться тривала процедура ратифікації цього рішення в парламентах усіх підписантів. Цей процес вимагатиме значного часу, тому під час свого візиту до Львова Висока представниця ЄС із закордонних справ Кая Каллас зазначила, що робота Трибуналу може стартувати вже у 2026 році.

Після ратифікації почнеться не менш тривалий процес із добору суддів і прокурорів, хоча є ймовірність, що кандидати вже є. Як стверджують у Раді Європи, це будуть юристи "з високою моральною репутацією".

Країни, які входять до складу Керівного комітету Трибуналу, мають право висувати кандидатури своїх представників, при цьому немає вимоги, щоб вони були громадянами цих країн. До складу буде включено 15 суддів, які будуть обрані через таємне голосування на строк дев'ять років. Прокурор також буде обраний за аналогічною процедурою, але його термін складатиме сім років без можливості повторного обрання.

Багато людей вважають цей Трибунал, по суті, "другим Нюрнбергом". І дійсно, за своєю структурою він нагадує нюрнберзький процес, де судили керівництво нацистів. Проте існують суттєві відмінності, які мають велике значення.

Основи Спеціального трибуналу з питань агресії були закладені ще під час Нюрнберзького процесу. Ключовим принципом цієї концепції є те, що за агресію несе відповідальність вищий керівний склад країни-агресора. На Нюрнберзькому трибуналі були засуджені 24 представники вищого ешелону Третього Рейху — серед них Герман Герінг, який вважався другою особою після Гітлера і заснував гестапо та Люфтваффе, Йоахім фон Ріббентроп — міністр закордонних справ, заступник фюрера Рудольф Гесс, Вільгельм Кейтель — начальник штабу Верховного командування вермахту, а також інші, що несли відповідальність за економіку, промисловість, пропаганду та гітлерюгенд.

У Росії є так звана "трійка" - президент Володимир Путін, міністр закордонних справ Сергій Лавров і глава уряду Михайло Мішустін. Усі троє мають дипломатичний імунітет, який означає наступне - їх не можна переслідувати і засуджувати за будь-які злочини, поки вони обіймають свою посаду. Що б вони не зробили, ніхто не засудить їх ні в Росії, ні де-небудь ще.

Путін та Лавров (зображення: Getty Images)

Коли в 1945 році коаліція держав здобула перемогу над Німеччиною та її небагатьма союзниками в Другій світовій війні, доля її керівництва була зрозуміла. Ідея про дипломатичний імунітет навіть не розглядалася, оскільки всі мали спільну мету – засудити тих, хто розпочав одну з найжорстокіших і наймасштабніших воєн в історії людства. У цьому прагненні країни об’єдналися, адже мільйони людей постраждали внаслідок конфлікту, що охопив різні нації. Це підкреслює одну з ключових різниць між Нюрнберзьким процесом і сьогоднішнім Спеціальним трибуналом для Росії: на даний момент від агресії Москви найбільше страждає лише Україна.

"Нюрнберзький процес виник у світі, який переміг і був єдиний у прагненні встановити новий правовий світовий порядок. На відміну від цього, Спеціальний трибунал відображає фрагментований світовий правопорядок, у якому Європа почувається вимушеною діяти, бо міжнародне співтовариство загалом не впоралося з цим завданням", - каже Елліс.

Окрім того, Нюрнберг відбувався після поразки Німеччини. Дипломатичний імунітет для соратників Гітлера завершився разом із падінням Третього Рейху. Наразі ситуація виглядає інакше: Путін продовжує залишатися на чолі держави. Хоча його легітимність викликає сумніви у демократичному світі, це не скасовує дипломатичний захист, який він має.

Довгий час питання імунітету залишалося основною перешкодою в обговореннях щодо створення Трибуналу. Навіть після того, як коаліція визначилася з форматом, дебати про те, яким чином притягнути до відповідальності російську "трійку", продовжували викликати суперечки. Українські союзники не могли дійти згоди навіть щодо можливості заочного засудження. Проте врешті-решт, у ході обговорень, було досягнуто консенсусу: злочини, вчинені Путіним, будуть розслідувані, а за результатами розслідування буде підготовлено обвинувальний акт. Однак, навіть заочне судочинство над ним, поки він залишається при владі, буде неможливим для Трибуналу.

"Щодо учасників 'трійки', затвердження обвинувального висновку є неможливим, поки вони займають свої посади. У цих ситуаціях ордер на арешт не буде видано, а слідчий суддя зобов'язаний призупинити розгляд справи до моменту, коли особа залишить свою посаду," - підкреслює Елліс.

Ще одна відмінність між Нюрнбергом і Трибуналом проти Путіна - відсутність смертного вироку. На процесі в 1946 році 12 із 24 злочинців були страчені. Максимальне ж покарання для Путіна - довічне ув'язнення. Хоча, на жаль, це дуже малоймовірно.

"Так, ми реалісти - і розуміємо, що Путін, Лукашенко або Кім Чен Ин навряд чи добровільно з'являться на лаві підсудних. Але це не означає, що Суд не має сенсу. Навпаки, він має стратегічне значення", - говорить Ірина Мудра в коментарі РБК-Україна.

Окрім свого імунітету, Путін використовує свій тіньовий вплив на певні країни Європи, Азії та Африки. Система міжнародного правосуддя виявилася ненадійною, коли Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт російського лідера. Причину, яка стала підставою для цього рішення, обрали максимально чутливу — викрадення дітей з України. Проте навіть цей серйозний факт не зміг змінити особливу прихильність окремих політиків до Путіна.

Наприклад, його не стали заарештовувати в Монголії, хоча вона свого часу підписалася під зобов'язаннями виконувати рішення МКС. Давній шанувальник російського лідера, угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан заявив, що з радістю прийме Путіна в себе в країні, хоча Угорщина теж мала б його заарештувати. Низка інших політиків свого часу висловлювалися у схожому ключі. Уся ця історія погано позначилася на авторитеті міжнародного права і судової системи.

Слід зазначити, що імунітет Путіна не забезпечує йому захисту від переслідування в країнах, які ратифікували Римський статут і, відповідно, зобов'язані виконувати рішення Міжнародного кримінального суду. Це підкреслюється в одному з положень статуту. Отже, якщо Міжнародний суд ухвалив рішення про видання ордеру на арешт російського лідера, це свідчить про наявність достатніх підстав для цього кроку, адже таким чином його недоторканність фактично скасовується.

Путін та Орбан (зображення: Getty Images)

Але юристи підкреслюють один дуже важливий момент: міжнародне правосуддя - це гра в довгу. Історія показує, що лиходії, які до останнього здавалися недосяжними для правосуддя, сідали на лаву підсудних. Сербські лідери Слободан Мілошевич і Радован Караджич, президент Ліберії Чарльз Тейлор, лідер Іраку Саддам Хусейн, "архітектор" Голокосту Адольф Ейхман - усіх їх зрештою засудили. Трибунал проти агресії в будь-якому його вигляді не має терміну давності.

"Я завжди пам’ятаю, як історикиня Франсін Гірш зазначала важливість Нюрнберзького процесу: його значення полягало не лише в покаранні злочинців, а й у створенні детального запису історичної правди. Документація Спеціального трибуналу стане потужним засобом протидії російській дезінформації та просвітлення світової спільноти про агресію з боку Росії, публікуючи обґрунтовані звинувачення і, врешті-решт, ухвалюючи рішення, які підтверджують принципи відповідальності," - зазначив Марк Елліс.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Протягом останніх трьох років Україна опинилася в ситуації, коли їй постійно доводиться доводити, що триває війна. У перші дні масштабного вторгнення українське керівництво надсилало світовим партнерам фотографії зруйнованих будівель і загиблих людей, аби продемонструвати всю серйозність та жорстокість ситуації. Багато хто не міг уявити, що Росія вчинить так, як вона чинить сьогодні.

Більше того, Європа ніколи не прагнула конфлікту з Росією. Москва розпочала військові дії в Чечні, анексувала частини Молдови та Грузії, здійснила бомбардування Алеппо в Сирії, а в 2014 році захопила українські території Донбасу і Криму. Незважаючи на це, економічні зв'язки з Росією продовжувалися, Кремль користувався певною повагою, а Путін отримував тепло рукостискань. Ця складна система взаємодії між Москвою і Заходом існувала протягом багатьох років і регулярно підкріплювалася різними дипломатичними заходами – від відкриття "Російського дому" в Мадриді до приватних переговорів і обіцянок міцної співпраці.

Тому весь процес від ухвалення самої ідеї Трибуналу до його старту роботи зайняв понад три роки - Росію ніхто не наважувався засудити. За кілька років Європі довелося буквально наступити самій собі на горло і почати руйнувати міцну архітектуру своїх взаємин із Москвою. Наскільки їй це вдалося - покаже ефективність Трибуналу над Путіним.