У сфері військової медицини вже не існує поняття "золота година", натомість з'явився термін "золотий шанс" - Вікторія Ковач.

У невідкладній медицині є поняття "золота година". Боєць, який отримав поранення, має більше шансів вижити та повністю відновитись, якщо допомога надається йому протягом години після поранення.

За словами Вікторії Ковач, начальниці медичної служби Третього армійського корпусу, в сучасній війні з FPV-дронами, поняття "золота година" більше не працює. Тепер є "золота можливість", яка доповнюється "золотим шансом".

Вікторія займається тим, щоб шанс на порятунок мали якомога більше бійців, відповідаючи за медичний персонал, обладнання, матеріали та логістику.

Нещодавно в рамках корпусу розпочалася організація медичного батальйону, за що також відповідає Ковач.

Ми обговорили з Вікторією, чому медичні батальйони є необхідними для корпусів, чи відчувають Збройні сили нестачу лікарів, які проблеми існують із військово-лікарською комісією, які захворювання трапляються серед військовослужбовців і як сучасний конфлікт вплинув на медичну сферу.

Повну версію розмови можна послухати і подивитись у подкасті "Кляті питання".

- У багатьох медична служба у війську асоціюється з такмедом та стабілізаційними пунктами. Але це ж ширше поняття, яке охоплює й лікування звичайних хвороб у військових?

- Про це менше говорять, тому що візуалізувати гарною картинкою це дуже складно. Інколи це не дуже приємна статистика захворювань, визнання того, що ми маємо проблеми з гепатитами, ВІЛом, СНІДом і тому подібними речима. Це визнання туберкульозу у військовослужбовців.

Ти не зможеш створити привабливий банер, що інформує про потребу в спеціалістах з рентгендіагностики, адже у нас є випадки туберкульозу. Швидше за все, така інформація не стимулюватиме медичних працівників до приєднання до наших підрозділів, а радше викликатиме у них настороженість.

Проте свідоме усвідомлення існуючих проблем і прагнення їх подолати, безсумнівно, є одним з основних принципів, які повинні впроваджуватися у військовій медицині.

- Розширення Третьої штурмової до рівня корпусу вимагає залучення більшої кількості особового складу. Це, в свою чергу, призведе до збільшення навантаження на вас. Які аспекти передбачає формування медичного батальйону в рамках корпусу?

Медичні батальйони представляють собою незвичний елемент в історії Збройних сил. Впродовж тривалого часу їх не існувало. Як мені відомо, в даний момент в структурі Сухопутних військ ведеться формування кількох різних типів медичних батальйонів.

І так, це масштабування, але дуже важливо, щоб це не було паралелізацією процесів. Щоб не було перебирання функцій від бригад і, умовно, передачі батальйонам можливості затикати дірки, які десь з'являються.

Отже, якщо держава вирішує, що медичний батальйон стане основним і єдиним центром постачання, тоді необхідно децентралізувати можливості забезпечення бригад медичним обладнанням. Це означає, що постачання буде здійснюватися не лише через військово-медичні клінічні центри, а й безпосередньо від армійських корпусів.

Процес просувається важко, оскільки складається враження, що ніхто не прагне до швидкого виконання завдань. Хоча очевидно, що війна затягнеться на тривалий термін, все ж є можливість пришвидшити реалізацію окремих етапів.

Тривала історія, пов'язана з бюрократичними процедурами, оформленням документів, плануванням переміщень та пошуком співробітників. Коли вдається знайти когось, ці особи не бажають залишати своє місце для нової служби.

Це при тому, що з госпіталів людей відряджають у бойові бригади, але перевести офіційно їх ніхто не хоче.

В даний момент спостерігається низький рівень комплектації цивільними фахівцями. Однією з основних причин цього є державне бронювання медичних працівників, яке введено на національному рівні. Ми наразі намагаємося вирішити цю ситуацію, надіславши всі необхідні офіційні запити. Чекаємо на результати цієї процедури.

На жаль, законодавство не містить чітко визначеного алгоритму, як саме має відбуватися цей процес. Ти, немов сліпе кошеня, намагаєшся стукати в усі міністерства, запитуючи, кому слід передати той чи інший документ.

Список потреб вже складений, але питання про те, чи відбудеться розбронювання і яким чином — залишається відкритим. Якщо представники інших професій, які не потрапили під бронювання, усвідомлюють, що рано чи пізно ТЦК з ними зв’яжеться, то ситуація з медиками виглядає дещо інакше.

Отже, особливу увагу приділяють тим, хто вже служить у Збройних силах, хоча з ними виникають труднощі при переведенні з однієї структури в іншу.

По обладнанню працюємо поступово. Є певні рухи в плані забезпечення базовою технікою, зараз вже йдеться про більш спеціалізовану.

Медичний батальйон – це не просто команда медиків. Це колектив, до складу якого входять не лише лікарі та середній медичний персонал, а й водії, автослюсарі, механіки, сантехніки, а також фахівці з експлуатації житлових приміщень.

Це абсолютно окремий живий організм, який має бути спроможним автономно працювати. Тому пошук іде не лише медичних працівників, але і спеціалістів інших профілів.

Ви згадували, що для України концепція медичних батальйонів є новою. Чому ж вона не була реалізована раніше, і які її особливості?

З огляду на реформи, що реалізуються у Збройних силах в рамках створення армійських корпусів, формуються нові організаційні структури. Ці структури складаються з визначеного комплекту бригад, полків та батальйонів. Особливо важливу роль у забезпеченні всіх бригад, що входять до складу армійського корпусу, відіграють спеціалізовані батальйони і полки.

Логічно, що якщо у нас є, умовно, полк ППО або полк безпілотних систем, то, напевно, є потреба і лікувати людей, які є в цих структурах.

Ми повинні ще зважати на дуже важливий момент. У порівнянні з 2022 роком кількість людей, які мають хронічні захворювання, у війську зросла - не тільки в абсолютних, але й у відносних показниках.

По-перше, люди виконують свої обов'язки вже протягом тривалого часу. Ніхто з них не отримує заміни. Навіть ті, хто спочатку були здоровими, за цей період під впливом хронічного стресу набули різноманітних захворювань.

Від проблем з опорно-руховою системою до неврологічних розладів, які проявляються через труднощі зі сном, головні болі та інші подібні симптоми.

По-друге, значна частина осіб, які вступають до лав Збройних сил України, страждає на різноманітні захворювання.

Третім важливим аспектом є збільшення середнього віку військовослужбовців. В окремих підрозділах цей показник може досягати 45 років і більше, або ж 40 років і більше. Фізіологічно, така категорія осіб має більшу схильність до захворювань, оскільки загострення хвороб у них часто пов'язані зі змінами погодних умов або тривалим перебуванням на холоді. І це стосується не лише піхоти.

Отже, медичні батальйони мають на меті не тільки надавати допомогу постраждалим, але й вирішувати питання стосовно соматичних захворювань. Це необхідно для забезпечення їхньої здатності залишатися в зоні бойових дій та отримувати лікування в найкоротші терміни.

Чим раніше розпочати лікування, тим більша ймовірність, що процес завершиться швидше, без необхідності додаткових витрат з державного бюджету на тривале стаціонарне лікування. Якщо бути чесними, варто зазначити, що якщо пацієнт потрапляє на стаціонар, то існує значний ризик, що він потім буде відсутній на роботі протягом місяця через відпустку за рішенням ВЛК.

Ми умовно-функціональну одиницю з підрозділу відправляємо на півтора місяця в стаціонар через прогресуючу пневмонію. Незважаючи на те, що могли б запобігти цій ситуації, провівши п'яти- чи десятиденний курс лікування в гарнізоні.

З одного боку, усі ці аспекти стосуються захисту життя та здоров'я військових, з іншого - вони впливають на бойову готовність підрозділів, а з третього - на економію державних ресурсів.

- Ви сказали про лікарів, яких не вистачає. Чи великим є дефіцит медиків в Україні і скільки їх потрібно війську?

- Коли кажуть про дефіцит, я завжди починаю з того, що його можливо вирахувати тоді, коли ти знаєш, скільки в тебе є і скільки тобі потрібно. А ми цього не знаємо.

Тому що медики знаходяться на різних посадах, і якщо спробувати зібрати дані по війську, то нам дадуть звітність по тих посадах, які є медичними. Вони могли мати просто медичну освіту, мати завершену інтернатуру, але зараз займаються іншим функціоналом. Ця похибка буде присутня. Розуміння того, скільки у нас медиків у війську, на даний момент, толком нема.

Ми можемо досить точно оцінити дані від Командування Медичних сил, Командування Сухопутних військ та Десантно-штурмових військ, оскільки звіти надходять. Проте ці звіти більше орієнтовані на "позитивні відгуки".

Яка оптимальна кількість медичних працівників потрібна для забезпечення військовослужбовців Збройних сил України? На жаль, точна відповідь на це питання відсутня. У деяких бригадах медичні роти налічують більше ста осіб, тоді як в інших їх число складає близько 70, хоча загальна чисельність особового складу в бригадах залишається схожою. Чи є доцільність у такій вартості медичних кадрів у військових підрозділах?

І найсмішніше: ми навіть у цивільній охороні здоров'я не знаємо, скільки в нас лікарів. У нас не існує індивідуального ліцензування лікаря, персональних ліцензій нема. Ліцензуються заклади охорони здоров'я на провадження господарської діяльності з медичної практики. Тобто порахувати, скільки в нас лікарів станом на зараз, також неможливо.

Тому що один і той самий лікар може працювати в трьох закладах охорони здоров'я на 0,25 ставки.

У цьому контексті виникає ситуація, коли ми не маємо чіткого уявлення про те, скільки людей залучено до єдиної медичної системи. Ми не знаємо, скільки з них перебуває у військових підрозділах, скільки займається цивільною практикою, а скільки надає дистанційні консультації, працюючи в українських медичних установах за межами країни. Водночас, ми намагаємося обговорювати проблему нестачі ресурсів.

Скоріше за все, він є. Але в який бік і серед яких спеціалістів - це вже треба вираховувати певними математичними формулами, порівнюючи всі ці категорії, які я перерахувала.

І рахувати потрібно не одиницями - лікарями чи медсестрами, а структурно-функціональними одиницями: умовно, екіпажем медичної евакуації і тим, скільки таких екіпажів потрібно. Бо пацієнтопотік проходить не через фельдшера, а через екіпаж.

Якщо ми будемо рахувати такими юнітами - тоді плюс-мінус вирахуємо, скільки потрібно медиків хоча б для Збройних сил України.

Які основні проблеми у військовій медицині потребують термінового вирішення з боку держави, якщо їх класифікувати за пріоритетністю?

По-перше, слід визнати важливий факт: у військовій службі люди не лише зазнають травм, але й стикаються з різними захворюваннями. На жаль, усвідомлення цього явища на необхідному рівні досі відсутнє.

Якщо розробити систему децентралізації та передати на рівень корпусів ті функції, які нині частково залишаються на рівні госпіталів, це дозволить задовольнити потреби військових, не витягуючи їх із зони бойових дій.

Однак це, в свою чергу, вимагає переналаштування кадрових ресурсів. Оскільки необхідно укомплектувати корпуси співробітниками, здатними виконувати поставлені завдання.

Другий аспект - це перегляд принципів набору на військову службу. Держава вводить себе в оману та ставить людей у складні умови, коли мобілізує особу з серйозним інфекційним захворюванням, визнаючи при цьому її здоровою та придатною до служби.

Суть питання полягає не в тому, хто повинен виконувати обов'язки, а в необхідності визнання діагнозу. Адже справа стосується не тільки захисту конкретної особи, але й безпеки всіх, хто знаходиться поруч.

Це також стосується можливих державних компенсацій у випадку, якщо особу визнано хворою внаслідок служби, хоча вона вже мала цей діагноз на момент прийняття.

Своєчасна діагностика забезпечує можливість розпочати лікування в належний час та знизити ризик виникнення ускладнень у майбутньому. Однак, поточна ситуація, коли проблеми на рівні військово-лікарських комісій залишаються поза увагою, створює додаткове навантаження на армію.

Навчальні центри не займаються діагностикою - і, як наслідок, у бригадах це все "вилазить" не дуже хорошим боком.

- Так розумію, що у нас зараз ця система побудована таким чином, що ті, хто мобілізує, про це не сильно думають...

Необхідно встановити ясну систему регламентів. Якщо в рамках системи визначено, що для вхідного ВЛК мають виконуватись специфічні обстеження, то їх виконання є обов'язковим.

Комісії здійснюють свої функції відповідно до наданих їм інструкцій. Необхідно зазначити, що всім майбутнім військовослужбовцям слід проходити рентгенографію, а також швидкі тести на гепатит, ВІЛ та сифіліс, незалежно від їхнього віку.

Оскільки у нас можуть виникнути інфаркти та інсульти в навчальних центрах, це буде наслідком впливу військової служби. Однак, формально люди з хронічними захворюваннями вже пройшли відбір. І ця інформація не відображена в документах.

Ти, майбутній захиснику, які у тебе проблеми зі здоров'ям? У мене є ось такі хвороби. Ти проходиш медичне обстеження. Так, ти отримуєш можливість служити, але лікарі та військова частина будуть обізнані про твоє справжнє здоров'я.

Скоригувати вхідну систему фільтру в Збройні сили - напевно, одне з найпростіших рішень, яке можна ухвалити.

І ми непогано працюємо з пораненнями. Але наступний етап - це вивчення тих уроків, які ми маємо. Чесний аналіз даних, розуміння того, де була проблема і яким чином її усунути - не з метою покарання, а з метою запобігання.

У медицині часто, коли виникає необхідність визначити, хто допустив помилку, це призводить до очікування покарання. Проте в даному випадку важливо не звинувачувати, а навчити інших уникати таких ситуацій і разом зрозуміти, як діяти правильно.

Тоді, можливо, система трохи відхилиться від цього курсу і зможе виявити вірний напрямок.

Війна 2022 року має свої відмінності порівняно з конфліктом 2025 року. Ці зміни, в свою чергу, позначаються на методах лікування, евакуації та наданні допомоги військовослужбовцям. Який вплив справили дрони на ці процеси? Чи ускладнює евакуацію поранених бійців обстановка на полі бою, і чи вдається дотримуватись принципу "золотої години"?

- Я називаю цю трансформацію від 2022 року до сьогодні як заміну поняття "золотої години" на "золоту можливість". І яка, якщо ми вже говоримо про золото, доповнюється "золотим шансом".

По-перше, якщо раніше ми говорили про якісь часові рамки, то зараз ми про них уже не говоримо.

По-друге, розширення зони "вбивства" позначається не лише на можливостях евакуації, але й на розташуванні медичного персоналу. У майбутньому, ймовірно, їх доведеться переміщати далі від передової або, як це часто робиться зараз, ховати під землею. Хоча це не є абсолютно безпечним рішенням, воно залишається одним із найбільш прийнятних варіантів.

Ще один момент: час евакуації затягується в рази, тому що немає спроможностей для вивезення. Зараз медики в екіпажі є прямими цілями для FPV-дронів.

Постає питання, чи варто бронювати ці "евакуації". Якщо повернутися до тактичного рівня на полі бою, ми можемо говорити про використання дронів та роботизованих комплексів для евакуації, що намагаються впровадити в практику.

Але будь-яка людина на полі бою - це ціль. Живий, мертвий, поранений, медик, оператор БПЛА, артилерист - усі вони є цілями. Навіть якщо це поранений, прикріплений до наземного роботизованого комплексу, до платформи, що евакуює, - скинути по ньому боєприпас не є проблемою.

Якщо два роки тому ймовірність нічної евакуації вважалася однією з найбезпечніших, то зараз уже ні. Тіло випромінює тепло навіть тоді, коли воно загорнуте в термоізоляційну ковдру, хоч і в меншій мірі.

На даний момент нам не вдалося знайти рішення для покращення швидкості евакуації. Я навіть не впевнений, чи будуть війни, де це стане можливим, з огляду на те, як активно використовуються дрони на основі оптоволоконних технологій.

Бойові медики в багатьох підрозділах перестали брати участь у штурмових операціях. Вони усвідомили, що їхня ефективність під час штурму значно нижча, ніж коли вони знаходяться на пункті збору постраждалих.

На жаль, це сталося внаслідок багатьох втрат. Проте, це також одна з тих ситуацій, які зазнали значних змін з 2022 року.

Є бригади, в яких медики ще виходять на штурми, але переважно це вже локаційна робота - задля збереження підготовленого персоналу. З'явилося розуміння того, що підготовка цінна, і не кожного можна підготувати на якісний фаховий рівень.

Основні навички маскування, забезпечення безпеки та організації віддаленого розміщення медичних працівників є важливими факторами, що можуть зменшити ризик втрат, хоча й не здатні повністю їх уникнути.